За стадіями життєвого циклу виробів – на передвиробничій стадії ; на стадії виробництва ; на стадії експлуатації ; на стадії утилізації виробів.

4. Завдання економічного аналізу

Зміст економічного аналізу включає такі елементи, які в упорядкованій сукупності забезпечують виконання аналізом його функцій та вирішення основних завдань. Тобто його зміст може бути виражений через відповідні функції.

Однією з функцій економічного аналізу є вивчення характеру дії економічних законів, встановлення закономірностей і тенденцій економічних явищ і процесів в умовах підприємства. Дослідження характеру причинно-наслідкових звязків та умов, що їх породжують, спрямовується перш за все на виявлення й чітке кількісне розмежування чинників на такі, що залежать, і такі, що не залежать від роботи підприємства. Це дозволяє виокремити об’єктивні процеси в конкретних умовах виробництва, розробити шляхи впливу на них.

Вивчення причинно-наслідкових зв’язків об’єкта повинно включати побудову його факторної системи. На економічні результати впливає багато факторів. Основою посилення чи послаблення їх дії є пізнання та ступінь дотримання вимог об’єктивних законів суспіьного виробництва.

Детальному дослідженню підлягають також умови, що породжують фактори, посилюють чи послаблюють їх дію на зміну результативного показника. Результатом такої розробки є програма конкретних дій. Тобто, наступною важливою функцією економічного аналізу є наукове обгрунтування планів і програм розвитку.

Будь-який аналіз проводиться не тільки з метою констатації фактів та оцінки досягнутих результатів. Його метою є також виявлення недоліків, помилок та оперативний вплив на процес господарювання. Тому аналізу притаманна функція контролю за виконанням планів та управлінських рішень, за економним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Враховуючи те, що будь-який процес управління спрямований на досягнення найвищого результату діяльності, центральною функцією аналізу і його основними завданнями є пошук резервів підвищення ефективності виробництва та розробка рекомендацій щодо використання цих резервів.

Після закінчення терміну розробленої програми дій необхідно оцінити результати діяльності підприємства та використання всіх резервів і можливостей. Останнє також є функцією економічного аналізу.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що економічний аналіз – це система спеціальних знань з дослідження причинно-наслідкових зв’язків і тенденцій в господарському розвитку.

Основними завданнями економічного аналізу є :

1. Підвищення науково-економічної обгрунтованності бізнес-планів і нормативів в процесі їх розробки.

2. Об’єктивне і всебічне дослідження виконання бізнес-планів і дотримання норм.

3. Визначення економічної ефективності використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

4. Контроль за здійсненням вимог комерційного розрахунку.

5. Виявлення і вимірювання внутрішніх резервів.

6. Випробування оптимальних управлінських рішень.

Перше завдання досягається через проведення ретельного ретроспективного аналізу господарської діяльності. Тобто виявлення закономірностей господарського розвитку, впливу найважливіших факторів і т.п. Такий аналіз завершується перспективним (прогнозним) аналізом, що дає прямий вихід на планово-передбачувані показники.

Друге завдання передбачає обєктивне і всебічне вивчення за даними обліку і звітності виконання встановлених бізнес-планів і дотримання нормативів за кількістю, структурою, якістю з усіх основних показників діяльності.

Третє завдання передбачає визначення економічної ефективності окремо і за сукупністю трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, окремих їх видів.

Четверте завдання передбачає здійснення контролю й оцінку кінцевих фінансових результатів.

П’яте завдання – це виявлення й вимірювання внутрішніх резервів на усіх стадіях виробничо-господарського процесу.

Шосте завдання полягає в розробці і обгрунтуванні альтернативних варіантів управлінських рішень, їх випробуванні.

5. Види економічного аналізу

Класифікувати аналіз на окремі види можна за багатьма ознаками. Основними з них є :

• види стстем управління господарською діяльністю та виробництвом ;

• об’єкти управління, що є об’єктами економічного аналізу ;

• рівні та масштаби управління господарською діяльністю ;

• методика вивчення об’єктів ;

• суб’єкти ;

• охоплення об’єктів вивчення ;

• зміст програми аналізу.

За ознакою видів стстем управління господарською діяльністю та виробництвом розрізняють оперативний, поточний та перспективний аналіз.

Оперативний аналіз здійснюється в оперативній або короткостроковій системі управління (за декаду, тиждень, добу, зміну). Він спрямований на вивчення первинних короткострокових причинно-наслідкових зв’язків в об’єкті управління, результати яких відображаються в основному оперативним обліком. Цей вид аналізу покликаний давати об’єктивну оцінку господарським ситуаціям, що складаються, своєчасно виявляти та вимірювати вплив вирішальних факторів на відхидення від програм розвитку, вивчати причини, що їх обумовлюють, та резерви з метою прийняття оптимальних оперативних управлінських рішень щодо виконання програм розвитку.

Поточний аналіз застосовується в поточній або середньостроковій системі управління. Осноdним його завданням є детальне вивчення ходу виконання планових та програмних завдань поточних періодів (місяців, кварталів). Метою цього аналізу є виявлення та усунення негативних причин, характерних для даної системи, використання поточних резервів, які сприяють досягненню поставленої мети.

Перспективний аналіз здійснюється у перспtктивній або довгострокові системі управління. Він покликаний забезпечити обгрунтування прогнозованих результатів господарської діяльності, які відображені в довгострокових планах і програмах розвитку на 5, 10, 15 і більше років, давати оцінку очікуваного і фактичного виконання цих програм.

Залежно від об’єктів управління, розрізняють техніко-еконмічний, фінансово-економічний, соціально-економічний, економіко-статистичний, економіко-екологічний та маркетинговий види аналізу.

Техніко-економічний аналіз – це вивчення взаємодії технічних і економічних процесів, що встановлюється в процесі виробництва, та з’ясування їхнього впливу на економічні результати діяльності підприємства.

Фінансово-економічний аналіз – це дослідження фінансових результатів діяльності підприємства, тобто прибутку, рентабельності, ефективності використання капіталу, фінансового стану і платоспроможності.

Соціально-економічний аналіз – це вивчення взаємопов’язаних соціальних і економічних процесів, які справляють вплив на економічні результати діяльності.

Економіко-статистичний аналіз – це вивчення масових сусупільних явищ на різних рівнях управління.

Економіко-екологічний аналіз – це дослідження взаємодії екологічних та економічних процесів, пов’язаних зі збереженням довкілля та затратами на екологію.

Маркетинговицй аналіз – це вивчення ринків сировини й готової продукції, попиту та пропозиції, формування цін, конкурентного середовиша і т. ін.

Залежно від рівня та масштабів управління існують наступні види аналізу : внутрішньогосподарський, галузевий, міжгалузевий, народногосподарський.

Внутрішньогосподарський аналіз включає аналіз роботи об’єднання, підприємства, цеху, бригади. Галузевий аналіз вивчає діяльність галузей і підгалузей. Регіональний досліджує функціонування комплексу галузей, зосереджених в одному регіоні. Народногосподарський вивчає господарську діяльність в країні в цілому.

За методикою вивчення об’єктів розрізняють аналіз порівняльний, факторний, маржинальний, економіко-математичний, стохастичний, функціонально-вартісний.

Порівняльний аналіз – це просто порівгяння звітних показників з показниками плану поточного року або звітними даними минулих періодів.

Факторний аналіз спрямований на розрахунок величини впливу окремих факторів на величину результативних показників.

Маржинальний аналіз – це метод обгрунтування управлінських рішень та їх оцінки на підставі визначення граничних значень величин, що характеризують причинно-наслідкові взаємозв’язки обсягу продаж, прибутку, постійних та змінних витрат.

Економіко-математичний аналіз призначений для обрання розрахунковим шляхом варіанту рішення економічної задачі, виявлення резервів підвищення ефективності господарювання за рахунок більш повного використання наявних ресурсів.

Стохастичний аналіз (кореляційний) використовується для вивчення стохастичних залежностей між явищами і процесами господарської діяльності.

Функціонально-вартісний аналіз призначений для виявлення та попередження надлишкових витрат. З його допомогою знаходять кращі варіанти створення конкретних продуктів праці за формою, структурою, надійністю та іншими параметрами.

Залежно від суб’єктів розрізняють аналіз внутрішній і зовнішній. Внутрішній проводиться силами самого підприємства або аудиторськими фірмами на замовлення підприємства для задоволення власних потреб управління економічною діяльністю Зовнішній аналіз проводиться на основі всіх видів звітності державними органами господарського управління та регулювання економіки, банківськими установами, акціонерами, інвесторами.

За ступенем охоплення об’єктів вивчення аналіз поділяється на суцільний (щодо всіх без виключення об’єктів) та вибірковий (щодо частини об’єктів). Залежно від змісту програми аналіз може бути комплексним (тобто повністю охоплювати діяльність підприємства) і тематичним (тобто охоплювати лише окремі сторони діяльності підприємства).

Тема 2. Метод і методика економічного аналізу

Основні питання :

1. Метод економічного аналізу, його основні риси

2. Прийоми економічного аналізу

1. Метод економічного аналізу, його основні риси

Під методом економічного аналізу розуміють диалектичний спосіб підходу до вивчення господарських процесів в їхньому розвитку, а також взаємопов’язане вивчення результатів діяльності підприємства з метою об’єктивної оцінки роботи і виявлення резервів.

Методом вивчення в еконмічному аналізі є матеріалістична діалектика, економічна теорія. Це означає, що в процесі проведення економічного аналізу використовуються категорії та закони діалектики, закони економічної теорії. Тобто, усі явища і процеси вивчаються в історичній та логічній послідовності, виявляються кількісні та якісні зміни в них, резерви, явища вивчаються у взаємозв’язку і взаємозалежності.

Основними категоріями економічного аналізу є аналіз та синтез, індукція та дедукція.

Аналіз – це розкладення цілого на складові елементи.

Синтез – це об’єднання окремих елементів в єдине ціле.

Індукція – це прийом руху від окремого до загального.

Дедукція – це прийом руху від загального до окремого.

Використання економічної теорії в економічному аналізі полягає в тому, що цифрова характеристика результатів набуває сенсу тільки тоді, коли розкрита економічна природа показника.

Основні риси економічного аналізу :

1. Використання системи показників, що характеризують діяльність підприємства.

2. Вивчення результатів діяльності в розвитку

3. Встановлення причинно-наслідкових зв’язків і виявлення впливу факторів на результативний показник

4. Розбивка загальних показників на складові елементи, їх деталізація за місцем і часом

5. Узагальнення підсумків аналізу в розробці проектів управлінських рішень

1. Система показників, за допомогою яких характеризуються

результати економічного аналізу є постійною і змінюється залежно від завдань, що стоять перед народним господарством.

2. Проводячи аналіз будь-якого показника, його розглядають не за

окремо взятий термін, а як мінімум за два періоди. А щоб одержати досить повну характеристику будують часові ряди за 5-10-15 років, які вивчають за допомогою спеціальних засобів.

3. Вивчити причини зміни показників можна тільки тоді. Коли

виявлені взаємозв’язки між ними, на підставі чого встановлюються чинники, що формують виявлені зміни.

4. Аналіз будь-якого явища починається, як правило, з оцінки

загального показника або групи показників. Проте йього буває недостатньо, оскільки загальні показники, за звичаєм, відбивають хід явища і не показують відхилень у відповідних підрозділах. Тому економічний аналіз передбачає деталізацію загальних показників за складовими елементами.

5. Після детального вивчення окремих сторін явища правильний

висновок можна зробити після узагальнення підсумків аналізу. Це здійснюється складенням аналітичних таблиць, записок, кон’юнктурних оглядів, підготовкою проектів управлінських рішень, тобто плану оргнізаційно-технічних заходів, економічного обгрунтування найбільш доцільного варіанту та ін.

2. Прийоми економічного аналізу

Комплексний підхід до дослідження чинників формування показників роботи підприємства базується на прийомах аналізу, які забезпечують виявлення і вимір реальних зв’язків і можуть бути застосовані до вивчення різних сторін роботи підприємства і результатів його діяльності.

Засоби і прийоми аналізу класифікуються на три групи :

1. Економіко-статистичні прийоми дослідження, за допомогою яких констатуються факти зміни показників (абсолютні, відносні, середні величини ; порівняння тощо) ;

2. Економіко-статистичні прийоми дослідження, за допомогою яких встановлюються зв’язки та залежності між показниками і розраховується міра впливу чинників на результати діяльності (групування, балансовий метод, індексний метод, прийом елімінування, прийом дольової участі, графічний метод) ;

3. Економіко-математичні методи, за допомогою яких вивчається вплив факторів, встановлюються зв’язки між показниками, обираються оптимальні варіанти рішень, прогнозуються показники (математичне програмування, математична теорія ігор, теорія масового обслуговування і т.і.).

Економіко-статистичні прийоми дослідження, за допомогою яких констатуються факти зміни показнгиків :

Абсолютні величини характеризують розміри, рівні економічних явищ в певних умовах місця і часу. Вони можуть бути представлені натуральними, вартісними, умовно-натуральними показниками.

Часто при вивченні абсолютних величин використовуються відності величини, які відображаються в коефіцієнтах, відсотках, промілях.

За призначенням в аналізі можуть використовуватися наступні види відносних величин :

• відносна величина виконання плану, динаміки ;

• відносна величина структури ;

• відносна величина інтенсивності ;

• відносна величина порівняння.

В економічному аналізі для узагальнення показників, виявлення закономірностй тощо використовуються середні велични. Найчастіше використовують такі види середніх : середня арифметична проста й виважена, середня гармонійна, середня хронологічна, середня геометрична.

Найбільш простим і поширеним способом аналізу є порівняння, яке дає широкі можливості для всебічного вивчення господарських процесів, їхньої характеристики, вивчення факторів, що впливають на економічні результати.

Порівняння – це такий метод дослідження, за допомогою якого явище, що вивчається, характеризується через співвідношення, вимірювання, зіставлення з іншими одноякісними явищами.

В економічному аналізі поширенні порівняння з планом, в результаті якого встановлюється ступінь виконання плану, його реальність, якість планування ; порівняння з минулим, що дає можливість встановити показники динаміки ; порівняння з кращим, з середнім, що дає можливість виявити резерви.

Обов’язковою умовою застосування прийому порівняння є однорідність показників за економічним змістом, виміром, оцінкою, структурою.

Наприклад, якщо в аналізованому періоді відбулися зміни в складській чи торговельній мережі, то для порівняння береться та складська мережа, яка діяла в попередньому періоді.

Якщо відбулися зміни цін, то проводиться індексний перерахунок у порівняльні ціни :

Рс.ц. = Рз.п. / Іц,

де Рс.ц. – реалізація в співставимих цінах ;

Рз.п. – реалізація звітного періоду ;

Іц – індекс цін.

Найчастіше прийом порівняння використовується при вивченні ряду динаміки.

Ряд динаміки – це розташовані за часом показники, які відображають в своїх змінах хід розвитку. Основними статистичними характеристиками ряду динаміки є : абсолютні зміни рівнів ряду, темпи зростання, темпи приросту, абсолютний зміст 1% приросту, середньозважені показники.

Важливим при аналізі ряду динаміки є встановлення основної закономірності ряду.

