3. Права та обов'язки іноземців в Україні.

Нормативно-правовим актом, який в основному визначає статус іноземців в Україні, тобто закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземних громадян і осіб без громадянства, які перебувають в Україні, є Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" 4 лютого 1994 р. №23.

Іноземці в Україні, як і в будь-якій іншій державі, володіють певним правовим статусом, що зумовлюється багатьма, причинами. Він може змінюватися, зокрема, згідно з Правилами в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через територію, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р.

Правовий статус іноземців, які приїхали для постійного проживання в Україні визначається Законом України "Про імміграцію" від 7.06.2001р.

Особливий правовий статус в Україні мають біженці, їх перебування визначається Законом України "Про біженців" від 21.06.2001р. І

Так, статус іноземця, який прибув в Україну у приватних справах, може бути змінено органом внутрішніх справ за письмовим клопотанням заінтересованої організації чи фізичної особи, якщо інше не передбачено законодавством України. Іноземці, які в'їхали в Україну для тимчасового перебування, можуть отримати посвідку на постійне проживання в установленому

Віднесення іноземців за строком перебування в Україні до таких, які перебувають постійно чи тимчасово, у ряді випадків зумовлює їх різний правовий статус.

1. Працевлаштування. Ст. 8 КЗпП України закріплює, що трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюється законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України (Угоди про взаємне працевлаштування з РФ, Польща, Білорусь, Вірменія, Чехія, В’єтнам, Словакія. Так, у разі постійного проживання в Україні іноземці можуть займатися трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановленому для громадян України. Іноземці, які перебувають тимчасово, або в'їхали з метою працевлаштування в Україні повинні отримати відповідний дозвіл. ( ПКМУ "Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні від 1.11.1999р. № 2028)

Дозвіл видається Центральним центром зайнятості Мінпраці або центрами зайнятості Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя для роботи на певному підприємстві, установі організації по конкретній спеціальності.

Для отримання дозволу на працевлаштування повинні бути надані наступні документи:

1) заява у дозвільній формі;

2) обґрунтування необхідності використання праці іноземних громадян;

3) засновницькі документи та свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи – роботодавця;

4) контракт між вітчизняним та іноземним суб’єктом господарювання (якщо укладався);

5) список іноземних громадян із зазначенням їх П.І.Б., рік народження, паспортних даних, спеціальності, статі;

6) копія документів про освіту та кваліфікації іноземних робітників;

7) копія проекту контракту з іноземним робітником;

8) документ, який підтверджує сплату збору а видачу дозволу.

Термін видачі дозволу – 30 днів. Термін дії дозволу – до одного року. У випадку необхідності може бути продовжений за заявою роботодавця. Максимальний термін безперервної роботи на території України 4 роки. Після перерви в 6 місяців можна нову вернуться за дозволом (дана норма обумовлена положенням чинного законодавства про те, що після 5 років проживання в Україні іноземний громадянин або особа без громадянства може просити про натуралізацію, тобто про надання українського громадянства).

Якщо іноземець влаштовується на роботу без дозволу, то він підлягає негайному виселенню за межі України за рахунок роботодавця.

Інший порядок працевлаштування іноземців можу бути передбачений окремими законодавчими актами (наприклад, закон України «Про біженців») або міжнародними договорами України, в яких на підставі взаємності визнається право іноземців влаштовуватися на роботу і іншій державі без спеціального дозволу, можуть вводитися кількісні обмеження на працевлаштування з певної держави.

2. Навчання. Оплата за навчання іноземних громадян, які постійно проживають в Україні здійснюється нарівні з громадянами України. Всі інші іноземні громадяни, підготовка яких відбувається для зарубіжних країн Здійснюється у відповідності до постанови КМУ "Про навчання іноземних громадян" від 26.02.1993р. № 136.

Вартість навчання за рік повинна складати не менше:

Підготовчий факультет – 1 тис. доларів США;

Основний факультет – 1,5 тис. доларів США;

Аспірантура – 2,5 тис. доларів США

Умови навчання, медичного обслуговування іноземців, які навчаються в Україні, визначено різними угодами України з іншими державами, угодами міністерств, відомств, навчальних закладів України, контрактами.

3. Медична допомога. Відповідно до Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці, які постійно проживають в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з її громадянами. Ті ж, які тимчасово перебувають - за плату. (постанови КМУ „Про надання медичної допомоги іноземним громадянам” від 17.09.1996 р., „Про надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України” від 28.01. 1997 р. іноземці, які в’їжджають в Україну, повинні мати медичну страховку.

