- •Регіональна економіка
- •6.030505 «Управління персоналом та економіка праці»
- •Тема 2: «Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів»
- •Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства
- •Економічний район та принципи економічного районування
- •2.Форми територіальної організації продуктивних сил районів та типи економічних районів
- •Тема 4. Регіон в системі територіального поділу праці
- •Тема 5: «Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики»
- •Тема 6 Механізм реалізації регіональної економічної політики
- •Тема 7 Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах.
- •Тема 8 Природний та трудоресурсний потенціал України.
- •Тема 9 Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення
- •Тема 10 Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем.
- •Тема 11 Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку.
- •Тема 17 Економічна та соціальна ефективність упровадження природоохоронної діяльності
Тема 9 Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення
Мета — розглянути сутність господарського комплексу як основи вертикалі галузевої системи продуктивних сил.
1.Міжгалузеві комплекси, їх сутність, структура.
2.Інтеграційні процеси та підвищення ефективності міжрегіональних зв’язків.
3.Етапи структурної перебудови економіки України.
Література
1 — с.246—260 2 — с.265 — 282
1.Термін «галузь» має різні значення.
1)На макроекономічному рівні для позначення великих сфер матеріального виробництва: промисловість, сільське господарство тощо.
2) Для позначення великих складових частин (добувна, обробка, паливна).
3) Для позначення більш дрібних складових частин (нафтова, вугільна).
В процесі становлення постіндустріального суспільства поряд с галузевою класифікацією народногосподарського комплексу виділяють і досліджують міжгалузеві комплекси, які утворюють своєрідний напрям вертикалі галузевої і надгалузевої системи продуктивних сил.
В наукових працях українських економіко-географів (А.Ващенко, О.Шаблій ) міжгалузевий комплекс (МГК) — система економічних взаємопов’язаних галузей виробничої або невиробничої сфери. Формування МГК здійснюється в конкретних соціально-економічних умовах.
Цей процес — об’єктивна закономірність розвитку продуктивних сил.
Справа в тому, що поглиблення суспільного і територіального поділу праці супроводжується посиленням інтеграційних процесів.
Об’єктивно формуються порівняно відособлені групи галузей і виробництва з найбільш тісними економічними і виробничими зв’язками, які найбільшою мірою взаємопов’язані та взаємозалежні у своєму розвитку.
МГК — сукупність видів діяльності, здійснюваних у певному місці і об’єднаних у певну групу тісними виробничими, комерційними та іншими зв’язками. МГК формується як у виробництві, так і сфері обслуговування, а також в галузях інфраструктури.
В н/г практиці традиційно відокремлюють такі міжгалузеві комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, хімічний, машинобудівний, лісопромисловий, агропромисловий, будівельний, транспортний, соціальний, військово-промисловий.
В останній період перелік МГК зростає: рекреаційні, морегосподарський, зовнішньоекономічний, комплекс природокористування, інформаційний, управлінський.
Процес формування МГК — це об’єктивна закономірність розвитку продуктивних сил.
Взаємозв’язки між елементами МГК можна розділити на групи:
зв’язки, що виникають при поставках сировини, напівфабрикатів, готової продукції;
зв’язки при комбінуванні виробництва, кооперуванні галузей і підприємств.
Всі МГК функціонують у межах територіально-виробничих комплексів району (ТВК) як органічно взаємопов’язані елементи складного структурного утворення.
Комплекс району при цьому розглядається як органічна єдність всіх структурних елементів на його території, а МГК виступають підсистемами ТВК економічного району і його територіальних структурних частин.
МГК — реально існуючі явища,але більша їх частина не має відповідних управлінських структур ( надструктур ), і тому МГК виконують функції методичного інструменту для аналізу структури господарства,тобто вони є підсистемами мікрорайонів.
МГК можуть «перекриватися». Наприклад, с/г машинобудування є одночасно складовою частиною АПК і машинобудівного комплексу.
