1.5 Аналіз фінансових результатів і фінансового стану

Фінансовий аналіз − це глибоке вивчення даних звітності. Аналіз господарської діяльності локомотивного депо є засобом систематичного всебічного контролю і перевірки виконання плану. Головною задачею аналізу є виявлення невикористаних внутрішніх резервів. Для цієї мети і здійснюється перевірка виконання плану по кількісних і якісних показниках. Охарактеризувати фінансове положення підприємства – значить, дати оцінку виконання фінансового плану.

Аналіз виробничо-фінансової діяльності дає можливість підвести підсумки роботи локомотивного депо, розробити заходу щодо подальшого підвищення ефективності роботи. Однак такий аналіз не дає можливості вжити оперативних заходів по ліквідації можливих недоліків у момент їхнього виникнення. Тут великого значення набуває поточний аналіз експлуатаційної роботи депо, ділянки за декаду, добу.

Згідно наказу № 256 – Ц “Укрзалізниці” пункту 3 “Про зміни принципів організації фінансування структурних підрозділів основної діяльності залізниць”, починаючи з першого кварталу 1997 року фінансування відособлених структурних підрозділів здійснюється відповідно до кошторису експлуатаційних витрат без утворення фінансового результату, тобто доходи плануються на рівні витрат.

Прибуток, тобто перевищення доходів над витратами, планується тільки з підсобно-допоміжної діяльності (ПДД) та іншої операційної діяльності.

Загальний фінансовий результат роботи локомотивного депо складається з прибутку по підсобно-допоміжній діяльності та іншій діяльності за мінусом витрат по операційній діяльності.

Аналіз виконання доходів, витрат, фінансового результату по локомотивному депо Лозова за 2011 рік в порівнянні з планом та з 2010 роком наведено у таблиці 1.9.

З таблиці 1.9 можна зробити висновок, що за 2007-2011 роки фінансовий результат отримано більше плану, в тому числі:

- з експлуатації одержано нульовий результат згідно доведеного кошторису ;

• з підсобно-допоміжної діяльності, з іншої діяльності одержано прибуток більше плану;

• з іншої операційної діяльності спостерігається збиток в 2007, 2008 роках.

Таблиця 1.9 – Аналіз виконання доходів, витрат, фінансового результату

Найменування показника	2007 рік			2008 рік			2009 рік			2010 рік			2011 рік
	План	Звіт	%	План	Звіт	%	План	Звіт	%	План	Звіт	%	План	Звіт		%
Доходи
Від перевезення	65715	67299	102,4	77386	84186	108,8	87732	84613	96,4	91078	93258	102,4	103824	104459		100,6
Від ПДД	1553	2393	154,1	1299	1738	133,8	806	1105	137,1	739	1555	210,4	994	2159		217,2
в т.ч. на сторону	1553	2391	154,0	1299	1690	130,1	806	1001	124,2	739	1506	203,8	994	1881		189,2
Від іншої операційної діяльності	92	115	125,0	44	272	618,2	275	91	33,1	131	369	281,7	144	117		81,3
Інша діяльність	368	985	267,7	400	748	187,0	609	853	140,1	652	881	135,1	1058	1733		163,8
Разом	67728	70792	104,5	79129	86944	109,9	89422	86662	96,9	92600	96063	103,7	106020	108468		102,3
Витрати
Від перевезення	65715	67299	102,4	77386	84186	108,8	87732	84613	96,4	91078	93258	102,4	103824	104459		100,6
Від ПДД	1321	1910	144,6	1228	1492	121,5	745	952	127,8	668	1239	185,5	862	1666		193,3
в т.ч. на сторону	1321	1910	144,6	1228	1445	117,7	745	853	114,5	668	1192	178,4	862	1401		162,5
Від іншої операційної діяльності	116	134	115,5	170	342	201,2	374	279	74,6	248	595	239,9	669	636		95,1
Інша діяльність	267	735	275,3	248	698	281,5	477	720	150,9	472	522	110,6	625	1200		192,0
Разом	67419	70078	103,9	79032	86718	109,7	89328	86564	96,9	92466	95614	103,4	105980	107961		101,9
Фінансовий результат
Від перевезення	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-
Від ПДД	232	483	208,2	71	246	346,5	61	153	250,8	71	316	445,1	132	493	373,5
в т.ч. на сторону	232	481	207,3	71	245	345,1	61	148	242,6	71	314	442,3	132	480	363,6
Від іншої операційної діяльності	-24	-19	79,2	-126	-70	55,6	-99	-188	189,9	-117	-226	193,2	-525	-519	98,9
Інша діяльність	101	250	247,5	152	50	32,9	132	133	100,8	180	359	199,4	433	533	123,1
Разом	309	714	231,1	97	226	233,0	94	98	104,3	134	449	335,1	40	507	1267,5
Фінансовий результат після оподаткування	309	714	231,1	97	226	233,0	94	98	104,3	134	449	335,1	40	507	1267,5

Рентабельність послуг з підсобно-допоміжної діяльності наведено в таблиці 1.10. та зображено на рисунку 1.6.

Таблиця 1.10 – Рентабельність від підсобно-допоміжної діяльності, %

Показник	2007 рік	2008 рік	2009 рік	2010 рік	2011 рік
Рентабельність, %
Від ПДД	25,3	16,5	16,1	25,5	29,6
в т.ч. на сторону	25,2	17,0	15,5	26,3	34,3

Рисунок 1.6 – Рентабельність від підсобно-допоміжної діяльності

Рентабельність в локомотивному депо нараховується для інших залізничних підприємств – 5%, для сторонніх організацій – 30%. Для підприємств своєї залізниці рентабельність не нараховується.

2 Формування витрат підприємства та управління ними

2.1 Формування витрат підприємства

Первинною виробничою ланкою залізничного транспорту є підприємство. У загальному випадку виробничо-господарська діяльність підприємства полягає у виготовленні продукції, виконанні робіт або наданні послуг [5].

Діяльність будь-якого підприємства обумовлюється, насамперед, формою власності. Оскільки приватизаційні процеси тільки зароджуються на залізничному транспорті, розглянемо діяльність підприємства, що перебуває в державній формі власності.

Виробничо-господарська діяльність підприємства на залізничному транспорті регламентується Положенням про державне виробниче підприємство, яке застосовується на залізницях, дирекціях і структурних підрозділах. До структурних підрозділів на залізничному транспорті ставляться: основні локомотивні депо, вагонні депо й ділянки, залізничні станції, механізовані дистанції вантажно-розвантажувальних робіт, дистанції колії, дорожні машинні станції, дистанції сигналізації й зв’язку, ділянки енергопостачання, вокзали, дистанції захисних лісонасаджень, дистанції цивільних споруджень [4, 15].

Виробничо-господарська діяльність підприємств базується на теоретичних основах економічного розвитку й припускає наявність ряду економічних передумов:

- підприємство є юридичною особою;

- підприємство використовує закріплені за ним основні й обігові кошти;

- підприємство має самостійний баланс;

- діяльність підприємства підкоряється вищої організації.

Наявність вищого керівного й контролюючого органа передбачає постановку певних завдань (обов’язків) перед цим органом:

- ефективна організація виробничого процесу;

- мінімізація витрат (трудових, матеріальних і фінансових);

- ефективне використання виробничих потужностей;

- використання прогресивних технологій і нової техніки;

- строге дотримання законодавства (правового, податкового, трудового і т.д.).

Незважаючи на строгий контроль із боку вищої організації структурні підприємства залізничного транспорту мають певні права:

- удосконалювати структуру управління, організацію й нормування праці;

- самостійно привласнювати розряди робітникам відповідно до єдиних тарифно-кваліфікованих довідників;

- установлювати форми оплати праці робітників, показники й умови преміювання.

Галузева специфіка залізничного транспорту накладає свій відбиток на виробничо-фінансову діяльність структурних підрозділів залізниць і виражається в ряді особливостей:

- амортизаційні відрахування, призначені на капітальний ремонт рухомого складу, верхньої будови колії, земляного полотна, штучних споруд, централізуються в Укрзалізниці;

- капітальний ремонт здійснюється за планом залізничного транспорту в цілому, а не окремого підприємства (ремонт колії, вантажних вагонів, локомотивів);

- будівництвом займається безпосередньо залізниця, а не структурний підрозділ залізниці;

- перерозподіл надлишків матеріальних цінностей здійснює залізниця, а не структурний підрозділ;

- списання моральне застарілого обладнання й інших технічних засобів допускається з дозволу залізниці.

Оперативне управління виробничою діяльністю структурних підрозділів залізниці здійснюється відповідними службами залізниці (дирекціями залізниці). Звичайно в дирекціях залізниці функціонують близько двох десятків відділів, які здійснюють керівництво відповідних структурних підрозділів.

Керівництво планово-фінансовою діяльністю структурних підрозділів залізниці здійснюється через відділи: планово-техніко-економічний; фінансовий; праці, зарплати й техніки безпеки.

Управління планово-фінансовою діяльністю усередині структурного підрозділу залізниці здійснюють планово-економічний відділ і бухгалтерія. Планово-економічний відділ підприємства виконує основні функції планування. До його складу входять начальник відділу й економісти.

Основним завданням планово-економічного відділу є розробка виробничо-фінансового плану й контроль за його виконанням. Виробничо-фінансовий план – це комплексна програма виробничої й соціальної діяльності колективу. Вона містить кількісні і якісні показники роботи, складається на рік з розбивкою по кварталах.

Виробничо-фінансовий план структурного підприємства розробляється у два етапи. Першому етапу передує економічний аналіз поточної роботи підприємства, у результаті якого виявляються втрати й резерви економічного росту.

На першому етапі становлять проект плану на основі плану розвитку залізниці й контрольних цифр. На другому етапі розробляють розгорнутий план по видах робіт, статтям номенклатури й елементам витрат [16].

Базовими документами при складанні виробничо-фінансового плану є: паспорт підприємства (містить основні техніко-економічні показники, дані про наявність і рівень використання виробничих потужностей, а також про технічний рівень підприємства); затверджені вищою організацією контрольні цифри (обсяг роботи, нормативи витрат трудових, матеріальних і грошових ресурсів).

При плануванні виробничо-фінансової діяльності застосовуються наступні методи: балансовий метод; метод техніко-економічних розрахунків; економіко-математичні методи; системний аналіз.

Основними розділами виробничо-фінансового плану є: план виробництва; план по праці; план експлуатаційних витрат; фінансовий план; план матеріально-технічного постачання.

Найбільш важливими розділами плану є план по праці й план експлуатаційних витрат. Вони вимагають більшої уваги з погляду кількості розрахункових показників, їх динамічності й з позиції контролю над їхнім виконанням [17].

Усі показники річного плану підрозділяються на: затверджувані показники й розрахункові показники. До затверджуваних показників ставляться: обсяг роботи, ріст продуктивності праці, ліміт чисельності робітників та службовців, загальний фонд заробітної плати, сума експлуатаційних витрат, граничний рівень матеріальних витрат, завдання за собівартістю, показники використання рухомого складу, нормативи простою рухомого складу в ремонті й на експлуатаційних роботах, балльности стану постійних технічних обладнань.

Розрахункові показники визначає саме підприємство на основі затверджуваних і діючих норм витрат праці, витрати матеріалів, палива, електроенергії й грошових витрат. Розрахунковими показниками є середньомісячна заробітна плата, собівартість окремих видів робіт.

Технологія управління залізничним транспортом ґрунтується на наступних концептуальних принципах:

1) структура органів управління залізничним транспортом повинна завчасно реагувати на зміни економічної ситуації в країні, максимально відповідати головним цілям у той або інший період;

2) технологія й структура управління в кожному періоді повинні забезпечувати оптимальне виконання головних цілей управління залізничним транспортом, підкоряючи їм супутні цілі.

У період спаду обсягів перевезень головна мета – збереження стійкого положення залізниць і залізничного транспорту в цілому за рахунок одержання максимального прибутку.

У період стабілізації економіки необхідно вчасно підготуватися до майбутнього збільшення обсягів перевезень. Тому підвищену увагу треба звернути на забезпечення необхідної потужності відповідних об’єктів, надійності й безпеки функціонування всієї інфраструктури.

У період підйому економіки на перший план знову виступають питання освоєння підвищених обсягів перевезення вантажів і пасажирів, але в умовах твердої конкуренції з іншими видами транспорту;

3) структура органів управління повинна передбачати їхню розумну інтеграцію, вчасно забезпечуючи комплексний оптимальний розв’язок глобальних управлінських завдань;

4) результати роботи всіх ланок залізничного транспорту повинні забезпечувати перевищення доходів над витратами шляхом мінімізації останніх і розвитку всіх видів нетрадиційної діяльності без зниження якості перевізного процесу;

5) управління підприємствами залізничного транспорту повинне передбачати соціальний захист її працівників і збереження кваліфікованих кадрів;

6) управління залізничним транспортом повинне адаптуватися до мінливих умов, залишаючи при цьому координуючу роль за центральними органами управління;

7) залізничний транспорт повинен забезпечувати оптимальні умови взаємодії із залізницями інших країн СНД, а також країн далекого зарубіжжя;

8) зовнішня взаємодія органів управління залізничного транспорту слід розбудовувати в першу чергу з тими структурами, які забезпечують стабільне функціонування галузі [18].

У міру поглиблення ринкових процесів підсилюються зв’язки з галузями промисловості, що забезпечують технічні можливості нормальної роботи залізничного транспорту, з банками, клієнтами й ін.

Як було зазначено вище, при формуванні плану розвитку підприємств залізничного транспорту значна увага приділяється формуванню витрат підприємства.

Собівартість являє собою витрати підприємства на виробництво й реалізацію продукції, виражені в грошовій формі. Собівартість є економічною категорією, органічно пов’язаної з основними показниками, що характеризують ефективність роботи підприємства, - прибутком і рентабельністю.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До собівартості реалізованої продукції не включаються адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.

До виробничої собівартості продукції належать: прямі матеріальні витрати, прями витрати на оплату праці та платежі на соціальні заходи і загальновиробничі витрати (непрямі). До складу загальновиробничих витрат належать: оплата праці апарату управління цехами, ділянками, іншого загальновиробничого персоналу та відрахування на соціальні заходи; амортизація основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого призначення; витрати на утримання виробничих приміщень (опалення, освітлення, водопостачання і т. д.) витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, операційну оренду основних засобів загальновиробничого призначення; інші витрати (службові відрядження, втрати від браку тощо).

До адміністративних витрат відносяться: утримання підприємством апарату управління та іншого загальногосподарського персоналу, амортизація, ремонт, операційна оренда основних засобів та інших необоротних активів загальногосподарського призначення, а також їх утримання – освітлення, опалення, тощо; поштово-телеграфні витрати; податки, збори, обов’язкові платежі, крім тих, що належать до виробничої собівартості; інші витрати (плата за послуги банків, аудиторські, юридичні та інші послуги тощо).

В економічній науці й для прикладних завдань виділяється кілька типів собівартості:

- повна собівартість (середня) − співвідношення повних витрат до обсягу виробництва;

- гранична собівартість − це собівартість кожної наступної зробленої одиниці продукції.

Собівартість продукції (робіт, послуг) є найважливішим показником економічної ефективності виробничої діяльності будь-якого підприємства. У ній відбиваються всі сторони діяльності, акумулюються результати використання всіх виробничих ресурсів. Від її рівня залежати фінансові результати діяльності залізниці і її структурних підрозділів, конкурентоспроможність залізничних перевезень.

Про важливість цього показника свідчать розмір операційних витрат з реалізованої продукції вітчизняних підприємств (таблиця. 2.1) [19].

У цілому більшість витрат підприємств пов’язана з вартістю товарів та послуг, придбаних для перепродажу та реалізованих без додаткової обробки. На ці витрати приходиться майже 52 % загальної величини операційних витрат. Значну питому вагу займають матеріальні витрати. Це свідчить про те, що вітчизняне виробництво є дуже матеріалоємним. Високі матеріальні витрати спостерігаються у сільському господарстві, промисловості, будівництві, діяльності готелів та ресторанів.

Майже за всіма видами економічної діяльності зберігається дуже низка питома вага амортизації. Ці свідчить про те, що у більшості вітчизняних підприємств мають бути проблеми з оновленням основних фондів, що основні фонди підприємств значно зношені і перебувають у критичному стані.

Небажаним є факт низького рівня витрат на оплату праці. За більшістю видів економічної діяльності цей показник коливатимусь у межах 2 – 6 %. Лише у сільському господарстві, у діяльності готелів та ресторанів цей показник має нормативні значення.

Зниження собівартості, як правило, викликає збільшення маси прибутку й підвищення рентабельності виробництва, воно є найважливішим, а в багатьох випадках вирішальним фактором зростання прибутку й рентабельності виробництва. Комплексні, науково-обґрунтовані розрахунки собівартості, прибутку й рентабельності обумовлюють оптимальне співвідношення між суспільними витратами виробництва, що є об’єктивною базою встановлення цін, і витратами виробництва підприємства, розмірами чистого доходу, реалізованого у формі прибутку й податку на додану вартість, і т.п. [20].

