Побічні ефекти при застосуванні наркотичних анальгетиків та заходи щодо їх усунення:

• пригнічення дихання, а також пригнічення центру дихання у плода (у пупкову вену — налоксон);

• нудота, блювання (протиблювотні — метоклопрамід);

• підвищення тонусу гладеньких м'язів (вводити з атропіном);

• гіперемія і свербіж шкіри (антигістамінні);

• брадикардія;

• закреп (проносне — листя сени);

• толерантність;

• психічна і фізична залежність.

При гострому отруєнні наркотичними анальгетиками при­гнічується функція ЦНС, що характеризується непритомністю, сповільненням дихання аж до його зупинки, зниженням арте­ріального тиску і температури тіла. Шкіра бліда і холодна, слизо­ві оболонки ціанотичні. Характерними ознаками є патологічне дихання за типом Чейна — Стокса, збереження сухожилкового рефлексу та виражений міоз.

Лікування хворих з гострими отруєннями наркотичними анальгетиками:

• промивання шлунка незалежно від шляху введення 0,05- 0,1 % розчином калію перманганату;

• прийом 20-30 г активованого вугілля;

• сольове промивання;

• внутрішньовенне і внутрішньом'язове введення антагоніста налоксону (наркан). Препарат діє швидко (1 хв), але нетривало (2-4 год). Для тривалої дії слід внутрішньовенно ввести налмефен (діє 10 год);

• може виникати потреба в штучному диханні;

• зігріти пацієнта.

Якщо смерть не настала в перші 6-12 год, то прогноз позитив­ний, оскільки більша частина препарату інактивується.

При тривалому застосуванні наркотичних анальгетиків розви­вається лікарська залежність опіоїдного типу, для якої характер­ні толерантність, психічна і фізична залежність, а також абстинентний синдром. Толерантність виявляється через 2-3 тиж (іноді раніше) при введенні препарату в терапевтичних дозах.

Після припинення вживання опіоїдних анальгетиків толерант­ність до ейфорії і пригнічення дихання зменшується через декілька діб. Психічна залежність — ейфорія, що виникає під час вживання наркотичних анальгетиків і є першопричиною безконтрольного вживання наркотиків, особливо швидко виникає у підлітків. Фі­зична залежність пов'язана з абстинентним синдромом (синдром відміни): сльозотеча, гіпертермія, різкі зміни артеріального тиску, біль у м'язах та суглобах, нудота, діарея, безсоння, галюцинації.

Постійне вживання опіоїдів призводить до хронічного отруєння, за якого знижується розумова і фізична працездатність, виникають ви­снаження, спрага, закреп, випадає волосся та ін.

Лікування лікарської залежності від опіоїдів є комплексним. Це методи детоксикації, введення антагоніста опіодів — налтрексону, симптоматичних засобів та здійснення заходів для запобі­гання контактам наркомана зі звичним середовищем. Однак ра­дикальне виліковування досягається у невеликому відсотку випадків. У більшості пацієнтів виникають рецидиви, тому важ­ливим є проведення профілактичних заходів.

Фармакобезпека:

• необхідно пам'ятати, що наркотичні анальгетики — це отруйні препарати списку А, їх слід виписувати на спеціальних бланках, вони підлягають кількісному обліку. Виписування і збе­рігання регламентуються;

• за зловживання, застосування не за призначенням — кри­мінальна відповідальність;

• морфін не сумісний в одному шприці з аміназином;

• промедол не сумісний з антигістамінними засобами, тубоку- рарином, тразикором;

• ін'єкційна форма трамадолу не сумісна з розчинами діазепаму, флунітрозенаму, нітрогліцерину;

• в одному шприці не можна вводити пентазоцин з барбітура­тами;

• препарати опію гальмують перистальтику кишок і мо­жуть затримувати всмоктування інших препаратів, які при­значають всередину;

• кодеїн у складі комплексних препаратів практично не спричи­нює ейфорію та звикання.

10. Ненаркотичні анальгетики (анальгін, антипірин, кислота ацетилсаліцилова, фенацетин, парацетамол, кетанов, панадол, вольтарен, напроксен, диклофенак натрію, седалгін). Загальна характеристика. Механізм болезаспокійливої, протизапальної та жарознижувальної дії. Особливості застосування окремих препаратів. Побічні ефекти, заходи щодо запобігання виникненню їх.

