Звільнення у випадку нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності

(п. 5 ст. 40 КЗпП України).

Підставою звільнення може бути тільки безперервна непрацездатність більше чотирьох місяців, якщо це викликано виробничою необхідністю. Сумарний облік часу відсутності працівника не допускається. Вихід на роботу хоча б на один день перериває перебіг 4-місячного строку. Звільняти за п. 5 ст.40 КЗпП України можна за умови, що у роботодавця була виробнича необхідність в такому звільненні.

Роботодавець має право звільняти працівника тільки в період його хвороби, а не тоді, коли він одужав і вийшов на роботу. Тобто, не можна звільнити працівника, якщо він уже одужав і став до виконання своїх трудових обов'язків, незважаючи на те, що тимчасова непрацездатність до цього продовжувалася понад чотири місяці.

Законодавством може бути встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певних захворюваннях. (якщо працездатність тимчасово втрачена внаслідок захворювання на туберкульоз, місце роботи зберігається на строк до 10 місяців).

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»

№1645-III, 06.04.2000

Стаття 25. Оздоровлення та соціальний захист хворих на туберкульоз і членів їх сімей

Частина 2.

Особам працездатного віку, в яких уперше виявлено захворювання на туберкульоз або стався його рецидив, листок непрацездатності для проведення безперервного курсу лікування та оздоровлення може видаватися на строк до 10 місяців. За такими особами протягом цього строку зберігається місце роботи.

За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтво або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

В строк нез'явлення на роботі не входить час перебування у відпустці по вагітності і пологах.

Звільнення у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП України).

Поновлення на роботі допускається у разі:

1) за рішенням суду, якщо працівник був звільнений без законних підстав (ст. 235 КЗпП України);

2) за ініціативою роботодавця в разі встановлення ним факту звільнення працівника без законної підстави або на вимогу органу нагляду за дотриманням законодавства з приводу поновлення працівника на роботі;

3) звільнення працівника з роботи у зв'язку з незаконним засудженням та ін.

Звільнення у зв'язку з появою на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння (п. 7 ст. 40 КЗпП України).

За цією підставою можуть бути звільнені працівники, які у робочий час знаходяться на робочому місці у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, незалежно від того, коли це мало місце – на початку, в середині чи в кінці робочого дня, а також незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов'язки.

Для працівників, робочий день яких ненормований, час знаходження на роботі понад установлений загальний термін є робочим. Отже, працівники з ненормованим робочим днем можуть бути звільнені і у тому разі, коли вони перебували на роботі у нетверезому стані по закінченні робочого часу.

Стани алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів (показання свідків, акт роботодавця та ін.). Перебування особи в стані наркотичного сп'яніння підтверджується тільки висновком лікаря-нарколога. Розлиття спиртних напоїв на виробництві вже само є доказом наявності названого дисциплінарного проступку. Звільняти за п. 7 ст. 40 КЗпП України можна незалежно від того, чи застосовувались до працівника раніше заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Звільнення за цією підставою є дисциплінарним стягненням.

Звільнення у зв'язку з вчиненням за місцем роботи розкрадання майна роботодавця (п. 8 ст. 40 КЗпП України).

Розкрадання, в тому числі дрібне, повинно бути встановлене вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення (ст. 51 КУпАП – викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; згідно ст. 221 КУпАП компетентними органами є районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди), або застосування заходів громадського впливу (загальні збори трудового колективу та ін.).

Час (робочий чи наробочий) вчинення розкрадання значення немає.

До зазначених у цій нормі випадків вчинення розкрадання майна відноситься розкрадання його як на підприємстві, з яким працівник перебуває у трудових відносинах, так і на підприємстві, на якому він виконує роботу за трудовим договором.

Звільнення за цією підставою є дисциплінарним стягненням.

Звільнення внаслідок одноразового грубого порушення трудових обов'язків (п. 1 ст. 41 КЗпП України).

За вказаною підставою звільняють лише спеціальних суб'єктів. Ними можуть бути керівник підприємства (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступники, головний бухгалтер підприємства, його заступники, а також службові особи митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службові особи державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

Однократне грубе порушення трудових обов'язків є оціночним поняттям. Згідно п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 р. №9, при вирішенні питання, чи є порушення трудових обов'язків грубим, необхідно виходити із (а) характеру проступку, (б) обставин за яких він скоєний, (в) яка шкода ним завдана чи могла бути завдана.

Вказану підставу не можна застосувати до працівників, на яких поширюються статути та положення про дисципліну, так як в них передбачені конкретні проступки, за які вказані категорії працівників можуть бути звільнені.

Звільнення за цією підставою є дисциплінарним стягненням.

Звільнення в разі винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати (п. 1-1 ст. 41 КЗпП України)