Собівартість продукції показник, що як узагальнюючий, має важливе значення для економіки підприємства й усієї економіки: він відбиває ступінь використання трудових і матеріальних ресурсів, основних і оборотних виробничих фондів, результати впровадження нової техніки й технології, якість продукції;

Таблиця 2.1 - Операційні витрати з реалізованої продукції (робіт, послуг) за видами економічної діяльності у 2011 році

Галузь	Операційні витрати з реалізованої продукції  (робіт, послуг)		У тому числі
			матеріальні  витрати		вартість товарів та послуг,  придбаних для перепродажу  та реалізованих без додаткової обробки		амортизація		витрати на оплату праці		відрахування на соціальні заходи		інші операційні витрати
	млн. грн	%	млн. грн	%	млн. грн	%	млн. грн	%	млн. грн	%	млн. грн	%	млн. грн	%
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15
Усього	3834063,2	100,0	1079175,2	28,1	1970587,7	51,4	101573,3	2,7	231402,7	6,0	83077,3	2,2	368247,0	9,6
у тому числі
Сільське господарство, мисливство, лісове господарство	98353,8	100,0	61447,5	62,5	5,8	0,0	5437,3	5,5	12572,5	12,8	4150,3	4,2	14740,4	15,0
Промисловість	1262526,3	100,0	807528,7	64,0	174093,3	13,8	42916,4	3,4	102895,1	8,1	39943,2	3,2	95149,6	7,5
Будівництво	108716,9	100,0	83093,0	76,4	1,3	0,0	1997,1	1,9	8731,0	8,0	3233,2	3,0	11661,3	10,7
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку	1688951,6	100,0	20107,5	1,2	1521582,3	90,1	8187,6	0,5	30563,3	1,8	10076,7	0,6	98434,2	5,8
- торгівля автомобілями та мотоциклами, їх технічне обслуговування та ремонт	161488,8	100,0	3091,8	1,9	142594,1	88,3	1313,9	0,8	3698,3	2,3	1284,9	0,8	9505,8	5,9
- оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі	1314043,5	100,0	12547,5	1,0	1206197,7	91,8	4362,3	0,3	17318,3	1,3	5465,2	0,4	68152,5	5,2

Продовження таблиці 2.1

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15
- роздрібна торгівля; ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку	213419,3	100,0	4468,2	2,1	172790,5	81,0	2511,4	1,2	9546,7	4,5	3326,6	1,5	20775,9	9,7
Діяльність готелів та ресторанів	14927,6	100,0	5641,2	37,8	1498,6	10,1	928,5	6,2	2839,0	19,0	985,0	6,6	3035,3	20,3
Діяльність транспорту та зв’язку	223910,8	100,0	59781,5	26,7	34307,9	15,3	22127,4	9,9	36443,8	16,3	12879,0	5,7	58371,2	26,1
Фінансова діяльність	166410,8	100,0	1670,2	1,0	145885,1	87,7	457,5	0,3	3202,1	1,9	968,8	0,6	14227,1	8,5
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям	234167,0	100,0	32233,7	13,8	93093,0	39,8	15069,9	6,4	24889,4	10,6	7987,6	3,4	60893,4	26,0
Освіта	1823,9	100,0	271,2	14,9	─	─	125,1	6,8	700,5	38,4	240,6	13,2	486,5	26,7
Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги	7822,2	100,0	2842,0	36,3	1,8	0,0	576,3	7,4	2045,8	26,1	716,1	9,2	1640,2	21,0
Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури  та спорту	25950,4	100,0	4314,3	16,6	118,6	0,5	3724,7	14,4	6403,8	24,7	1854,3	7,1	9534,7	36,7

є основою для встановлення оптових цін; включається в число показників, використовуваних у системі внутрішньозаводського госпрозрахунку; ураховується при розрахунках економічної ефективності капітальних вкладень і нової техніки.

Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення витрат, необхідних у планованому періоді для виробництва й реалізації кожного виду й усієї продукції підприємства, що відповідає вимогам, пропонованим стандартами або технічними умовами до її якості [21].

Облік собівартості необхідний для своєчасного, повного й достовірного визначення фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом і збутом продукції, вирахування фактичної собівартості окремих видів або всієї продукції, а також для контролю над використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Дані обліку витрат використовуються для оцінки й аналізу виконання плану, виконання планових завдань підрозділами підприємств, визначення фактичної ефективності організаційно-технічних заходів щодо розвитку виробництва, а також у планово-економічних і аналітичних розрахунках. У звʼязку із цим повинна бути забезпечена порівнянність планових, звітних даних відносно состава й класифікації витрат, об’єктів і одиниць калькулювання, методів розподілу витрат по періодах, принципів угруповання витрат і т.д. [22].