Ненаркотичні анальгетики (анальгетики-антипіретики) — це лікарські засоби, що усувають біль при запальних процесах і да­ють жарознижувальний та протизапальний ефект.

Запалення — це універсальна реакція організму на дію різно­манітних (ушкоджувальних) факторів (збудники інфекцій, алер­гійні, фізичні і хімічні чинники).

У процесі запалення беруть участь різні клітинні елементи (лаброцити, клітини ендотелію, тромбоцити, моноцити, макрофаги), які секретують біологічно активні речовини: простагландини, тромбоксан A3, простациклін — медіатори запалення. Сприяють виробленню медіаторів запалення також ферменти циклооксигенази (ЦОГ).

Ненаркотичні анальгетики блокують ЦОГ і гальмують утво­рення простагландинів, що спричинює протизапальний, жаро­знижувальний і анальгетичний ефект.

Протизапальний ефект полягає в тому, що обмежуються ексу­дативна і проліферативна фази запалення. Ефект відзначається через декілька діб.

Анальгетичний ефект спостерігається через декілька го­дин. Препарати впливають переважно на біль при запальних процесах.

Жарознижувальний ефект виявляється при гіперпірексії через декілька годин. При цьому збільшується тепловіддача за рахунок розширення периферичних судин і посилюється потовиділення. Знижувати температуру тіла до 38 °С недоцільно, оскільки субфебрильна температура — це захисна реакція організму (підвищують­ся активність фагоцитів і продукція інтерферону тощо).

Саліцилати

Кислота ацетилсаліцилова (аспірин) — перший представник ненаркотичних анальгетиків. Препарат застосовують з 1889 р. Випускається в таблетках, входить до складу таких комбінованих препаратів, як цитрамон, седалгін, кофацил, алка-зельцер, джаспірин, томапірин тощо.

Показання до застосування: як знеболювальний і жарознижу­вальний (при гарячці, мігрені, невралгії) та як протизапальний засіб (при ревматизмі, ревматоїдному артриті); препарат виявляє антиагрегаційний ефект, його призначають для профілактики тромботичних ускладнень хворим з інфарктом міокарда, пору­шеннями мозкового кровообігу та при інших серцево-судинних захворюваннях.

Побічна дія: подразнення слизової оболонки шлунка, біль у шлунку, печія, ульцерогенна дія (утворення виразки шлунка), синдром Рея.

Розчинна форма аспірину — ацелізин.

Вводять внутрішньом'язово та внутрішньовенно як знеболю­вальний засіб у післяопераційний період, при ревматичному болю, онкологічних захворюваннях.

Натрію саліцилат як анальгезивний і жарознижувальний засіб призначають всередину після їди хворим на гострий рев­матизм і ревматоїдний ендокардит. Іноді вводять внутрішньо­венно.

Похідні піразолону та індолоцтової кислоти

Анальгін (метамізол-натрій) — виявляє виражену анальгетичну, протизапальну та жарознижувальну дію.

Показання до застосування: при болю різного походження (головний, зубний, біль при травмах, невралгії, радикуліті, мі­озиті, гарячці, ревматизмі). Призначають всередину після їди дорослим, а також вводять внутрішньом'язово та внутрішньо­венно.

Побічна дія: набряки, підвищення AT, токсичний вплив на кро­вотворення (змінюється формула крові).

Бутадіон (фенілбутазон) — виявляє анальгезивний, жарозни­жувальний та протизапальний ефект. Протизапальна дія бутадіо­ну більш виражена, ніж у саліцилатів.

Призначають препарат при артриті різної етіології, гострій подагрі. Застосовують всередину під час або після їди. Трива­лість курсу лікування становить від 2 до 5 тиж. При тромбофле­біті поверхневих вен застосовують бутадіонову мазь, але через значну кількість побічних ефектів у наш час застосування бута­діону обмежено.

Індометацин (метиндол) — виявляє виражену анальгетичну, протизапальну та жарознижувальну дію. Призначають хворим на ревматоїдний артрит, остеоартроз, подагру, тромбофлебіт. За­стосовують всередину, а індометацинову мазь втирають при го­строму і хронічному поліартриті, радикуліті.