Закономірністю називається плавна і стійка зміна показника за часом, яка більш-менш вільна від випадкових коливань.

Для вивчення основної закономірності ряду динаміки використовують методи збільшення інтервалів, влаваючої середньої, графічний, аналітичного вирівнювання.

Проводячи аналіз ряду динаміки, розраховують характер взаємозв’язку. Тіснота взаємозв’язку характеризується за допомогою коефіцієнта кореляції. Його значення оцінюється за шкалою Чедока :

1. – 0.3 – зв’язок слабкий ;

2. – 0.5 - зв’язок помітний ;

0.5 – 0.7 - зв’язок тісний ;

0.7 – 0.99 - зв’язок дуже тісний.

Коефіцієнт детермінації характеризує відсоток закономірності, тобто вказує, як показник залежить від фактора часу.

Вивчаючи ряд динаміки, проводять аналіз рівномірності рівнів ряду. Це здійснюється декількома способами :

1. За статистичними показниками (середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації, коефіцієнт рівномірності).

2. За найменшим рівнем ряду :

К нерів. = Уmin / Усер.

3. За найбільшим значенням рівня ряду

К нерів. = Уmax / Усер.

4. Графічно

5. За показниками питомої ваги.

Далі проводиться аналіз ритмічності. Під ритмічністю розуміють ступінь відповідності фактичних значень заданим.

Для характеристики ритмічності також використовують декілька способів :

1. Порівняльний метод. Розраховується відсоток виконання плану з номенклатурних найменувань, за періодами тощо і відхилення від 100%, нявність яких свідчить про неритмічність виконання плану.

2. Графічно

3. За показниками ритмічності :

Критм = кількість перодів, у які план виконано / загальна кількість періодів

4. За методом заліку :

Критм = сума фактичного виконання без урахування зверхпланових показників / планове завдання.

Методи вивчення взаємозв’язків між показниками

1. Прийом групування. Статистичні групування є невід’ємною

частиною будь-якого економічного дослідження. За їх допомогою встановлюються типи вивчаємих процесів (типологічні групування), вивчається склад та структура сукупності (структурні групування), вивчаються зв’язки і залежності між показниками (аналітичні групування).

Суть прийому групування полягає у відокремленні в складі вивчаємих явищ і процесів груп з тими чи іншими характерними ознаками, які допомагають систематизувати матеріали аналізу, розкривають зміст результатів і вплив на них окремих факторів.

При складенні структурних і факторних групувань важливу роль відіграє визначення інтервалів групування. Вони можуть бути закритими (визначається нижня і верхня межа) і відкритими (визначається одна межа).

При визначенні кількості, характеру і розміру інтервалів групування необхідно дотримуватися наступних правил :

1. Для зручності аналітичного узагальнення кількість інтервалів не повинна бути великою (оптимальним вважається 7 – 10 інтервалів).

2. Перший і останній інтервали можуть бути відкритими, всі інші – повинні бути закритими.

3. Групи доцільно розташовувати за зростаючим значенням ознаки.

2. Балансовий метод. Широко використовується в тому випадку,

коли звязок між показниками функціональний, тобто одному значенню ознаки-фактора відповідає певне значення ознаки-наслідку.

У практиці оцінки діяльності підприємств цей прийом

застосовують для складення товарних балансів, балансів руху робочої сили, балансів використання робочого часу й т.і.

За допомогою балансового методу вирішуються такі завдання :

1. Взаємопов’язуються прибуткова й видаткова частини балансу.

2. Розраховується відсутній показник.

3. Розраховується вплиа ознак-факторів на результативний показник.

Наприклад, використовуючи балансовий метод і формулу товарного балансу, можна розрахувати вплив на обсяг реалізації продукції таких факторів, як стан запасів на початок і кінець пероду, надходження товарів й іншого вибуття товарів.

Для розрахунку впливу факторів на показники господарської діяльності використовують прийоми елімінування. Елімінування – логічний прийом, за допомогою якого виключається дія всіх факторів, крім одного. Це завдання вирішується різноманітними способами : інтегральний метод, індексний метод, метод ланцюгових підстановок, прийом дольової участі і т.д.

3.Інтегральний метод використовується в тому випадку, коли між показниками існує функціональний зв’язок. Наприклад, за допомогою цього методу можна встановити вплив на обсяг реалізації продукції змін кількості реалізованих одиниць товару й ціни одиниці товару. У цьому випадку обсяг реалізації представляється як добуток кількості одиниць продукції на її ціну :

pq = p * q

Dpq = Spф qф - Spпл qпл

Dpq = Spq(q) + Spq(p)

4.Індексний метод дозволяє вирішувати завдання :

1. Визначати показники в співставимих цінах

2. Визначати вплив кількісного та якісного фактору на зміну об’ємного показника шляхом побудови індексної системи в агрегатній формі.

3. Визначати вплив структурних зрущень у сукупності на зміну середнього рівня якісної ознаки.

Для побудови агрегатної форми індексів слід керуватися наступним :

1. Щоб побудувати індекс якісного показника, стикаємий з ним кількісний показник береться на рівні звітного періоду.

2. При побудові індексу кількісного показника стикаємий з ним якісний показник береться на рівні базового періоду.

Класичним прикладом побудови індексів у агрегатній формі є розкладання індексу динаміки реалізації за рахунок зміни цін і кількості одиниць реалізованої продукції.

pq = p * q

Ipq = Ip * Iq – індексна система в загальному вигляді

У агрегатній формі вона має вигляд :

Sp1q1 / Spoqo = Sp1q1 / Spoq1 * Spoq1 / Spoqo

Це відносне розкладення індексів.

Відносне розкладення індексів доповнюється абсолютним – це різниця між чисельником і знаменником кожного індексу

Sp1q1 - Spoqo = (Sp1q1 - Spoq1) +(Spoq1 - Spoqo),

тобто зміни обсягу реалізації можна представити :

Dзй = q1(p1 – po) + po (q1 – qo)

5.Метод ланцюгових підстановок використовується для

розрахунку впливу факторів на р47, 74, 73, 48езультативний показник, коли зв’язок між ними функціональний і виступає у вигляді прямої чи зворотної залежності. Для визначення розміру впливу факторів слід :

1. на підставі логічного аналізу встановити зв’язок між показниками і визначити розрахункову формулу. Зв’язок може бути мультиплікативним (фоп = ч * СЗ), кратним (Пп = В / ч), адитивним (П = Н – ВО).

2. Послідовно змінюємо планове значення на його фактичну величину, якщо йде порівняння з планом, чи кожного показника минулого року на показник звітного року, коли йде порівняння в динаміці.

3. Для розрахунку ступеня впливу факторів необхідно з кожного наступного розрахунку відняти попередній.

Використовуючи метод ланцюгових підстановок, слід звертати увагу на послідовність підстановки : спочатку підставляються кількісні фактори, а потім – якісні.

Спосіб ланцюгової підстановки доцільно використовувати при наявності між показниками кратної або адитивної залежності.

Якщо ж форма зв’язку мільтиплікативна, то краще використовувати спосіб абсолютних різниць. При цьому : щоб визначити вплив кількісного фактора, слід різницю між його фактичною й базовою величиною помножити на якісний фактор за базовим рівнем. Для розрахунку впливу якісного фактора слід різницю між його фактичною й базовою величиною помножити на кількісний фактор на фактичному рівні.

6.Прийом дольової участі використовується для розрахунку міри впливу факторів на результативний показник, коли необхідно встановити взаємну залежність факторів.

Послідовність розрахунків :

1. Розраховується відсоток виконання плану або відносна величина динаміки з усіх показників, що входять у розрахункову формулу.

2. Визначаються відносні зміни показників (різниця між відсотком виконання плану чи показником динаміки й 100%)

3. Розраховується абсолютний зміст 1% змін (планове значення результативного показника / 100 або базисне значення результативного показника / 100)

4. Для розрахунку абсолютного впливу відповідного фактору відносна його зміна множиться на абсолютний зміст 1% змін.

Економіко-математичні методи визначення взаємозв’язків між показниками

Одним з найбільш поширених методів аналізу цієї групи є кореляційно-регресійний аналіз, в основу якого покладається економічна сутність показника, тобто, насамперед, логічним шляхом досліджуються показники і встановлюється наявність зв’язку між ними. Використовуючи цей аналіз, слід сформулювати завдання, сформувати вихідні дані, правильно розмежувати ознаку-фактор і ознаку-наслідок.

При цьому, загальний принцип економічного аналізу стверджує, що чим більше вихідних даних, тим краще. Чисельність спостережень залежить від кількості факторів, надійності математичної моделі одержаного рівняння регресії, наявності інформації про вид взаємозв’язку, величини іетервалу вар’ювання факторів.

Вибір виду рівняння регресії здійснюється за показниками адекватності. При цьому кращим є те рівняння, де одержано найбільше значення коефіцієнту кореляції або каєфіцієнту детермінації.

За допомогою кореляційного аналізу у взаємозв’язку вирішуються наступні завдання :

1. Аналітичне відображення зв’язку у вигляді тієї чи іншої математичної функції і встановлення механізму взаємодії показників

2. Вимірюють тісноту зв’язку

3. На підставі регресійного рівняння комплексно вивчають і вимірюють дію фактора на результативний показник.

Коефіцієнти рівняння регресії мають відповідний економічний зміст. В рівнянні прямої : ао – умова використання даного виду залежності ; а1 – характеризує, наскільки зміниться результативний показник при зміні ознаки-фактора на 1.

Практичне значення кореляційного аналізу полягає в тому, що рівняння регресії є основою перспективного планування.

Економічні явища і процеси господарської діяльності підприємств залежать від великої кількості факторів. Комплексне вивчення факторів дозволяє провести багатофакторний кореляційний аналіз, який складається з декількох етапів :

1. На першому етапі визначаються фактори, які впливають на результативний показник, і відбирають найбільш суттєві з них.

2. На другому етапі – збираться й оцінюється інформація, необхідна для аналізу.

3. На третьому етапі – вивчається характер і моделюється зв’язок між факторами і результативним показником, тобто відбирається й обгрунтовується математичне рівняння, яке найбільш точно відображає сутність досліджуваної залежності.

4. На четвертому етапі – проводиться розрахунок основних показників зв’язку кореляційного аналізу

5. На п’ятому етапі дається статистична оцінка результатів кореляційного аналізу та практичного їх використання.

Важливим моментом для кореляційного аналізу є відбір чинників. При цьому слід дотримуватися наступних правил :

1. При відбиранні чинників в першу чергу слід враховувати причинно-наслідковий зв’язок між показниками, тому що тільки вони розкривають сутність вивчаємих явищ.

2. При створенні багатофакторної кореляційної моделі необхідно відбирати найбільш значущі фактори, які здійснюють найсуттєвіший вплив на результативний показник. Фактори, які за критерієм надійності Стюдента менші табличного не рекомендується брати до розрахунку.

3. Всі чинники повинні бути кількісно виміряні і подаватися за досить тривалий період часу.

4. Не рекомендується залучати до кореляційної моделі взаємопов’язані чинники. Якщо парний коефіцієнт кореляції між двома чинниками більший за 0.85, то за правилами один з них слід виключити, тому що збереження обох факторів приведе до перекручування підсумків аналізу.

5. Не можна залучати до кореляційної моделі фактори, які мають з результативним показником функціональну залежність.

У рівнянні багатофакторної регресії коефіцієнти також мають свій економічний сенс : ао – умова використання зв’язку ; а1, а2 ... – коефіцієнти еластичності, які характеризують кількісний вплив кожного фактора на результативний показник при незмінності інших.

Одним з методів багатовимірного аналізу є кластерний аналіз, який використовується для групування сукупності, елементи якої характеризуються багатьма ознаками. Значення кожної з ознак слугує координатами вивчаємої сукупності у багатовимірному просторі ознак, а кожне спостереження подається як точка у просторі цих показників (наприклад, побудова багатокутника конкурентоспроможності).

В економічному аналізі широко застосовуються методи теорії прийняття рішень.

Метод побудови дерева цілей входить до системи методів ситуаційного аналізу і використовується у випадках, коли прогнозована ситуація може бути структуризована таким чином, що відокремлюються ключові моменти, у яких чи треба приймати рішення з певною імовірністю, чи також з певною імовірністю настає певна подія.

Методи лінійного програмування застосовуються в економічному аналізі для вирішення багатьох екстремальних завдань : наприклад, аналізу оптимальності загального виробництва машин, агрегатів, поточних ліній ; оцінки раціональності витрат матеріалів ; прикріплення постачальників до споживачів тощо. При цьому, всі економічні задачі, які вирішуються методом лінійного програмування передбачають вибір оптимальних варіантів з багатьох альтернативних, які неможливо вирішити іншими методами.

За допомогою методів динамічного програмування в економічному аналізі можна, наприклад, оцінити ефективність виробництва, зміни собівартості чи витрат при відповідних умовах.

Математична теорія ігор дає можливість оцінити найвигідніші виробничі ситуації у системі наукових або господарських експериментів, організацію статистичного контролю, господарські звязки між підприємствами. Теорію ігор можна застосовувати, наприклад, для оцінки раціональності створення на підприємстві запасів сировини, матеріалів ; в питаннях якості продукції та ін.

Математична теорія масового обслуговування дає можливість оцінити оптимальну кількість торговельних підприємств, кількість продавців в них, навність відповідних фондів, частоту завезення товарів і т.д. При цьому, така оцінка дається з урахуванням якості обслуговування, мінімізаціх витрат.

Тема 3. Інформаційне забезпечення економічного аналізу

Основні питання :

1. Система економічної інформації

2. Джерела економічного аналізу

3. Система показників

1. Система економічної інформації

Економічний аналіз базується на системі економічної інформації,

яка лежить в основі оптимальних управлінських рішень. Інформаційне забезпечення економічного аналізу – це система даних і способи їх обробки, що дають змогу виявити реальну діяльність керівного об’єкту, дію факторів, що його визначають, а також можливості здійснення необхідних керівних дій.

Створення раціонального потоку інформації повинно опиратися на наступні принципи :

• виявлення інформаційних потреб та способів найбільш ефективного їх задоволення ;

• об’єктивність висвітлення процесів виробництва, обігу, розподілу та споживання, використання природних, трудових, матеріальних та фінансових ресурсів ;

• єдність інформації, яка надходить з різноманітних джерел (бухгалтерського, статистичного та оперативного обліку), а також планових даних ;

• оперативність інформації ;

• всебічна розробка первинної інформації на ЕОМ з виведенням на її основі необхідних виробничих показників ;

• підвищення коефіцієнту використання інформації ;

• розробка програм використання і аналізу первинної інформації для потреб планування та управління.

Єдність інформації облікових та планових позицій витікає з вимог єдності економіки. Це забезпечується через єдність форм бухгалтерської звітності, які наближені до міжнародних стандартів, загальні принципи рахівництва.

Взаємозв’язок економічного аналізу та інформації полягає в тому, що в процесі аналізу здійснюється контроль за самою інформацією, яка, в свою чергу, є вихідною базою для проведення аналізу.

