Тема 10 Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем.

Мета — розглянути сутність регіональної економіки України та диференціацію регіонів за рівнем розвитку.

1.Територіальна структура регіональної економіки.

2.Передумови регіонального розвитку.

3.Економіка регіону як ланка єдиного господарського комплексу.

4.Диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил.

Основні поняття

Регіональна економіка, групи територіальних таксонів,концентрація і кооперування виробництва,економіка регіону, об’єктивні та суб’єктивні фактори диспропорцій.

Література

1— с.621—648 2— с.283—312

1.Ринкові процеси і сучасний розвиток національної економіки характеризуються формуванням регіональних господарських систем та посиленням децентралізації соціально-економічної діяльності.

Регіональна економічна система РЕС має досить складний механізм самовідтворення, в основі якого лежить сукупність регіональних переваг. Сутність регіональної економіки полягає в зростанні саморегулювання регіонів.

В регіонах безпосередньо реалізується соціально-економічна політика держави і здійснюється сучасна і майбутня стратегія національного розвитку.

Регіональна економічна система має складний характер самовідтворення, в основі якого лежить сукупність регіональних переваг. Джерелами розвитку регіональної системи є ресурси — власні і залучені. Результати господарської діяльності — готовий продукт регіональної економіки може споживатися як на місці його виробництва так і вивозитись за межі регіону.

Значна роль в економічному розвитку відведена людському чиннику, тому економічна діяльність у регіоні залежить і від особливостей взаємодії цього чинника та природного середовища.

Таким чином, регіональна економіка — це просторова організація господарства як сукупності територіальних економічних систем.

Регіональна економіка будь-якої території характеризує її просторову побудову — територіальні пропорції і форми територіальної організації.

Територіальні пропорції при цьому відображають особливість концентрації виробництва,підприємств і населення.

Об’єктивними умовами регіональної економіки є територіальні відмінності природно-ресурсного потенціалу, виробничого і соціального потенціалів, систем економічних зв’язків розселення населення.

Наукові дослідження проблем регіональної економіки на території України набули широкого розмаху в другій половині ХХ століття. Ці дослідження проводились Радою з вивчення продуктивних сил України Національної Академії Наук. Результати цих досліджень знайшли свою реалізацію у схемах розвитку і розміщення продуктивних сил, які охоплювали як Україну в цілому так і всі її області та економічні райони.

Вони давали найбільш повне уявлення про регіональні особливості економічного і соціального розвитку України, в них були розкриті проблеми, які можуть виникнути у майбутньому, та окреслені шляхи їх вирушення.

Схеми стали практичним документом для розв’язання галузевих та регіональних проблем розвитку.

Важливе місце у розширенні знань про регіональну економіку (РЕ) належить визначенню її територіальної структури:

1. Адміністративно територіальні одиниці автономної республіки, областей, районів,міст, селищ міського типу та села. Цей поділ території України проведено відповідно до поставлених цілей адміністративного управління. У межах кожного виділеного адмін. Району вирішуються різноманітні економічні питання,тому цей поділ має значення при аналізі регіональної економіки.

2. Інтегральні економічні райони. В Україні їх вісім. Вони поділені на основі особливостей економічного розвитку різних частин території країни і об’єктами економічного аналізу,прогнозування і певною мірою державного регулювання.

3. Регіони різних типів, які виникли в останній період. Серед них такі: «Буг» та «Карпатський»,регіони прикордонні з Росією, які активно залучаються до процесу формування економічних транснаціональних відносин. Крім цього, виділяються регіони,які мають статус вільних (спеціальних) економічних зон.

Серед просторових форм організації господарства існують різні типи територіально-виробничих комплексів.

Промисловий пункт — елементарний об’єкт виробничо-територіального поділу території, який формується на базі певного виробництва і розміщеного біля нього населення.

Так сформувались промислові пункти — поселення. Наприклад, біля шахти формувалося поселення людей,які на ній працювали — так виникали шахтарські поселення.

Промисловий центр і промисловий вузол — більш складні просторові форми організації господарства. Якщо в промисловому центрі може поєднуватися кілька промислових підприємств однієї або різних галузей, то до промислового вузла можуть входити кілька населених пунктів зі спільними об’єктами інфраструктури. Їх компактне розміщення на невеликій території утворює територіально-виробничий комплекс,як специфічну регіональну економічну частину господарства.

