Розміщення робочих місць та умови праці

Процес управління відбувається в певному виробничо­му середовищі, параметри якого суттєво впливають на рі­вень продуктивності праці, збереження здоров'я і праце­здатності управлінців протягом їх трудової діяльності.

Сучасна наука менеджменту розробила рекомендації щодо організації виробничого середовища, які врахову­ють психофізіологічні особливості людського організму, гігієнічні, ергономічні та естетичні потреби індивідів. Во­ни охоплюють вимоги щодо раціонального планування слу­жбових приміщень, розміщення робочих місць через ви­бір відповідного варіанта.

Планування службових приміщень. Робочі місця служ­бовців, як правило, групують відповідно до поділу праці, належності до структурного підрозділу, виконуваної ро­боти. Відповідно групи працівників можуть бути розмі­щені або в окремих кімнатах (кабінетах), або в одному великому приміщенні. Тип службового приміщення з орі­єнтацією на всіх працівників називають «зальним», «зон­ним», «пейзажним» або «великою конторою».

Кожний тип службових приміщень має свої переваги та недоліки. Донедавна переважало традиційне кабінетне планування, яке давало змогу відокремити менеджерів від основної маси працівників дільниці, ізолювавши їх від шуму. Це було особливо важливо при використанні в управлінні електронно-механічних засобів обчислювальної техніки, функціонування яких вимагало спеціального знешумлення. Використання сучасної комп'ютерної техніки, яка працює безшумно, зробило цю проблему не актуальною.

Однак робота у традиційних приміщеннях потребує про­тягом дня багаторазових переходів від однієї операції до іншої, телефонних розмов, нарад тощо, для чого слід ма­ти спеціальні кімнати. Серед недоліків такого приміщен­ня — високі затрати, пов'язані з його утриманням, склад­ність розміщення працівників та устаткування в кабіне­тах, тіснота, проблематичність перестановок.

Переваги «великих контор» полягають, насамперед, у гнучкості при переплануваннях робочого процесу, деше­визні будівель (робочі місця, дільниці відокремлюються пересувними перегородками, декоративними елементами).

Умови праці управлінців характеризують параметри освітленості, кольору, шуму, температури й вологості в службових приміщеннях.

Освітленість робочих приміщень. Однією з основних і особливо важливих умов праці є достатня та правильна освітленість, адже напруження зору є одним із найваж­ливіших чинників стомлюваності управлінських праців­ників. Для нормальної праці необхідне достатнє природне освітлення робочих місць. Природне освітлення характе­ризують коефіцієнтом Е_м, який є відношенням освітлено­сті всередині приміщення в певній точці Е_в до освітлено­сті зовнішньої горизонтальної площини, що освітлюється рівномірно розсіяним сонячним світлом Е₃:

Е_м = Е_в / Е_з

Співвідношення між площею вікон і площею контор­ського приміщення повинне становити 1:2—2,5, а робочі місця мають бути розміщені так, щоб світло з вікон пада­ло зліва. Якщо коефіцієнт природної освітленості в при­міщенні або будь-якій його частині менший ніж 0,5, необ­хідне штучне освітлення. Штучне освітлення може бути прямим, напівпрямим, прямим побічним, напівпобічним. За прямого штучного освітлення на робочий стіл припа­дає 100% світла від рефлектора, при цьому виникають різкі тіні й ефект засліплення. Напівпряме (за допомогою прозорого рефлектора) освітлення дає на робочий стіл 60— 90% світлового пучка, а 40—10% світла відбивається від стелі. Пряме побічне освітлення забезпечують люмінес­центні лампи з інтенсивністю 40—60% прямого потрап­ляння його на робочий стіл і 60—40% — у вигляді відбитого світла від стелі. Напівпобічне штучне освітлення також забезпечують люмінесцентні лампи. При цьому 60— 90% світла відбивається від стелі. Останні два типи освіт­лення є найприйнятнішими при роботі на ЕОМ.

