53. Монетарна політика: сутність, задачі, різновиди - 35.

Сутність грошово-кредитної політики та її задачі (10); політика “дешевих” і “дорогих” грошей (15); монетарне правило, рекомендації монетаристів стосовно економічної політики держави

Погляди сучасних представників класичної (неокласичної) економічної теорії на взаємозв’язок інфляції і безробіття значно відрізняються від кейнсіанських поглядів на цю проблему. Найбільш популярний різновид неокласичної теорії – монетаризм.

Монетаризм включає в себе такі основні елементи: 1) кількісну теорію грошей, що підкреслює прямий зв’язок між змінами кількості грошей в обігу і рівнем товарних цін; 2) монетарну теорію економічного циклу, згідно якій, крупні коливання господарської кон’юнктури, що відбиваються в зростанні або падінні номінальної величини ЧНП, визначаються попередніми змінами в грошовій масі; 3) гроші впливають на ЧНП не через норму %, як вважають кейнсіанці, а через рівень товарних цін; 4) положення про низьку ефективність державних заходів економічного регулювання у зв’язку з наявністю часових лагів ( лаг – запізнення, відставання) між зміною грошових показників і зміною у виробництві (заходи по стимулюванню економіки під час спаду можуть “подіяти” при підйомі, і буде негативний ефект, зростання інфляції); 5) основоположна монетаристська рівність обміну: M x V = P x Q ,

де М – пропозиція грошей; V - швидкість обігу грошей (середня кількість разів витрати грошової одиниці для придбання товарів та послуг протягом року); Р – рівень цін або середня ціна, по якій продають кожну одиницю фізичного обсягу виробництва; Q - фізичний обсяг вироблених товарів та послуг.

Монетаристи вважають, що швидкість обігу грошей V стабільна, бо легко передбачити її зміни в кожному році. Збільшення пропозиції грошей М приведе до зростання Р або Q, або того і другого одночасно, а зменшення М викличе зворотну реакцію. Монетаристи, як представники неокласичної теорії, стверджують, що ринкова економіка внутрішнє стабільна і прямує до обсягу виробництва при повній зайнятості. Оскільки Q в умовах повного використання потужностей постійне (до зміни в ресурсах, технологіях), остільки зміни М приведуть до змін у Р.

54. Фіскальна політика та її різновиди - 35.

Сутність фіскальної політики та її мета (10); дискреційна фіскальна політика (13); недискреційна фіскальна політика

Фіскальна політика (“фіск” – лат. “державна скарбниця”) – внесення змін у систему формування використання державного бюджету.

Дискреційна фіскальна політика – свідоме маніпулювання податками і урядовими видатками, що здійснює уряд з метою змінити реальний обсяг національного виробництва й зайнятості, контролювати інфляцію, прискорити економічне зростання.

Не дискреційна фіскальна політика означає автоматичні зміни рівня державних видатків і податків на основі “вбудованих стабілізаторів”.

Вбудовані стабілізатори – заходи, які без спеціальних дій уряду скорочують позитивне сальдо державного бюджету (або збільшують його дефіцит) в період спаду чи збільшують позитивне сальдо (або зменшують його дефіцит) в період підйому.