На основі наукових досліджень виділяють типи міжгалузевих відносин за такими властивостями галузей:
наявність тісних виробничих, комерційних та інших зв’язків;
вирішення актуальних економічних проблем;
об’єднання ланок в єдину виробнично-технологічну систему;
випуск ідентичної взаємопов’язаної продукції;
виконання певної функції в економічній системі;
загальне управління МГК.
Наука стверджує, що в територіальній організації виробництва існують різні комбінації системоутворюючих відносин в одній і тій же множині галузей. Наприклад, підприємства і галузі можуть розвиватися на основі спільності їх походження — переробка певного виду сировини: АПК,лісопромисловій тощо.
МГК можуть формуватися на основі кількох галузей,діяльність яких спрямована на розв’язання певної н/г або регіональної проблеми, наприклад, продовольчий комплекс держави або регіону.
МГК формуються на основі галузей, що виступають як комплексоутворюючі і здійснюють основі економічні й соціальні функції. До них можуть входити галузі як виробничого, так і невиробничого призначення і галузі інфраструктури.
Найбільш важливою ознакою МГК вважають виробничу (економічну) і територіальну (географічну).
Виробнича ознака — це спеціалізація і структура МГК.
Територіальна ознака — територіальна організація розміщення продуктивних сил.
Головною ознакою є виробнича,вона дозволяє визначити функції МГК, їх роль у територіальному поділі праці і кооперуванні праці, характер взаємозв’язків підприємств і виробництв.
Територіальна ознака виступає як доповнюючи і розкриває особливості організації та тяжіння території до центрів господарської діяльності.
Спираючись на наведені ознаки (виробнича і територіальна)та відповідно до цих ознак всі МГК можна згрупувати у такі основні типи: промислові, агропромислові,лісовиробничі, акваторіальні.
Кожен тип підрозділяється на підтипи. Наприклад,промисловий МГК: гірничодобувальну,руднопромислову,паливно-енергетичну,машинобудівну, хімічну, будівельну,легку тощо.
МГК формуються і функціонують як міжгалузеві утворення в структурі н/г країни. Їх завдання — розв’язання важливих загальнодержавних проблем: соціальної, екологічної, політичної, науково-технічної. З метоюїхефективного вирішення розробляють програми розвитку МГК (паливно-енергетичного, АПК тощо).
Міжгалузеві територіальні комплекси — це підсистеми територіально-господарських комплексів. Наприклад, лісопромисловий комплекс є одночасно елементом лісопереробного комплексу Карпатського регіону і підсистемою лісогосподарського комплексу країни.
Територіальні МГК можуть бути: регіональні і локальні. Регіональні МГК розглядаються на макро-, мезо- і макрорівнях.
Найскладнішим є державний комплекс.
Макроекономічний район в межах України складає систему,у якій функціонують ТВК декількох адміністративних областей, а область розглядається як мезорайон . Останній поділяється на мікрорайони. Крім комплексів в межах адміністративних областей виділяють міжгалузеві утворення декількох областей.
Локальні МГК функціонують у межах внутріобласних адміністративних районів, економічних вузлів та центрів. На локальній територій чітко проявляється взаємодія економічних, демографічних і соціальних структурних елементів. Це особливо вирізняється у процесі формування економічних вузлів,де утворюється моноцентричний ареал, пов’язаний з ядром. Ядром вузла є організаційно-господарський центр,що обумовлює його існування і розвиток.
2.Успішний розвиток регіону значною мірою залежить від системи управління н/г, поєднання інтересів держави, суспільства і товаровиробника, рівня розвитку процесів інтеграції як всередині регіону так і в державі.
Взаємовідносини між центром і регіонами необхідно регулювати і будувати на принципах взаємовигідності, де інтереси центру та кожного з регіонів для держави є однаково суттєвими і важливими.
Оскільки ці інтереси становлять собою повну протилежність, то проблема у тому, щоб гармонійно їх поєднати. А це означає, що необхідно уникати можливості хаосу рівною мірою як і прагнення механічно поглинути регіональні інтереси з боку центру.
Головна функція державної влади — ефективне регулювання економіки регіонів. Взаємодія центральної і регіональної влад забезпечують функціонування регіональної економіки в системі національної економіки.