Оскільки планування собівартості продукції має на меті визначити мінімальні витрати, необхідні для виготовлення продукції, виявити розміри можливого зниження собівартості, забезпечити дієвість контролю витрат на виробництво й збут продукції, те неприпустимо включати в планову собівартість різного роду збитки, втрати, недостачі і т.д.

Показники собівартості розраховуються диференційовано з урахуванням особливостей виробництва: або визначається собівартість одиниці основної продукції, або при великій номенклатурі продукції розраховуються витрати на одну гривню товарній продукції і т.д.

Собівартість продукції підприємства складається з витрат, повʼязаних з використанням у процесі виробництва продукції природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво й реалізацію.

У собівартість продукції включаються:

- витрати, безпосередньо повʼязані з виробництвом продукції, обумовлені технологією й організацією виробництва;

- витрати, повʼязані з використанням природної сировини (витрати на рекультивацію земель, плата за деревину);

- витрати на підготовку й освоєння виробництва;

- витрати некапітального характеру, повʼязані з удосконалюванням технології й організації виробництв; а також з поліпшенням якості продукції в ході виробничого процесу;

- витрати, повʼязані з винахідництвом і раціоналізаторством, проведенням дослідно-експериментальних робіт;

- витрати по обслуговуванню виробничого процесу, включаючи витрати на технічний огляд, поточний та капітальний ремонти основних фондів;

- витрати по забезпеченню нормальних умов праці й техніки безпеки;

- поточні витрати, повʼязані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного призначення;

- витрати, повʼязані з керуванням виробництвом;

- витрати на підготовку й перепідготовку кадрів;

- витрати, передбачені законодавством, по набору робочої сили й фахівців;

- витрати по транспортуванню працівників до місця роботи й назад у напрямках, що не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування;

- додаткові витрати у звʼязку з роботами вахтовим методом;

- виплати, передбачені законодавством про працю, за не відпрацьоване на виробництві (не явочне) час;

- відрахування на державне соціальне страхування й пенсійне забезпечення від витрат на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві відповідної продукції, відповідно встановленому законодавством порядку;

- відрахування по обовʼязковому медичному страхуванню відповідно до встановленого законодавства порядком;

- відрахування в державний фонд зайнятості населення від витрат на оплату праці працівників у розмірах і порядку, установлених законодавством;

- платежі по кредитах банків у межах ставки, установленої законодавством, і витрати на оплату відсотків по кредитах постачальників (виконавців робіт, послуг) за придбання товарно-матеріальних цінностей (проведення робіт, послуг). Платежі по кредитах понад ставки ставляться на фінансові результати. Оплата відсотків по позичках, отриманих на заповнення недоліку власних обігових коштів, на придбання основних засобів і нематеріальних активів, а також по прострочених позичках здійснюється за рахунок прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства;

- витрати, звʼязані зі збутом продукції;

- витрати по утриманню приміщень, надаваних безкоштовно;

- витрати від вартості основних фондів на відтворення основних виробничих фондів, що включаються в собівартість продукції у формі амортизаційних відрахувань на повне відновлення;

- зношування по нематеріальних активах;

- нарахування на заробітну плату відповідно до встановленого законодавства порядком;

- податки, збори, платежі, що включаються в собівартість продукції відповідно до встановленого законодавства порядком;

- інші види витрат [23].

У фактичну собівартість включаються, крім перерахованих вище витрат, також:

- втрати від браку;

- витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування продукції, на яку встановлений гарантійний строк служби;

- втрати від простоїв по внутрівиробничих причинах;

- недостачі матеріальних цінностей у виробництві й на складах при відсутності винних осіб;

- допомога й звʼязку із втратою працездатності через виробничі травми, виплачувані на основі судових розвʼязків;

- виплати працівникам, що вивільняються з підприємств у звʼязку з реорганізацією, скороченням чисельності працівників і штабів.

Собівартість визначається по окремих видах продукції (собівартість одиниці продукції), по всій зробленій товарній продукції й по реалізованій продукції.

Для планування, обліку й аналізу собівартості витрати групуються по наступних ознаках:

- календарним періодам;

- характеру виробництва (основне, допоміжне);

- структурним підрозділам підприємства;

- видам продукції;

- переділам, стадіям, операціям виробничого процесу;

- елементам витрат;

- статтям витрат (калькуляційним статтям) [24].

