2. Аналіз і синтез.
Аналіз – полягає в розкладанні об’єкта, який досліджується, на складові частини, з’ясуванні тенденцій розвитку і способів функціонування з метою їх відносного самостійного вивчення. Він є засобом осягнення об’єкта лише тоді, коли виокремлює найсуттєвіше в об’єкті.
Аналіз формує в дослідника здатність до структурування об’єкта дослідження, до визначення його складових без взаємодії з ним шляхом логічної абстракції.
Відіграючи велику роль у пізнання, аналіз, однак, не дає конкретного знання, тобто знання як єдності різноманітного. Це завдання виконує синтез, який є протилежною дією в мисленні.
Синтез – навпаки, припускає з’єднання окремих частин чи рис предмета в одне ціле. Внаслідок синтезу з’являється нове утворення, властивостями якого є не лише зовнішня сума властивостей компонента, а й результат їх взаємопроникнення і взаємовпливу.
Аналіз і синтез як логічні методи пізнання виникли на основі практичної діяльності, досвіду людей. Практичне розчленування і поєднання речей передували логічному аналізу і синтезу.
У науковому мисленні аналіз і синтез у кожній галузі досліджень конкретизуються і детально розвиваються на основі закономірностей, які вивчають відповідні науки. Із загального прийому вони можуть перетворюватися на спеціальний метод дослідження (існують конкретні методи математичного, хімічного чи соціального аналізу). Аналітичний метод отримав свій розвиток і в деяких філософських школах. Те саме стосується і синтезу. Існує, наприклад, у хімії такий напрям, як органічний синтез.
Залежно від рівня пізнання об’єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду:
Аналіз і синтез бувають:
прямим, або емпіричним (використовують на стадії поверхового ознайомлення з об’єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об’єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші вимірювання).
зворотним або елементарно-теоретичним (Використовують для вивчення сутності досліджуваного об’єкта. Виділяються та з’єднуються явища, які вважаються суттєвими, а другорядні ігноруються).
структурно-генетичним (Поглиблено вивчають причинно-наслідкові зв’язки. Вимагає відокремлення у складному явищі таких елементів, які мають вирішальний вплив на всі інші сторони об’єкта).
3. Індукція та дедукція.
Особливість цих методів пізнання дійсності полягає в переході знання про одиничне й окреме у знання про загальне і навпаки.
Цими формами користується Логіка.
Індуктивний метод був заснований Ф. Беконом (кінець ХVІ – поч.. ХVІІ)
Під індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок стосовно класу в цілому.
Цей метод часто застосовується задля перевірки гіпотез (припущень).
Наведемо приклад де застосуємо метод індукції: „Мідь – метал, має ковкість, Олово – метал, має ковкість. Отже всі, метами мають ковкість”.
Індукція нерозривно пов’язана з дедукцією. Вони взаємопротилежні методи пізнання.
Змістом дедукції як методу пізнання є використання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ (висновок щодо одного елементу множини робиться на підставі знання властивостей всієї множини).
Наведіть приклад стосовно методу дедукція – оперуючи поняттями першого приладу („Всі метали мають ковкість. Мідь – метал. Отже, мідь має ковкісь”.)
4. Аналогія. Суттєвою особливістю цього методу пізнання вважають конструювання висновків про можливу подібність предметів за одними ознаками на підставі їх подібності за іншими ознаками.
Аналогія (грец. – відповідність, подібність, схожість) – метод пізнання, заснований на перенесенні однієї або кількох характеристик із відомого явища на невідоме. |
Наприклад: якщо А і В мають спільні риси, водночас А має рису С, тоі В має рису С. Аналогія є своєрідним випадком індукції. Вона важлива при висуванні припущень, при отриманні нового знання.
Більшість відкриттів у політичній економії було зроблено за аналогією. Ф. Кене, наприклад, запропонував цікаву аналогію між кровообігом у людському організмі та рухом товарних і грошових потоків у соціальному організмі.
Це дало йому змогу сформулювати першу макроекономічну модель відтворення.
Вивчення механічної рівноваги підказало А. Курно ідею економічної рівноваги.
Усе це свідчить, що аналогія відіграє значну роль у народження нових ідей і формулювання гіпотез. Вона полегшує розуміння складних процесів, виступаючи основою наукового моделювання.
5. Моделювання – метод, котрий ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи
Моделювання (франц. – ліпити, формувати)
– метод пізнання явищ і процесів, який
ґрунтується на заміні, теоретичній або
експериментальній, об’єкта досліджень
(оригінала) подібним на нього (моделлю)
Моделі – це такі аналоги, які суттєво подібні до оригіналу, а розбіжність – несуттєва. Метод моделювання зарекомендував себе як ефективний засіб виявлення суттєвих ознак явищ та процесів за допомогою моделі (статичні, динамічні, аналітичні, алгоритмічні, математичні, концептуальні, графічні, фізичні, тощо).
Метод моделювання має таку структуру:
постановка завдання;
створення або вибір моделі;
дослідження моделі;
перенесення знань із моделі на оригінал.
Використання цього методу дає змогу пізнавати начебто недоступні процеси і явища, зриміше уявляти, „наближувати” їх до дослідника. Наука послуговується ним ще з часів Галілео Галілея й Ісаака Ньютон.”
Розглянемо третю групу загальних методів наукового пізнання.
Особливість теоретичного дослідження полягає у використанні абстрактних уявлень, ідей, положень, концепцій, які мають безпосереднє відношення до процесу практичного пізнання. Найчастіше у процесі теоретичного пізнання наука послуговується методом сходження від абстрактного до конкретного, гіпотетико-дедуктивним, системним методами.
1. Метод сходження від абстрактного до конкретного – це загальна форма руху наукового пізнання, закон відображення дійсності і мислення.
Наприклад: – Характер людини – це абстрактне поняття, а його проявлення це – конкретне ; – любов до бога, віра – це абстрактне поняття, а конкретне поклоніння, розбудова храмів – конкретне ; – поняття електроструму
Відповідно до цього методу процес пізнання розбивається на два відносно самостійні етапи.
На першому етапі відбувається перехід від конкретного в дійсності до його абстрактних визначень. Єдиний об’єкт розчленовується, описується за допомогою понять і суджень. Він перетворюється на сукупність зафіксованих мисленням абстракцій, визначень.
Другий етап процесу пізнання є сходження від абстрактного до конкретного. Сутність його полягає в русі думки від абстрактних визначень об’єкта до конкретного у пізнанні. На цьому етапі відновлюється вихідна цілісність об’єкта, він відтворюється у своїй багатогранності, але вже в мисленні.
Згідно з цим методом мислення бере свій початок від конкретного в дійсності до абстрактного у мисленні, а від нього до конкретного в мисленні.
2. Метод ідеалізації – це конструювання подумки об’єктів, яких не має в дійсності або які практично не здійснені (наприклад: абсолютно чорне тіло, лінія, площина, абсолютно тверде тіло, створюємо ідеал людини).
Мета ідеалізації:
Позбавити реальні об’єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (подумки) ці об’єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями.
При цьому мета досягається завдяки:
багатоступінчастому абстрагуванню (від поняття „товщини” до поняття “площина”);
переходу думки до кінцевого випадку розвитку якоїсь властивості (абсолютно тверде тіло);
простому абстрагуванню (рідина, це те що не стискається).