5. Базові компоненти суспільства. (Соціальна дія, соціальна взаємодія, соціальні відносини, соціальний контроль. Соціальні зміни та соціальні процеси).

Соціальна дія (дане поняття ввів М.Вебер) – це спосіб розв’язання соціальних проблем і суперечностей, які ґрунтуються на зіткненні інтересів і потреб головних соціальних сил суспільства.

Соціальна дія - це та дія, результат якої зорієнтований на інших людей. Наприклад, коли людина сіла обідати – це не є соціальна дія, а от коли вона готує святковий обід, то її дії вже є соціальними.

Соціальні дії завжди вмотивовані. Види мотивації соціальних дій (за М.Вебером):

- цілераціональні – коли людина знає чого хоче і як це досягти;

- ціннісно-раціональні – дії, що здійснюються під впливом соціальних вимог, норм, і цінностей.

- традиційні – базуються на звичаях, традиціях та загальновизнаних соціальних зразках поведінки, і які не зазнають перевірки на істинність;

- афективні (афект – короткочасний емоційний стан, сильне душевне хвилювання) – дії, що супроводжуються вираженням емоцій і не орієнтовані на оцінку інших та свідомий вибір мети.

Останні два види дій М.Вебер не вважав соціальними, оскільки вони не враховують мотиви інших людей, а тому ними має займатись психологія, так як поведінка людей тут підпорядковується нормам, традиціям, звичаям, емоціям.

Соціальна взаємодія - це форма соціальних зв'язків, що реалізуються в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, уміннями, навичками та у взаємному впливі людей, соціальних спільнот; система взаємообумовлених соціальних дій, зв'язаних циклічною залежністю, при якій дія одного суб'єкта є одночасно причиною і наслідком у відповідь дій інших суб'єктів.

Об’єктивною основою соціальної взаємодії є спільність чи розбіжність інтересів, близьких чи віддалених цілей, поглядів. Її посередниками, проміжними її ланками, наприклад у сфері праці, є знаряддя і предмети праці, матеріальні й духовні блага та досвід.

Для позначення соціальної взаємодії в соціології використовується спеціальний термін «інтеракція».

Інтеракція - динамічна взаємодія і співвідношення між двома чи більше перемінними, коли величина однієї перемінної впливає на величину інших змінних. Головна особливість соціальної взаємодії полягає в тім, що вона є процесом впливу індивідів один на одного. Інакше кажучи, у процесі взаємодії має місце вплив свідомості, інтересів, потреб, поведінкових установок однієї людини на іншу та навпаки. Соціальні взаємодії за формами прояву є складнішими, ніж соціальні дії. До складу соціальних взаємодій входять окремі соціальні дії, статуси, ролі, відносини, символи тощо.

Соціальний контроль – засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного (у тому числі й правового) регулювання;

- це цілеспрямований вплив суспільства на індивіда з метою забезпечення суспільного порядку шляхом залучення індивідів до домінуючих у суспільстві норм та зразків поведінки.

Термін "соціальний контроль" був введений в науку французьким соціологом та кримінологом Габріелем Тардом. Він розумів під соціальним контролем повернення злочинця до суспільної діяльності. Звичайно, зараз поняття соціального контролю набуло значно глибшого змісту і стосується не лише злочинців.

Головним засобом здійснення соціального контролю є система санкцій та нагород. Т.Парсонс, наприклад, вважав основними санкціями:

• ізоляцію – повне виключення індивіда із системи соціальних відносин;

• відособлення - обмеження контактів індивіда з іншими людьми;

• реабілітацію – підготовку індивідів до нормального виконання соціальних ролей.

Р.А.Лап’єр вважав основними санкціями:

• фізичні - покарання індивіда за порушення групових норм;

• економічні - наприклад, штраф;

• адміністративні - наприклад, переведення індивіда на менш оплачувану посаду.

Проте, соціальний контроль передбачає регулювання поведінки не лише порушників соціального порядку, а й усіх членів суспільства. Тому він передбачає як формальні, так і неформальні санкції.