По календарних періодах витрати розподіляються таким чином, щоб частка витрат, що включаються в собівартість кожного періоду, відповідала кількості продукції, що випускається й цьому періоді.

По цехах, ділянках і іншим структурним підрозділам підприємства витрати на виробництво групуються для правильного визначення собівартості кожного виду продукції, організації внутрішньозаводського госпрозрахунку й контролю. Усі витрати на виробництво в остаточному підсумку включаються в собівартість окремих видів продукції, робіт і послуг або груп однорідної продукції.

По способу включення витрат у собівартість продукції витрати підрозділяються на прямі витрати й непрямі витрати.

Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом окремих видів продукції й прямо включаються в їхню собівартість, а непрямі витрати звʼязані, як правило, з виробництвом декількох видів продукції, і розподіляються пропорційно якій-небудь базі. У якості бази ухвалюється основна заробітна плата виробничих робітників, час роботи встаткування й ін.

В загалі середі науковців існує багато підходів до визначення прямих й непрямих витрат. Деякі з них представляють прямі витрати як витрати, передбачені технологією виробництва конкретного виду продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені на собівартість об’єкта калькулювання в момент їхнього виникнення або нарахування. Непрямими є витрати, пов’язані з організацією й обслуговуванням виробничого процесу, управлінням підрозділами.

На думку інших вчених прямі витрати пов’язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт і наданням послуг, а непрямі – це витрати на управління й обслуговування виробництва. Порівняння переліку статей умовно-змінних і умовно-постійних витрат з переліком прямих і непрямих витрат дозволяє зробити висновок про їхню подібність. У випадку наявності або відсутності вираженої пропорційної залежності кожний вид витрат умовно буде вважатися змінним, або постійним [25].

По звʼязку з обсягом виробництва витрати підрозділяються на змінні, які зростають або зменшуються пропорційно росту або зменшенню обсягу виробництва, і на умовно-постійні, які при зміні обсягу випуску продукції суттєво не міняються.

По економічному змісту витрати групуються по елементах і статтям калькуляції за ознакою однорідності безвідносно до того, на що й де вони витрачені. Підрозділяються вони на витрати упредметненого праці, до яких ставляться матеріальні витрати й амортизація основних фондів, живої праці (витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні потреби) та інші витрати, що включають у себе відрахування в позабюджетні фонди, податки, збори, різні платежі стороннім підприємствам і ін.

Витрати, що утворюють собівартість ремонтної продукції, групуються по наступних елементах:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні потреби;

- амортизація основних фондів;

- інші витрати.

Витрати на виробництво продукції включаються в собівартість того звітного періоду, до якого вони ставляться, незалежно від часу оплати − попередньої (орендна плата й т.п.) або наступної (оплата відпусток працівників, виплата винагород за вислугу років, за підсумками року й ін.).

Деякі види витрат (на підготовку й освоєння виробництва, відшкодування зношування спеціальних інструментів і пристроїв і т.п.), у відношенні яких не можна точно встановити, до якого калькуляційного періоду вони ставляться, включаються у витрати на виробництво в кошторисно-нормалізованому порядку. Непродуктивні витрати відбиваються в обліку в тому звітному місяці, у якому вони виявлені.

Велике значення в управління витратами підприємства грає контроль. Контроль витрат поділяють на внутрішній та зовнішній.

Завданням внутрішнього контролю є сприяння управлінню підприємством у вигляді контролю забезпечення інвестиційної привабливості підприємства; досягнення прозорості фінансово-економічного стану підприємства для його учасників (засновників), інвесторів, кредиторів; створення ефективного механізму управління підприємством і т.д. [26].

Основна мета внутрішнього контролю витрат полягає у виявленні відхилень фактичного стану керованого об’єкта від тих нормативних, планових і багатьох інших характеристик, відповідно до яких він повинен функціонувати. Не менш важливою метою внутрішнього контролю є відбиття стану витрат у різного роду звітах відповідно до методики управлінського обліку, яка щонайкраще відбиває реальну ситуацію з витратами підприємства.

Реалізація цілей контролю дозволяє прийняти оптимальні управлінські розвʼязки. Така постановка цілей дає можливість, з одного боку, уникнути покладання на внутрішній контроль витрат різного роду невластивих йому завдань, а з іншого – більш конкретно показати загальну спрямованість цієї специфічної функції управління.