Систему економічної інформації сучасного підприємства можна охарактеризувати наступним чином :

Економічна інформація дуже неоднорідна ; схема взаємозвязку окремих видів інформації відрізняється певною складністю, при тому помітна тенденція до її ускладнення. З одного боку, зростає обсяг інформації, що призводить до надміру інформації, а з іншого боку – відчувається недостатність окремих видів інформації для прийняття управлінських рішень. Тому виникає необхідність вивчення інформаційного потоку, стримання збільшення його обсягів і ліквідація інформаційної недостатньості за рахунок усунення надлишкових даних.

2. Джерела економічного аналізу

Джерела економічного аналізу діляться на облікові та позаоблікові.

До облікових джерел аналізу належать :

а) бухгалтерський облік та звітність ;

б) статистичний облік і звітність ;

в) оперативний облік і звітність ;

г) вибіркові облікові дані.

За даними бухгалтерського обліку та звітності досягається об’єктивна оцінка різноманітних господарських операцій, узагальнена характеристика всієї сукупності господарських коштів за складом і розміщенням, за джерелами утворення й цільовим призначенням. Своєчасний і повний аналіз бухгалтерської звітності дає можливість приймати необхідні заходи з покращення виконання місячних, квартальних і річних планів.

Статистичний облік та звітність відображає сукупність масових явищ і процесів і характеризує їх з кількісного боку, дає можливість виявити певні економічні закономірності.

Оперативний облік і звітність використовуються на деяких ділянках господарської діяльності підприємств і забезпечують швидше в порівнянні зі статистикою та бухгалтерією одержання відповідної інформації.

Вибіркові облікові дані допомагають поглибити й деталізувати показники звітності.

До позаоблікових джерел інформації належать : а) матеріали внутрішньовідомчої та позавідомчої ревізій ; б) матеріали лабораторного та лікарняно-санітарного контролю ; в) матеріали перевірок податкової служби ; г) матеріали постійно діючих виробничих нарад ; д) матеріали зборів трудових колективів ; є) матеріали преси ; ж) пояснювальні та доповідні записки, листування з вищестоячими організаціями, з фінансовими та кредитними органами ; з) матеріали, одержані в результаті особистих контактів з виконавцями.

Для проведення економічного аналізу залучаються також відповідні планово-нормативні дані, як виробничо-фінансові, торговельно-фінансові плани, норми та нормативи, паспорти, договори, замовлення, довідники та ін.

3. Система показників

В процесі економічного аналізу використовується широка

система показників, які можна розподілити : а) за виміром – на вартісні та натуральні ; б) за характеристикою сторін явищ та операцій – на кількісні та якісні ; в) залежно від застосування окремо взятих показників чи співвідношень – на об’ємні та питомі.

Найбільш поширеними в економічному аналізі є вартісні

показники, використання яких витікає з наявності товарного виробництва, товарного обігу, товарно-грошових відносин і дії закону вартості в умовах ринку.

До числа найважливіших вартісних показників належать :

реалізована продукція ; товарна продукція ; оптовий та роздрібний товарообіг ; прибуток ; фінансовий стан та ін.

Для характеристики матеріально-речового стану показника

залежно від його фізичних властивостей використовуються різноманітні натуральні показники, як кількість пар взуття, кг, т, погонні та квадратні метри, декалітри та ін.

Поряд з натуральними показниками в економічному аналізі

використовується й їхній різновид – умовно-натуральні показники, які слугують для аналізу діяльності підприємств, які виробляють продукцію різноманітного асортименту, з метою узагальнення характеристики обсягу виробництва й т.і. До таких показників належать : умовні пари, туби, кормові одиниці, тонно-місяць, умовна страва й т.д.

Кількісні показники використовуються для відображення

абсолютних і відносних величин, які характеризують обсяг виробництва і реалізацію продукції, його структуру та інші сторони діяльності підприємства. Вони можуть відображатися як у вартісних, так і в натуральних вимірювачах. Основні кількісні показники : обсяг реалізованої продукції, виконання виробничої програми, чисельність працівників і т.д.

Якісні показники використовуються для оцінки економічної

ефективності трудових, матеріальних і грошових витрат, оцінки відповідності випуску чи реалізації продукції встановленим вимогам і т.п. Наприклад : сортність продукції, урожайність, продуктивність, ритмічність виробництва, рівень обслуговування споживачів і т.п.

Питомі показники є вторинними, похідними від відповідних

О б’ємних показників. Наприклад, випуск продукції і чисельність працівників – об’ємні показники, а відношення першого показника до другого, тобто виробництво продукції на 1-го працівника – питомий показник. Питомі показники : випуск продукції на 1 верстат, пропускна спроможність 1 кв. м площі, урожайність з 1 га, товарні запаси в днях обігу, рівень витрат обігу в відсотках, рентабельність і т.і.

Кожний з розглянутих показників має свій певний зміст і своє

значення для контролю та аналізу. Якщо їх розглядати окремо, то виявиться, що деякі з них страждають певним обмеженням. Проте економічний аналіз передбачає комплексне, системне використання показників, що дозволяє оцінити роботу підприємства всебічно й об’єктивно.

Тема 4. Аналіз фінансового стану підприємства

Основні питання :

1. Завдання та джерела аналізу фінансового стану

2. Оцінка платоспроможності підприємства

3. Аналіз обігових засобів

4. Розрахунок показників ліквідності, їх аналіз

1. Завдання та джерела аналізу фінансового стану

Методика проведення аналізу фінансового стану передбачає

розв’язання наступних блоків завдань : загальна оцінка фінансового стану й його змін за аналізований період ; аналіз фінансової стійкості підприємства ; аналіз ліквідності балансу ; аналіз ділової активності та платоспроможності підприємства.

Основними завданнями цього аналізу є :

• загальна оцінка фінансового стану та факторів його змін ;

• вивчення відповідності між коштами та джерелами, раціональності їх розміщання та ефективності використання ;

• дотримання фінансової, розрахункової та кредитної дисципліни ;

• визначення ліквідності та фінансової стійкості підприємства ;

• довгострокове та короткострокове прогнозування стійкості фінансового стану.

Для вирішення перелічених завдань в ході аналізу вивчаються :

• наявність, склад та структура коштів підприємства ; причини та наслідки їхньої зміни ; наявність, склад і структура джерел коштів підприємства ; причини і наслідки їх змін ;

• стан, структура і зміни довгострокових активів ;

• наявність, структура поточних активів, причини та наслідки їх змін ;

• ліквідність і якість дебіторської заборгованості ;

• наявність, склад і структура джерел коштів, причини та наслідки їх змін ;

• платоспроможність та фінансова гнучкість ;

• ефективність використання активів та окупність інвестицій.

Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану є бухгалтерський баланс. Використовуються також форми балансової звітності : “Звіт про прибутки та збитки”, “Додаток до бухгалтерського балансу”, дані поточного бухгалтерського обліку.

Використовуваний зараз бухгалтерський баланс підприємства за своїм змістом наближений до умов ринкової економіки та міжнародних стандартів, тому що активі підприємства відображені в ньому як вартість майна та боргових прав, якими ропоряджається підприємство на звітну дату, а пасиви – джерела фінансових ресурсів і зобов’язання підприємства з позичок та кредиторської заборгованості. Інформація, яка міститься в балансі подається в зручному вигляді для проведення аналізу й може використовуватися керівниками підприємства, економічними службами, інвесторами, кредиторами, податковою службою, банком та ін.

Попереднім етапом аналізу фінансового стану є побудова порівняльного аналітичного балансу шляхом доповнення його показниками структури, динаміки, структурної динаміки вкладень та джерел коштів за звітний період. Тобто при побудові аналітичного балансу беруться вихідні дані із статей бухгалтерського балансу на початок і на кінець періоду, питома вага статей балансу в його валюті, зміни в абсолютному та відносному виразі, питомій вазі.

За даними аналітичного балансу одержують найважливіші характеристики фінансового стану :

1. Загальна вартість майна підприємства = валюті чи підсумку балансу ;

2. Вартість імобілізованих активів = підсумку 1 розділу активу балансу ;

3. Вартість обігових засобів = підсумку 2 розділу пасиву балансу;

4. Розмір дебіторської заборгованості = стр. 199-260 розділу 3 активу балансу ;

5. Сума вільних грошових коштів = стр. 270-310 3 розділу активу балансу ;

6. Вартість власного капіталу = 1 розділ пасиву + стр. 725-750 2 розділу пасиву ;

7. Розмір позичкового капіталу = підсумок 2 розділу пасиву – стр. 725-750.

Необхідність побудови аналітичного балансу пов’язана також з

тим, що окремі показники в балансі не відображають реальної вартості майна, тому що баланс утримує декілька регулюючих статей і тому попередньо він вивільняється від них, а після цього проводиться аналіз. Це стосується, наприклад, вартості запасів і витрат. У пасиві до власних джерел залучають статті, які до них повністю не належать (Резерви майбутніх видатків та платежів, спецфонди). Тому бухгалтерський баланс перед проведенням аналізу і підлягає спеціальній аналітичній обробці.

2. Оцінка платоспроможності підприємства

Під платоспроможністю підприємства розуміють його здатність

своєчасно здійснювати платежі зі своїх термінових зобов’язань. В процесі аналізу вивчається поточна та перспективна платоспроможність. Поточна платоспроможність за звітний період може бути визначена за даними бухгалтерського балансу шляхом порівняння суми його платіжних коштів з терміновими зобов’язаннями. До суми платіжних коштів відносять грошові кошти, короткострокові цінні папери, частину дебіторської заборгованості, з якої є впевненість щодо її надходження. Термінові зобов’язання утримують короткострокові кредити банку, кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги; бюджету й т.і.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо сума поточних активів більша або дорівнює його терміновій заборгованості.

Для оцінки довгострокової платоспроможності найважливіше значення мають прибуток та здатність заробляти. Під здатністю заробляти розуміють здатність підприємства постійно одержувати прибуток від своєї діяльності в майбутньому. Для оцінки цієї здатності аналізуються коефіцієнти достатності грошових коштів та їхня капіталізація.

Коефіцієнт достатності грошових коштів відображає здатність підприємства їх заробляти для покриття капітальних видатків, приросту обігових засобів та сплати дивідендів. Розрахунок проводиться за формулою

Кн = виторг від реалізації / (капітальні видатки + сплачені дивіденди + приріст обігових засобів)

Якщо цей коефіцієнт дорівнює 1, то це підкреслює, що підприємство здатне функціонувати, не залучаючи зовнішнього фінансування. Якщо цей коефіцієнти менший 1, то підприємство не здатне за рахунок результатів своєї діяльності підтримувати сплату дивідендів та досягнутий рівень господарювання.

Коефіцієнт капіталізації грошових коштів використовується для визначення рівня інвестицій в активи підприємства. Він розраховується за формулою

Кк = (виторг від реалізації – сплачені дивіденди) / (основні засоби за первинною вартістю + інвестиції + інші активи + чистий обіг капіталу)

Рівень капіталізації грошових коштів вважається достатнім в межах 8-10%.

Наступним етапом аналізу є побудова балансу неплатоспроможності, який містить у собі наступні групи показників :

1. Загальний розмір неплатежів :

• прострочена заборгованість із кредитів банку ;

• прострочена заборгованість із розрахункових документів постачальників ;

• недовнесення до бюджету ;

• інші неплатежі, в т.ч. з заробітної плати.

2. Причини неплатежів :

• нестаток власних коштів ;

• понадпланові запаси ТМЦ ;

• товари, відвантажені, не сплачені покупцями у встановлений термін ;

• товари на відповідальному зберіганні у покупця ;

• іммобілізація обігових засобів у капітальне будівництво, у видатки, які не фінансуються коштами спеціальних фондів та цільового фінансування.

2. Джерела, які послаблюють фінансову напругу :

• тимчасово вільні власні кошти (ФЕС, фінансові резерви і т.п.) ;

• залучені кошти (перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською, кредити банку на тимчасове поповнення обігових засобів).

При повному обліку загального розміру неплатежів та джерел, що послаблюють фінансову напругу, підсумок з групи 2 повинен дорівнювати сумі підсумків з груп 1 та 3. Аналіз перелічених даних рекомендується проводити в динаміці (наприклад, щоквартально).

Для оцінки платоспроможності використовують низку коефіцієнтів:

1)Коефіцієнт автономії – питома вага джерел коштів у загальному підсумку балансу. Нормальне мінімальне значення цього коефіцієнту оцінюється на рівні 0.5. Зростання коефіцієнту свідчить про зростання фінансової незалежності підприємства, зниження ризику фінансових ускладнень у майбутньому.

2) Коефіцієнт співвідношення запозичених та власних коштів, який дорівнює віждношенню розміру зобов’язань з запозичених коштів до суми власних коштів. Він вказує, скільки запозичених коштів припадає на 1 грн вкладених в активи власних коштів підприємства. Якщо значення цього коефіцієнта більше 1, то це вказує на те, що автономність та фінансова стійкість підприємства досягає критичного розміру.

3) Коефіцієнт маневровості власних коштів характеризує ступінь мобільності використання власних коштів підприємства. Він визначається як відношення власних обігових засобів до суми джерел власних коштів.

Узагальнюючим показником платоспроможності є загальний коефіцієнт покриття, це відношення усіх обігових засобів підприємства до суми короткострокових зобов’язань. Теоретичне значення цього коефіцієнта коливається в межах 2-2.5.

Важливе значення має майбутнє надходження прибутку.

Коефіцієнт чистого прибутку = (сума амортизації + чистий прибуток) / валовий дохід від реалізації.

Він характеризує розмір залишкової грошової готівки в валовому доході підприємства. Цей показник може використовуватися для прогнозування вільних фінансових ресурсів у майбутньому.

При аналізі необхідно також вивчити запас фінансової стійкості підприємства, під яким розуміють той обсяг реалізації продукції, який забезпечує підприємству певну стійкість фінансового стану. Для вивчення цього показника використовують співвідношення “витрати-обсяги-прибуток”. Запас фінансової стійкості підприємства дорівнює колу безпеки, тобто він являє собою різницю між обсягом реалізації та точкою окупності.

Використовується також розрахунок, який враховує постійні витрати та рівень граничного прибутку, на підставі яких визначається поріг рентабельності.

366667 – це обсяг реалізації, за якого прибуток дорівнює 0, тому що за рахунок цієї виручки покриваються постійні витрати (110000) та змінні витрати (366667 – 110000 = 256667). Тобто, концептуально поняття порогу рентабельності співпадає з поняттям точки окупності.

Різниця між виручкою від реалізації та порогом рентабельності являє собою запас фінансової стійкості. У прикладі 333333 (700000 – 366667). Це говорить про те, що підприємство має високий рівень запасу фінансової стійкості.

За рівнем платоспроможності підприємства можна поділити на п’ять класів.

Вищий клас – абсолютно стійка платоспроможність, висока кредитоспроможність, що передбачає застосування кредитних і відсоткових пільг.

Перший клас – висока платоспроможність і кредитоспроможність з невеликим відхиленням від норми за окремими показниками і періодами. Підприємству можуть бути надані кредитні і відсоткові пільги.

Другий клас – мають місце ознаки фінансового напруження, несвоєчасних платежів, однак існує потенційна можливість їх подолання. Підприємство кредитоспроможне, але в окремих випадках необхідне надійне забезпечення.

