Види оцінки основних засобів.
Необхідною умовою правильного обліку основних засобів є єдиний принцип їх оцінки.
Розрізняють такі види оцінки основних засобів:
1) первісна;
2) залишкова;
3) справедлива (відновлювальна або переоцінена, ринкова);
4) ліквідаційна.
Придбані (виготовлені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість об’єкта основних засобів складається з наступних витрат:
- сум, які сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);
- реєстраційних зборів, державного мита, які стягуються в зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;
- сум ввізного мита;
- сум непрямих податків в зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);
- витрат на страхування ризиків доставки основних засобів;
- витрат на установку, монтаж, наладку основних засобів;
- інших витрат, безпосередньо пов’язаних з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях.
Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, які придбані (створенні) повністю або частково за рахунок запозиченого капіталу.
Залишкова вартість основних засобів є вартістю, за якою вони відображаються у валюті балансу підприємства. Вона розраховується шляхом віднімання від первісної вартості об’єкта основних засобів суми нарахованого зносу. Знос основних засобів – це сума амортизації об’єкта основних засобів з початку їх корисного використання.
Під справедливою вартістю розуміється сума, за якою може бути здійснено обмін активу в результаті операції між поінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами.
Для основних засобів визначено, що справедливою вартістю є:
1) для будівель і землі – ринкова вартість;
2) для машин і обладнання – ринкова вартість, а в разі відсутності таких даних – відновна вартість (сучасна вартість придбання) за вирахуванням зносу;
3) для інших об’єктів основних засобів – відновлювальна вартість;
Відновлювальна або переоцінена вартість основних засобів представляє собою вартість основних засобів після їх переоцінки. Причинами переоцінки основних засобів може бути їх капітальний ремонт, модернізація тощо.
Ринкова вартість основних засобів визначається вартістю їх аналогів на певний момент на ринку.
Ліквідаційна вартість – сума засобів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основних засобів по закінчені строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, які пов’язані з продажем (ліквідацією).
Знос та амортизація основних фондів.
Основні засоби підприємства, беручи участь в процесі виробництва, поступово зношуються. Знос – це втрата основними засобами фізичних якостей або втрата техніко-економічних якостей, а внаслідок цього і вартості.
Зношення основних засобів може бути чи фізичним, чи моральним.
Фізичний знос – це втрата основними засобами їх споживчих якостей.
Коефіцієнт фізичного зносу (Кфз) визначається за формулою:
Кфз = Вкап.р : Пв,
де В кап.р – вартість капітальних ремонтів основних засобів від початку служби;
Пв – первісна вартість основних засобів.
або
Кфз = А : Пв,
де А – сума амортизаційних відрахувань від початку служби основних засобів.
Фізичний знос у відсотках можна обчислити за формулою:
Кфз = Тф : Тн × 100,
де Тф, Тн – відповідно фактичний та нормальний строк служби основних засобів, роки.
Моральний знос – передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних засобів, викликане або зношенням відтворення основних засобів (моральне зношення першого роду), або використанням більш продуктивних засобів праці (моральне зношення другого роду).
Мірилом морального зносу 1-го роду є коефіцієнт морального зносу 1-го роду (Кмз 1), який обчислюється за формулою:
Кмз 1 = (Пв – Вв) : Пв,
Де Вв – відновна вартість основних засобів.
Моральний знос 2-го роду в межах суспільного виробництва оцінити не можливо, оскільки одні і ті ж основні засоби можуть задовольняти або не задовольняти потреби конкретних споживачів.
Загальний коефіцієнт зносу основних засобів (Кз) визначається:
Кз = 1 – (1- Кфз) × (1 – Кмз 1).
Оскільки основні засоби зношуються поступово, необхідно забезпечити накопичення коштів, які необхідні для капітального ремонту експлуатованих основних засобів та відтворення кінцево-зношених. Таке накопичення забезпечується шляхом включення в собівартість продукції, робіт, послуг сум відрахувань, які називаються амортизаційними.