Похідні параамінофенолу

Парацетамол (панадол, ефералган, тайленол) — за хімічною будовою є метаболітом фенацетину і дає такі самі ефекти, але по­рівняно з фенацетином менш токсичний. Застосовують як жаро­знижувальний та знеболювальний засіб. За кордоном парацета­мол випускають у різних лікарських формах: таблетках, капсулах, мікстурах, сиропах, шипучих порошках, а також у складі таких комбінованих препаратів, як колдрекс, солпадеїн, панадол-екстра.

Похідні кислот алканових

Диклофенак натрію (ортофен, вольтарен) є найактивнішим протизапальним засобом. Спричиняє виражену анальгетичну дію, а також виявляє жарознижувальну активність. Препарат добре всмоктується з травного каналу, майже повністю зв'язу­ється з білками сироватки крові. Виводиться із сечею і жовчю в вигляді метаболітів. Токсичність диклофенаку натрію низька, препарат характеризується значною широтою терапевтичної дії.

Показання до застосування: ревматизм, ревматоїдний ар­трит, артроз, спондилоартроз та інші запальні і дегенеративні захворювання суглобів, післяопераційні та посттравматичні на­бряки, невралгія, неврит, больовий синдром різного генезу; як допоміжний засіб при лікуванні осіб з різними гострими інфекційно-запальними захворюваннями.

Ібупрофен (бруфен) — виявляє виражену протизапальну, анальгетичну та жарознижувальну дію, зумовлену блокадою син­тезу простагландинів. У хворих з артритом зменшує вираженість болю і набряків, сприяє збільшенню об'єму рухів у них.

Показання до застосування: ревматоїдний артрит, остеоарт­роз, подагра, запальні захворювання опорно-рухового апарату, больовий синдром.

Напроксен (напроксин) — препарат, що поступається за про­тизапальною дією диклофенаку натрію, але перевищує його за анальгетичною дією. Виявляє більш тривалу дію, тому напроксен призначають 2 рази на день.

Препарати іншої хімічної будови

Кислота мефенамова — гальмує утворення й усуває з тканин­них депо медіаторів (серотоніну, гістаміну) запалення, пригнічує біосинтез простагландинів тощо. Препарат підсилює резистент­ність клітин до ушкоджувальної дії, добре усуває гострий і хро­нічний зубний біль та біль у м'язах і суглобах; виявляє жарозни­жувальну дію. На відміну від інших протизапальних засобів майже не виявляє ульцерогенної дії.

Натрію мефенамінат — за дією подібний до кислоти мефенамової. При місцевому застосуванні сприяє прискоренню загоєння ран та виразок.

Показання до застосування: виразковий стоматит, пародон­тоз, зубний біль, радикуліт.

Піроксикам — протизапальний засіб з анальгетичним і жарознижувальним ефектами. Гальмує розвиток усіх симптомів запа­лення. Добре всмоктується з травного каналу, зв'язується з білка­ми плазми крові, тривало діє. Виділяється в основному нирками.

Показання до застосування: остеоартроз, спондилоартроз, ревматоїдний артрит, радикуліт, подагра.

Мелоксикам (моваліс) — вибірково блокує ЦОГ-2, — фермент, який утворюється у вогнищі запалення, а також ЦОГ-1. Препарат виявляє виражену протизапальну, анальгетичну і жарознижу­вальну дію, а також усуває місцеві і системні симптоми запалення незалежно від локалізації.

Показання до застосування: для симптоматичної терапії хво­рих на ревматоїдний артрит, остеоартрит, артроз з вираженим бо­льовим синдромом.

Останніми роками створені препарати з більшою вибірковою дією, ніж мелоксикам. Так, препарат целекоксиб (целебрекс) у сотні разів більш активно блокує ЦОГ-2, ніж ЦОГ-1. Аналогічний препарат — рофекоксиб (віокс) — вибірково блокує ЦОГ-2.