Третій клас – підприємство підвищеного ризику. Кредитоспроможність обмежена (тільки під надійне забезпечення).

Четверний клас – підприємство неплатоспроможне, перспектив стабілізації немає. Строк заборгованості перевищує три місяці, стан на межі банкрутства. Можуть бути надані тільки цільові кредити під надійні гарантії.

3.Аналіз обігових засобів

Обігові засоби (поточні активи) займають велику долю в загальній

сумі коштів, якими володіє підприємство. Від раціональності їх розміщення та ефективного використання в значній мірі залежить позитивний результат роботи підприємства. Тому в процесі аналізу вивчається структура обігових засобів, їх розміщення, ефективність використання. Вивчаються також окремі групи обігових засобів.

Перш за все дається загальна оцінка змін в наявності та структурі обігових засобів. Для цього фактична сума й питома вага обігових засобів в цілому і за видами на початок і кінець періоду порівнюються між собою, визначається абсолютне й відносне відхилення, зміна структури, вивчаються причини і робляться відповідні висновки. При цьому в загальній сумі обігових засобів виділяють товарні запаси, товари відвантажені, грошові кошти, дебіторську заборгованість, видатки майбутніх періодів, інші активи.

Окремо проводиться аналіз нормованих обігових засобів, де передбачається не тільки порівняння в динаміці, а й з встановленими нормативами (товарні запаси поточного зберігання, грошові кошти в касі і в путі, інші активи). Особливу увагу при цьому приділяють аналізу товарних запасів, які вивчають в цілому, за місцями їхнього утворення, за групами товарів. Вивчається вплив на товарні запаси таких факторів, як ритмічність надходження та реалізації товарів, структура обігу, обертаємість товарів. Аналіз товарних запасів і нормованих обігових засобів проводиться в сумі та днях оберту, інших обігових коштів – у абсолютній сумі.

Окрема увага при аналізі має бути приділена аналізу дебіторської заборгованості. Аналіз проводиться в цілому, по видам, а в середині виду – в розрізі сум. При цьому, розраховується доля кожного виду дебіторської заборгованості у загальній сумі на початок та кінець періоду, визначаються зміни за сумою та питомою вагою. Після загального ознайомлення із складом та структурою дебіторської заборгованості необхідно дати її оцінку з точки зору реальної вартості, впливу на фінансові показники підприємства, тобто, оцінюється можливість повернення дебіторської заборгованості. Поверненість дебіторської заборгованості визначається на основі досвіду минулих років та поточних умов. Вивчаючи дебіторську заборгованість, слід з кожної суми визначити термін її утворення, дні прострочки, відповідальних за утворення, причини, перевірити заходи, які приймаються по зниженню і недопущенню виникнення в майбутньому. Показником якості та ліквідності дебіторської заборгованості може бути її оборотність. Вона розраховується за формулою

Кд = В / Зд,

де В – відвантаження продукції ;

Зд – середня дебіторська заборгованість.

Цей коефіцієнт вказує, скільки разів заборгованість утворюється протягом вивчаємого періоду. Показник обертаємості дебіторської заборгованості можна розрахувати в днях

Од = Зк * Д / В,

де Зк – сума заборгованості на кінець ;

Д – кількість днів у періоді.

Показник оборотності дебіторської заборгованості вивчається за ряд років, за умовами договорів, що дає можливість встановити стан платіжної дисципліни на підприємстві.

Далі проводиться аналіз ефективності використання обігових засобів. Основним показником для цього є обертаємість обігових коштів або тривалість обігу в днях

Од = С * Д / РП,

де С – середні залишки обігових коштів ;

Д – тривалість періоду ;

РП – обсяг реалізації продукції.

Показники обераємості можуть розраховуватися з обігових коштів в цілому й за видами. При аналізі вивчаються їх зміни та вплив факторів на їх розмір.

4. Розрахунок показників ліквідності та їх аналіз

Одним з показників фінансового стану є ліквідність. Ліквідність –

це спроможність поточних активів підприємства перетворюватися в грошову готівку. Ліквідність оцінюється рядом коефіцієнтів.

Коефіцієнт поточної ліквідності – відношення поточних активів

до поточних пасивів. При цьому, поточні активи містять : запаси та витрати, грошові кошти, дебіторську заборгованість. Поточні пасиви – короткострокові кредити та займи, кредиторську заборгованість. Теоретично достатнім вважається значення цього показника в межах 2-2.5, але залежно від форм розрахунків, швидкості обертаємості обігових засобів, тривалості виробничого циклу ці значення можуть бути і нижчими, але вони оцінюються позитивно при розмірі більшим 1. Таким чином визначають, чи вистачить у підприємства всіх оборотних засобів для повної ліквідації своїх боргових зобов’язань.

Коефіцієнт критичної ліквідності – відношення грошових коштів , легко реалізованих цінних паперів та дебіторської заборгованості до до суми поточних пасивів. Теоретичним його розмір вважається достатнім при рівні 0.7-0.8. У разі, коли активи виявляються низьколіквідними, існує загроза потрапити в скрутне фінансове становище. Проте надто висока ліквідність (коефіцієнт ліквідності значно перевищує одиницю) говорить про недоліки у використанні поточних активів, що тягне за собою пониження показника прибутковості (рентабельності).

Коефіцієнт абсолютної ліквідності – відношення грошових коштів, легкореалізованих цінних паперів до поточних пасивів. Теоретично цей коефіцієнт вважається достатнім, якщо його розмір вище –0.2-0.25, але досягнення рівня, вищого 0.35 не завжди потрібно, оскільки надмірний залишок коштів свідчить про неефективне їх використання.

Доцільно також розрахувати питому вагу грошових коштів та легкореалізованих паперів у загальній сумі активів. Чим вища питома вага цих коштів, тим вища ліквідність поточних активів.

Інтерпретація показника ліквідності є відповідальним етапом аналізу, тому необхідно використовувати інформацію за декілька років, що дає можливість виявити тенденцію їхніх змін. Крім того, доцільно розглянути наведені показники у взаємозв’язку з іншими показниками : обсягом реалізації продукції, прибутком тощо.

Тема 5. Аналіз прибутку і рентабельності

Основні питання :

1. Суть і завдання аналізу

2. Аналіз прибутку від реалізації продукції та інших фінансових результатів

3. Аналіз рентабельності

4. Аналіз розподілу й використання прибутку

1. Суть і завдання аналізу

Реалізовуючи вироблену продукцію промислове підприємство

відшкодовує собівартість продукції та інші власні витрати і одержує грошові накопичення у вигляді прибутку. Тому прибуток є узагальнюючим якісним показником ефективності господарювання.

До завдань аналізу прибутку належать перевірка обгрунтованості планових розрахунків прибутку, вивчення динаміки прибутку ; виявлення та кількісний вимір факторів формування прибутку ; вивчення позареалізаційних фінансових результатів діяльності, аналіз розподілу і використання прибутку ; виявлення й узагальнення резервів збільшення прибутку.

При аналізі прибутку оперують наступними показниками :

Валовий дохід (виручка) від реалізації охоплює надходження від реалізації не тільки готової продукції, а й продажу інших матеріальних запасів та виконання на замовлення робіт промислового характеру і надання послуг.

Для визначення чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) слід відняти суми податку на додану вартість та акцизного збору, оскільки вони не є заслугою підприємства і йому не належать.

Оскільки фінансовий результат діяльності підприємства залежить від виробничої діяльності, організації управління підприємством, його маркетингової та фінансової діяльності, то складовою частиною аналізу є вивчення складу інших операційних доходів і витрат (адміністративних і збутових), фінансових доходів і витрат (від участі в капіталі) та надзвичайних (невластивих виробничій діяльності підприємства) доходів і витрат. При цьому вивчають доходи (збитки) від здачі майна в оренду, комерційної діяльності на фондових біржах і т.д.

Завданням аналізу також є вивчення фінансових результатів у динаміці.

Джерелом аналізу фінансових результатів від виробничо-господарської та фінансової діяльності служать дані форми 1 та форми 2 фінансової звітності та детальні розшифрування їх окремих статей.

2.Аналіз прибутку від реалізації продукції та інших фінансових результатів

На підприємствах промисловості головним джерелом балансового

прибутку є прибуток від реалізації продукції. Аналіз цього прибутку необхідно починати з перевірки балансу готової продукції та визначення суми прибутку.

З метою глибшого аналізу необхідно виявити фактори відхилення фактичного прибутку від розрахункових даних.

Зміна обсягу реалізації продукції прямо впливає на зміну прибутку від реалізації продукції. Чим більший обсяг реалізації, тим більший розмір прибутку. Це пояснюється тим, що прибуток дає кожна одиниця готової продукції. Саме тому вплив цього чинника визначається як добуток запланованого обсягу прибутку на відсоток перевиконання завдання із обсягу реалізованої продукції.

Аналогічно на рівень прибутку від реалізації промислової продукції впливають такі чинники, як зміна показника собівартості продукції (робіт, послуг). Надпланове зниження собівартості реалізованої продукції дозволяє одержати додатковий прибуток, що дорівнює за розміром сумі зниження собівартості.

Вплив структури реалізованої продукції (структурних зрушень) на розмір прибутку зумовлений неоднаковою рентабельністю різних видів продукції, що реалізується. Для вивчення впливу зміни структури необхідно з планового прибутку, перерахованого на фактично реалізовану продукцію, відрахувати плановий прибуток та величину впливу зміни обсягу реалізованої продукції.

Вплив зміни ціни на реалізовану продукцію на розмір прибутку визначається співвідношенням фактичної виручки від реалізації продукції до виручки, розрахованої за плановими цінами.

Розрахунок впливу окремих факторів на рівень прибутку від реалізації промислової продукції доцільно проводити у таблиці.

Сутність аналізу полягає в встановленні відхилень фактичного обсягу прибутку від розрахункового, виявленні причин цих відхилень, визначенні ступеня впливу на загальний результат і розробці заходів щодо усунення недоліків.

Третьою складовою валового прибутку є результати (прибутки чи збитки), безпосередньо не пов’язані з реалізацією промислової продукції (товарів, наданням послуг) тощо. Вони виникають як залежно, так і незалежно від діяльності підприємства. Сюди належать доходи від дольової участі в спільних підприємствах, доходи від здачі майна в оренду, доходи з акцій, облігацій, доходи від валютних операцій, штрафи, пені тощо.

Аналіз впливу факторів на прибуток від реалізації продукції

Аналіз позареалізаційних результатів полягає у визначенні відхилення від розрахункового, встановленні причин їх появи та розробці заходів щодо ліквідації виявлених недоліків.

3.Аналіз рентабельності

Рентабельність – це відношення прибутку до вартості елементів

виробництва, що сприяли його створенню. Економічний аналіз рівня рентабельності (прибутковості) та причини її зміни має важливе значення для виявлення резервів підвищення ефективності діяльності підприємства.

На практиці розраховуються й вивчаються наступні показники рентабельності :

• рентабельність витрат на оплату праці (відношення чистого прибутку до фонду оплати праці та відрахувань на соціальні потреби). Цей показник вказує, яку суму прибутку отримує підприємство на гривню витрат на оплату праці ;

• рентабельність поточних витрат (відношення чистого прибутку до суми поточних витрат) , вказує, яку суму прибутку підприємство одержує на гривню поточних витрат ;

• загальна рентабельність (відношення чистого прибутку до середньорічної вартості основних виробничих засобів та оборотних засобів) , показує суму прибутку, що одержує підприємство на гривню вартості функціонуючих основних і обігових засобів ;

• рентабельність продукції (відношення валового прибутку до доходу (виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг).

Крім того, на практиці розраховують і інші показники рентабельності.

Рентабельність продаж ще називають маржею прибутку. Вона показує, скільки прибутку приносить кожна гривня обсягів реалізації. Маржу прибутку, як правило, визначають окремо по кожному виду діяльності або по кожній групі реалізованої продукції як відношення валового прибутку до чистого доходу (виручки) від реалізації продукції.

До показників прибутковості відноситься також показник доходів на акцію(чистий прибуток, тобто прибуток після оподаткування, ділиться на кількість емітованих звичайних акцій).

В ринковій економіці іноді розраховується рентабельність капіталу – це відношення суми прибутку до середньорічної вартості всього інвестованого капіталу.

Аналіз рентабельності передбачає розрахунок різноманітних показників, які характеризують ефективність певної діяльності, і їх співставлення з розрахунковими, даними минулих років тощо. Проводить розрахунок впливу факторів на показники рентабельності.

4.Аналіз розподілу й використання прибутку.

Прибуток підприємства може розподілятися за наступними

напрямками :

• відсотки банкам з довгострокових позичок ;

• платежі до бюджету за встановленими нормативами ;

• виплати на оплату праці за рахунок прибутку ;

• вкладення в інвестиції ;

• інші відрахування та платежі.

Аналіз розподілу прибутку має за мету, виявити правильність спрямування коштів на сплату відсотків банкам, платежів до бюджету, вивчити долю кожного виду відрахувань і платежів в загальній сумі прибутку і з’ясувати зміни цього показника порівняно з розрахунковим та даними минулих років. Перевіряється достовірність створення комерційного доходу, його використання на створення фондів підприємства.

Особливу увагу приділяють вивченню використання фондів, які створюються за рахунок прибутку. При цьому перевіряється правильність нарахування фондів, темпи їх зростання, вивчається вплив на розмір фондів змін обсягу реалізації продукції, рентабельності, нормативів відрахувань. Вивчаючи видатки фондів, необхідно фактичні видатки порівняти з сумами, передбаченими кошторисом, з’ясувати причини відхилень, вивчити структуру та її зміни порівняно з розрахунковими та в динаміці.

Тема 6. Аналіз виробництва продукції, робіт та послуг

Основні питання :

1. Значення та завдання аналізу виробництва продукції, робіт та послуг

2. Аналіз обсягу виробництва

3. Аналіз асортименту та структури випуску продукції

4. Аналіз якості продукції та робіт

1. Значення та завдання аналізу виробництва продукції, робіт та послуг

Згідно Закону України “Про підприємство”, підприємства

самоятійно планують свою діяльність на підставі договорів, укладених із споживачами продукції та постачальниками матеріальних ресурсів, попиту споживачів на вироблювану підприємством продукції і т.і.

Оскільки в умовах ринку підприємству необхідно розраховувати альтернативні варіанти рішень, давати їхню порівняльну оцінку і вибирати найбільш раціональний з них, то важливе значення для підприємства набуває аналіз виробництва продукції.

Аналіз процесу виробництва повинен здійснюватися за двома напрямами : по-перше, у ході формування виробничої програми дається оцінка перспектив її реалізації з точки зору отримання прибутку ; по-друге, в процесі аналізу визначаються економічні наслідки управлінських рішень з урегулювання виробництва з точки зору фінансово-економічних результатів.

Основними завданнями аналізу випуску продукції є :

• оцінка якості планування виробництва, напруженості й об’єктивності планів ;

• оцінка ступеня виконання планів та динаміки виробництва ;

• визначення впливу факторів на зміну розмірів виробництва ;

• розкриття взаємозв’язку обсягів виробництва та реалізації продукції ;

• виявлення внутрішньогосподарських резервів зростання виробництва ;

• розробка заходів з залучення виявлених резервів.

Основними показниками обсягу виробництва є товарна та валова продукція.

Валова продукція – це вартість всієї продукції та виконаних робіт.

Товарна продукція відрізняється від валової тим, що до неї не залучаються залишки незавершеного виробництва та внутрішньогосподарський обіг.

Джерелами інформації для аналізу виробництва продукції є плани економічного та соціального розвитку підприємства, оперативні плани-графіки, звітність “Звіт про продукцію”, “Поставка продукції виробничо-технічного призначення для державних потреб”, “Звіт про експорт продукції, товарів та наданих послуг іноземним державам”, а також планові матеріали відповідного відділу та бухгалтерські дані про випуск, відвантаження та реалізацію продукції, оперативні дані виробничої діяльності.

2. Аналіз обсягу виробництва

Для оцінки виконання плану з виробництва продукції в цілому

використовуються показники обсягу виробництва продукції, робіт та послуг у вартісному виразі. При цьому, вивчають такі показники, як товарна продукція в оптових цінах, реалізована продукція, доля реалізованої продукції в обсязі товарної тощо. Фактичні показники порівнюються з плановими, з даними попереднього періоду, визначаються абсолютні та відносні відхилення, вивчаються їхні причини.

Далі необхідно дати оцінку ступеня напруженості плану. Це можна зробити кількома способами :

1. визначається динаміка планованих показників (план порівнюється з фактичними даними минулого року) ;

2. вивчається ступінь виконання планових показників ;

3. порівнюється плановий обсяг виробництва з рівнем виробничої потужності підприємства. Таке порівняння не тільки характеризує ступінь напруженості плану виробництва, а й фактичне використання потенційних можливостей випуску продукції.

Аналіз обсягу виробництва проводиться за рік, поквартально, помісячно.

У процесі аналізу вивчаються також такі показники, як коефіцієнт товарності :

Ктов = ТП / ВП,

де ТП – товарна продукція ;

ВП – валова продукція.

Коефіцієнт готовності продукції :

Кгот = ГП / ТП,

де ГП – готова продукція

Ринкова активність підприємства, тобто коефіцієнт реалізації продукції :

Креал = РП / ТП,

де РП – реалізована продукція.

Наведені показники вивчаються в динаміці і робляться відповідні висновки.

Далі оцінюється ритмічність випуску продукції. У практиці роботи промислових підприємств найчастіше використовують три види показників ритмічності :

1. Показник, який відображає рівномірність випуску продукції за декадами. Значення цього показника визначають як питому вагу продукції, виробленої за декаду, в загальному обсязі виробництва за планом на місяць.

2. Показник точності виконання плану виробництва продукції за декадами. При визначенні цього показника перевиконання плану випуску в окремі декади не враховують.

3. Врахування показників відхилень від 100%, які свідчать про аритмічність виробництва.

При аналізі слід ретельно вивчати не тільки причини неритмічного виробництва, а й його наслідки, якими можуть бути :

• збільшення кількості браку і відходів сировини та матеріалів ;

• погіршення якості продукції ;

• подорожчання собівартості продукції ;

• порушення в ритмі відвантаження продукції споживачам ;

• посилення плинності кадрів ;

• виникнення інших небажаних проблем.

Оперативний аналіз випуску продукції здійснюється на підставі рапортів, відомостей цехів, виробничо-диспетчерських служб, машинограм-рапортів і т.д.

3.Аналіз асортименту та структури випуску продукції

Одним з важливих напрямків деталізації обсягу випуску продукції

є вивчення його в асортиментно-структурному розрізі. Під асортиментом розуміють перелік видів продукції, що виробляється.

Номенклатура продукції – це кількість різноманітностей продукції, що виробляється.

Структура – це співвідношення окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва, відображене у відсотках.

У практиці економічного аналізу існує декілька способів оцінки виконання плану за асортиментом :

• за середнім відсотком асортиментності ;

• за найменшим відсотком ;

• за кількістю виробів з повним виконанням плану ;

• сполучення другого та третього способів.

  1. При способі середнього відсотку – з кожної позиції в рахунок виконання плану з асортименту зараховується фактично виконана продукція, але не більше планового рівня. Для розрахунку середнього відсотку сумується вартість продукції, прийнятої в рахунок виконання плану за асортиментом, і ця сума ділиться на плановий обсяг виробництва.

  2. Спосіб найменшого відсотку – за виконання плану з асортименту приймається найменший відсоток виконання плану за видами продукції.

  3. Іноді на практиці розраховується питома вага видів продукції, з яких план виконано, і цей показник кладеться в основу оцінки виконання плану випуску продукції за асортиментом.

Одночасно з аналізом асортименту випуску продукції вивчається її структура. При цьому, звертається увага на трудомісткість випуску продукції. Вона розраховується у нормо-годинах. Для оцінки виконання плану випуску продукції з урахуванням трудомісткості слід планові й фактичні показники кількості одиниць продукції перерахувати на нормо-години, встановлені для кожного виду продукції, а потім визначити відсоток виконання плану з товарної продукції, відображеної в нормо-годинах.

Аналізуючи структуру випуску продукції, проводяться розрахунки структурних зрушень у виробництві і їх вплив на рівень обсягу виробництва, собівартість товарної продукції, прибуток. Оцінка впливу фактора здійснюється методом ланцюгових підстановок.

Аналізуючи виконання плану за асортиментом та структуру випуску продукції, слід встановити, чи не мало місця перевиконання плану з продукції, що має обмежений збут, тому що збільшення випуску такої продукції веде до утворення понаднормативних залишків, зменшення долі реалізації продукції, уповільнення оборотності обігових коштів.

Основними причинами невиконання плану випуску продукції за асортиментом можуть бути : понадплановий випуск менш трудомістких видів продукції ; затримка виготовлення технічної документації ; несвоєчасне встановлення та ремонт обладнання ; недопоставка матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів ; недоліки в організації виробництва.

4. Аналіз якості продукції та робіт

Якість продукції – це спроможність властивостей продукції

задовольняти певні потреби відповідно до її призначення. Кількісна характеристика однієї або декількох властивостей продукції, що складають її якість, називається показником якості продукції.

Розрізняють одиничні показники якості, комплексні та узагальнюючі.

Аналіз якості продукції доцільно починати з оцінки технічного рівня продукції, її конкурентоспроможності, а також технічно-економічних характеристик окремих видів продукції.

В інженерній практиці використовують терміни “абсолютний” та “відносний” технічні рівні продукції.

Абсолютний технічний рівень продукції характеризує технічні можливості продукції порівняно з сучасним рівнем науки й техніки (потужність, продуктивність, довговічність).

Відносний технічний рівень продукції визначається порівнянням показників її якості з відповідними показниками продукції, прийнятої за еталон (стандарт).

Якість продукції визначається дією багатьох факторів : інженерних, виробничих, кваліфікаційних, організаційних, економічних.

Інженерні фактори – це конструкторські та технологічні розробки, визначені стандартом (комплекс робіт з технології підготовки виробництва, проведення експериментів, виготовлення зразків).

Виробничі фактори – технічний рівень та стан наявного обладнання, технологічного оснащення тощо.

Кваліфікаційні фактори – творчий потенціал фахівців, виробничий досвід тощо.

Організаційні фактори – стан технологічної дисципліни, дотримання принципів наукової організації праці тощо.

Економічні фактори – рівень цін на продукцію, матеріали, система економічного стимулювання якості тощо.

Основними показниками якості продукції є показники надійності, призначення продукції, ергономіки, економічності, естетичності, патентно-правові показники.

Показники призначення характеризують ступінь відповідності продукції її цільовому призначенню, конструктивне виконання і основні розміри, стійкість до зовнішніх впливів, навантаження. Такими показниками виступають : продуктивність обладнання, його потужність, витрати енергії на одиницю робіт, вантажопід’ємність автомобіля тощо.

Показники надійності – безвідмовленість, довговічність, ремонтопристосованість, економічність продукції.

Ергономічні показники враховують пристосованість продукції до біологічних, фізіологічних і інженерно-психодогічних здібностей людини.

Екологічні показники розкривають продукцію відносно забруднання нею довкілля в момент зберігання, траспортування, експлуатації.

Естетичні показники – композиційна завершеність форми, функціональна доцільність форми, товарний вигляд.

Патентно-правові показники розкривають кількість і вагомість нових вітчизняних відкриттів, реалізованих у продукції.

Методами визначення кількісного значення показників якості продукції є експериментальний, розрахунковий, соціологічний (думка споживачів), органолептичний, експертний (думка фахівців).

Визначивши за допомогою різних методів окремі показники якості продукції їх порівнюють з показниками аналогу (зразок, еталон, модель, стандарт).

Непрямими показниками якості продукції також є наявність чи відсутність рекламацій споживачів, розмір втрат від браку. У цьому випадку вивчається кількість рекламацій, їхня доля та динаміка, причини та винуватці.

У деяких галузях промисловості (легка, харчова) визначають сортність продукції. Про якість продукції робиться висновок, виходячи з питомої ваги кожного сорту у загальному обсязі виробництва, по середньому коефіцієнту сортності, по середньовиваженій ціні продукції.

При аналізі якості на деяких підприємствах, наприклад, машинобудування, використовується система бальної оцінки. Наприклад, виробам вищої категорії присвоюється 5 балів, першої – 4, неатестованим – 0. Виходячи з цього, обчислюється середньовиважений бал. Співставлення середніх балів за декілька періодів дозволяє визначити динаміку якості продукції на аналізованому підприємстві.

Особливостями аналізу якості продукції в легкій промисловості є те, що тут обчислюється доля нової й модної продукції.

Непрямим показником якості продукції є брак. У процесі аналізу вивчають динаміку браку за абсолютною сумою та питомою вагою у загальному випуску товарної продукції. Визначаються втрати від браку (собівартість забракованої продукції + витрати на виправлення браку – вартість забракованих виробів за цінами можливого використання – утримання з винних осіб). При цьому, втрати товарної продукції за рахунок браку дорівнюють : втрати від браку * на фактичний коефіцієнт рентабельності.

Тема 7. Аналіз використання трудових ресурсів і витрат на оплату

праці

Основні питання :

1. Завдання та джерела аналізу трудових ресурсів. Показники, що характеризують використання трудовитх ресурсів.

2. Аналіз чисельності, складу, кваліфікації та руху робочої сили.

3. Аналіз продуктивності праці

4.Аналіз витрат на оплату праці. Розрахунок впливу факторів на фонд оплати праці.

1. Завдання та джерела аналізу трудових ресурсів. Показники, що характеризують використання трудовитх ресурсів.

Від забезпечення підприємства трудовими ресурсами та

ефективності їх використання залежить обсяг та своєчасність виконання всіх робіт на підприємстві, ефективність використання обладнання, машин, механізмів, більшість показників господарської діяльності.

Тому аналіз трудових ресурсів та ефективності їх використання займає важливе місце в аналізі господарської діяльності підприємства. Завданнями аналізу трудових ресурсів є : вивчення чисельності працівників; вивчення стану використання робочого часу та факторів, що впливають на його зміни; виявлення недоліків у організації та використанні трудових ресурсів; аналіз соціальних умов праці, умов праці та відпочинку; виявлення резервів підвищення продуктивності праці та її впливу на показники господарської діяльності підприємства та підвищення ефективності його роботи.

Джерелами інформації для аналізу трудових ресурсів є : план економічного та соціального розвитку підприємства, статистична звітність з праці, дані табельного обліку, дані відділу кадрів про рух робочої сили, позаоблікові джерела інформації (фотографії робочого дня, хронометраж тощо).

При аналізі трудових ресурсів розраховуються й вивчаються наступні показники :

Середній виробіток, що припадає на 1-го працівника і характеризує продуктивність праці. Він визначається ділення обсягу товарної продукції (реалізації) на середньоспискову чисельність працівників.

Забезпеченість робочою силою, яка визначається абсолютним відхиленням фактичної чисельності працівників від планової.

Кваліфікаційний склад працівників, який оцінюється за середнім тарифним розрядом і розраховується за формулою середньої арифметичної виваженої.

Коефіцієнт плинності кадрів, який розраховується діленням вибувших за період за власним бажанням і звільнених за прогули та порушення трудової дисципліни на середньоспискову чисельність працівників.

Фондоозброєність праці – це відношення середньорічної вартості основних фондів до середньоспискової чисельності працівників.

Коефіцієнт змінності – це відношення загальної чисельності працівників до кількості працівників у максимальній зміні.

Середня заробітна плата працівника – це відношення фонду оплати праці до середньоспискової чисельності працівників.

2. Аналіз чисельності, складу, кваліфікації та руху робочої сили

В процесі аналізу чисельності працівників необхідно :

• визначити відхилення фактичної чисельності працівників від планової в цілому по підприємству й по категоріям працівників і виявити їх причини ;

• розрахувати й дати оцінку структури чисельності працівників за окремими категоріями ;

• визначити показники динаміки чисельності в цілому й за категоріями ;

• визначити й вивчити кваліфікаційний склад працівників, а також їхній склад за статтю, віком, освітою, стажем роботи ;

• розрахувати плинність кадрів та вивчити її причини.

За підсумками аналізу розробляються організаційно-технічні заходи з раціонального розподілу та використання робочої сили, підвищення кваліфікації працівників, скорочення плинності та закріплення кадрів на підприємстві.

Вивчаючи тенденції зміни чисельності працівників, слід показники динаміки, темпи змін та питому вагу кожної категорії в загальній кількості розрахувати й вивчити за декілька років.

Вивчаючи чисельність апарату управління, відокремлюють робочих та службовців, які в свою чергу поділяються на керівників та спеціалістів.

Причинами зростання чисельності працівників можуть бути : збільшення обсягу виробництва та поставок товарів ; низький рівень механізації та автоматизації робіт ; простої в роботі ; нераціональне використання робочого часу ; низька кваліфікація працівників та ін.

Вивчаючи кваліфікацію працівників, середній тарифний розряд розраховується на початок і кінець періоду, показники порівнюють між собою і оцінюють зміни по підвищенню чи зниженню показника.

Вивчаючи рух робочої сили, розраховують коефіцієнти обороту з прийому, вибуття та стабільності.

Коефіцієнт обороту з прийому дорівнює : чисельність прийнятих за період / чисельність працівників на кінець періоду ;

Коефіцієнт обороту з вибуття дорівнює чисельність вибувших за період / чисельність працівників на початок періоду ;

Коефіцієнт стабільності дорівнює : чисельність працівників, що перебували в списку протягом всього року / середньоспискова чисельність працівників.

Далі вивчаються причини надлишкового обороту робочої сили. До таких належать : незабезпеченість житлом, дитячими садками та яслами; недоліки в організації праці; незадоволеність розмірами зарплати; велика відстань роботи від місця мешкання; незабезпеченість роботою за фахом та ін.

Аналізуючи забезпеченість робочою силою, слід виявити не тільки абсолютне відхилення , а й відносне відхилення з чисельності працівників, яке визначається як різниця між фактичною чисельність працівників та плановою чисельністю, скоригованою на відсоток виконання плану обсягу поставок продукції :

Чвв = Чф – Чпл * Ср.п.

При цьому до розрахунку приймається не вся чисельність, а тільки чисельність робітників.

У випадках, коли темпи росту обсягу реалізації товарів менші темпів зростання чисельності і менші 100%, базова чисельність працівників не коригується на зміну обсягу реалізації.

Проводячи аналіз використання робочого часу, основну увагу звертають на відпрацьовану кількість людино-годин. Для цього використовуюься дані звіту з праці, хронометражу, фотографій робочого дня, табелів обліку робочого часу. Вивчаючи вплив факторів на зміну фонду робочого часу, враховують такі, як середньоспискова чисельність працівників, зміна кількості робочих днів, тривалість робочого дня. Розрахунок здійснюють способом ланцюгової підстановки на основі залежності :

ФРЧ = КР * Д * Т,

де КР – кількість працівників ;

Д – кількість відпрацьованих днів ;

Т – тривалість робочого дня.

3. Аналіз продуктивності праці

При аналізі продуктивності праці основними показниками є обсяг

виробництва (поставки чи реалізації товарів) / кількість витраченого часу та обсяг вантажообігу (в натуральному вимірі) на одиницю витраченої праці, тобто на одного працівника.

Продуктивність праці може бути розрахована витратами часу на обсяг виробництва (поставок чи реалізації) продукції або обсягом виробництва (реалізації) продукції на одного працівника за певний період часу (годину, декаду, квартал, рік).

При аналізі продуктивності праці виявляється відхилення з продуктивності фактичної від планової чи в динаміці у відносних та абсолютних величинах. При цьому вивчення продуктивності здійснюється в цілому по підприємству, за структурними підрозділами, за категоріями працівників.

Розраховують вплив продуктивності на основні показники господарської діяльності підприємства : обсяг виробництва чи реалізації продукції, витрати, прибуток та ін. Розрахунки здійснюють способом ланцюгової підстановки, групуванням, кореляційно-регресійним аналізом та ін.

У статистичній звітності продуктивність праці характеризується виробітком на одного працівника. Цей показник відбиває не тільки витрати часу на виготовлення (реалізацію) одиниці продукції, а і залежить від зміни кількості керівників та інших категоріцй обслуговуючого персоналу. Показник виробітку на одного робітника дозволяє повніше проаналізувати використання робочого часу, а порівняно з показником виробітку на одного працівника характеризує вплив зміни структури чисельності персоналу на показник продуктивності праці.

Необхідно також розрахувати й проаналізувати вплив факторів на продуктивність праці, таких як рівень механізації й автоматизації робіт, структура кадрів, трудоємкість продукції та ін. Розрахунок впливу факторів здійснюється способами групування, кореляційно-регресійного аналізу й т.п.

Між середньогодинним, середньоденним та середньорічним виробітком робітником існує тісна залежність, яку можна виразити в такий спосіб

Вг * Тд = Вд ; Вд * КД = Врр ; Врр * Др = Врп,

де Вг – середньогодинний виробіток на одного робітника ;

Тд – середня тривалість робочого дня ;

Вд – середньоденний ваиробіток на одного робітника ;

Кд – середня кількість днів роботи одного робітника ;

Врр – середньорічний (квартальний, місячний) виробіток на одного робітника ;

Др – частка робітників у загальній чисельності працівників підприємства ;

Врп – середньорічний (квартальний, місячний) виробіток на одного працівника.

Формули підтверджують зв’язок між показниками виробітку. Зміни одного з них викликають зміни іншого.

Так, на середньорічний виробіток суттєво впливають зміни середньоденного виробітку одного робітника, тривалість робочого дня, кількість відпрацьованих днів та сруктура працівників підприємства.

Вплив зміни середньогодинного виробітку на одного робітника на продуктивність праці в цілому по підприємству визначається за формулою

Зсг = (Вгз * Тдб * Кдб * Дрб) – Врпб,

де Всг – середньогодинний виробіток одного робітника в звітному періоді ;

Тдб – середня тривалість робочого дня у базовому (розрахунковому) періоді ;

Кдб – середня кількість робочих днів роботи одного робітника у базовому (розрахунковому) періоді ;

Дрб – частка робітників у загальній чисельності працівників підприємства у базовому (розрахунковому) періоді ;

Врпб – середньорічний виробіток на одного працівника у базовому (розрахунковому) періоді.

Вплив зміни тривалості робочого дня на середньорічний виробіток одного працівника визначається за формулою

Зтд = (Вгз * Тдз * Кдб * Дрб) – (Вгз * Тдб * Кдб * Дрб),

де Тдз – середня тривалість робочого дня в звітному періоді.

Вплив зміни цілодобових простоїв на середньорічний виробіток одного працівника підприємства визначається за формулою

Зпп = (Вгз * Тдз * Кдз * Дрб) – (Вгз * Тдз * Кдб * Дрб),

де Кдз – середня кількість робочих днів на одного робітника в звіьному періоді.

Вплив зміни структури працівників підприємства на продуктивність праці в цілому по підприємству доцільно розраховувати за формулою

Зсп = (Вгз * Тдз * Кдз * Дрз) – (Вгз * Тдз * Кдз * Дрб),

де Дрз – частка робітників у загальній чмсельності промислово-виробничого персоналу у звітному періоді.

Аналіз продуктивності праці завершується підрахунком виявлених резервів підвищення продуктивності праці та розробкою заходів щодо їх використання.

4. .Аналіз витрат на оплату праці. Розрахунок впливу факторів на фонд оплати праці

Завдання аналізу використання фонду оплати праці полягають у :

• оцінці використання фонду заробітної плати з урахуванням обсягів виробництва (реалізації) продукції ;

• виявлення причин відхилення фактичного фонду від розрахункового ;

• усуненні непродуктивних виплат заробітної плати ;

• визначенні співвідношення між темпами зростання продуктивності праці і середньої заробітної плати.

Аналіз використання фонду заробітної плати починається з визначення суми абсолютної або відносної економії чи перевитрат заробітної плати порівняно з розрахунковим. Для визначення абсолютного відхилення обсяг фактично нарахованої заробітної плати порівнюють з передбаченими за розрахунками. На цьому етапі також проводить вивчення структури витрат за видами виплат з відокремленням виплати за окладами, відрядними розцінками, доплат, премій тощо, визначенням їх долі в загальній сумі ФЗП та структурних зрущень порівняно з розрахуковим.

Більш об’єктивну оцінку використання фонду заробітної плати дає відносне відхилення заробітної плати. На утворення відносної економії (первитрат) загального фонду заробітної плати впливають такі фактори, як зміна структури продукції, відхилення від норм зарплати на окремі вироби, зміна норм часу на одиницю продукції, зміна тарифних ставок, доплати, зміна чисельності працівників тощо.

Для розрахунку впливу факторів необхідно визначити частку залежних від обсягу виробництва (реалізації) форм оалати праці, тобто змінної частини ФЗП. До неї належать оплата за відрядними розцінками чи прямою відрядною формою, оплата за преміально-відрядною формою, премії робітникам.

Сума відпускних при цьому розподіляється пропорційно щодо залежних і незалежних від обсягу виробництва (реалізації) форм оплати праці.

Відносне відхилення фонду заробітної плати з факторів, залежних від обсягу виробництва (реалізації), розраховується за категорією робітників за формулою

Ввр = Зрз – Зрб * Тт / 100,

де Зрз, Зрб – заробітна плата робітників відповідно у звітному і базовому періодах ;

Тт – темп зростання обсягів продукції у звітному періоді порівняно з базовим.

Відносне відхилення фонду заробітної плати всього по підприємству охоплює відносне відхилення заробітної плати робітників, абсолютне відхилення заробітної плати робітників, що визначається незалежно від обсягу виробництва (реалізації), та абсолютне відхилення заробітної плати інших категорій працівників.

Більш глибокого аналізу потребує середня заробітна плата. Цей показник визначається порівняно з розрахунковим та в динаміці як в середньому по підприємству, так і за основними категоріями працівників. Особливо важливо встановити причини зміни середньої заробітної плати за категоріями працівників.

Тема 8. Аналіз довгострокових активів підприємства

Основні питання :

1. Завдання та джерела аналізу основних засобів

2. Загальна оцінка стану основних засобів, їх оновлення, ступеня зносу, вікового складу. Аналіз структури та динаміки основних засобів.

3. Показники ефективності використання основних засобів, їх аналіз.

1. Завдання та джерела аналізу основних засобів

Раціональне використання основних засобів сприяє покращенню

виробничого процесу, процесу виробничо-технічного забезпечення підприємств та постачання готової продукції споживачам шляхом створення й збереження якості продукції, прискорення процесів просування продукції на підприємстві й до споживача тощо. Тому важливим завданням аналізу основних засобів є вивчення таких показників, як обсяги виробництва й постачання на одиницю основних засобів, фондоємності, фондовіддачі, рентабельності основних засобів, а також окремих показників, що характернизують окремі сторони функціонування основних засобів. Сюди належать : рівень механізації й автоматизації робіт, ступінь використання виробничих потужностей, виробничих і складських площ й т.п. Вивчення таких показників дозволяє дати оцінку екстенсивного й інтенсивного використання основних засобів, особливо їх активної частини.

В процесі аналізу основних засобів переслідується мета вивчити стан і розвиток основних засобів, дати оцінку їх технічного стану, структури, динаміки й тенденцій розвитку, а також показників ефективності використання. Важливе значення має вивчення забезпеченості виробничого й збутового процесу підприємства виробничими й складськими площами, ємкостями, машинами й механізмами, виявлення резервів більш повного завантаження основних засобів і розробка рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності використання основних засобів.

Джерелами інформації для аналізу основних засобів слугує планова та звітна інформація щодо виробничих та складських площ, потужностей обладнання, транспортних засобів й т.п. В аналізі використовуються дані бухгалтерського, статистичного й оперативного обліку основних засобів, позаоблікова інформація. Зокрема, бухгалтерський баланс, дані про виконання плану технічного переозброєння підприємства, плани капітального та поточного ремонтів, проектно-кошторисна документація на основні засоби, паспортні дані основних засобів, інвентарні картки, книги обліку основних засобів та ін.

2. Загальна оцінка стану основних засобів, їх оновлення, ступеня зносу, вікового складу. Аналіз структури та динаміки основних засобів

Початковим етапом аналізу стану основних засобів є вивчення й

оцінка їх технічного стану. Основними оціночними показниками при цьому є коефіцієнт зносу основних засобів, коефіцієнт оновлення, коефіцієнт придатності, коефіцієнт приросту, віковий склад машин та обладнання та ін.

Коефіцієнт зносу основних засобів = середньорічна сума зносу основних засобів / середньорічну вартість основних засобів ;

Такий показник розраховується як в цілому по основним засобам,так і за окремими групами й видами основних засобів. Розрахунки проводять на початок і кінець аналізованого періоду, показники порівнюють між собою. Приріст коефіцієнту зносу свідчить про низькі темпи оновлення основних засобів.

Коефіцієнт прибатності основних засобів = залишкова вартість основних засобів / первинну вартість основних засобів ;

Цей показник характеризує долю незношеної частини основних засобів в їх загальній вартості і визначається також як по всім основним засобам, так і по окремим групам і видам. Порівнюючи коефіцієнт придатності основних засобів на початок і кінець періоду, визначають коефіцієнт приросту чи зниження придатності основних засобів (+ ; -).

Коефіцієнт оновлення основних засобів = первинна вартість заново придбаних основних засобів / первинну вартість основних засобів на кінець періоду ;

Цей показник відбиває фактичні виробничі витрати на придбання та будівництво нових основних засобів.

Велике значення має вивчення динаміки вибуття основних засобів.

Коефіцієнт вибуття основних засобів = вартість вибувших основних засобів за період / первинну вартість основних засобів на початок періоду.

Для вивчення стану основних засобів велике значення має визначення часу придбання й експлуатації машин та обладнання. Цей показник обчислюється за середньою арифметичною виваженою.

Після розрахунку й вивчення узагальнюючих показників забезпеченості підприємства основними засобами доцільно вивчати раціональність поділу основних засобів між окремими структурними підрозділами підприємства. З цією метою виявляють відповідність виробничих потужностей основних і допоміжних цехів, перевіряють відповідність наявного обладнання потребам виробництва, профілю спеціалізації підрозділів. Потім слід з’ясувати причини виявлених диспропорцій та визначити заходи щодо їх усунення.

3. Показники ефективності використання основних засобів, їх аналіз

Під раціональним та найповнішим використанням діючих

основних засобів розуміють той максимальний економічний ефект, який отрмується за певний період у вигляді відповідного обсягу та якості продукції. Економічна ефективність використання основних засобів визначається відношенням економічного ефекту, лдержаного на підприємстві, до витрат, необхідних для створення (побудови, придбання) основних засобів.

Для характеристики ефективності використання основних засобів застосовується система відповідних показників :

Віддача основних засобів – відношення обсягу товарної (реалізованої) продукції до середньорічної вартості основних засобів

Фв = ТП / ОЗ

Фондомісткість – відношення середньорічної вартості основних засобів до обсягу товарної (реалізованої) продукції

Фм = ОЗ / ТП

Фондоозброєність – відношення середньорічної вартості основних засобів до чисельності працівників

Фо = ОЗ / Чпер

Питомі капітальні вкладення на 1 грн приросту продукції – відношення суми капітальних вкладень до приросту товарної продукції

Ктп = Ко / D ТП

Питомі капітальні вкладення на одиницю введеної виробничої потужності - відношення суми капітальних вкладень до введеної за звітний період виробничої потужності

Квп = Кп / ВП

Капіталовіддача – суми товарної продукції або прибутку до суми капітальних вкладень

Кв = ТП / Кв або Кв = П / Кв

Наведені показники ефективності використання основних засобів вивчаються за декілька періодів, дається оцінка їх впливу на показники господарської діяльності підприємства, а також оцінюється вплив факторів на показники ефективності використання основних засобів.

Наприклад, на зміну фондовіддачі впливають такі фактори, як підвищення продуктивності обладнання, впровадження нової, більш ефективної техніки, впровадження ефективної технології, поліпшення організації та управління виробництвом, модернізація діючого обладнання, покращення використання часу роботи обладнання, скорочення цілодобових простоїв, підвищення коефіцієнта змінності, скорочення часу планово-попереджувальних ремонтів, зміна кількості одиниць працюючого обладнання, зміна структури продукції, зміна структури основних засобів, зміна питомої ваги активної частини основних засобів та ін.

Аналіз показників віддачі основних засобів проводиться у взаємозв’язку з показниками продуктивності праці та фондоозброєності. Цей зв’язок можна подати формулою

Фв = Оп / ОЗ = (ПП * Кр) / (Фоз * Кр) = ПП / Фоз,

де ОП – обсяг продукції, тис. грн ;

ОЗ – вартість основних засобів, тис. грн ;

ПП – продуктивність праці, грн ;

Кр – кількість робітників, чол ;

Фоз – фондоозброєність, грн.

Показниками, що характеризують використання основних засобів є також показники використання виробничих потужностей та обладнання, показники використання площ і ємкостей.

При аналізі використання виробничих потужностей найчастіше визначаються відповідні коефіцієнти : інтенсивний, екстенсивний та інтегральний.

