12. Утворення союзів племен у східних слов’ян

Характерним явищем завершального етапу первіснообщинного ладу було утворення союзів племен. Спочатку вони не були міцними й швидко розпадалися, змінюючи один одного. З часом ці союзи ставали дедалі стабільнішими і поступово перетворювалися на політичні об'єднання державного типу.

За літописами, у східних слов'ян напередодні утворення Київської Русі існувало 14 великих груп племен, що мали такі назви: поляни, древляни, уличі, тиверці, дуліби, бужани, волиняни, хорвати, сіверяни, в'ятичі, радимичі, дреговичі, кривичі, ільменські словени. Деякі з цих об'єднань згадуються і в інших пам'ятках. Візантійський хроніст Феофан називає плем'я сіверян, що жило наприкінці VII ст. поблизу Дунаю. Географ Баварський знав племена бужан, сіверян, уличів. Константин Багрянородний у своєму творі «Про управління державою» згадує слов'янські племена кривичів, дреговичів, сіверян, древлян, уличів і кілька племен, невідомих за літописами. Аль-Масуді говорить про волинян і дулібів. Вказані групи племен у істориків дістали назву «літописні племена».

Територія згадуваних літописами союзів племен була значною: вона дорівнювала кільком сучасним адміністративним областям. Великий союз об'єднував до десятка окремих племен, назви яких згодом забулися. Здебільшого зберігалася тільки загальна назва союзу, яка могла водночас бути і назвою одного з племен, що його утворили. В письмових пам'ятках збереглися відомості про подібні великі союзи племен у західних слов'ян — лютичів і бодричів. Вони складалися з цілого ряду племен, кожне з яких мало свою назву. Археологічними дослідженнями на землях східних слов'ян вдалося виділити окремі племена, що входили в союзи радимичів (вісім племен) та в'ятичів (шість племен). Якщо допустити, що й інші названі літописом союзи складалися з такої самої кількості племен, то всього на землях східних слов'ян у VI—VIII ст. могло існувати понад сто племен

13.Теорії походження слов’ян

Етногенез (походження народів) слов’ян - питання доволі дискусійне. Історична наука накопичила дуже багато концепцій  походження слов’ян, які дуже часто протилежні одна одній. Такий стан речей зумовлений браком джерел та значною політизацією питання. Перш ніж зупинитися на основних концепціях походженняслов’ян потрібно визначити: хто такі слов’яни та народи, які можна назвати слов’янськими?

Слов’яни – це велика група споріднених за мовою та культурно індоєвропейських народів, які проживають в Центральній та Східній Європі, і частоково в Азії (Північна Азія). Чисельність слов’янських народів, за різними данними, сягає від 300 до 350 млн. осіб.

Перший, хто звернув увагу на проблему походження слов’ян, був Нестор Літописец. Який вважав прабатьківщиною слов’ян басейн Дунаю – сучасну Угорщину, звідки потім слов’яни емігрували на землі сучасних південних, східних та західних слов’ян. Не дарма в українському фольклорі  роль великої ріки, відіграє не Дніпро, а саме Дунай.   Нестора Літописця вважають засновником Дунайської концепції походження слов’ян.

Польські та чеські славісти запропонували Вісло-одерську концепцію – найдавнішою прабатьківщиною слов’ян було межиріччя Вісли та Одеру.

Радянські історики (Б. Рибаков) запропонували Вісло-Дніпровську або Дніпровсько-Одерську (розширену) концепцію, в якій слов’яни зародилися в мижіріччі Дніпра та Вісли (Одера), причому центром слов’янської прабатьківщини було Придніпров’я.

До епохи середньовіччя сходить зародження і розповсюдження ще однієї міграційної теорії походження слов'ян, що отримала найменування «скіфо-сарматської». Вперше вона зафіксована Баварської хронікою XIII в Згідно їх уявленням, предки слов'ян просунулися з Передньої Азії вздовж Чорноморського узбережжя на північ і осіли під етноніму «скіфи», «сармати», «алани» і «роксолани». Поступово слов'яни з Північного Причорномор'я розселилися на захід і південний захід.  На початку XX в. варіант, близький до скіфо-сарматської теорії, запропонував академік О. І. Соболевський. На його думку, назви річок, озер, гір у межах розташування стародавніх поселень російського народу нібито показують, що росіяни отримали ці назви від іншого народу, який був тут раніше. Такий попередницею слов'ян, за припущенням Соболевського, була група племен іранського походження (скіфського кореня). Пізніше ця група асимілювалася (розчинилася) з жили далі на північ предками слов'яно - балтійців і дала початок слов'янам десь на берегах Балтійського моря, звідки слов'яни і розселилися. племена поступово і послідовно проходили певні стадії свого культурного та мовного розвитку, що визначав їх етнічні особливості. Роль переселень (міграцій) у цьому розвитку виявляється, на думку вітчизняних істориків, другорядною.