Освітленість службових приміщень штучним світлом регулюють спеціальні норми. їх вимоги стосуються загаль­ного освітлення, яке повинно бути достатнім у службових приміщеннях і не нижчим за наведені норми в табл. 1.

Таблиця 1

Норми штучного освітлення (у люксах)

Приміщення	Освітленість робочої поверхні	Площина з мінімальним освітленням
Кабінети, робочі кімнати	300	Горизонтальна, 0,8 м від підлоги
Центри тиражування	400	—
Проектні, креслярські і конструкторські бюро	500	—
Операційні зали банків та поштових відділень	300	—
Архіви на робочих місцях на стелажах	300 75	— Вертикальна, 1 м від підлоги
Зали засідань	200	Підлога

Загальна освітленість, його нормальна інтенсивність і якість освітлювальних приладів є особливо важливими, оскільки місцеве освітлення настільними лампами при ро­боті з комп'ютером неприйнятне.

Основні вимоги до загального штучного освітлення:

— достатня освітленість, що полегшує зорове сприй­няття та зменшує стомлюваність;

— відсутність світлових зайчиків;

— відтінок світла не повинен спотворювати природ­них кольорів предметів.

Кольори у робочих приміщеннях. Використовувана в оформленні робочих приміщень та знарядь праці кольо­рова гама суттєво впливає на самопочуття і працездат­ність людини. При фарбуванні службових приміщень пот­рібно застосовувати тільки світлі, розбілені тони, що мають високий коефіцієнт відбиття та не знижують рівня освіт­леності.

Шум. Надмірний шум різко знижує працездатність лю­дей, оскільки заважає зосередитися, спричиняє втому, а відповідно і знижує продуктивність праці. Нормальний рівень шуму в службовому приміщенні не повинен пере­вищувати 50—55 дБ. Однак шум від телефонних розмов та інших причин значно перевищує цю межу. Спеціальне покриття стін та стелі звукопоглинаючими засобами зни­жує рівень шуму на 5—6 дБ.

Температура та вологість. Нормальною вважається тем­пература в службових приміщеннях 18° С при кратності повітрообміну 1,5 за 1 год. Найкращі умови забезпечують кондиціонери.

Раціональну організацію виробничого середовища за­безпечує паспорт (типовий проект) робочого місця пра­цівника, який утворюють такі розділи: призначення й загальні характеристики робочого місця; планування ро­бочого місця; меблі, устаткування і технічні засоби; функ­ціональні обов'язки; методи й прийоми праці; умови пра­ці; оплата праці; організація обслуговування; регламенту­юча документація; охорона праці й техніка безпеки.

Важливим організуючим чинником є режим праці — встановлений розпорядок роботи, який визначає трива­лість трудового дня і трудового тижня, початок і закін­чення роботи, періодичність і тривалість перерв. Основні вимоги до режиму роботи фіксують правила внутрішньо­го розпорядку, розроблені відповідно до чинного трудово­го законодавства. Вони містять загальні обов'язки пра­цівників і адміністрації, правила поведінки на роботі, а також межі й порядок відповідальності за їх порушення. Правила внутрішнього розпорядку покликані забезпечи­ти трудову дисципліну, ефективну організацію праці та безпечні її умови, повне й раціональне використання ро­бочого часу та ін.

Типові правила внутрішнього розпорядку утворюють такі розділи: загальні положення; порядок прийому й звільнення працівників; робочий час і час для відпочин­ку; основні обов'язки працівників; основні обов'язки ад­міністрації; заходи стимулювання й способи впливу у разі порушення трудової дисципліни; службова й комерцій­на таємниця.

На основі правил внутрішнього розпорядку й режиму роботи та відпочинку розробляють розпорядки робочого дня для окремих структурних підрозділів, керівників та виконавців. Це дає змогу впорядкувати роботу всього управлінського колективу; скоротити втрати часу в окре­мих службах; чіткіше планувати свою працю окремим пра­цівникам, оптимізувати взаємодію окремих осіб і груп пра­цівників.

Отже, створення необхідних умов та регламентування праці управлінського персоналу є важливою передумовою ефективного менеджменту.