Інтенсивний коефіцієнт визначається відношенням середньодобового виробітку продукції до середньодобової виробничої потужності.

Екстенсивний коефіцієнт використання виробничих потужностей визначається відношенням планового (або фактичного) часу підприємства, визначеного в добах або змінах, до розрахункового фонду часу роботи підприємства, який прийнято при визначенні виробничої потужності.

Інтегральний коефіцієнт носитть ще назву узагальнюючого. Він характеризується відношенням планового або фактичного обсягу продукції до середньорічної виробничої потужності.

При аналізі використання виробничих потужностей на підприємстві фактичні коефіцієнти порівнюють з плановими, а також за кілька звітних періодів. Це дозволяє встановти зміну ступеня використання виробничих потужнлостей.

Для підприємств з широкою номенклатурою виробів доцільно аналізувати рівень використання виробничих потужностей за окремими виробами.

Використання обладнання доцільно аналізувати за такими напрямками, як ступінь його залучення до виробництва, його екстенсивне використання (за кількістю одиниць) та інтенсивне – за потужністю провідного обладнання.

Коефіцієнт використання парку наявного обладнання визначається як відношення кількості діючого до кількості наявного обладнання.

Коефіцієнт використання парку встановленого обладнання – це відношення кількості діючого обладнання до кількості встановленого.

Показники використання площ і ємкостей розраховуються як відношення обсягів товарної (реалізованої) продукції до виробничих (складських, торгових) площ чи ємкостей.

Тема 9. Аналіз матеріальних ресурсів та ефективності їх використання

Основні питання :

1. Завдання, напрямки і джерела аналізу матеріальних ресурсів

2. Аналіз рівня сировинного і матеріально-технічного постачання

3. Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів

1. Завдання, напрямки і джерела аналізу матеріальних ресурсів

Суттєвим елементом інтенсифікації виробництва, одним із

найефективніших шляхів швидкого зростання національного багатства України є раціональне використання сировини, паливно-енергетичних і інших матеріальних ресурсів.

Враховуючи, що окремі галузі промисловості є матеріаломісткими галузями (в собівартості продукції питома вага матеріальних витрат досягає до 80%), збільшення випуску продукції з одиниці сировини – важливий резерв підвищення ефективності виробництва.

Економія сировинних ресурсів забезпечує збільшення випуску продукції, зниження норм витрат сировини і, як наслідок, - зниження собівартості продукції.

Основними завданнями аналізу ефективності використання матеріальних ресурсів є :

• оцінка потреби підприємства в матеріальних ресурсах ;

• вивчення якості планів матеріпльно-технічного забезпечення та аналіз їх виконання ;

• оцінка забезпечення підприємства сировиною і матеріальними ресурсами ;

• визначення рівня ефективності використання сировинних і матеріальних ресурсів ;

• розрахунок впливу різних чинників на показники ефективності використання сировинних і матеріальних ресурсів ;

• виявлення резервів і розробка заходів щодо ефективного використання сировинних і матеріальних ресурсів.

Виходячи з перерахованих завдань, основними напрямками аналізу ефективності використання матеріальних ресурсів є два. Перший напрямок пов’язаний з забезпеченням підприємства сировинними і матеріальними ресурсами під виробничу програму, другий – з їх ефективним і раціональним використанням.

Аналіз забезпечення підприємства сировинними і матеріальними ресурсами передбачає досконале вивчення стану заготівлі сировини, інших матеріальних цінностей та дотримання укладених договорів.

Вивчення проблеми раціонального використання сировини та інших матеріальних ресурсів – важлива складова економічного аналізу в окремих галузях промисловості. Важливими напрямками поліпшення використання сировини в галузях промисловості є :

• впровадження прогресивних маловідходних та безвідходних технологій переробки сировини і виробництва продукції ;

• визначення оптимальних термінів заготівлі, зберігання та переробки сировини ;

• скорочення витрат сировини при її заготівлі, транспортуванні, зберіганні й переробці ;

• комплексна переробка сировини, збільшення виходу продукції.

Основними джерелами інформації про наявність, рух, використання сировини і матеріалів є дані бухгалтерських звітів. Доцільно використовувати дані первинної документації, облікових регістрів, планових завдань та інших джерел, в яких відбивається інформація про стан та рух сировини та матеріалів. Сюди належить звітність та первинні документи про заготівлю сировини та матеріалів, звітність та первинні документи про наявність та рух матеріальних ресурсів, техніко-виробнича звітність та документація, що характеризує ефективність переробки сировини й матеріалів, звітність і первинні документи про вартість витрачених сировини і матеріалів та узагальнюючі показники ефективності.

2. Аналіз рівня сировинного і матеріально-технічного постачання

Важливими факторами забезпечення підприємства матеріально- технічними ресурсами є правильність розрахунку потреби в них, раціонально організоване матеріально-технічне постачання та економне ефективне використання матеріальних ресурсів у виробництві. Тому однією із складових аналізу матеріальних ресурсів є аналітична оцінка потреби в матеріальних ресурсів. В процесі аналізу перевіряється правильність обраних методів розрахунку потреби, обгрунтованість використаних норм і нормативів, достовірність використаних інших показників для розрахунку : виробничої програми, різноманітних коефіцієнтів тощо.

Закупівля сировини й матеріалів здійснюється на основі договорів

поставки (контрактів), які служать замовленнями промисловості на виробництво та поставку на промислову переробку сировини.

Перед укладанням договорів важливо проаналізувати узгодженість виробничої програми з засобами закупівлі сировини. Для цього доцільно проаналізувати дані, що стосуються потреби в сировині й матеріалах під річну виробничу програму, потреби за укладеними договорами контрактації, наявності запасів сировини й матеріалів на початок року тощо.

З метою визначення забезпеченості підприємства основними видами сировини й матеріалів у цілому за рік і за окремими кварталами складається таблиця, в якій відображається потреба, підтвердженість потреби договорами в абсолютній сумі й у відсотках, джерела закупівлі сировини й матеріалів.

Для контролю за виконанням договорів-контрактів та поставок матеріалів на підприємстві ведеться відповідна первинна та підсумкова документація, на основі якої складається відповідна аналітична таблиця. Аналіз виконання договорів постачання ведеться за видами сировини й матеріалів, договорами й передбачає співставлення обсягів поставок за договором і фактично, виявлення відхилень і їх причин. Слід також розібратися, які заходи вживалися в разі затримок чи інших порушень у поставках, наскільки оперативно реагує підприємство на ті чи інші відхилення.

Аналізуючи рівень виконання договорів закупівлі сировини та постачання матеріальних цінностей, доцільно порівнювати фактичну та намічену періодичність надходження найважливіших матеріальних цінностей.

Про неритмічність постачання свідчать простої через відсутність сировини та зменшення фактичного розміру запасу окремих видів сировини і матеріалів порівняно з нормативним. Отже, складовою частиною аналізу є оцінка забезпеченості сировиною й матеріалами в одиницях виміру та днях.

3. Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів

Недоліки в постачанні, зменшення обсягів матеріалів у поточних

запасах можуть до певної міри компенсуватися економією їх у процесі виробництва. І навпаки, перевитрати матеріальних ресурсів та їх використання не за прямим призначенням спричиняють невиконання плану виробництва продукції при у цілому задовільному матеріальному постачанні.

Аналіз використання матеріалів здійснюється за допомогою узагальнюючих показників матеріалоємності або зворотного показника до нього матеріаловіддачі. Ці показники можна розраховувати в цілому по всій товарній продукції, а також по окремих виробах. Слід вивчити зміну цього показника в динаміці та в порівнянні з іншими підприємствами, врахувати галузеві особливості витрат. І нарешті, концентрують увагу на пошуку причин зміни цих показників і можливих резервів економії. В процесі аналізу використовують як допоміжні показники рівня відходів і браку продукції, коефіцієнт корисного використання сировини, норми витрат матеріалів, палива, енергії на окремі вироби.

Показник матеріалоємності визначається як відношення кількості або вартості витрачених матеріальних ресурсів до кількості або вартості виробленої продукції. Цей показник вказує, скільки матеріальних витрат припадає на кожну гривню виробленої продукції.

Показник матеріаловіддачі визначається відношенням вартості продукції, що виробляється, до вартості витрачених матеріальних ресурсів. Цей показник характеризує вихід продукції з кожної гривні спожитих матеріальних ресурсів.

Коефіцієнт використання матеріалів визначається діленням суми фактичних матеріальних витрат на суму матеріальних витрат, розраховану виходячи з планових калькуляцій і фактичного випуску й асортименту продукції. Цей показник відображає рівень ефективності використання матеріалів, дотримання норм видатку матеріалів.

На рівень цих показників впливає система чинників, серед яких доцільно виділити структурні зрушення в складі продукції, матеріалоємність окремих видів продукції, прогресивність технології, дотримання технологічної дисципліни, стан нормування матеріальних витрат, кваліфікацію працівників, рівень транспортно-заготівельних витрат, стан обліку і контролю тощо.

Аналізуючи матеріаломісткість необхідно усунути вплив на неї цінових факторів. З цією метою матеріали і продукцію необхідно оцінити в незмінних цінах за весь аналізований період.

В процесі аналізу визначається, як вплинуло виконання завдання по середньому зниженню норм витрат важливих видів матеріальних ресурсів на матеріаломісткість виробництва.

Підвищення чи зниження матеріаломіскості призводить відповідно до перевитрат або економії матеріальних ресурсів. Для визначення суми одержаної економії чи перевитрат необхідно величину зміни коефіцієнта матеріаломісткості помножити на витрати матеріальних ресурсів у базовому періоді.

Тема 10. Аналіз витрат на виробництво, собівартості і

реалізації продукції

Основні питання :

1. Значення, завдання і система інформаційного забезпечення аналізу витрат на підприємстві.

2. Напрямки аналізу витрат на підприємстві

3. Аналіз собівартості продукції за статтями витрат

4. Факторний аналіз витрат підприємства

5. Аналіз збуту і реалізації продукції

6. Оцінка впливу факторів на обсяг реалізації продукції

7. Аналіз товарних запасів та оборотності товарів

   1. Значення, завдання і система інформаційного забезпечення аналізу витрат на підприємстві

Функціонування підприємства вимагає відповідних витрат виробничих ресурсів і коштів. Окремі з них відшкодовуються за рахунок прибутку підприємства та коштів, що спрямовуються на капітальні вкладення. Більшість витрат пов’язаних, з використанням в процесі виробництва (реалізації) продукції (робіт, послуг), природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво становлять собівартість продукції. Собівартість відбиває, що коштує підприємству виробництво (реалізація) продукції, створеної зусиллями всього колективу.

Завданнями аналізу собівартості продукції є оцінка обгрунтованості та напруженості розрахункових показників собівартості, оцінка досягнення розрахункового рівня, вивчення динаміки собівартості, створення умов оперативного пливу на формування показників собівартості, виявлення відхилень фактичного рівня витрат від розрахункового або встановлених нормативів, вивчення чинників зміни показників собівартості продукції, виявлення та мобілізація резервів подальшого зниження собівартості продукції.

У господарській практиці підприємств різних галузей промисловості застосовуються такі основні показники собівартості :

• виробнича собівартість продукції ;

• собівартість порівняльної продукції ;

• затрати на 1 грн. продукції ;

• собівартість одиниці виробів.

Виходячи з перерахованих показників практикою сформовані такі основні напрямки аналізу собівартості продукції :

• аналіз собівартості продукції за елементами та калькуляційними статтями ;

• аналіз витрат на 1 гривню продукції ;

• аналіз собівартості окремих видів продукції ;

• зведений підрахунок резервів зниження собівартості продукції на підприємстві.

Для вирішення поставлених завдань використовуються такі джерела інформації :

• кошториси витрат на виробництво (реалізацію) продукції ;

• норми і нормативи споживання матеріальних, трудових і інших ресурсів ;

• первинні документи про випуск та використання матеріалів, облік виробітку і заробітної плати, зміни норм та відхилень від них тощо ;

• дані оперативного, бухгалтерського і статистичного обліку ;

• матеріали обстежень, перевірок, спостережень, нарад, конструкторської і технологічної документації.

2. Напрямки аналізу витрат на підприємстві

Аналіз витрат підприємства здійснюється за декількома напрямками. Перш за все проводимо аналіз витрат (собівартості продукції) за економічними елементами. Групування витрат на виробництво і реалізацію продукції за економічно однорідними первинними елементами дає можливість визначити всі матеріальні, трудові і грошові витрати підприємства на виробництво продукції в звітному періоді.

Таке групування є єдиним та обов’язковим для всіх підприємств незалежно від їх галузевої належності. Згідно з діючим законодавством витрати, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), групуються відповідно до їх економічного змісту за такими економічними елементами :

• матеріальні витрати ;

• витрати на оплату праці ;

• відрахування на соціальні заходи ;

• амортизація ;

• інші операційні витрати.

Планові дані про витрати на виробництво за відповідними економічними елементами містяться у кошторисі витрат на виробництво, а фактичні – у відповідній звітності.

Для аналізу витрат використовують порівняння фактичних витрат з кошторисними та даними минулого року, як за економічними елементами, так і в цілому. Доцільно оцінити долю кожного елемента в загальній сумі витрат і її зміну порівняно з планом та показниками минулого року. З кожного елементу витрат вивчаються причини змін як порівняно з планом, так і в динаміці.

Одним з основних показників обліку й аналізу собівартості продукції є показник витрат на гривню товарної продукції. Цей показник характеризує не лише рівень собівартості, а й рентабельність виробництва, оскільки розраховується відношенням повної собівартості продукції до вартості цієї ж продукції в оптових цінах.

Зниження витрат на гривню продукції характеризує організаційний і економічний аспекти функціонування підприємства щодо впровадження нової техніки, зростання продуктивності праці, економного використання матеріальних і грошових ресурсів, виявлення і повнішого використання внутрішніх резервів.

Простота розрахунку цього показника та можливості охоплення ним усієї продукції дозволяє враховувати зміни собівартості через зниження (збільшення) витрат у копійках на кожну гривню оптових цін і суму економії (перевитрат) на весь товарний випуск.

При аналізі витрат на одну гривню продукції необхідно :

• визначити виконання плану (завдання) щодо рівня витрат на 1 грн. виробленої продукції ;

• виявити вплив окремих чинників на рівень фактичних витрат на 1 грн. продукції.

Фактичні витрати на 1 грн. продукції відхиляються від розрахункових під впливом таких факторів : відхилення від розрахункових структури і асортименту продукції; зміни собівартості окремих виробів, зміни цін і тарифів на сировину, енергію та послуги, зміни порівняно з розрахунковими цін на готову продукцію. Аналіз перелічених факторів проводиться способом відсоткових чисел, ланцюгової підстановки тощо.

3.Аналіз витрат за калькуляційними статтями

Аналіз собівартості продукції у розрізі калькуляційних статей

витрат дозволяє виявити зміну собівартості продукції в окремих структурних підрозділах підприємства, оцінити роботу окремих виконавців, які відповідають за зниження собівартості на відповідній ділянці.

Аналіз розпочинається із зіставлення фактичних витрат з витратами, передбаченими планом чи розрахунками.

