Розділ і. Витоки весільної символіки на Україні

Недостатньо дослідженою в українському фольклорі є проблема походження та виникнення символу. Зокрема деякі вчені вважають, що символізм виник тоді, коли занепадали первісні релігії. Зрештою, кожен жест, звук, слово були в певному розумінні символічними й нерідко залишаються такими й досі.

Оригінальне розуміння символу в українській теоретичній думці виявили Г.Сковорода, М.Костомаров, О.Потебня. М.Костомаров у магістерській дисертації «Про історичне значення руської народної поезії» (1843) порушив питання походження та еволюції символіки як образного відбиття народного духу, народного мислення. У дослідженні M. Костомаров подав таку дефініцію: «Символ - це образне вираження моральних ідей через фізичну природу, причому цим предметам надається більш чи менш визначена духовна властивість. Будучи відображенням народного світогляду, символіка - на думку М. Костомарова, - є і продовженням звичайної релігії, міфи і символи зумовлюють і взаємно утворюють самі себе» [10; с.440].

Еволюцію та походження символу фольклорної символіки О.Потебня пояснював через закономірності розвитку мови: «Мова в усьому без винятку символічна»[21; с.113].

Внаслідок лексичного збагачення мови затемнювалося виражене словом первісне враження, тому виникла потреба відновлення власного значення слова. Отже, «тільки з точки зору мови можна привести символи до порядку, що відповідає уявленням народу». Перше й стало, як вважає О.Потебня, однією з причин утворення символів [22; с.8].

Витоки весільної символіки зародилися з весільної обрядовості. Ця обрядовість зароджувалася різними діями, певними ритуалами, які стали носити символічне значення. Весільна обрядовість в Україні має багатовікову історію. Вперше дізнаємося про весільну обрядовість у «Повісті минулих літ» Нестора. У літописах дуже мало або й зовсім не знаходимо матеріалів про весільну звичаєвість простого народу. Але, фіксуючи різні політичні події, життя і справи князів, літописці в окремих місцях згадують про весільну звичаєвість, якої дотримувалися князі і там простежується весільна символіка. І та староруська весільна звичаєвість дуже часто нагадує весільну народну обрядовість XIX - початку XX ст.

Розвиток весільних обрядів тривав і в період Київської Русі. На розвиток весільної символіки в значній мірі вплинуло християнство, яке запровадило обряд вінчання, удосконалилася структура весілля.

Багатий матеріал про весільну обрядовість: сватання, заручин, власне весілля XVI-XVIII ст. дають судові актові книги, а також книги земські, міські (гродські) і магістратські Київського, Волинського, Подільського воєводств.

У радянський час вагомий вклад у справу дослідження символічного значення атрибутів весілля зробив О. Левицький. Заслуги вченого були високо оцінені, і йому присуджено звання академіка. Вся наукова діяльність О. І. Левицького спрямовувалась на висвітлення народного життя XVI-XVIII ст. Переважна більшість праць присвячена дослідженню народних звичаїв, зокрема весільної обрядовості,у тому числі й символічному значенню весільних атрибутів. О.І. Левицький послідовно виступав як популяризатор народної безрелігійної весільної обрядовості, а церковний шлюб вважав привнесеним, чужим для обряду народного весілля. Свої думки він підтверджував численними архівними документами[5, с.237].

Історію весільних обрядів українців описав у 1777 р. Г. Калиновський у праці «Описание свадебных украинских простонародних обрядов...», яка поклала початок весільній етнографії. В ній автор відзначає, що весільна обрядовість та символічність українців зародилась на основі східнослов’янської[ 9, с.142].

Упродовж другої половини XX століття дослідження весільної обрядовості і весільної символіки велись досить активно. Про це свідчать наукові праці: І.Березовського "Вивчення традиційно-побутової культури народу - важливе завдання етнографічної науки" ; В.Борисенко "Сватання: обрядові дії» ; О.Воропая «Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис», Н.Гаврилюк «Сімейні обряди нашої доби»; Н.Здоровеги «Нариси народної весільної обрядовості на Україні»; О.Курочкіна «Традиційна громада і побут».

Весілля, в українському народному побуті - складна суміш обрядів різних діб, у якій розрізняють елементи родової екзогамічної епохи, впливи грецько-візантійської релігійно-містичного характеру і новіші українські. Основні весільні акти: сватання (в якому важливим моментом є згода молодої на шлюб), заручини, прикрашення гільця, печення короваю, запрошення гостей, дівич-вечір, церковне вінчання, весільний поїзд, перейма, розплетення коси у молодої, роздача короваю, переїзд молодої до молодого, «пригощування молодої», «перезва», церковний «вивід», або обрядові зливки. В пізніші часи ритуал був значно спрощений», відзначає О. Курочкін [13, с.77].

Весільна символіка і обрядовість висвітлюється також в окремих роботах дослідників побутових традицій, звичаїв та обрядів українського народу. З-поміж багатьох праць окреме місце займає монографія О. Кравець «Сімейний побут і звичаї українського народу», в якій відображено сімейну і весільну звичаєвість на Україні в XIX-XX ст., а також розглядається становлення радянської весільної обрядовості. Виклад матеріалу, щоправда, дещо стислий, та автор і не ставила перед собою завдання дати вичерпний аналіз весільної обрядовості. Проте слід підкреслити, що це перша праця, в якій досить широко висвітлено окремі питання весільної обрядовості українського народу, зроблено конкретні висновки щодо певних аспектів весільних обрядів[ 11, с.160].

З. Марчук «Українське весілля: генеалогія обряду», в якому на підставі фольклорного матеріалу (текстів весільних пісень, усних оповідань на тему весільних звичаїв) розглянуто особливості походження та розвитку весільного обряду, розкрито його зв’язки з різними історичними епохами та культурами.[17, c.47 ]

Спливали роки, мінялись суспільні формації, а весільна обрядовість і звичаєвість по всій території України в основному обрядовому циклі не змінювалась. Український традиційний весільний обряд, від якого зароджувалася символічність, виник на основі давньоруського, хоча має деякі, в тому числі значні, локальні відмінності (напр., весільна обрядність у гуцулів на Закарпатті).

Українські весілля повсюдно зберігали певні елементи архаїки (в тому числі і дохристиянської), являючи собою театралізовані дійства, супроводжувані безліччю обрядів, ритуалів і несли свою символічність атрибутів.