Регіональна економіка повинна конструктивно підтримувати регіоналізацію і просторову інтеграцію заходів економічної реформи. А це означає врахування особливостей регіоналізації в регіонах різних типів. Регіоналізація відображає різке підвищення ролі регіонів в житті країни. Цей процес — антипод централізації.
Реформа в н/г не передбачає значні зміни в систему управління економікою з урахуванням потреби у поглибленні міжрегіональної інтеграції розширенні масштабів зовнішньоекономічної діяльності.
Інтеграційні процеси в регіонах виступають як тенденція у вигляді сучасної форми поглиблення і розширення територіального поділу праці,розвитку виробничої і науково-технічної кооперації.
(Сем Д. с.250-251)
У системному аналізі міжрегіональних взаємодій важливу роль відіграють три фундаментальних поняття: оптимізм Парето, ядро, економічна рівновага.
Оптимізм Парето — це велика кількість варіантів розвитку економіки, які неможна покращити для одних регіонів, не погіршуючи стану інших. Але різні оптимальні,за Парето, варіанти неоднаково вигідні для окремих регіонів, Існує також можливість, що певні регіони, діючи самостійно,чи у коаліції з іншими регіонами можуть досягти більш вигідних для себе позицій. Більш сильною вимогою для вибору взаємовигідних варіантів для регіону є умова належності для ядра.
Ядро багато регіональної системи — це безліч таких варіантів розвитку, у здійсненні яких зацікавлені всі регіони, у тому сенсі,що їм невигідно виділятися із системи, утворюючи коаліції. Ядро, якщо воно існує, складається тільки з оптимальних, за Парето, варіантів.
Економічна рівновага допускає багато модифікацій розвитку. Наприклад, якщо кожний регіон знаходить оптимальне рішення, виходячи з інтересів свого населення,то за яких умов загального ринку поєднання регіональних рішень дає збалансоване рішення системи регіонів.
Природною є економічна рівновага у системі регіонів,коли для кожного з них сальдо міжрегіонального обліку, що вимірюється у цінах рівноваги, дорівнює нулю.
Регіони зацікавлені у такому економічному співробітництві, коли воно забезпечує їм додатковий ефект.
Економічний зміст інтеграції визначається перш за все масштабністю господарсько-коопераційних комплексів. Відособлені невеликі території в господарському відношенні нежиттєздатні, нестійкі у розвитку і нездатні самостійно прогресувати. А великі потужні виробничі комплекси не мають таких проблем.
Тому міжрегіональна інтеграція об’єднує інтереси і вигоди суб’єктів економіки,сприяє зміцненню економічних і політичних засад державних відносин, а отже і гарантій територіальної цілісності держави та її економічної безпеки.
3.Історично склалося так, що структура економіки України в цілому є неефективною, екологічно небезпечною. Вона веде до перевитрачення природних і людських ресурсів і водночас не задовольняє потреб економіки в інвестиційних ресурсах,а потреб населення — в товарах і послугах.
Фактично економіка не була соціально орієнтованою.
Галузева економіка консервативна з великою кількістю традиційних галузей, орієнтованих на витратні показники.
Трансформації мають здійснюватися на новітніх наукових досягненнях і засадах, під чітким законодавчим і виконавчим контролем держави. Це має принципове значення,оскільки стратегія структурної перебудови економіки повинна ґрунтуватися на принципах самоорганізації, а не на зростанні невизначеності економічних процесів.
Важливою методологічною засадою структурних трансформацій є теорія постіндустріального розвитку, основи якої закладені на початку ХХ століття. Це означає, що структурна перебудова економіки України має за стратегічну мету не індустріальний, а постіндустріальний тип суспільства. А він вимагає принципово нового підходу до формування макроекономічної динаміки господарської системи.
Структура національної економіки аналізується згідно з міжнародними стандартами ООН в системі СНР ( система національних рахунків ). Згідно до СНР структура національної економіки визначається, насамперед, рухом і структурою ВВП.