Формальні санкції базуються на основі процедур, передбачених нормативними актами - законами, розпорядженнями.

Неформальні санкції є підсвідомими реакціями членів певної спільноти на порушення, що виникають у ній, які проявляються у вигляді негативних емоцій, чуток, навіть фізичного впливу. Важливою ознакою соціального контролю є намагання соціальних систем перетворити їх формальні санкції на неформальні і перевести ці соціальні системи на рівень самоконтролю.

За будь-яких умов, соціальний контроль є механізмом соціалізації індивіда, через підпорядкування його поведінки, ціннісних орієнтацій під сталі соціальні стандарти. Також, в будь-яких випадках він спрямований на підтриманнях рівноваги в соціальній структурі.

Таким чином, соціальний контроль характеризується упорядкованістю та категоричністю вимог суспільства до індивіда і ґрунтується на соціальних нормах і зразках поведінки.

Соціальний процес (з лат. просування, зміна, перетворення) - це об'єктивно зумовлена послідовна зміна явищ суспільного життя, а також поступова зміна соціальної організації суспільства протягом тривалого або нетривалого часу.

За висловом древніх "все тече, все змінюється". Змінюється все і в суспільстві, змінюється і саме суспільство. Є в ньому зміни ледь помітні, а є глобальні, є такі що здійснюються швидко, а є такі, що тривають протягом десятиліть, а то й століть, чи, навіть, тисячоліть. Та які б зміни у суспільстві не були, всі вони пов'язані з соціальними процесами. Соціальні процеси змінюють саме суспільство, переводячи його до нового, більш якісного стану. Але саме суспільство залишається, не втрачаючи свою соціальну організованість. Все відбувається, мов у тілі людини, органи і системи органів ростуть, постійно змінюються, але не змінюється саме тіло людини, його структура.

Організовуючи соціальний процес, суб'єкт сам потрапляє під його вплив, від чого змінюється буття соціального суб'єкта і, навіть сам соціальний суб'єкт. Це ніби будинок, який будується людиною і в якому сама людина й житиме,- тобто спочатку спорудження будинку залежить від людини, а потім життя людини залежатиме певною мірою від того, в якому будинку вона мешкатиме. Отже, діяльність соціальних суб'єктів і соціальні процеси взаємообумовлені. А це значить, що чим вищий рівень організованості і розвитку суб'єкта (а ним може виступати й суспільство в цілому), тим більш якісним буде й соціальний процес.

Будь який соціальний процес проходить декілька стадій свого існування, серед яких можна виділити:

- зародження;

- розвиток;

- точку максимальної дії (або максимального піднесення);

- затухання;

- завершення.

Звичайно, наведені етапи є лише загальними, оскільки кожен процес може мати менше або більше етапів свого існування.

Те, що соціальні процеси здійснюються соціальними суб'єктами, дає змогу нам помічати їх, відчувати, оцінити їх величину, кількісні і якісні зміни, які вони несуть в собі. А це дуже важливо, оскільки визначивши рівень процесу, особливості його протікання, ми можемо спрогнозувати його дію в найближчому майбутньому, а значить, і можливі суспільні перетворення, які він може спричинити. Зрозуміло, якщо прогнозовані зміни будуть в цілому позитивні, то процес слід прискорювати й посилювати, а якщо негативні - навпаки, - послаблювати й уповільнювати.

Види соціальних процесів.

Суспільство є багатогранним і має досить складну структуру, і це зумовлює появу великої кількості різних соціальних процесів. Перші спроби класифікації соціальних процесів були зроблені ще в перші роки дослідження їх. Зараз можна виділити декілька основних ознак, за якими класифікують соціальні процеси.

За масштабами охоплення соціального середовища виділяють:

- соцієтальні - найглобальніші процеси, які охоплюють або все суспільство, або великі ділянки його. До таких процесів належать, наприклад, зміни соціально-економічних формацій, промислова революція, світова економічна криза та інші.

- загальні - ті, що охоплюють певні соціальні інститути - зміна системи освіти, зміна політичного устрою держави, зміна системи управління тощо.

