Теорія терміна в науково-естетичній концепції і. Франка

Питання творення, вживання й розвитку термінолексики — одне з невіддільних питань науково-соціальної, а водночас і естетичної концепції

І. Франка. Методологічні настанови І. Франка — щодо творення та вживання термінів знаходимо в його праці «Із секретів поетичної творчості», де тонко підмічено специфічність терміна у порівнянні із загальновживаним словом.

Складність творення й уживання термінолексики І. Франко вбачає в тому, що, з одного боку, «учений, викладаючи нам здобутки науки, мусить послуговуватися мовою, і то не якоюсь абстрактною, а тою, звичайною, витвореною історично, привичною для нас», а з іншого — повинен дбати про максимальну точність і однозначність терміна: «...чим докладніша, доказніша має бути наука, тим сильніше мусить учений боротися з сею поетичною сугестією, отже, поперед усього з мовою, — відси йде, напр. конечність витворювати наукову термінологію, звичайно, дику, варварську в очах філолога, або звичай уживати для такої термінології чужих слів, відірваних від живого зв'язку тої мови, в яку їх вплетено, — на те, щоби не збуджували ніяких побічних образів в уяві».

Як бачимо, І. Франко цими міркуваннями відповідає на запитання про місце терміна в лексичній системі національної мови, звернувши увагу передусім на практичні питання термінотворення. Для Франка-науковця і популяризатора першим і основним критерієм терміна є його зручність, придатність у функціонуванні. Загалом до терміносистеми він підходив як до контрольованої групи у лексичному складі мови.

І. Франко замислюється над логіко-психологічними основами термінологічної роботи. На його думку, мета вченого — розширити обсяг знань, поглибити розуміння механізму, яким досліджуються явища. Правда, і тут його сугестія, звичайно, не чисто розумова, як у математиці. «Адже ж наші розумові засоби підлягають тим самим психологічним законам зціплення, асоціацій образів і ідей, як усякі інші; значить, усяке нове зціплення, яко до нашої розумової скарбниці вносить вклад ученого, мусить розвивати масу старих зціплень, які там були вже давніше...».

Отже, апеляція до розуму передбачає розширення й систематизацію знань, викликає потребу переглянути ті, охоплені нашим розумом і словесно зафіксовані зв'язки між поняттями певної науки, які до цього в нас уже склалися. Цей абстрактно-розумовий процес неможливий без виявлення нашого ставлення до системи мислення вченого, бо інакше ми не сприймемо його доказів (позитивно чи негативно, стверджуючи чи заперечуючи).

Суб'єктивізм у даному випадку нерідко перешкоджає об'єктивному поглядові на речі, Це закономірний процес засвоєння нової для нас думки чи певного незвичного погляду вченого на якесь явище. Побічні ж емоції, породжувані асоціативним зв'язком слів, на чому тримається лексична мовна система, можна уникнути через нейтральну термінологію. Йдеться про «побічні образи», що «збирають значну частину вашої духовної енергії, спроваджують утому, наводять нудьгу».

Виклавши погляд на критерії у підході до наукового стилю, з'ясувавши, що асоціативні зв'язки є атрибутикою, невід'ємною для кожного стилю, і зменшити їх породження можна тільки через притаманний саме для наукового стилю параметр лексичних одиниць, І. Франко доходить висновку, який і в сучасній термінологічній науці повинен бути методологічним кредо: підбирати й творити такі терміни, що б концентрували увагу читача (слухача) «на головній течії аргументації».

До системи термінів І. Франко підходив як до результату діяння людської свідомості і з урахуванням того, що найблизшої до нашої мови...». При запозиченні термінів, на думку М. Возняка, треба надавати їм української форми — «такий склад, такий початок або таке закінченнє, які згоджували би ся зі звісними вже формами українських слів». Однак робити це не зовсім просто, бо «тілько щасливі таланти утворюють влучні нові слова».

Соціологічний підхід до наукової мови та її невід'ємного атрибуту термінології знаходимо у І. Стешенка. Розглядаючи термінологію як витвір цивілізованої нації, він вважає нормальним свідоме спрямування термінологічної практики, доцільними і новотвори, і запозичення. Для нього апріорно, що українська літературна мова «тільки тоді стане дійсно народною, коли народ зблизиться з вищою культурою і вищою мовою», що включає у себе розбудову її термінологічних систем.

Отже, теоретичні засади термінології, що лежать в основі термінологічної практики І. Франка, знайшли подальшу розробку і методологічне осмислення, адже йшли в руслі загальних вимог інтелектуалізації українського літературного мовлення.