Ціль внутрішнього контролю, якщо сприймати її широко, збігається з метою всієї господарської діяльності, з метою виробництва й управління. Звідси випливає основний принцип організації внутрішнього контролю в повному співвідношенні цілей управління й цілей контролю.

Зовнішній контроль витрат підприємства частіше за всього повʼязують з діяльністю контрольно-ревізійний служби.

Державна контрольно-ревізійна служба України складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь у Республіці Крим, областях, містах Києву й Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах. Головним завданням контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю над використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних і інших активів, правильного визначення потреби в бюджетних коштах і узяттям зобов'язання, ефективним використанням засобів і майна, станом і вірогідністю бухгалтерського обліку й фінансової звітності в міністерствах і інших органах виконавчої влади, у державних фондах, у бюджетних установах і в суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також підприємствах і в організаціях, що одержують кошти з бюджетів усіх рівнів і державних фондів або, що використовують державне або комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розробкою пропозицій по усуненню виявлених недоліків і порушень і запобіганню їх надалі.

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України й підлегла Міністерству фінансів України. Контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києву й Севастополі підкоряються Головному контрольно-ревізійному управлінню України. До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь входять контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах і районах у містах.

Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києву й Севастополі виконують наступні функції:

1) організують роботу контрольно-ревізійних підрозділів у Республіці Крим, областях, містах Києву й Севастополі по проведенню державного фінансового контролю, узагальнюють результати ревізій і перевірок у випадках, передбачених законодавством, повідомляють про них органам законодавчої й виконавчої влади;

2) проводять у підконтрольних установах ревізії фінансово-господарчої діяльності, використання й збереження фінансових ресурсів, необоротних і інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах і узяття зобов'язань, стану й вірогідності бухгалтерського обліку й фінансової звітності;

3) здійснюють державний фінансовий аудит виконання державних програм, діяльності бюджетних установ, суб’єктів господарювання державного сектору економіки, а також інших суб’єктів господарювання, що одержують засобу з бюджетів усіх рівнів і державних фондів або, що використовують державне або комунальне майно;

4) здійснюють контроль над усуненням недоліків і порушень, виявлених під час проведення державного фінансового контролю;

5) розробляють нормативно-правові акти й методичні документи з питань своєї діяльності;

6) здійснюють методичне керівництво й контроль над діяльністю підлеглих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють досвід проведення державного фінансового контролю й поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції з удосконалювання державного фінансового контролю;

7) проводить перевірки державних закупівель і здійснює інші функції відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робот послуг за державні засоби» [27].

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою шляхом проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель і інспектування. Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю й полягає в перевірці й аналізі фактичного стану справ щодо законного й ефективного використання державних або комунальних засобів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку й вірогідності фінансової звітності.

Результати державного фінансового аудита і їх оцінка викладаються у звіті. Перевірка державних закупівель полягає в документальному й фактичному аналізі дотримання підконтрольними установами законодавства про державні закупівлі й проводиться органами державної контрольно-ревізійної служби на всіх стадіях державних закупівель.

Результати перевірки державних закупівель викладаються в акті. Порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудита й інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України [28].

Інспектування здійснюється у формі ревізії й полягає в документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарчої діяльності підконтрольної установи. У підконтрольних установах, щодо яких за відповідний період їх фінансово-господарчої діяльності відповідно до Закону проведений державний фінансовий аудит, інспектування з ініціативи органів державної контрольно-фінансової служби не проводиться.

Ефективність сучасного контролю відрізняють:

- своєчасність. Перевірки КРУ проводяться регулярно, тобто до здійснення протизаконних дій;

- гнучкість. Вона виражається в стикованості економічної, бухгалтерської, оперативної, управлінської інформації, тобто те саме явище може бути вивчене з різних позицій і той самий документ відбиває кілька дій;

- простота. Сама побудова документів припускає самоконтроль. Обʼєкти перевірки вже зложилися історично;

- економічність. Витрати на проведення ревізії повинні бути менше виявлених порушень.

Відповідно до нової редакції п. 76 Положення про організацію бухгалтерського обліку й звітності в Україні, затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 11.08.97 № 869, підприємство представляє бухгалтерську звітність: засновникам, органу в сфері керування якого воно перебуває, органу державної статистики, фінансовому органу (для бюджетних організацій), іншим адресатам відповідно до чинного законодавства.