4. Цивільно-правові угоди. Зобов’язальне право.

Зобов'язальне право - це частина цивільного права, яка регулює суспільні відносини, що складаються між суб'єкта­ми цивільного права у зв'язку з передачею майна, виконан­ня робіт, надання послуг або сплатою грошей.

Під зобов'язанням розуміють право­відносини, в яких одна сторо­на (боржник) зобов'язана вчи­нити на користь другої сторо­ни (кредитора) певну дію (пе­редати майно, виконати робо­ту, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку на засадах добросовісності, розумності та справедли­вості. Сторона­ми в зобов'язанні є боржник і кредитор, на боці яких мо­жуть бути одна або водночас кілька осіб. У зобов'язанні може бути третя особа, для якої зобов'язання не створює обов'язку, але у випадках, встановлених договором, зо­бов'язання може продовжува­ти для третьої особи права щодо боржника та (або) кре­дитора.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може бути:

- одностороннім (дія однієї сторони може бути представлена однією або кількома особами; ство­рює обов'язки лише для особи, що його здійснила), дво - чи багатос­тороннім (погоджена дія двох або більше сторін). Правочин здійснюється в усній або письмовій формі.

Угода (правочин, договір) – це правомірна дія учасників цивільних правовідносин, спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків, їх виникнення, зміну або припинення.

Загальні вимоги:

• зміст правочину не може суперечити ЦК і іншим актам цивільного законодавства;

• особа, що здійснює правочин, повинна мати цивільну дієздатність;

• правочин повинен бути вільним і відповідати внутрішній волі;

• правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

Форма правочину:

• Усна;

• Письмова (проста чи нотаріально завірена).

Види:

- односторонній правочини (дія однієї сторони – заповіт, видача доручення.

- дво- чи багатосторонні правочини (погоджена дія двох або більше сторін – купля-продаж, дарування).

Цивільно-правовий договір – це двостороння або багатостороння угода (правочин), за якою виникають змінюються або припиняються цивільні правовідносини.

Види цивільних договорів:

1. односторонній договір – це договір, за яким у однієї сторони є тільки права, а у іншої – лише обов’язки (наприклад, договір позики, в якому одна сторона “позикодавець” має лише право дати, позичити гроші і має право вимагати повернення позики, а друга сторона “позичальник” має тільки обов’язок повернути гроші);

2. двосторонній (або взаємний) – це такий договір, в якому у обох учасників (сторін) є взаємні права і обов’язки (наприклад, договір купівлі-продажу);

3. консенсуальний – такий договір, за яким права і обов’язки у сторін виникають з моменту досягнення домовленості (наприклад, договір купівлі-продажу, якщо продавець домовився про продаж речі, то він зобов’язаний цю річ передати покупцеві – передумати він не має права);

4. реальний – такий договір, за яким права і обов’язки у сторін виникають з моменту вчинення дії. Це означає, що до вчинення певної дії договір не вважається укладеним (наприклад, договір дарування, позики);

5. безоплатний – такий договір, за яким одна сторона надає майно або послуги, а інша – не здійснює зустрічних дій, тобто отримує безоплатно (наприклад, договір дарування, за яким одна сторона передає майно у власність іншій безоплатно; договір позики, в якому одна сторона дає гроші іншій на деякий час);

6. оплатний – такий договір, за яким одна сторона надає майно, послуги, роботу, а інша у відповідь передає еквівалент (гроші або іншу роботу, послуги, майно) (наприклад, договір купівлі-продажу: “продавець” передає “покупцеві” товар, а “покупець” передає за це “продавцеві” гроші – еквівалент товару);

7. побутовий – договір, укладений з метою задоволення потреб окремого громадянина (наприклад, купити хліб, молоко в крамниці);

8. господарський – договір з метою отримання прибутку між суб’єктами підприємницької діяльності (наприклад, договір поставки, перевезення, страхування, довірчого управління майном).

Є й інші види договорів:

• на користь третьої особи (страхування дитини батьками);

• біржові договори (укладаються на товарних, валютних, фондових біржах).

Договір найму (оренди) - це правочин, за яким одна сторона (наймодавець)передає або зобов'язується передати іншій стороні (наймачеві) у користування за плату майно на певний строк. Різновидом договору найму є оренда, лізинг і прокат. Зміст договору найму (оренди) полягає в переданні майна від наймодавця до наймача в тимчасове користу­вання, а не у власність, що і відрізняє його від договору купівлі-продажу. Сторонами договору майнового найму (оренди) можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Після припинення строку дії договору наймач зобов'я­заний повернути наймодавцю майно в тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або в стані, який спеціально застерігається в договорі. Тому цей договір може бути спрямований на речі, які не можуть бути знищені або істотно змінені в процесі користування ними (житло, автомобіль тощо).

