[Ред.] Розмовне мовлення

Розмовне мовлення. Для розмовного стилю мовлення характерне оперування не стільки поняттями, скільки уявленнями. Під час безпосереднього усного спілкування двох і більше осіб велику роль відіграють інтонація, міміка, жести та ін. Спрацьовує закон економії мовних засобів – звідси багатство неповних речень, самоперебивів, повторів, дублювання займенників. Розмовне непублічне мовленя характеризується постійною адресованістю: один співрозмовник звертається до іншого, той відповідає йому. Вводиться така ознака діалогічного мовлення, як еліптичність. Реалізується розмовне мовлення здебільшого в жанрах бесіди, розмови, розповіді тощо.

[Ред.] Навчально-наукове мовлення

Для навчально-наукового мовлення, де виклад думок здійснюється у формі чіткої побудови роздуму, пояснення, доказів, використання образних засобів зведене до мінімуму. Думка у такому мовленні повинна передаватися з максимальною точністю, однозначністю, що пояснює наявність таких іменникових (“траєкторія руху”), дієслівно-іменникових (“мати схожість”, “виражатися дієсловом”) конструкцій, перевага іменника над дієсловом (“щоб отримати” → “для отримання”; “коли додається” → “при додаванні”). Переважають конструкції з родовим відмінком. Узагальнено-абстрактний характер навчально-наукового мовлення, позачасовий план викладу матеріалу зумовили використання певних типів синтаксичних конструкцій: неозначено-особових, узагальнено-особових і безособових речень: “Розглянемо такий приклад”, “Таке речення називають безособовим” тощо.

У мовленнєвій практиці частіше за все використовують повідомлення і відповідь. Основне завдання таких висловлювань – добитися того, щоб слухачі зрозуміли, що той, хто відповідає, знає правило, термін, чи засвоїли інформацію. Усна відповідь може мати характер роздуму на теми, пов'язані з вивченням того чи іншого предмета. У такому висловлюванні виділяються: теза (те, що доводиться) та аргументи.

[Ред.] Художнє мовлення

Художнє мовлення складається із змісту, який автор бажає повідомити адресату, і вольового наміру (впливу на думки і почуття), який він при цьому намагається реалізувати. Наведемо окремі ознаки такого мовлення (за О.М.Казарцевою):

• 1. Сфера застосування → художні твори.

• 2. Завдання мовлення → відобразити те, про що розповідається; передати читачеві почуття (емоції), які використовує автор.

• 3. Типи висловлень → конкретне (описується певний предмет); образне (описується живе, виразне); емоційне.

• 4. Мовні засоби → конкретні слова (не “тварини”, а “лев”, “заєць”), “не сказав”, а “попередив”, “згадав”); слова в переносному значенні (“море очей”, спить сонце”); емоційно-оцінювальні слова (“ягідка”, зірочка”, синюватий”, “гіркуватий”); речення питальні, спонукальні, окличні тощо.

• 5. Основні жанри → загадка, казка, веселе оповідання і под.

На відміну від художнього мовлення, мовлення газет, журналів, радіо використовується в газетах, суспільно-політичних і літературно-художніх журналах, у публіцистичних виступах, засобах масової комунікації і характеризується такими ознаками:

• 1. Сфера застосування → використовується в газетах, журналах, у виступах, на мітингах тощо.

• 2. Завдання мовлення → вплинути на маси, переконати їх, сформувати у людей правильне ставлення до суспільного життя.

• 3. Типи висловлень → пристрасне, закличне.

• 4. Мовні засоби → речення спонукальні, окличні; риторичні запитання; поширені звертання; розщеплені речення; повтори; антитези і под.

• 5. Основні жанри → замітка, репортаж, стаття, відгук тощо.