Ще більшими за площею і потужнішими за виробничим потенціалом, а також складнішими за композицією є такі територіально-виробничі утворення як промислова агломерація і промисловий район, до складу яких входять територіально-виробничі комплексі нижчого рангу. Ці територіальні форми є результатом високої територіальної концентрації господарства і населення,виробничих і невиробничих видів діяльності та різноманітних функцій.

2.Регіональна політика у перші роки незалежності призвела до загострення соціально-економічних й особливо суспільно-політичних диспропорцій. В науковій літературі диспропорції визначаються як «порушення необхідних співвідношень у розвитку окремих підрозділів підприємств територіальних,галузевих та інших комплексів».

Диспропорції можуть бути: часткові (локальні) і загальні (пов’язані з порушенням процесу відтворення загалом і мають тривалий характер).

Формою вияву часткових диспропорцій є дефіцит або надлишок окремих товарів,валютні фінансові кризи,економічні кризи в окремих країнах,декількох країнах, у світовій економіці.

Оскільки диспропорції істотно впливають на соціально-економічний розвиток регіону,необхідною передумовою запобігання кризі є:

• виявлення причин;

• виявлення умов і факторів виникання;

• класифікація причин;

• кількісна і якісна оцінка;

• розробка дієвих механізмів;

• подолання та усунення можливих у майбутньому нерівностей розвитку.

Важливою передумовою регіонального економічного розвитку є:

1. Кооперування — діяльність кількох суб’єктів за найефективнішого використання кожним з них власних переваг у процесі спільного виробництва продукції,надання послуг.

2. Комбінування — закріплення виробництва за територіями і формування ефективних стосунків у процесі виробництва за рахунок раціонального використання переваг поєднання різних економічних циклів на одному підприємстві — комбінаті.

На розвиток регіональної економіки впливає також концентрація виробництва.

Концентрація виробництва — територіальне зосередження (локалізація) економічної діяльності на обмеженій території.

Цей процес дозволяє економити витрати на розвиток обслуговуючої, виробничої та соціальної інфраструктури, на утилізацію відходів виробництва тощо. А це призводить до зменшення виробничих витрат і підвищує конкурентоспроможність продукції.

Рівень концентрації = обсяг виробленої продукції в регіоні / загальний обсяг виробленої продукції в державі.

Важлива роль у структурі передумов регіонального розвитку належить природно-ресурсному та соціально-економічному потенціалам.

Розвиток видобувних галузей промисловості залежить насамперед від наявності природних ресурсів,економічної доцільності їх використання, гірничо-геологічних та технологічних умов видобутку.

Найбільшу цінність для регіональної економіки мають промислові запаси мінерально-сировинних ресурсів.

Ці ресурси вже мають досить повну геологічну економічну та технологічну оцінку і являють собою природно-ресурсний потенціал,який у разі залучення до господарської діяльності стає продуктивною силою економічного розвитку.

Залежно від розміщення природних ресурсів, їх обсягів , якості та умов використання в кожному регіоні формуються своєрідні просторові форми промислового виробництва. Це позначається на регіональних відмінностях зосередження виробництва,галузевої структури економіки регіонів,їх спеціалізацію.

Суттєвим чинником регіональної економіки є й інші природні ресурси: земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні.

Ефективне функціонування регіональної економіки неможливе без забезпечення трудовими ресурсами,які є найбільш активними чинниками виробничого процесу. Завдяки їх виробничої діяльності і відбувається взаємодія суспільства і природи. В результаті цієї взаємодії людство задовольняє свої потреби.

Природною базою взаємодії в кожному регіоні є природні ресурси і умови,а соціальною — населення, особливо найбільш активна його частина — трудові ресурси і, зокрема,зайняте трудовою діяльністю населення.

Особлива роль у розвитку регіональної економіки належить територіальним відмінностям у кількості трудових ресурсів.

Економіка кожного регіону зумовлюється також рівнем використання трудових ресурсів,тобто зайнятістю в різних сферах економічної діяльності. Зайняте населення визначає результативність економічної діяльності регіону,бо лише завдяки праці створюються матеріальні і духовні блага,національне багатство країни.