Побічні ефекти ненаркотичних анальгетиків

• подразнення слизової оболонки: травного каналу, ульцерогенна дія (особливо при застосуванні кислоти ацетилсаліцилової, індометацину, бутадіону);

• набряки, затримка рідини й електролітів. Виникають через 4-5 діб після прийому препарату (особливо бутадіону та індомета­цину);

• синдром Рея (гепатогенна енцефалопатія) проявляється блю­ванням, втратою свідомості, комою. Може виникнути в дітей і під­літків унаслідок застосування кислоти ацетилсаліцилової при грипі та гострих респіраторних захворюваннях;

• тератогенна дія (кислоту ацетилсаліцилову та індометацин не слід призначати в І триместр вагітності);

• лейкопенія, агранулоцитоз (особливо в похідних піразолону);

• ретинопатія і кератопатія (унаслідок відкладання індометацину в сітківці ока);

• алергійні реакції;

• гепато-і нефротоксичність у парацетамолу (при тривалому застосуванні, особливо у високих дозах);

• галюцинації (індометацин). З обережністю призначають препарат пацієнтам з психічними порушеннями, при епілепсії і паркінсонізмі.

Фармакобезпека:

• необхідно пояснити пацієнтові, що безконтрольне вживан­ня препаратів, які є сильнодіючими речовинами, шкідливе для організму;

• для запобігання ушкоджувальній дії препаратів на слизові оболонки слід навчити пацієнта правильно вживати ліки (з їжею, молоком або повною склянкою води) та розпізнавати ознаки пеп­тичної виразки шлунка (неперетравлення їжі в шлунку, блюван­ня «кавовою гущею», дьогтеподібні випорожнення);

• для запобігання розвитку агранулоцитозу потрібно контро­лювати аналіз крові, попередити пацієнта про необхідність спо­віщати лікаря у разі появи симптомів агранулоцитозу (відчут­тя холоду, гарячка, біль у горлі, нездужання);

• для запобігання нефротоксичності (гематурія, олігурія, кристалурія) необхідно контролювати кількість виведеної сечі, попередити пацієнта щодо важливості інформувати лікаря в разі появи будь-яких симптомів;

• нагадати пацієнтові, що в разі виникнення сонливості піс­ля прийому індометацину не можна сідати за кермо автомобіля і працювати з небезпечним обладнанням;

• ненаркотичні анальгетики не сумісні із сульфаніламідни­ми препаратами, антидепресантами, антикогулянтами;

• саліцилати не слід призначати разом з іншими ненаркотичними анальгетиками (підсилення ульцерогенної дії) й антикоагулянтами (підвищення ризику кровотеч).

11. Психотропні засоби. Загальна характеристика, класифікація. Нейролептики. Загальна характеристика, основні фармакологічні ефекти. Антипсихотичні і транквілізувальні властивості. Особливості дії та застосування аміназину, галоперидолу, дроперидолу, етаперазину, модітену, хлорпротексину, тизерцину. Побічні ефекти нейролептиків місцевого та резорбтивного характеру, запобігання виникненню їх. Застосування їх для нейролептаналгезії та транквілізоаналгезії.

Психічні захворювання кардинально відрізняються від усіх інших хвороб. Діагноз цих розладів установлюють виключно на основі суб'єктивних симптомів. Не існує об'єктивних (лабораторних, інстру­ментальних та ін.) підтверджень захворювання. Симптомами розумо­вих відхилень є ненормальність у поведінці, настрої, сприйнятті, мис­ленні на інтелектуальному рівні. Деякі з цих відхилень призводять до неадекватних поведінки та взаємодії з навколишнім світом настільки, що пацієнти стають небезпечними один для одного та для інших лю­дей. Це визнано законом. Проте переважна більшість пацієнтів з психічними розладами потребує амбулаторного або стаціонарного ліку­вання так само, як і пацієнти з іншими хворобами.

Психічні захворювання мають психічні та неврологічні симпто­ми. До психічних належать ненормальна переконаність (манія), не­нормальне сприйняття (галюцинації, марення, ілюзії) і певні порушення мислення.

Неврологічні симптоми проявляються перебільшенням емоцій (хвилювання, депресія), душевним неспокоєм, нападами паніки, істерією, фобією (страхом) та ін.

Психічними хворобами вважаються такі, при яких пацієнт не усвідомлює свого стану.

До психічних хвороб належать шизофренія, маніакально-депресивний психоз, божевілля, деменція, депресія, манія тощо.

Препарати, які застосовують для лікування пацієнтів із пси­хічними захворюваннями, мають загальну назву «психотропні засоби».

Психотропні препарати — засоби, здатні впливати на психічний та емоційний стан людини та змінювати його.