18. Пріоритет прав людини і громадянина у державному управлінні.

Пріоритет прав людини – одна з основних вимог побудови правової держави. Спрямовується на підвищення рівня життя, благо народу, соціальну справедливість. Людина, її права і свободи становлять у правовій державі найвищу соціальну цінність, саме на їхнє забезпечення й найповнішу реалізацію у суспільному житті має бути спрямована уся державна діяльність і насамперед діяльність у сфері державного управління. Адже конституційний лад України грунтується на визнанні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканості та безпеки найвищою соціальною цінністю, пріоритету її прав і свобод. Гарантування прав і свобод людини є головним обов'язком держави, держава відповідальна перед людиною та суспільством за свою діяльність. Україна визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, дотримується загальновизнаних норм і принципів міжнародного права. Демократизм передбачає широке залучення представників громадськості до роботи органів виконавчої влади. Законність в органах виконавчої влади означає, що система виконавчої влади функціонує у точній відповідності із законодавством України. Органи виконавчої влади на відповідній території діють відповідно до вимог законодавства щодо розгляду звернень громадян, здійснення контролю за станом цієї роботи на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності. У разі стихійного лиха, екологічних та техногенних катастроф, епідемій, епізоотій, пожеж, інших надзвичайних ситуацій органи виконавчої влади зобов’язані вживати необхідних заходів для забезпечення державного і громадського порядку, врятування життя людей, захисту їх здоров’я, збереження матеріальних цінностей, забезпечення життєдіяльності підприємств, установ та організацій. Рівноправність громадян визначає право рівного доступу до роботи в органах виконавчої влади. Гласність реалізується через звітність органів виконавчої влади перед громадськістю через засоби масової інформації. Контроль з боку громадськості, наявність колегіальних органів в органах державного управління. Він передбачає звітність перед громадськістю.   

19. Поняття презумпції та преюдиції.

Презумпція (лат. praesumptio - припущення) - закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність певних фактів, що мають юридичне значення.

Презумпції - важливий і досить гнучкий інструмент регулювання правовідносин, завдяки якому зникають сумніви в існуванні певного юридичного факту, оскільки в них:

- відображаються вихідні, принципові засади прав;

- закладений механізм реалізації цих засад. Законні презумпції бувають двох видів:

— неспростовні презумпції - не потребують доведення, тому що не підлягають сумніву;

— спростовні презумпції - можуть бути спростовані в результаті встановлення іншого щодо цих фактів, (див. ще про презумпції у §"Основні стадії застосування норм права").

Преюдиція — це виключення заперечуваності юридичної ві­рогідності одного разу доведеного факту. Якщо суд або інший юрисдикційний орган вже встановив певні факти (після їх пере­вірки і оцінки) і закріпив це у відповідному документі, то вони визнаються преюдиціальними — такими, що при новому роз­гляді справи вважаються встановленими, істинними, такими, що не потребують нового доведення.