Звільнення внаслідок виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі.

Раніше у п. 2 ст. 40 КЗпП України мова йшлася про непридатність.

Невідповідність – це об'єктивна нездатність працівника внаслідок недостатньої кваліфікації чи стану здоров'я належним чином виконувати доручену роботу. Звільнення з причини невідповідності можливе внаслідок: (1) недостатньої кваліфікації та (2) стану здоров'я.

Невідповідність працівника виконуваній роботі доводить роботодавець. Якщо працівник незадовільно виконує свою роботу внаслідок не створення роботодавцем нормальних умов праці, то це не вважається невідповідністю.

Звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України можливе, якщо працівника неможливо перевести, за його згодою, на інші роботу на тому ж підприємстві.

Недостатня кваліфікація працівника може виражатися у виконання роботи, яка не відповідає вимогам до її якості, систематичному браку, невиконанні норм праці тощо. Невідповідність працівника виконуваній роботі повинна підтверджуватися об'єктивними фактичними даними (актами про випуск браку, довідками про невиконання норм виробітку тощо).

Невідповідність внаслідок недостатньої кваліфікації може бути встановлена на підставі атестації працівника. Атестація (від латинського атестатіо – посвідчення) – це визначення кваліфікації, рівня знань працівника.

Основна мета атестації – перевірка відповідності кваліфікації та ділових якостей працівника виконуваній ним роботі, а також результатів цієї роботи.

Порядок проведення атестації регулюється чинним законодавством.

Міністерство праці та соціальної політики україни

Л И С Т

18.04.2005 №06-4/31

Директору виконавчої дирекції

Фонду соціального страхування від нещасних

випадків на виробництві та професійних

захворювань України Кроту В.І.

Ваше звернення розглянуто Юридичним управлінням Міністерства, і повідомляємо наступне.

Проведення атестації повинно грунтуватись на законних підставах. Основними нормативними актами, якими встановлено порядок проведення атестації, є постанова Ради Міністрів СРСР від 26 липня 1973 р. №531 "Про проведення атестації керівних, інженерно-технічних працівників та інших спеціалістів підприємств і організацій промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту і зв'язку" та Положення про проведення атестації керівних, інженерно-технічних працівників та інших спеціалістів підприємств і організацій промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту і зв'язку, затверджене постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з науки і техніки та Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 5 жовтня 1973 р. №420/267 (зі змінами, затвердженими постановою Державного комітету з науки і техніки та Державного комітету з питань праці та заробітної плати СРСР від 22 жовтня 1979 р. №528/445 та від 14 листопада 1986 р. №486/489).

Типовий перелік посад керівних, інженерно-технічних працівників та інших спеціалістів промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту і зв'язку та інших галузей народного господарства, що підлягають атестації відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 26 липня 1973 р., затверджений постановою Держкомітету СРСР з науки і техніки та Держкомпраці СРСР від 22 жовтня 1979 р., за погодженням з ВЦРПС. (Зазначені нормативні акти діють відповідно до Постанови Верховної Ради "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР" від 12 вересня 1991 року).

Порядок проведення атестації деяких категорій працівників визначений також іншими нормативно-правовими актами. Зокрема: Положенням про порядок проведення атестації державних службовців органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. №950; Положенням про порядок проведення атестації керівників і спеціалістів підприємств, організацій і установ споживчої кооперації України, затвердженим постановою правління Центральної спілки споживчих товариств України від 12 серпня 1993 р. №146; Положенням про порядок проведення атестації працівників органів управління, закладів, підприємств та організацій Міністерства культури України, затвердженим наказом Мінкультури України від 8 липня 1993 р. №145-к; Типовим положенням про атестацію педагогічних працівників України, затвердженим наказом Міністерства освіти України від 20 серпня 1993 р. №310; Положенням про порядок проведення атестації лікарів, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 грудня 1997 р. №359; Положенням про порядок проведення атестації провізорів, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 липня 1998 р. №231; Положенням про порядок проведення атестації фармацевтів, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 липня 1998 р. №231; Інструкцією про атестацію службових осіб митних органів України, затвердженою наказом Голови Державної митної служби України від 5 березня 1997 р. №100; Положенням про порядок проведення атестації керівних, інженерно-технічних працівників та інших спеціалістів підприємств і організацій залізничного транспорту України, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 16 квітня 1996 р. №127; Положенням про порядок проведення атестації керівників виробничих об'єднань і шахт Міністерства вугільної промисловості, затвердженим наказом Міністерства вугільної промисловості України від 24 вересня 1996 р. №483; постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок проведення атестації працівників керівного складу державних підприємств" від 27.08.99 р.

Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не передбачено проведення атестації для працівників виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів.

Отже, немає законодавчої підстави для атестації зазначеної категорії працівників.

Начальник

Юридичного управління І.Тубелець

Щодо застосування актів колишнього СРСР (постанови Ради Міністрів СРСР від 26 липня 1973 р. №531 "Про проведення атестації керівних, інженерно-технічних працівників та інших спеціалістів підприємств і організацій промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту і зв'язку" та Положення про проведення атестації керівних, інженерно-технічних працівників та інших спеціалістів підприємств і організацій промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту і зв'язку, затвердженого постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з науки і техніки та Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 5 жовтня 1973 р. №420/267) слід пам’ятати наступне.

По-перше, в Україні застосовується нова класифікація галузей господарства – тепер вони називаються видами економічної діяльності згідно з Національним класифікатором України «Класифікація видів економічної діяльності» ДК 009:2005, затвердженим наказом Держспоживстандарту України від 26 грудня 2005 р. № 375 і введеним в дію з 1 квітня 2006 р.

По-друге, зазначені акти не передбачають суцільного проведення атестації для всіх працівників підприємств у вказаних галузях економіки. Відповідно до постанови №531 був затверджений Типовий перелік посад керівних, інженерно-технічних працівників та інших спеціалістів промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту і зв'язку та інших галузей народного господарства, що підлягають атестації. Перелік посад, за якими проводиться атестація працівників підприємств, мав визначатися відповідними міністерствами та відомствами. Але цей перелік теж не узгоджується з відповідним законодавством – Національним класифікатором України «Класифікатором професій» ДК 003:2005, який затверджений наказом Держстандарту України від 26 грудня 2005 р. №375 та набув чинності з 1 квітня 2006 р.

По-третє, зазначені акти СРСР не передбачали обов'язкового проведення атестації, а лише рекомендували її проведення, рішення щодо цього мали приймати відповідні міністерства.

Висновки атестаційної комісії не є обов'язковими для роботодавця, вони носять рекомендаційний характер і оцінюються в сукупності з іншими доказами. Якщо працівник, визнаний невідповідаючим займаній посаді, роботодавець має право його звільнити на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України не пізніше 2 місяців з дня атестації. Звільнення по закінченню цього строку є незаконним.

Не можна звільняти з причини недостатньої кваліфікації осіб, які не мають достатнього досвіду роботи внаслідок нетривалого строку роботи (молодих робітників та молодих спеціалістів), а також неповнолітніх. Згідно п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 р. №9 не можна звільняти лише з мотивів відсутності спеціальної освіти (диплома), якщо відповідно до чинного законодавства наявність її не є обов'язковою умовою виконання роботи, обумовленої трудовим договором. У протилежному разі звільнення за вказаною підставою можливе. Тобто, у випадках, коли згідно з законодавством виконання певної роботи допускається після надання в установленому порядку спеціального права (водії автомобільного, електротранспорту тощо), позбавлення цього права може бути підставою для звільнення працівника з мотивів невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі з додержанням правил п. 2 статті 40 КЗпП України.

Звільнення за станом здоров'я можливе:

а) в інтересах охорони здоров'я працівника, якщо продовження роботи загрожує його здоров'ю і життю, навіть якщо працівник і виконує покладені на нього трудові обов'язки;

б) якщо за станом здоров'я працівник не може належним чином виконувати свої трудові обов'язки і потребує надання більш легкої роботи згідно з медичним висновком;

в) в інтересах охорони здоров'я населення (наприклад, в разі якщо працівник сфери обслуговування при черговому медичному оглядові визнаний бацилоносієм).

У цьому випадку повинно мати місце стійке зниження працездатності. Невідповідність працівника за станом здоров'я повинна підтверджуватися медичним висновком. Наявність у працівника хронічного захворювання чи інвалідності сама по собі не може бути підставою для звільнення його внаслідок невідповідності, якщо це не впливає на якість його роботи і не є небезпечним для нього та оточуючих.

Працівник, який відмовився від переведення на більш легку роботу, якої він відповідно до медичного висновку потребував за станом здоров'я, не можна звільнити за п. 3 чи п. 4 ст. 40 КЗпП України. Роботодавець може у зв'язку з цим розірвати трудовий договір за п. 2 ст. 40 КЗпП України, якщо наявні передбачені ним умови.