5. Визнання і виконання рішень іноземних судів
Дія судового рішення, винесеного судом однієї держави, у принципі обмежено межами території цієї держави. Допустимість визнання і виконання іноземного судового рішення визначається законодавством конкретної країни і міжнародних угод, у яких вона приймає участь. Визнання рішення іноземного суду означає, що воно служить підтвердженням цивільних і інших прав і обов'язків у тій ж мірі, що і рішення вітчизняного суду.
Жодне держава не допускає примусового виконання іноземних судових рішень шляхом їхнього безпосереднього виконання без втручання якого-небудь авторитетного акта тієї держави, на території якого виконання рішення повинне бути здійснене. Причина полягає в тім, що питання про можливості визнання судового рішення зв'язаний з дослідженням багатьох складних правових питань, і було б неправильним надати таке дослідження виконавчим органам.
У ряді випадків досить, щоб рішення було тільки визнане (наприклад, про розірвання шлюбу). В інших же випадках рішення повинне бути ще й виконано, тобто піддано спеціальній процедурі з дозволу виконання (наприклад, видача екзекватури або реєстрація в спеціальному реєстрі).
Законодавству держав відомі різні системи виконання рішень іноземних судів. Загальним для всіх цих систем є вимога взаємності як умови для виконання рішень.
В одних країнах (наприклад, в Італії) для виконання судового рішення потрібно перевірити його правильність лише з формальної точки зору, а також установити, чи не суперечить воно публічному порядкові країни суду, і виконати ряд інших умов.
В інших країнах (наприклад, у Франції, Бельгії, ряді держав Африки) необхідна видача екзекватури. У цьому випадку суд після розгляду відповідного клопотання виносить постанову про дозвіл виконання.
Варто помітити, що у Франції можлива перевірка рішення, якщо воно винесено проти французького громадянина. Крім цього, французьке право дозволяє судові до видачі дозволу на виконання (яке відповідає виконавчому судовому рішенню) піддати повному новому дослідженню всю справу, для того щоб переконатися в тому, що рішення задовільне як з фактичної, так і з правової сторони. Французький суд має право не тільки дозволити або відмовити у виконанні рішення, але також і змінювати рішення. Щоб одержати екзекватуру у Франції, іноземне судове рішення повинне відповідати чотирьом умовам:
1) воно повинно бути винесено компетентним по французьких нормах про конфлікт юрисдикції іноземним судом;
2) воно повинно бути винесене відповідно до закону, яке застосовується за французькими нормами про колізії законів;
3) воно не повинно суперечити французькому публічному порядкові;
4) відповідно до розповсюдженої формули, у ньому не повинно бути «очевидної несправедливості».
Відповідно до німецького права іноземне судове рішення, що відповідає всім умовам, необхідним для його визнання, може бути піддано примусовому виконанню, якщо дозвіл на виконання дано у виді «виконавчого судового рішення» німецького суду.
Таке рішення повинне бути винесене без дослідження питання про те, чи правильно іноземний суд застосував те право, якому, згідно його колізійним нормам, підкоряється даний випадок.
Нарешті, у третій групі країн для судових рішень, винесених у країнах, що надають взаємність у відношенні виконання рішень, потрібна реєстрація рішення в особливому реєстрі (наприклад, у Великобританії в суді по цивільних справах Високого суду). Реєстрація, у свою чергу, можлива при наявності ряду умов.
По англійському праву іноземне судове рішення, що задовольняє умовам, які потрібні для його визнання, утворює дійсну підставу для позову. Якщо одна із сторін, що брали участь у первісному процесі, пред'являє в англійському суді позов, заснований на іноземному судовому рішенні, то в цьому випадку примусовому виконанню підлягає не саме іноземне рішення, а рішення, винесене по ньому англійським судом. Оскільки дійсне іноземне судове рішення є остаточним у відношенні його змісту, англійські суди не мають права, як привласнили собі французькі суди, піддати справа новому дослідженню і відмовити у виконанні іноземного рішення, якщо вони визнають його неправильним.
Розвиток економічних відносин привело до укладання багатосторонніх і двосторонніх конвенцій про виконання іноземних судових рішень, що звичайно встановлює зобов'язання договірних держав виконувати рішення при дотриманні ряду умов (вступ рішення в законну силу, не протиріччя публічному порядкові країни виконання, участь обох сторін у судовому розгляді і т.д.).
Що стосується України, то тут рішення іноземного суду або арбітражного суду може бути пред'явлене до примусового виконання протягом трьох років з моменту вступу рішення в законну силу (ст.427 ЦПК України). У відповідності зі ст.84 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.99 року, виконавчий документ, виданий у встановленому порядку на основі рішення іноземного суду або арбітражу, може бути пред'явлений до примусового виконання протягом трьох років з моменту вступу відповідного рішення в законну силу.
Визнання і виконання рішень по окремих категоріях справ можуть мати місце відповідно до міжнародних договорів України по спеціальних питаннях. Так, визнання і виконання рішень про відшкодування шкоди, заподіяної іноземними повітряними судами третім особам на поверхні, регламентуються однойменною Римською конвенцією від 07.10.52 р. (ст.20).
У договорах про правову допомогу, ув'язнених СРСР із колишніми соціалістичними країнами і діючих для України, утримуються наступні основні умови визнання і виконання іноземних судових рішень:
1) рішення набуло законної сили. Це визначається на підставі законодавства країни суду, який виніс рішення;
2) при вирішенні справи власне кажучи дотримані процесуальні права особи, проти якої винесене рішення (наприклад, потрібно, щоб відповідачеві було вчасно вручено виклик до суду);
3) відсутнє інше рішення, що вступило в законну силу, з спору між тими ж сторонами і по том ж предмету, винесене судом у державі, на території якого рішення повинне бути визнане або примусово виконано;
4) при розгляді справи і винесенні по ньому рішення дотримані правила міжнародних договорів про розмежування компетенції судів різних країн.
У визнанні і виконанні рішення іноземного суду може бути відмовлене також через протиріччя цього рішення публічному порядкові запитуваної держави. Згідно ст. 19 цієї ж Конвенції прохання про надання правової допомоги може бути відхилена, якщо надання такої допомоги може завдати шкоди суверенітетові або безпеці, або суперечить законодавству запитуваної Договірної Сторони.
Визнання в Україні рішення іноземного суду означає, що воно володіє такою же юридичною чинністю, яку мають рішення українських судів. Тому винесення іноземним судом рішення, що підлягає визнанню в Україні, є підставою або для відмовлення в прийнятті в Україні позовної заяви з спору між тими ж сторонами по тій же підставі і по тому ж предмет, або для припинення справи.
Висновок
Особливістю правовідносин, пов'язаних з міжнародним цивільним процесом, є те, що в цивільних процесуальних відносинах суд, розглядаючи справу з іноземним елементом, за рідкісним винятком, застосовує тільки право своєї країни.
По законодавству колишніх союзних республік, у тому числі України, загальним правилом визначення підсудності є пред'явлення позову в суді за місцем проживання відповідача.
Для застосування іноземного права суд зобов'язаний установити його зміст. Для цього він може звертатися за сприянням до сторін справи, запитувати тексти законів іноземних держав самостійно або через Міністерство юстиції
Український суд застосовує не тільки іноземні закони, але і звичаї і судову практику іноземних держав у тих межах, у яких останні визнаються джерелами права в цих державах.
Для здійснення процесуальні дії за кордоном потрібне згода тієї держави, у якому вони повинні бути зроблені. Тому процесуальні дії за межами своєї країни можуть бути зроблені лише в порядку судового доручення, який ґрунтується на підставі взаємності.