Звичайно не всі трудові ресурси повинні бути зайняті виробничою діяльністю. Частина з них зайнята доглядом за дітьми,частина — зайнята навчанням тощо. Однак значну частину незайнятих становлять безробітні та зайняті неповний робочий день (тиждень). Це свідчить про значні прямі втрати трудового потенціалу,які в окремих регіонах є катастрофічними. Крім прямих втрат у вигляді невиробленої продукції, ненаданих послугах є ще й опосередковані втрати, які виражаються зниженням якості трудових ресурсів — зниженням освітнього рівня дискваліфікацією у зв’язку з тривалим безробіттям, погіршенням здоров’я у зв’язку зі зниженням життєвого рівня тощо.

Такий стан з використанням трудових ресурсів не сприяє економічному зростанню регіонів,а скоріше стагнації (стан економіки, коли застій або падіння виробництва поєднується зі зростаючим безробіттям і інфляцією) і депресії.

Важливою передумовою економічного розвитку регіонів є виробничий потенціал,який визначається сукупністю виробничих підприємств у кожному регіоні.

Функціонування регіональної економіки значною мірою визначається рівнем розвитку соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура — складова єдиної соціально-економічної системи,яка, задовольняючи певні потреби населення, опосередковано впливає на розвиток виробництва.

Це такі види діяльності: охорона здоров’я,освіта,духовне виховання (культура), житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, торгівля, пасажирський транспорт, громадське харчування.

3.Регіон необхідно розглядати як частину цілого. Діяльність регіону розкриває взаємозв’язок з іншими регіонами, що стверджує неможливість окремого без загального і навпаки, тобто регіон є самостійною структурою і водночас є залежним від держави.

З господарського погляду економіка регіону — це ланка господарського комплексу країни,яка розміщена на певній території. Для нього найбільш властиві риси саморегуляції через попит і пропозицію,рівень конкуренції в межах регіону,форми власності.

Економіці регіону притаманна широка взаємодія між усіма суб’єктами господарювання,що відображає інтеграційний процес і характеризує комплексність його розвитку.

Одночасно регіон є основою міжрегіональної взаємодії,тобто виходить на макроекономічну систему країни з позицій вирішення власних економічних завдань. Тобто регіональна економіка є макроекономічним середовищем економіки регіону.

Це середовище створюється єдиною на національному рівні монетарною системою,дією інфляційних факторів,впливом чинників міжрегіональної дії (транспортної системи,встановлення валютних курсів тощо).

Відповідальну роль у виконанні функцій самоврядування в регіоні покладено на фінансово-бюджетну діяльність.

Правова база сьогодні не дозволяє регіонам ефективно реалізувати соціальні функції. Бюджетні території позбавлені можливості концентрації достатніх фінансових ресурсів для вирішення власних проблем. До центрального бюджету держава вилучає понад 80% місцевих доходів,що негативно впливає на фінансово-економічну діяльність регіонів.

Оскільки регіони неоднакові за своїм економічним потенціалом, отже формуються регіони-донори і дотаційні регіони. Це зобов’язує державу впливати на бюджети окремих територій через трансферти,дотації та інші економічні механізми,без яких неможливо було б вплинути на пророню необхідність розвитку регіонів.

Для вирішення проблем репресивності окремих регіонів,активізації їх господарської діяльності розробляються регіональні програми розвитку за найбільш важливих напрямів розвитку. Джерелами їх фінансування можуть бути національний, регіональні бюджети,кредит,спонсорські кошти.

Найбільш вагомим важелем регіонального регулювання є бюджетне регулювання. Цей механізм поєднує як достатній рівень централізованого управління так і високу регіональну самостійність. У зв’язку з обмеженістю бюджетних ресурсів можливість вирішення проблем економічного розвитку створюється лише для окремих регіонів — як правило депресивних і пріоритетного розвитку.

Складовими єдиного економічного простору є ринкова інфраструктура,національні ринки товарів,послуг, праці, капіталів.

Найважливішим гарантом цієї єдності є Конституція, якою передбачено територіальна єдність держави.

Питання для самоконтролю

1.Регіональна економіка та її методологічні основи.

2. Основні передумови регіонального економічного розвитку.

3.Дайте визначення єдиного господарського комплексу.

4.Єдиний господарський комплекс і економіка регіону.

5.Що таке диференціація економіки регіонів?

6.Територіальна диференціація розміщення продуктивних сил.

7.Визначте основні проблеми і напрями соціально-економічного розвитку регіонів