Розмір щорічного зношування основних засобів залежить від виду, строку та інтенсивності використання, своєчасності та доброякісності їх ремонту та росту технічного прогресу в цілому.
Амортизовуваною вартістю основних засобів є первісна вартість основних засобів або переоцінена вартість, зменшена на ліквідаційну вартість. Об’єктом амортизації є основні засоби, що мають обмежений строк корисної експлуатації. Земля, наприклад, строк корисного використання якої необмежений, не підлягає амортизації.
Строком корисної експлуатації основних засобів є період, впродовж якого підприємство передбачає використовувати відповідний об’єкт, або кількість одиниць продукції, яку підприємство очікує отримати від його використання.
Строк корисної експлуатації визначає саме підприємство з врахуванням таких чинників:
- очікуваної потужності або фізичної продуктивності об’єкта;
- очікуваного фізичного зносу;
- морального зносу (внаслідок технічного прогресу або зміни попиту на продукцію);
- правових або аналогічних обмежень щодо використання об’єкта.
Відповідно до П(С)БО 7 амортизація основних засобів нараховується із застосуванням різних методів, а саме:
· прямолінійного (прямолінійного списання);
· зменшення залишкової вартості (зменшення залишку);
· прискореного зменшення залишкової вартості;
· кумулятивного (суми чисел років);
· виробничого (метод сум одиниць продукції).
Запропоновані методи нарахування амортизації можна умовно поділити на два види:
1) методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів. До них відносяться прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;
2) метод амортизації, який базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єкта основних засобів, - виробничий метод нарахування амортизації основних засобів.
Метод нарахування амортизації основних засобів обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Обраний метод має сприяти прискоренню оновлення основних засобів, визначенню реальної величини прибутку, найкраще враховувати всі фактори, пов’язані з експлуатацією об’єкта основних засобів.
Прямолінійний метод.
Цей метод нарахування амортизації є найпоширенішим. При використанні прямолінійного методу вартість об’єкта основних засобів списують однаковими частинами протягом усього періоду його експлуатації.
Річна сума амортизації визначається діленням амортизованої вартості на очікуваний термін використання об’єкта основних засобів:
А = (Пв – Лв) / Т,
де А – сума річної амортизації, грн.;
Пв – первісна вартість основних засобів;
Лв – ліквідаційна вартість основних засобів;
Т – корисний строк експлуатації об’єкта основних засобів.
Метод прямолінійного списання, як правило, використовується стосовно об’єктів основних засобів, стан яких “залежить” виключно від терміну корисного використання і не піддається впливу інших факторів. До таких основних засобів, зокрема, належать будівлі, споруди, меблі тощо.
Метод прямолінійного списання має свої переваги і недоліки. Так, перевагами цього методу є простота розрахунку і рівномірність розподілу суми амортизації між обліковими періодами, що забезпечує зіставність собівартості продукції з доходом від її реалізації.
Недоліком його вважають те, що він не враховує кількість продукції, які виготовляється, моральний знос, відмінність виробничої потужності основних засобів у різні роки експлуатації їх та необхідність збільшення витрат на ремонт в останні роки служби.
Метод зменшення залишкової вартості.
Суть цього методу полягає у визначенні річної суми амортизації об’єкта основних засобів виходячи із залишкової вартості такого об’єкта на початок звітного року. Сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення залишкової вартості об’єкта основних засобів на норму річної амортизації:
А = Зв х На / 100,
де А – сума амортизаційних відрахувань, грн.;
Зв – залишкова вартість об’єкта основних засобів;
На – річна норма амортизації.
Норму річної амортизації підприємство визначає самостійно за такою формулою:
де На – річна норма амортизації;
Лв – ліквідаційна вартість об’єктами основних засобів, що визначається підприємством самостійно;
Пв – первісна вартість об’єкта основних засобів;
Т – термін корисного використання основних засобів.
У перший рік експлуатації об’єкта основних засобів (його введено в експлуатацію протягом одного року) базою для нарахування амортизації такого об’єкта буде його первісна вартість.