Перехід економіки у фази економічного пожвавлення і зростання не може здійснюватися автоматично. Він потребую мобілізації та цілеспрямованого використання необхідних інвестицій на інноваційних ресурсів і стимулів до високопродуктивної праці. Цьому має сприяти і макроекономічна структура,якщо вона орієнтована на оптимізацію макроекономічних процесів.
Макроекономічна структура економіки України ще не сформувала свої самоорганізуючі агрегати, які б забезпечували збалансованість сфери обігу капіталу та виробничої сфери і на цій основі підтримували безперервність процесу суспільного відтворення. А потенціал,що був нагромаджений старою системою, вона практично втратила. Сучасна макроекономічна структура часто блокує економічне зростання.
Тому необхідно створити таку структуру, яка суміжна з західноєвропейською і здатна функціонувати з нею в одній системі координат.
Головним її елементом повинні стати різноманітні самостійні суб’єкти господарської діяльності,які у своїй діяльності спираються лише на закон і економічну вигоду.
Тільки в цьому випадку наші підприємства можуть знайти своє місце на світовому ринку.
Удосконалення структури економіки — встановлення такого співвідношення галузей, за якого досягається максимальна економія суспільно необхідних затрат,і найбільший обсяг виробленого національного доходу.
Формування ефективної галузевої структури передбачає чітке визначення пріоритетів і розвиток окремих галузей, що необхідно для забезпечення прогресивних змін у господарських пропорціях.
Етапи структурної перебудови
1 етап. Увага зосереджується на галузях, які визначають життєзабезпечення населення,використовуючи наявні продуктивні сили і оборотний капітал виробничої сфери. Це гарантує сталість виробництва і реалізації товарів.
Важливо відновити інвестиційний попит на оновлення і розвиток товарного виробництва,забезпечивши його достатніми внутрішніми нагромадженнями та інвестиційною підтримкою держави. Структурна політика цього етапу повинна ґрунтуватися на недопущенні періодичних глибоких змін у цінах і заробітній платі.
Оскільки, процес структурної перебудови не тільки довгостроковий, а й дуже дорогий, то необхідно — за певної обережності в стратегії її відкритості — визначити пріоритетні галузі промисловості для залучення іноземних інвесторів і створення спільних виробництв.
На цьому етапу необхідно визначити і розпочати максимальну підтримку власного інноваційного потенціалу країни, провідних наукових і конструкторських центрів, тобто інтелектуальний потенціал.
2 етап. Може розпочатися лише за неодмінної умови стабілізації фінансової системи, формування надійного ринку цінних паперів і капіталу,введення науково обґрунтованої амортизаційної політики,регулювання темпів зміни співвідношення руху фондів нагромадження і споживання.
Оскільки одночасно перевести всі галузі на новітню технологічну базу неможливо,то потрібна відповідна поетапність цього складного процесу.
На цьому етапі доля фонду нагромадження в національному доході необхідна підтримуватись не нижче 20%, а ряд галузей доведеться інтернаціоналізувати,тобто розпочати їх структурну перебудову за рахунок іноземних інвестицій.
На другому етапі необхідно активно інвестувати малий і середній бізнес,а також наукомісткі галузі.
етап. Перехід до нормального функціонування ринкової економіки з конкуренцією в усіх сферах бізнесу під регулюючим впливом держави.
Відтворювальні процеси відбуваються в умовах вільного переливання капіталів між галузями залежно від змін у ринковому попиті. Державні інвестиції формуються відповідно до загальнодержавних і місцевих потреб і замовлень.
Ринкова активність на цьому етапі залежить не лише від потреб попиту і платоспроможності внутрішнього ринку,а й від інтеграції економіки до світового економічного простору. ( Д. с.259)
Таким чином, стратегічною метою структурної перебудови економіки має бути створення багатогалузевого високотехнологічного конкурентоспроможного НГК, адаптованого до ринкових умов, здатного задовольняти більшу частину власних потреб країни і брати активну участь у світо господарських зв’язках на взаємовигідних умовах.
