2. Скласти й записати вступ і кін­цівку виступу на одну з тем (або на власну тему):

Проблема "батьки і діти" в житті шістнадцятирічних

Ганебність і велич компромісу

Яка з сучасних професій мене приваблює. (Моя професія)

Ким і яким я буду через двадцять років

Питання для самоконтролю

1. Чим є риторика — наукою чи мистецтвом?

2. Якою є структура виступу? Яка роль вступу й кінцівки?

3. Які озна­ки мовлення оратора є мірилом досконалості його виступу?

4. На­віщо оратори вдаються до дотепів? У чому полягає відмінність між гумором та іронією?

5. Які виражальні за­соби забезпечують сприйняття аудиторією змісту публічного виступу?

6. Що таке метафора? Який різновид метафори вам відомий? Яка роль метафори в публічному мовленні? Що спіль­ного і що відмінною мають метафора і порівняння?

7. З якою метафорою оратори використовують протиставлення?

8. Що та­ке парадокс? Навести приклад парадоксу.

9. Що називається гіперболою? З якою метою оратори вдаються до вживання гіперболи?

10. За якої умови можуть бути ефективними вжиті у виступі заклики (гасла)? Навести приклади часто вживаних гасел.

11. Яка роль цитування? З якою метою оратори вдаються до риторичних запитань?

12. Від чого залежить сприйняття зміс­ту промови?

13. Що таке темп мовлення? Яка буває гучність мов­лення оратора? Який темп і яка гучність є для виступу опти­мальними?

14. Що таке інтонація? Показати, як за допомогою зміни інтонації можна передати різні почуття й переживання.

Тема 1.3. Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності

знати основні умови ефективного мовленнєвого спілкування,

уміти готуватися до публічного виступу, правильно сприймати фахову інформацію, володіти різними видами усного професійного спілкування

План

1. Мислення – як основа розумової діяльності людини

2. Складові операції розумової діяльності людини

3. Види мислення

Мислення – як основа розумової діяльності людини

Мислення - процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відносинах.

Мислення людини відбувається з допомогою понять, кожне з яких відображене одним або декількома словами. Процес мислення являє собою перехід суб'єкта від наявних до нових знань.

Матеріальною основою мислення є мова. Думка спирається на згорнуту внутрішню мову.

Складові операції розумової діяльності людини

Пізнання нового відбувається через розумові дії (операції):

• аналіз;

• синтез;

• абстрагування;

• узагальнення;

• класифікацію.

+ Аналіз — це мислений поділ предмета, явища на складові части­ни, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.

+ Синтез — мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.

+ Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, за­гального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об'єкта.

+ Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ, або понять.

+ Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.

Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.

Судження - найпростіший акт мислення, що відображає зв'язки предметів і явищ або певних ознак. Судження відповідає на запитання, яке виникло в процесі діяльності.

Судження бувають одиничними ("Пан Кравченко - мій началь­ник"), частковими ("Деякі начальники виявляють нетактовність"), загальними ("Усі чиновники - бюрократи"). Це прості судження.

Судження, що складаються з кількох простих суджень, називають, складними (наприклад: "Сьогодні мій день народження, мама готує свят­ковий стіл, запрошено гостей - отже, я буду з друзями веселитися").

Залежно від того, стверджуємо ми чи заперечуємо наявність певних ознак і відношень в об'єктах, судження бувають ствердними або запереч­ними

МІРКУВАННЯ — це низка пов'язаних суджень, скерованих на те, щоб з'ясувати Істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У міркуванні ми з одних суджень виводимо нові шляхом умовиводів.

Умовиводом називають таку форму мислення, в якій ми з одного або кількох суджень виводимо нове. В умовиводах через уже наявні в нас знання ми здобуваємо нові.

Умовиводи бувають індуктивні, дедуктивні і за аналогією.

Індуктивний умовивід - це судження, в якому на підставі окре­мих фактів, посилань, конкретного, часткового роблять узагальнення. На­приклад: "Срібло, залізо, мідь - метали; срібло, залізо, мідь при нагрі­ванні розширюються: отже, метали при нагріванні розширюються ".

Дедуктивний умовивід - це судження, в якому на підставі зага­льних висновків і положень здобувають знання про часткове, конкретне. Наприклад: "Усі метали при нагріванні розширюються; срібло - метал: отже, срібло при нагріванні розширюється".

Дані, отримані в процесі мислення, фіксуються в поняттях.

ПОНЯТТЯ - це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки.