- •2. Валютний ринок: сутність, об’єкти та суб’єкти, ціна, інфраструктура.
- •3. Валютний курс, його види. Режими курсоутворення.
- •Лекція №11. Тема 7: Валютний ринок і валютні системи (продовження).
- •1. Валютні системи та валютне регулювання. Органи валютного регулювання.
- •Цілі валютної політики
- •2. Платіжний баланс та золотовалютні резерви.
- •3. Світова та міжнародна валютні системи. Формування Європейського валютного Союзу.
3. Світова та міжнародна валютні системи. Формування Європейського валютного Союзу.
Світова валютна система - це спільно розроблена державами форма реалізації валютних відносин, закріплена міжнародними угодами.
Складові світової валютної системи:
форми міжнародних засобів платежу: золото, національні валюти, міжнародні валютні ресурси типу євро, СПЗ (спеціальні права запозичення);
умови взаємної конвертованості валют;
уніфіковані правила міжнародних розрахунків; уніфікований режим валютних курсів;
режим валютних ринків та ринків золота;
міжнародні валютно-фінансові організації;
міжнародне регулювання валютних обмежень.
Світова валютна система у своєму розвитку пройшла кілька етапів.
Першою світовою валютною системою була система, заснована на золотому стандарті. Вона сформувалася наприкінці XIX та початку XX ст. і характеризувалася сукупністю національних валютних систем. В цей період платіжний обіг обслуговувався переважно золотом. Обмін національних валют на іноземні не мав обмежень, існував вільний її ввіз і вивіз з країн.
Після першої світової війни на зміну золотому стандарту прийшов механізм золотодевізного стандарту (роль еквівалента стали виконувати золоті монети). У період світової економічної кризи (1927- 1933 рр.) єдиний золотодевізний стандарт розпався і єдина світова валютна система перестала існувати.
З грудня 1945 р. почав діяти третій етап валютно-фінансового устрою. Він проіснував до 1 січня 1970 р., тобто до початку функціонування СПЗ (спеціальні права запозичень). Роль золота у міжнародній валютній системі обмежувалася. У цій одиниці виражалися курси національних валют та оцінювалися валютні резерви.
З 15 серпня 1971р. припинено розмін долара США на золото, а з квітня 1978 р. функціонує четвертий етап світової валютної системи. З цього часу юридично закріплено демонетизацію золота.
Сучасна світова валютна система має характер паперово-валютної системи. Провідна роль у світовій валютній системі до цього часу належала долару США. Щоб протистояти монополії долара у світовій валютній системі, у березні 1979 р. утворилася міжнародна (регіональна) валютна система - Європейська валютна система (ЄВС). Її основна мета полягала у досягненні стабільності та створення єдиної валюти для членів європейської валютної системи. З 1 січня 1999 р. в одинадцяти Європейських країнах з п'ятнадцяти, що входили тоді до Європейського союзу, запроваджена єдина валюта євро.
Основні переваги введення євро такі:
а) зниження операційних витрат на конверсійні операції;
б) розширення фінансових ринків;
г) зростання ліквідності фінансових інструментів;
д) зменшення валютних ризиків в процесі здійснення економічних операцій;
е) спрощення міжнародних фінансових операцій;
є) зростання конкуренції на світовому валютному ринку.
Переваги функціонування валюти євро будуть сприяти розвитку міжрегіонального співробітництва.
Валютна інтеграція. Спільна валютна політика та запровадження євро Валютна інтеграція - це створення регіональних зон, у межах яких забезпечується відносно стійке співвідношення курсів національних валют або поступова заміна їх регіональною валютою, а також спільне регулювання валютних відносин та єдина валютна політика щодо інших країн. Механізм валютної інтеграції - сукупність валютно-кредитних методів регулювання, спрямованих на поступовий перехід до вищого ступеня інтеграції. Валютний союз - один із типів міжнародних валютних систем, представлений групою країн, які встановили межі взаємних коливань курсів своїх національних валют і використовують однакові засоби валютного регулювання. Характерними ознаками валютного союзу як одного з типів міжнародних валютних систем є: постійне фіксування валютних курсів, логічним завершенням якої є запровадження єдиної валюти; наявність розвинутої інституціональної інфраструктури і єдиного центрального банку союзу; вільний рух фінансового капіталу між країнами-учасницями валютного союзу. Гармонізація валютної політики у рамках формування валютного союзу проводилася у три етапи:
-з 1 січня 1999 р. до 1 січня 2002 р. - євро використовували тільки в безготівковому обігу паралельно з національними валютами. За господарськими суб'єктами зберігалося право вибору між євро та національними грошовими знаками. Лише в євро з 1 січня 1999 р. обов'язково проводилися міжбанківські розрахунки, здійснювалися операції на фінансових ринках, емісія державних цінних паперів; -з 1 січня до 1 липня 2002 р. - національні валюти країн-учасниць ЄВС повністю замінюються на євро в усіх сферах безготівкових розрахунків. Банкноти та монети в євро надходять у готівковий обіг і використовуються паралельно з національними грошовими знаками, а останні з 1 липня 2002 р. втрачають статус законного засобу платежу; -з 1 липня 2002 р. - євро - єдиний законний платіжний і розрахунковий засіб у ЄВС. Емітент євро - Європейський центральний банк.
Склад країн-учасниць зони євро:
Країни, в яких євро не обертається: Болгарія, Великобританія, Угорщина, Данія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Чехія, Швеція. Нині до ЄС входить 27 держав-членів. З 1 липня 2013 року повного членства набуде також 28-ма країна - Хорватія. Впродовж 1990-х років утворено інституційну структуру для управління ЄС - Європейську систему центральних банків, яка складається з Європейського центрального банку і національних центральних банків країн ЄС. Європейський центральний банк (офіційна дата створення - 1 червня 1998 р.) розпочав роботу на початку липня 1998 р. у Франкфурті-на-Майні. Його було створено на базі Європейського валютного інституту, який функціонував з 1994 р. На Європейську систему центральних банків покладено відповідальність за спільну монетарну політику країн-членів єврозони, здійснення валютних операцій, управління та підтримання валютних резервів, забезпечення безперебійного функціонування платіжної системи, здійснення банківського нагляду. Європейська центральна система банків має не лише виключне право емісії євробанкнот у межах зони євро, а й сприяє здійсненню заходів, змістом яких є зміцнення стабільності фінансової системи ЄС. Європейська система центральних банків є незалежним інституціональним елементом Європейського економічного і валютного союзу, що проводить незалежну грошово-кредитну політику, основні напрями якої розробляє Європейський центральний банк, а центральні банки країн-учасниць відповідають за її дотримання. Найважливіше завдання грошово-кредитної політики Європейської системи центральних банків - забезпечення стабільності внутрішніх цін у середньостроковому періоді. Цей показник визначається як темп приросту гармонізованого індексу споживчих цін, який не перевищує 2% від аналогічного періоду попереднього року. Цінова стабільність у Європейському економічному і валютному союзі спирається на моніторинг, аналіз і прогнозування динаміки цін, визначення факторів ризику їх дестабілізації. Аналітичну базу для цього становить динаміка таких макроекономічних показників: середньої заробітної плати, валютних курсів, курсів цінних паперів. |