Використання методу зменшення залишкової вартості при нарахуванні амортизації передбачає наявність ліквідаційної вартості амортизованого об’єкта основних засобів. Інакше об’єкт основних засобів буде повністю “замортизовано” протягом одного року. Це випливає з формули розрахунку норми амортизації.
Переваги: економічна вигідність, враховується рівень зносу. Недоліки: складність обрахування, виникає потреба у коригуванні сум експлуатації за останній рік.
Метод прискореного зменшення залишкової вартості.
Цей метод є різновидом зменшення залишкової вартості. При використанні цього методу річна сума амортизації визначається виходячи із залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації щодо введених протягом року об’єктів і подвійної річної норми амортизації, обчисленої виходячи з терміну корисного використання об’єкта. Норма амортизації в цьому випадку розраховується аналогічно нормі амортизації при використанні прямолінійного методу нарахування амортизації, тобто використовується подвійна ставка амортизаційних відрахувань, розрахована методом прямолінійного списання:
А = Зв х 2На х 100
Цей метод нарахування амортизації, а саме розрахунок норми річної амортизації, не передбачає обов’язкової “наявності” ліквідаційної вартості об’єкта основних засобів. При цьому додержується правило, при якому сума амортизації останнього року розраховується так, щоб залишкова вартість об’єкта наприкінці періоду його експлуатації була не меншою, ніж ліквідаційна вартість.
Кумулятивний метод.
Річна сума амортизації за цим методом визначається як добуток амортизовуваної вартості і кумулятивного коефіцієнта.
Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням числа років, що залишаються до кінця очікуваного терміну служби об’єкта основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.
Сума чисел – це результат підсумовування порядкових номерів тих років, протягом яких функціонує об’єкт.
Річна норма амортизації визначається як співвідношення терміну служби, що залишився (на початок звітного року), до суми чисел років:
А= К х (Пв – Лв)
де К – кумулятивний коефіцієнт
Для визначення річної суми амортизаційних відрахувань норму амортизації відповідного року множать на різницю між первісною вартістю об’єкта і його ліквідаційною вартістю, тобто на амортизовану вартість:
К = Рз / ∑Р,
де Рз – кількість років, що залишились до кінця очікуваного строку експлуатації;
∑Р – сума показників кількості років коричного використання об'єкта.
Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що методи зменшення залишкової вартості, а також кумулятивний метод визначення сум амортизації є найбільш прогресивним з точки зору методології бухгалтерського обліку. Доцільність використання цих методів пояснюється тим:
1) найбільша інтенсивність використання основних засобів припадає на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично і морально ще нові;
2) накопичуються грошові кошти для заміни амортизованого об’єкта у випадку його морального старіння та інфляції;
3) забезпечується можливість збільшення частини витрат на ремонт амортизовуваних об’єктів, які припадають на останні роки їх використання без відповідного збільшення витрат виробництва за рахунок того, що сума нарахованої амортизації в ці роки зменшується.
Виробничий метод.
Для окремих видів основних засобів нарахування амортизації здійснюється на підставі сумарного виробітку об’єкта за весь період його експлуатації у відповідних одиницях виміру (одиниця виробленої продукції, відпрацьованих годин, кілометрах тощо).
Місячна сума амортизації визначається виходячи з фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації:
А = Оф х ВстА
де Оф – фактичний місячний обсяг випуску продукції;
ВстА – виробнича ставка амортизації.
Виробнича ставка амортизації обчислюється як співвідношення амортизованої вартості об’єкта основних засобів і передбачуваного обсягу продукції (робіт, послуг) за весь термін корисного використання такого об’єкту основних засобів:
ВстА = (Пв – Лв) / Ов
Ов – розрахунковий (плановий) обсяг випуску продукції.
Як вже зазначалось, амортизованою вартість об’єкта основних засобів є первісна вартість, зменшена на його ліквідаційну вартість.
Застосування виробничого методу нарахування амортизації має істотний недолік – у деяких випадках важко визначити виробіток окремих об’єктів основних засобів. Перевага: враховує ступінь завантаження основних фондів і обсяг виконаної роботи.