- особливі - процеси, які охоплюють, як правило, окремі об'єкти соціального середовища лише за певних умов. Наприклад, урбанізація, пристосування, асиміляція та інші.

Щодо соціальної системи, в якій відбуваються соціальні процеси, їх поділяють на

- внутрішньоособистісні - розвиток свідомості, самовиховання, самовдосконалення;

- ті, що виникають у відносинах двох індивідів;

- ті, що виникають у відносинах між особистістю і соціальною групою;

- ті, що існують в межах групи;

- ті, що виникають у відносинах різних соціальних груп;

- ті, що змінюють соціальну структуру суспільства.

За часом існування розрізняють:

- короткотривалі процеси;

- довготривалі процеси.

За характером дії соціальні процеси поділяють на

- плавні;

- стрибкоподібні.

За наслідками, які соціальні процеси спричиняють у соціальній системі, їх поділяють на

- асоціативні (об'єднувальні), до яких належать: зближення, компроміс, об'єднання (консолідація), співробітництво, пристосування(адаптація);

- десоціативні (роз'єднувальні), до яких належать: суперництво (конкуренція), опозиція, конфлікт.

Зближення - процес, в ході якого соціальні суб'єкти встановлюють достатній рівень розуміння один одного, дії одного з них не суперечать інтересам іншого, завжди готові до соціального контакту між собою.

Компроміс - процес, при якому для вирішення протиріч між соціальними суб'єктами, вони йдуть на поступки один одному.

Об'єднання - це процес організації соціальних суб'єктів в єдину систему для досягнення спільної мети.

Співробітництво - процес, який полягає в узгодженні діяльності соціальних суб'єктів для досягнення загальної мети.

Пристосування - прийняття соціальним суб'єктом соціальних норм, правил і зразків поведінки того середовища, у якому він опинився, якщо норми і правила засвоєні раніше, не призводять до задоволення потреб в даному середовищі.

Суперництво - процес, який полягає у зіткненні інтересів різних соціальних суб'єктів або у прагненні одним суб'єктом заволодіти для задоволення власних потреб тими засобами, якими прагне заволодіти інший суб'єкт для задоволення власних інтересів.

Опозиція - процес, який полягає у протистоянні соціального суб'єкта, який має обмежену кількість засобів для реалізації власних інтересів, тому соціальному суб'єкту, котрий має їх в достатній кількості з метою заволодіння його становищем.

Конфлікт - процес, в ході якого соціальний суб'єкт для досягнення власної мети прагне підпорядкувати собі або знищити іншого соціального суб'єкта з такими ж самими або близькими цілями.

Десоціативні процеси як правило призводять до дезорганізації соціальних систем.

Дезорганізація - сукупність соціальних процесів, які спричиняють зміни, що не відповідають нормам певної соціальної системи, оцінюються її членами, як такі, що заважають стабільному функціонуванню системи і які можуть призвести до її розпаду.

Параметри вимірювання соціальних процесів поділяються на кількісні і якісні.

До кількісних параметрів виміру соціальних процесів належать такі показники як народонаселення, трудові ресурси, засоби виробництва, рівень валового внутрішнього продукту, рівень інфляції, приріст продукції, рівень доходів на душу населення та багато інших. Але визначені таким чином кількісні показники стосуються лише деяких аспектів економічної сфери. Адже кількість - це не завжди є основний показник стабільності суспільства. Наприклад, стан добробуту суспільства прийнято вимірювати за середньою тривалістю життя його мешканців. Але якщо взяти іншу країну, де тривалість життя дещо менша, зате вищий рівень побутових та виробничих умов, вищий рівень розвитку освіти та культури, доступність їх для всього населення, то не важко зробити висновок, яке суспільство має вищий рівень добробуту. Тому, часто для виміру соціальних процесів, крім кількісних параметрів, використовують ще й якісні. Взагалі, вимірюючи соціальні процеси, слід враховувати одночасно і кількісні і якісні параметри, і варто користуватися відразу кількома показниками - тоді якість отриманої інформації буде високою.

14