Після розрахунку абсолютних відхилень з кожної статті визначають відсоток відношення до розрахункових витрат повної собівартості та з кожної статті окремо. На цьому етапі доцільно також оцінити структуру витрат та структурні зрушення в собівартості продукції.

Як правило, найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають витрати на сировину та матеріали. Загальна сума витрат з цієї статті залежить від обсягу виробництва продукції (VВП), її структури та зміни питомих витрат на окремі вироби (ПМВі).

Питомі матеріальні витрати на окремі вироби в свою чергу залежать від кількості (маси) витрачених матеріалів на одиницю продукції (ПВі) і середньої ціни одиниці матеріалу (Ці).

Розрахунок впливу даних факторів здійснюється способом ланцюгових підстановок.

Витрати матеріалів на виробництво продукції

а) за планом : S(VВПпл * ПВплі * Цплі)

б) за планом, перерахованому на фактичний обсяг виробництва продукції : S(VВПпл * ПВплі * Цплі) * Ктп

в) за плановими нормами і плановими цінами на фактичний випуск продукції : S(VВПфі * ПВплі * Цплі)

г) фактично за плановими цінами : S(VВПфі * ПВфі * Цплі)

д) фактично S(VВПфі * ПВфі * Цфі).

Для розрахунку впливу факторів необхідно з кожного наступного розрахунку відняти попередній.

Витрати на утримання й експлуатацію машин і обладнання включають амортизацію машин й технологічного обладнання, витрати на їх утримання, витрати з експлуатації, витрати з внутрішньозаводського переміщення вантажів, знос МБП та ін. Деякі види витрат (наприклад, амортизація) не залежать від обсягу виробництва продукції і є умовно-постійними. Інші повністю або частково залежать від його зміни і є умовно-змінними. Ступінь їх залежності від обсягу виробництва продукції встановлюється за допомогою коефіцієнтів, величина яких визначається досвідним шляхом, або за допомогою кореляційного аналізу за великою сукупністю даних про обсяг випуску продукції й суми цих витрат. Аналіз наведених витрат здійснюється в цілому по статті й за наведеними складовими елементами.

За складовими елементами та в цілому вивчаються також цехові та загальногосподарські видатки. При цьому відокремлюється зарплата працівників апарату управління, утримання основних засобів, витрати на поточний ремонт, утримання легкового транспорту, видатки на відрядження, видатки на утримання сторожевої охорони, податки й відрахування від зарплати, видатки на охорону праці та ін. В процесі аналізу фактичні витрати порівнюють з рівнем витрат за кошторисом, розраховують їх відхилення та вивчають причини і вплив факторів.

Комерційні видатки включають витрати на відвантаження продукції покупцям (навантажувально-розвантажувальні роботи, доставка), видатки на тару й пакувальні матеріали, рекламу, вивчення ринку збуту й т.д. Вивчення цих витрат здійснюється за складовими елементами. При розрахунку впливу факторів враховують специфіку витрат.

Так, видатки з доставки товарів залежать від відстані перевезень, ваги перевезеного вантажу, транспортних тарифів за перевезення вантажів, видів транспортних засобів.

Видатки з навантаження й розвантаження можуть змінюватися у зв’язку зі зміною маси відвантаженої продукції й розцінок за навантаження й розвантаження однієї тонни продукції.

Видатки на тару й пакувальні матеріали залежать від їх кількості й вартості.

Для виявлення додаткових резервів зниження собівартості продукції доцільно проаналізувати собівартість окремих виробів. Такий аналіз здійснюється з найважливіших видів продукції, які мають значну питому вагу у загальному обсязі виробництва. При цьому особливу увагу слід звернути на вироби, собівартість яких підвищилася.

Аналіз собівартості окремих виробів доцільно починати із загальної оцінки виконання завдання з собівартості відповідного виробу. Потім доцільно оцінити відхилення з кожної статті калькуляції. Особливу увагу при цьому слід приділити статтям, що мають велику питому вагу у собівартості продукції.

Після виявлення відхилень з окремих статей витрат потрібно виявити вплив різних факторів.

Заключним етапом аналізу витрат підприємства є підрахування резервів можливого їх зниження й розробка конкретних рекомендацій з їх залучення.

4. Факторний аналіз собівартості продукції

Загальна сума витрат підприємства може змінюватися під впливом зміни обсягу реалізації продукції, її структури, рівня змінних витрат на одиницю продукції й суми постійних витрат. Розрахунок впливу факторів можна проводити за даними таблиці.

Вихідні дані для факторного аналізу загальної суми витрат

на виробництво і реалізацію продукції

При дослідженні впливу факторів за зміну витрат на гривню товарної продукції використовують спосіб ланцюгової підстановки. Порядок розрахунку наведено в таблиці.

Розрахунок впливу факторів на зміну суми витрат на гривню

товарної продукції

Сума постійних і змінних витрат, в свою чергу, залежить від рівня ресурсоємності та зміни вартості матеріальних ресурсів у зв’язку з інфляцією. Щоб встановити, як ці фактори вплинули на зміну суми, необхідно абсолютні прирости витрат на гривню товарної продукції за рахунок кожного фактора помножити на фактичний обсяг реалізації продукції, відображений в планових цінах.

5. Аналіз реалізації (поставок) продукції

Серед показників, що характеризують товарні операції

підприємства, реалізація продукції (робіт, послуг) є найважливішим, тому що , з одного боку, вона характеризує кінцевий етап у русі товарів, а, з іншого боку – формує інші показники діяльності, такі як прибуток, фінансовий стан та ін.

Перед тим, як розглядати обсяг реалізації, слід уточнити його розмір. Це означає, що обсяг реалізації має бути приведений у співставимий вигляд порівняно з минулими періодами. Для цього :

1. З обсягу реалізації виключаються внутрішні перекидки товару.

2. Якщо відбулася зміна цін, то проводиться перерахунок реалізації у співставимі ціни.

Аналіз обсягу реалізації проводиться за трьома напрямками :

• оперативний аналіз ;

• вивчення складу обсягу реалізації за різноманітними ознаками (за видами реалізації, за термінами, за покупцями, за асортиментом) ;

• побудова динамічних рядів, вивчення тенденцій та закономірностей розвитку реалізації і на цій основі прогнозування показників реалізації на майбутнє.

Оперативний аналіз реалізації продукції передбачає її вивчення в процесі здійснення, коли виявляються недоліки, що виникають в процесі поточної реалізації, і приймаються оперативні заходи з їх усунення.

Аналізуючи реалізацію за її видами, відокремлюють :

• реалізацію через підприємства, фірми, компанії, ярмарки, аукціони ;

• реалізацію зі складів та транзитом ;

• дрібнооптову реалізацію ;

• реалізацію через фірмову мережу ;

• внутрішньосистемні відпущення товарів ;

• додаткові послуги.

З кожного виду реалізації розраховується відсоток виконання плану, динаміка, відхилення від плану й показників минулого року, показники структури, зрушення в ній, вивчаються причини.

Наступним етапом в аналізі є вивчення обсягу реалізації за покупцями та термінами з розрахунком вищеперелічених показників.

Далі проводиться аналіз реалізації основних видів поставленої продукції. Для цього з кожного виду продукції фактичні дані зіставляються з плановими, визначають ступінь виконання планового завдання та відхилення від плану, вивчають причини. Показники також вивчаються в динаміці з розрахунком абсолютних та відносних відхилень, структурних зрушень.

Аналізуючи реалізацію за покупцями, слід визначити виконання договірних зобов’язань, встановити рівномірність поставки, долю кожного покупця в загальному обсязі поставки та обсязі реалізації окремого виду продукції.

Вивчається рівномірність завантаження підприємства договорами в звітному періоді та її вплив на підсумки роботи підприємства.

Для оцінки виконання договірних зобовязань з поставки продукції доцільно використовувати комплексний показник, який визначається за формулою

Ккомп. = (1 – Кн) * Кас. * Кяк.,

де Кн – коефіцієнт невиконання зобов’язань з поставок продукції у встановлені терміни ;

Кас. – коефіцієнт виконання зобов’язань з асортименту ;

Кяк. – коефіцієнт виконання зобов’язань з якості продукції.

6.Аналіз основних факторів, що впливають на зміну обсягу реалізації

Обсяг реалізації змінюється під впливом великої кількості факторів. Задачею аналізу є встановлення найбільш суттєвих із них, згрупувати їх і визначити методику розрахунку впливу.

Фактори можна згрупувати в наступні 3 групи :

1. Фактори використання товарних ресурсів

2. Трудові фактори

3. Фактори МТБ та організаційно-технічні.

До факторів використання товарних ресурсів залежить стан запасів на початок і кінець періоду, надходження товарів та інші видатки товарів. Наведені показники пов’язані між собою формулою :

Зп + Н = Р + В + Зк,

де Зп – запаси на початок періоду ;

Н – надходження товарів за період ;

Р – реалізація товарів за період ;

В – ішще вибуття товарів ;

Зк – запаси на кінець періоду.

Для розрахунку впливу факторів можна використати спосіб ланцюгової підстановки і спосіб характеру взаємозвязку.

В першому випадку спочатку розраховують значення обсягу реалізації при різноманітних умовах (шляхом заміни кожного з факторів з планової на фактичну величину почергово), а потім, беручи різницю між кожним наступним і попереднім результатом визначають вплив відповідного фактору.

В другому випадку враховують, що показники прибуткової частини повязані з обсягом реалізації прямою залежністю. Тобто їх зміна викликає таку ж саму зміну обсягу реалізації, а показники видаnкової частини з обсягом реалізації пов’язані зворотною залежністю, тобто їх зміна викликає протилежну зміну обсягу реалізації.

Трудові фактори – це чисельність працівників і їх виробіток.

Обсяг реалізації через наведені фактори можна подати :

Р = ч * Вп,

де ч – середньоспискова чисельність працівників ;

Вп – виробіток на 1-го працівника.

Маючи мультиплікативну модель залежності, для розрахунку впливу факторів раціонально використати спосіб абсолютних різниць. Тоді вплив факторів на обсяг реалізації розраховується наступним чином :

D Рч = (Ч1 – Чо) * Впо

D Рв = (Вп1 – Впо) * Ч1.

Велике значення для підприємства має структура робочої сили. Наприклад, для розрахунку впливу на обсяг реалізації трудових факторів можна ваикористати наступну формулу :

Р = Чвс. * dскл * Впскл,

де Чвс – загальна кількість працівників підприємства ;

dскл – питома вага складських працівників в загальній чисельності працівників ;

Впскл – виробіток складського працівника.

Для розрахунку впливу факторів доцільно використати спосіб ланцюгової підстановки. Послідовність розрахунків :

1. Ро = Чвс.о * dскл о * Впскл о

2. Р1 ум. = Чвс.1 * dскло * Впскл о

3. Р2ум. = Чвс.1 * dскл 1 * Впскл о

4. Р1 = Чвс.1 * dскл1 * Впскл1,

Тоді :

DРчвс = Р1ум – Ро

DРd = Р2ум – Р1ум

DРвпскл = Р1 – Р2ум

До факторів МТБ належать основні фонди, за допомогою яких забезпечується процес реалізації товарів, а також показники їхнього використання, показники торговельної чи складської площі та їхнього використання. Організаційно-технічними факторами є кількість робочих днів в періоді, тривалість робочого дня і т.п. Для розрахунку впливу наведених факторів використовують спосіб абсолютних різниць і спосіб ланцюгової підстановки. Методика розрахунку така ж, як з наведених раніше факторів.

7.Аналіз товарних запасів та швикості реалізації товарів.

До завдань аналізу товарних запасів належать :

• вивчення складу запасів за окремими ознаками : за термінами, номенклатурними найменуваннями, місцем знаходження ;

• перевірка забезпеченості реалізації запасами і виявлення зверхнормативних чи недостаючих запасів ;

• організація проведення оперативного аналізу товарних запасів;

• встановлення ступеня впливу факторів на зміну обсягу товарних запасів ;

• виявлення динаміки товарних запасів, закономірностей їхнього розвитку і на цій основі прогнозування запасів.

Товарні запаси враховуються на картках складського обліку за номенклатурними найменуваннями кількісно та в сумовому виразі. Проводячи аналіз товарних запасів, виходимо з відомостей про запаси на кінець чи початок періоду. Це підкреслює, що показники запасів обчислюються не в цілому за період, а на певний момент часу. Тому при виявленні зверхнормативних чи недостаючих запасів розрахунок проводиться на початок чи кінець місяця, кварталу за номенклатурними найменуваннями і за місцем реалізації.

Для цього фактичні показники порівнюються з розробленими нормативами. Аналіз запасів проводиться в сумі і в днях обігу. В основу аналізу покладається такий зв’язок :

Товарні запаси в сумі = товарні запаси в днях * одноденний складський обіг ;

Товарні запаси в днях = товарні запаси в сумі / одноденний складський обіг

Щоб визначити зверхнормативні чи недостаючі товарні запаси використовують формули :

Зф – (N * Р / Д) = +,- ТЗ у сумі ;

(Зф / Р / Д) – N = +,- ТЗ у днях,

де Зф – фактичні товарні запаси у сумі на початок чи кінець періоду ;

N – норматив товарних запасів у днях ;

Р – реалізація за період ;

Д – кількість днів у періоді.

З показниками товарних запасів пов’язаний показник обертаємості, який характеризується кількістю обертів та часом товарного обігу.

Кількість обігів вказує на те, скільки раз за період реалізувався середній товарний запас. Розрахунок проводиться за формулою :

Ш = Р / ТЗсер,

де Ш – швидкість реалізації ;

Р – реалізація за період ;

ТЗсер – середній товарний запас.

Цей показник може використовуватися і як показник ефективності використання запасів, оскільки вказує розмір реалізації, що припадає на 1 грн. запасу. Чим більша ця величина, тим більш ефективніше використовується запас і тим більшу кількість раз він був реалізований, що свідчить про прискорення обертаємості запасу.

Час товарного обігу – це період часу, протягом якого реалізується середній запас :

Ч = Тзсер / ор = Тзсер * Д / Р,

де Ч – час обертаємості в днях ;

ор – одноденна реалізація.

Показники обертаємості запасів пов’язані між собою. Зв’язок відбивається наступним :

1. Швидкість обертаємості та час обертаємості – зворотно пропорційні

2. Добуток цих показників дорівнює кількості днів у періоді

Ш * Ч = Д

Позитивним у роботі підприємства є прискорення обертаємості запасів, тому що це дає можливість збільшити реалізацію з меншими запасами, веде до скорочення відсотків за кредити, витрат на утримання запасів, до вивільнення коштів, що перебувають в обігу.

Для розрахунку впливу факторів на зміну розміру середніх товарних запасів використовують розрахункову формулу :

ТЗсер = Ч * ор

D ТЗсер ор = (ор1 – оро) * Чо

D ТЗсер Ч = (Ч1 – Чо) * ор1

Для розрахунку впливу факторів на час обертаємості використовується спосіб ланцюгових підстановок. Розрахунки проводять в такій послідовності :

1. Чо = ТЗо / оро

2. Чум. = Тзо – ор1

3. Ч1 = ТЗ1 / ор1, тоді

D Чор = Чум - Чо

D Чор = Ч1 – Чум.