Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
все про мовлення.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
168 Кб
Скачать
☆

[Ред.] Функціональні різновиди мовлення

За функціональним призначенням розрізняють:

  • Стилі мовлення.

  • Жанри мовлення.

  • Розмовне мовлення.

  • Навчально-наукове мовлення.

  • Художнє мовлення.

[Ред.] Стилі мовлення. Жанри мовлення

Залежно від мети спілкування, сфери використання мови наше мовлення по-різному оформлюється, що дає можливість говорити про стилі мовлення (інакше - стилі мови. Дехто із мовознавців, зокрема чл.-кор. НАН України, проф. С. Я. Єрмоленко, вважає термін мовлення скалькованим із російського речь).

Стиль – поняття мовленнєве, і визначити його можна враховуючи завдання мовлення, сфери спілкування. Для розмовного стилю провідною функцією є спілкування; для наукового і науково-популярного – повідомлення, пояснення; для офіційно-ділового – повідомлення, інструктаж; для публіцистичного – вплив, переконання; для художнього стилю – дія (зображення, змальовування словами, вплив на почуття, уявлення людей)(В.В. Виноградов).

“Функціональний стиль, - як зазначає М.М.Кожина, - це своєрідний характер того чи іншого соціального різновиду, що відповідає певній сфері громадської діяльності і певній формі свідомості, що створюється за допомогою особливостей функціонування у цій області мовних засобів і специфічної мовленнєвої організації, яка має конкретне стилістичне забарвлення”.

Важливим стилетворчим фактором є провідна форма мовлення (усна чи письмова), а також вид мовлення (діалог чи монолог). Для розмовного стилю – це усне діалогічне мовлення, а для наукового та офіційно-ділового – письмове монологічне мовлення. Однак спостерігається і взаємопроникнення елементів різних стилів (лекція, доповідь, виступ).

Жанри мовлення. У межах кожного функціонального стилю виділяються жанри висловлювання. Кожний з них має певну композицію і тематичну побудову.

Жанри відповідають типовим ситуаціям мовленнєвого спілкування, типовим темам, формулам мовленнєвого етикету (в ситуаціях прощання, прохання тощо).

Жанри усного мовлення характеризуються складнішою побудовою і можуть містити в собі декілька мовленнєвих намірів мовців. Вибір жанрів усного мовлення залежить від умов спілкування. Відповідно виділяються офіційне – неофіційне, публічне – непублічне спілкування (О.М.Казарцева).

Наведемо приклади такого висловлення. Усна розповідь – монолог усної форми розмовної мови. В усних розповідях мовець розповідає про минуле, події, що відбувалися з ним самим чи іншою людиною. Для такої розповіді характерний високий темп вимови, виділення дієслів логічними наголосами тощо.

Ораторські виступи (критичні, агітаційні, привітальні) – монологічні висловлення усної форми публіцистичної мови. У таких виступах велику роль відіграють засоби емоційно-експресивного плану, використовуються мовні засоби оцінювального характеру. В інтонаційному плані, як зазначає Д.Х.Баранник, характерні середній темп мовлення, емоційні паузи, контрасність вимови.

Жанрові відмінності викликаються не тільки стильовими відмінностями, а й відмінностями у побудові. А в межах одного стилю жанри розрізняються прийомами розвитку теми та основної думки.

Найзагальнішими, основними для побудови тексту є категорії змісту та форми. Категорія змісту складається з двох понять: теми й змісту тексту, т.т. тих факторів та явищ, які використовуються для розкриття теми. Категорія форми містить композицію та мову, які тісно взаємодіють і співвідносяться. У результаті виникають нові суттєві поняття, але вже на іншому рівні: “тема” + “зміст” (предмет мовлення) → основна думка; “тема” + “композиція” → сюжет; “композиція” + “мова” → прийом. Загальний результат співвіднесення цих понять дає структуру тексту певного жанру. Наприклад: 1) наукова сфера → жанри: стаття, реферат, анотація, відгук та ін.; 2) офіційно-ділова сфера → розписка, заява, довідка, характеристика, звіт, витяг з протоколу, оголошення тощо; 3) суспільно-політична сфера → репортаж, лист до редакції, замітка, стаття в газету тощо; 4) літературно-художня сфера → розповідь, повість, байка, вірш, роман, казка та ін.