4. Право на захист у суді. На поширення національного режиму щодо користування іноземцями процесуальними правами, наданими законодавством України, вказується у ч. 1 ст. 423 та ст. 424 Цивільно-процесуального кодексу України. За цими нормами іноземці мають право звертатися до судів України. користуватися вільними процесуальними правами нарівні з громад, України.

Підприємницька діяльність. Іммігранти можуть зареєструватися як суб’єкти підприємницької діяльності в Україні. Інші іноземці можуть здійснювати підприємницьку діяльність тільки як іноземні суб’єкти господарської діяльності

Частина 2 ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» закріплює, що фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають права на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, якщо вони є суб’єктами господарської діяльності за законом тієї держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є.

Угодою СНД про порядок вирішення спорів, пов’язаних з здійсненням господарської діяльності від 1992 року закріплюється, що правосуб’єктність фізичних осіб-підприємців визначається за законодавством держави на території якої зареєстровано підприємця.

Книга 8 містить спеціальні норми відносно підприємницької правосуб’єктності (ч. 1 ст. 1609). Здатність фізичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю, бути підприємцем та мати пов’язані з цим права та обов’язки визначається правом країни, де фізична особа зареєстрована в якості підприємця. У випадку відсутності в країні обов’язкової реєстрації застосовується право країни основного місця заняття підприємницької діяльності.

Інвестиційна діяльність. У цій області іноземці, що не мають постійного місця проживання на території України знаходяться в трохи більш вигідному положенні. Відповідно до Закону "Про режим іноземного інвестування" від 16.03.1996 р. вони одержують статус іноземного інвестора при здійсненні інвестицій на території України. Цей статус дає деякі додаткові гарантії і незначні пільги для інвесторів і створених ними підприємств. Іноземці, що мають постійне місце проживання в Україні, не одержують такого статусу і до них застосовуються загальні норми інвестиційного законодавства.

5. Законодавство України може встановлювати винятки щодо правоздатності іноземців. Винятки стосуються, зокрема, обмежень призначення на посади або певної діяльності, що пов'язано з належністю до громадянства України (ч. 4 ст. 8 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"). Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. право на державну службу мають тільки громадяни України. Згідно зі ст. 7 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р. право на зайняття судової посади мають тільки громадяни України.

Іноземці не можуть бути адвокатами, аудиторами і нотаріусами (ст. 2 Закону України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р.3, ст. 5 Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р., ст. З Закону України "Про нотаріат" від

Законодавство України може встановлювати загальні виключення стосовно правоздатності іноземців:

ч. 4 ст. 8 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України;

ч. 2 ст. 16 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" - іноземці не .можуть бути членами політичних партій;

ст. 23 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" - іноземці не можуть обирати або бути обраними в органи державної влади і самоврядування, а також брати участь у референдумах;

ст. 24 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" - на іноземців не поширюється загальний військовий обов'язок.

6. Відповідальність. Цивільно-правова відповідальність може бути договірною і позадоговірною (з делікту). Майнова відповідальність іноземців за невиконання договору чи неналежне виконання умов є такою ж, як і відповідальність громадян України. Відповідальність сторін, що випливає із зовнішньоторговельних договорів (контрактів), визначається правом, обраним сторонами, а якщо цього не зроблено — законом місця укладе цього договору (контракту) чи подальшим погодженням;

Права та обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок позадоговірного заподіяння шкоди, визначаються законом країни, де мала місце дія чи інша обставина, що є підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Тобто в разі, якщо така обставина мала місце в Україні, цивільно-правова і відповідальність настає за законодавством України.

Проте імунітет від юрисдикції України не поширюється на випадки: коли голова дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу, а також члени їхніх сімей, які проживають разом із ними і не є громадянами України, вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи у зв'язку, а позовами про належне їм нерухоме майно на території України; спадкування; з питань, які випливають із їхньої професійної або комерційної діяльності, що здійснюється ними за межами службових обов'язків.

Глава дипломатичного представництва, члени дипломатичного персоналу, а також члени їхніх сімей, які проживають разом із ними і не є громадянами України, підлягають юрисдикції України в разі згоди на це акредитуючої держави.

Підводячи підсумок по останньому питанню нашої лекції, можна зазначити, що в Україні для іноземних фізичних осіб належними чином створено правове поле для здійснення ними свої прав та виконання своїх обов’язків.