Договір позички - це правочин, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користува­чеві) річ для користуван­ня протягом встановлено­го строку. До­говір позички речі побуто­вого призначення укладаєть­ся в усній формі, в інших випадках передба­чається письмова форма.

Договір позики. За догово­ром позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (по­зичальникові) грошові кош­ти або речі, визначені родо­вими ознаками. Позичальник має повернути таку само суму грошових коштів або таку кількість речей того самого роду і такої самої якості. Форма договору - письмова, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом роз­мір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли позикодав­цем є юридична особа, — незалежно від суми. За дого­вором позики позикодавець має право на одержання про­центів, розмір яких і порядок одержання встановлюються договором. Договір позики вважається укладеним у момент передання грошей або речей. Договір позики є одностороннім, адже обов'язок (повер­нути позикодавцю отриману суму грошей або кількість ре­чей) виникає лише в позичальника.

Договір міни (бартеру) - це правочин, за яким кожна зі сторін зобо­в'язується передати другій сто­роні у власність один товар в обмін на інший.

Довічне утримання (дог­ляд) - це правочин, за яким одна сто­рона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або к частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'я­зується забезпечувати відчужу-вача утриманням та (або) дог­лядом довічно. Цей договір укладається у пись­мовій формі й підлягає нотар­іальному посвідченню. Відчужувачем у договорі довічного утримання є фізична особа, набувачем — по­внолітня дієздатна фізич­на особа або юридична особа.

Договір ренти - це правочин, за яким одна сторона (одержувач рен­ти) передає другій стороні (платникові ренти) у влас­ність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одер­жувачеві ренту у формі пев­ної грошової суми. Договір ренти укладається в письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір дарування – це правочин за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується пе­редати в майбутньому другій стороні (обдарованому) бе­зоплатно майно (дарунок) у власність. Пред­мет договору дарування - ру­хомі речі, зокрема гроші та цінні папери, а також неру­хомі речі, май­нові права. Договір дарування може бути укладений в усній, простій письмовій або письмовій нотаріально засвідченій формі. До­говір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може укладатися усно. Письмовій формі й нотаріальному посвідченню підлягають договори даруван­ня: нерухомої речі, майнового права , рухомих речей, які мають особливу цінність, валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-кратний розмір неоподатко­вуваного мінімуму. Сторонами у договорі є фізичні та юридичні особи, держава Україна, АРК, тери­торіальна громада. Дарувальником може бути лише власник майна, яке дарується. Договір дарування вва­жається укладеним з моменту фактичного передання майна з власності однієї сторони у власність іншої сторони. Він може бути вчинений за наявності не тільки волі дарувальника передати майно, а й згоди обдаро­ваного прийняти це майно в подарунок. Коли останній відмовляється від прийняття дарунка у свою власність, до­говір вважається неукладеним.

Договори мають виконуватися в установлені ними стро­ки. Одностороння зміна умов договору або одностороння відмова від його виконання не допускається, крім випадків, що прямо передбачені законом.

Цивільно-правова відповідальність

Цивільно-правова відповідальність – це установлена законом негативна реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладенні на неї обов’язків майнового характеру.

Підставами для цивільно-правової відповідальності є:

• наявність майнової чи/та моральної шкоди (у грошовому виразі майнових збитків);

• протиправність поведінки (дія чи бездіяльність);

• причинний зв’язок між збитком і протиправною поведінкою;

• вина.

Тільки сукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Відшкодо­вується також моральна шко­да, заподіяна фізичній або юридичній особі неправомір­ними рішеннями, діями чи бездіяльністю за наявності вини. Незалежно від вини органу державної влади, орга­ну влади АРК, органу місце­вого самоврядування, фізич­ної або юридичної особи, яка її завдала, відшкодовується моральна шкода, завдана ка­ліцтвом, іншим ушкоджен­ням здоров'я або смертю внаслідок дії джерела підви­щеної небезпеки, у разі неза­конного засудження, притяг­нення фізичної особи до кри­мінальної відповідальності, незаконного затримання, не­законного накладення адмі­ністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------