2.1. Характерні риси українського портретного живопису другої пол. Xvіі – xvііі ст.

Порівняно із Західною Європою епоха Бароко в Україну прийшла із значним запізненням. Історики та мистецтвознавці зійшлися на думці що на українських землях вона охоплює другу половину ХVІІ – ХVІІІ ст. Українське бароко в науковій літературі також називають козацьким. Кожна культурницька галузь пояснює та аргументує вірність цієї назви різним чином. Зокрема дослідники в галузі живопису стверджують так: по-перше – саме козацтво було носієм нового художнього смаку в цей період; по-друге – козацька старшина в цей час виступає в ролі основного багатого замовника творів живопису [10, 124].

Відомий мистецтвознавець Платон Білецький розрізняє портретне малярство українського Бароко за видовою та етнічною приналежністю [3]. Пропонує територіальну класифікацію українського портрету на: портрети Києва та Лівобережної України другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст. та портрет у живописі українських земель Речі Посполитої другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст. [3, 89]. Українське портретне малярство Волині, відповідно до поданої класифікації, належить до другої групи і має такі характерні риси: «Портрет випадає із загального для європейських країн напрямку, він, за своїм стилем є архаїчним і його можна назвати сарматським. В ньому відображується культурний застій, типовий для певного середовища» [3, 138]. Відтак бачимо, що в портретному мистецтві Бароко відбувається наслідування живописних традицій ренесансу, тобто ХVІ ст. В той самий час портретний живопис набуває власних барокових особливостей. Зокрема поширеним стає «лицарський» шляхетський портрет. Його основною функцією було підкреслювати станову велич, військову вдачу та мужність цього значимого соціального прошарку тодішнього суспільства. Багато що в стилі цих портретів відображає вимоги замовника, але створення цілісного образу портретованого є заслугою самого майстра.

Український світський портрет барокового періоду в живописних аспектах дуже сильно залежав від освіти митця. Тут слід зауважити що майстри, які не мали можливості навчатись в художніх осередках, дуже часто копіювали деякі елементи з творів попереднього періоду. Це, в свою чергу, призвело до стильового симбіозу. Тому, коли ми говоримо про портрет періоду Бароко, варто пам’ятати про поєднання нових ідейно-художніх засад зі стильовими мотивами попередньої епохи (сарматським портретом та парсуною).

Якщо ж портрети створювали іконописці, то, працюючи олією, вони іноді прикрашали свої витвори штрихами твореного золота, і, звісно ж будь-яка можливість намалювати узори їх приваблювала. Таку можливість надавали парчеві жупани, жіночі кунтуші, вишиванки» [3, 187]. Відомим культурним центром в цей період, як і колись, стає Київ. При монастирях були спеціально облаштовані майстерні, де живописці малювали портрети духовних осіб та знатних іноземців на доволі високому рівні. Однак вже на початку ХVІІІ ст. створенням портретів займаються не майстри іконопису, а художники-портретисти. Причиною цього стало створення портретної школи у Львові. Вона мала свої особливості і відмінності, які базувалися на національній, фольклорній та іконописній основі. Ця нова система живопису передбачала площинність форм з підсиленням лінеарності³ моделювання, підсилений декоративізм, появу локальних, яскравих кольорових плям [22, 15]. На основі цього українські дослідники-мистецтвознавці, які досліджують портретистку другої пол. ХVІІ – ХVІІІ ст. наголошують на репрезентативності барокового портрету «… яка знаходить відображення в розкритті через образ, символіку і антураж, геральдику і інші атрибути. Саме вони [атрибути] сприяють героїзації особи і виявленню її шляхетської доблесті» [22, 14].

Проаналізувавши розвиток портретного малярства на теренах сучасної України другої пол. ХVІІ – ХVІІІ ст. бачимо, що епоха Бароко внесла свої корективи в українську культуру в цілому, та в живопис – зокрема. Нові мистецькі тенденції, які потрапили до нас із Європи переплелися з національними традиціями та етнічними елементами (зокрема з Волинськими). В результаті цього портрети стали вираженням світовідчуття та світобачення художників. У зображеннях простежується місце людини у світі як, наприклад, «лицарські портрети», та її соціальний статус – світські портрети. Професійні майстри-портретисти у створених образах зуміли передати дух епохи та настрої українського народу.