Висновки

Пам’ятки волинського портретного живопису XVІ – XVІІІ., як прояв високої світської та духовної культури народу, є безцінною спадщиною національного значення. Це одна із галузей мистецтва, яка відображає та репрезентує Волинь на національному та міжнародному рівні. Зокрема роботи, зображення яких подане у фотоальбомі «Культурна спадщина Рівненського краю», представляють нам портретне малярство Рівненщини, як частини Історичної Волині. В даній курсовій роботі, на основі зазначеного збірника, було простежено розвиток та видозміну волинського портрету впродовж трьох століть. Було досліджено етнічні впливи декоративно-ужиткового мистецтва на зображення одягу, геральдичних символів та атрибутів влади, що призвело до формування стилістичних особливостей українського станкового портретного живопису Волині.

Проаналізувавши зразки волинських портретів з XVІ і до ХVІІІ ст. ми мали можливість простежити становлення та еволюцію портретного жанру, які відбувались поступово зі зміною світоглядних уявлень європейського суспільства та переоцінкою системи цінностей. Також було виокремлено специфічні риси портрету, які характеризують волинський регіон. На основі цього портрети ХІХ ст. родини князів Острозьких, як точні копії з оригіналів XVІ ст., за стилістичними характеристиками в даному дослідженні репрезентували портретне малярство XVІ ст.

Оскільки основою портретного малярства в Україні (в тому числі і на Волині) було іконописання, це стало причиною подібності перших портретів на ікони. Власне це і є основною характеристикою портретної спадщини Волині XVI – першої пол. XVІІ ст. Першими портретистами на Волині були майстри іконопису, які урізноманітнили свою жанрову зацікавленість. Таким чином манера зображення портретованих осіб відповідала всім канонам іконографії.

Проаналізувавши твори портретного живопису Волині XVІІ ст. очевидним стало те, що принципи іконопису не зникли. Однак з часом відбулось впровадження нових стилів портретного малярства – сарматського портрету та парсуни. Визначальною рисою таких творів мистецтва було малювання людей з натури. Такій новій техніці художники спеціально навчались у школах портретистів. Відтак нам вдалось виділити ще один крок в еволюції портрету.

З часом відбувся своєрідний симбіоз, який в результаті призвів до утворення на початку XVІІІ століття нового стилю – бароко. Тоді в колах митців виробились суто портретні художні прийоми. Це стало основною причиною остаточного розмежування іконописців та портретистів, і відповідно – ікони та портрету. Таке розділення нам вдалось простежити на конкретних зразках волинського портретного живопису, зображення яких подане у фотоальбомі.

Із дослідження бачимо, що з плином часу портретне мистецтво розвивалося все швидше. Станом на кінець XVІІІ – початок ХІХ століття відбувалась універсалізація портретного жанру по всій Україні. Тому портретні пам’ятки кінця XVІІІ ст. не мають яскраво виражених етнічних волинських елементів у зображеннях. Зі зміною в суспільстві світоглядних ідей та системи цінностей всезагальними стали класицизм та романтизм. В портретах даного періоду реалізм зображення не ставиться під сумнів (наприклад портрет кінця XVІІІ – початку ХІХ ст. «Єпископ Романовський»)

Відтак, послідовно охарактеризувавши стилістичні особливості українського станкового портрету Волині в період з XVІ по XVІІІ століття, ми змогли простежити поступову еволюцію портрету як жанру на загальнонаціональному та локальному рівнях. Виокремили стилістичні особливості станкових портретів Волині, які характерні лише для даного історичного регіону.

Таким чином, у роботі виконані завдання, поставлені у вступі та дані відповіді на актуальні запитання.