1. 2. Структурування пропозиції

Другою проблемою є структурування пропозиції, що передбачає альтернативний підхід до її інтерпретації: а) пропозиція містить лише диктум; б) пропозиція включає диктум і модус.

Модусний компонент пропозиції схематично окреслений у роботах логіко-філософської школи кінця ХІХ – початку ХХ ст., зокрема тих, що представляють напрямок логічного аналізу мови науки. Позитивістська ж концепція, допускаючи існування істинних і неістинних атомарних речень у мові науки, визнала їхньою супутньою ланкою чуттєві переживання суб’єктів.

Увага до суб’єктивного компонента речення відродилося в працях лінгвістичних шкіл (Женевської, Лондонської, Празької) у зв’язку з вивченням актуального членування речення та комунікативного аспекту мови. Перебуваючи під впливом структуралізму Ф. де Соссюра, що замикається мовою sui generis, Ш. Баллі не раз указував на психічну реальність мовної системи, “на актуалізацію” слова у мові. Така відмінна від концепції Ф. де Соссюра внутрішня антропність, комунікативність мови приводить Ш. Баллі до подвійного компонентного аналізу речення, поділу його на диктум як судження про факт і модус як відтінок почуття і волі [1, c. 159].

Звідси розмежування Ш. Баллі [6, c. 43-48] двох типів мовних значень: зв’язаних із позначенням дійсності і зв’язаних із ставленням до неї того, хто говорить. Учений визначає модус як активну мисленнєву операцію, яку виконує мовець над репрезентаціями, що містяться в диктумі. Нова концепція пропозиції відповідає давній тенденції до поділу речення (висловлювання) на об’єктивну семантичну константу (диктум у логіці схоластів, П. Абеляра, уявлення чи образ у Декарта, інтенсіонал у сучасній логіці), що здатна одержувати істинне значення, і суб’єктивну змінну, що виражає відношення значення до дійсності (модальність), оцінку. Модус пов’язаний з поняттям модальності.

Сьогодні в українській лінгвістиці до розгляду сутності модусу існує два основні підходи:

1) модусна сфера виражає відношення змісту висловлювання до дійсності та оцінку цього відношення з боку того, хто говорить [17, c. 134];

2) модус містить суб’єктивне, оцінне, почуття, волевиявлення [6, c.17].

Наше дослідження ґрунтується на розумінні модусу як змісту суб’єктивної оцінки, що виникає в результаті оцінно-емоційного сприйняття.

Ми встановлюємо сутність диктумного компонента ментально-психонетичного комплексу як адекватне положення інтеріоризованих об’єктів і, головне, лінгвістично закріплене в прямих (буквальних), а не фігуральних значеннях мовних одиниць. Беручи за основу розуміння диктуму як “предиката в сполученні з необхідною для виявлення його семантики актантною рамкою, що пояснюється або в синтаксичних, або в семантичних термінах” [3, c. 52], ми розглядаємо кореляцію диктуму з модусом ментально-психонетичного комплексу як обов’язкову, але не єдину для модусу, оскільки суб’єктивна оцінність модусу властива й образній, неістинній, асоціативно-метафоричній інформації.

Отже, модус − особливий компонент ментально-психонетичного комплексу, що пов’язаний із диктумом, асоціатами-терміналами, образами, почуттями, концептуальною і психічною функціями відчуттів і почуттів [44, c. 169]. Модус є кваліфікатором пропозиції, оскільки містить ставлення суб’єкта пізнання диктумних знань через посередництво емоційного сприйняття [27, c. 14]. Він включає ментальний і психічний (інтенціональний) стан суб’єкта, спрямований на стан речей, складає суть оцінки пропозиційного змісту.