Нюховий мозок

Нюховий мозок, rhinencephalon, є філогенетично найстарішою частиною переднього мозку, яка виникла у зв’язку з аналізатором нюху, коли передній мозок ще не став органом поведінки тварини. Тому всі компоненти його є різними частинами нюхового аналізатора.

У риб майже весь передній мозок є органом нюху. Із розвитком нової кори, що спостерігається у ссавців і людини, розвивається нова частина переднього мозку (neencephalon) – плащ, pallium. Але і плащ проходить свій довгий шлях розвитку і містить три частини різної філогенетичної давнини. Більш старі частини: 1. Paleopallium, який входить до складу скроневої частки. Спочатку цей відділ розміщувався на бічній поверхні півкулі. Але в подальшому, під впливом розвитку нової кори, він перетворювався на ковбасоподібне утворення – морський коник і змістився медіально у порожнину бічного шлуночка кінцевого мозку у вигляді випинання його нижнього рогу. Морський коник покритий древньою корою, paleocortex. 2. Archipallium – невелика ділянка кори на вентральній поверхні лобної частки, яка лежить поблизу нюхової цибулини і покрита старою корою, archicortex. 3. Neopallium, новий плащ, у корі якого, neocortex, з’явилися вищі центри нюху – коркові кінці аналізатора. Це гачок, uncus, який є частиною склепінчастої звивини.

Внаслідок нюховий мозок людини містить низку утворень різного походження, які топографічно можна поділити на два відділи. Периферичний відділ – це нюхова частка, lobus olphactorius, до якої входить низка утворень, що лежать на основі мозку: 1) нюхова цибулина, 2) нюховий шлях, 3) нюховий трикутник, 4) передня дірчаста речовина. Центральний відділ – це звивини мозку: 1) звивина морського коника, 2) зубчата звивина, 3) склепінчаста звивина із розміщеною поблизу скроневого полюсу передньою її частиною – гачком.

Бічні шлуночки

У півкулях кінцевого мозку нижче рівня мозолистого тіла симетрично з боків серединної лінії залягають два бічних шлуночки, ventriculi laterales, відділені від верхньобічної поверхні півкуль усією товщиною мозкової речовини. Порожнина кожного шлуночка відповідає формі півкулі: вона починається у лобній частці у вигляді загнутого вниз і в бічну сторону переднього рогу, cornu anterius. Звідси порожнина бічного шлуночку тягнеться через ділянку тім’яної частки під назвою центральної частини, pars centralis. Остання на рівні заднього краю мозолистого тіла поділяється на нижній ріг, cornu inferius, (у товщі скроневої частки) і задній ріг, cornu posterius (у потиличній частці).

Ядра основи півкуль (основні, базальні)

Окрім сірої речовини на поверхні півкуль є ще скупчення сірої речовини в його товщі, які називаються базальними ядрами і складають те, що називається підкіркою. На відміну від кори, яка має будову екранних центрів, підкіркові ядра мають будову ядерних центрів. Розрізняють три скупчення підкіркових ядер: смугасте тіло, corpus striatum, огорожу, claustrum та мигдалеподібне тіло, corpus amigdaloideum. Смугасте тіло складається із двох частин – хвостатого ядра, nucleus caudatus, і сочевицеподібного ядра, nucleus lentiformis. Сочевицеподібне ядро двома паралельними білими прошарками на три частини, із яких бічна, темно-сірого кольору, називається лушпиною, putamen, а дві присередніх, більш світлих, разом називаються блідою кулею, globus pallidus. Відрізняючись уже за своїм макроскопічним виглядом, блідий шар має і гістологічну будову, яка відрізняється від інших частин смугастого тіла. Філогенетично блідий шар являє собою більш старе утворення (paleostriatum), ніж лушпина, putamen і хвостате ядро, nucleus caudatus (neostriatum). З погляду всіх цих особливостей блідий шар виділяють в особливу морфологічну одиницю під назвою бліда куля, тоді як позначення смугасте тіло лишають тільки за лушпиною і хвостатим ядром. Внаслідок цього термін сочевицеподібне ядро втрачає своє попереднє значення і може вживатись тільки у топографічному відношенні, а замість попередньої назви смугасте тіло хвостате і сочевицеподібне ядро називають стріопалідарною системою. Стріопалідарна система являє собою головну частину екстрапірамідної системи, а крім того, вона є вищим регуляторним центром вегетативних функцій у відношенні теплорегуляції і вуглеводного обміну, який домінує над подібним центром у підзгір’ї.

Огорожа, claustrum, являє собою тонку пластинку сірої речовини, яка закладена у ділянці острівка між ним і лушпиною. Від останньої вона відділена прошарком білої речовини, зовнішньою капсулою, а від кори острівка – самою зовнішньою капсулою.

Мигдалеподібне тіло, corpus amygdaloideum, розміщене під лушпиною у передньому кінці скроневої частки. Йому приписують функцію підкіркового нюхового центру.

Лімбічна система являє собою комплекс утворень кінцевого, проміжного та середнього мозку, які беруть участь у регуляції різних вегетативних функцій, що підтримують постійність внутрішнього середовища організму (гомеостазу), та в формуванні емоційно забарвлених поведінкових реакцій.

Біла речовина півкуль

Увесь проміжок між сірою речовиною кори і базальними ядрами зайнятий білою речовиною. Вона складається із великої кількості нервових волокон, які ідуть у різних напрямках і утворюють провідні шляхи кінцевого мозку. Нервові волокна поділяються на три системи: 1) асоціативні, 2) комісуральні, 3) проективні волокна.

А). Асоціативні волокна пов’язують між собою різні ділянки кори однієї півкулі. Вони поділяються на короткі та довгі. Короткі волокна зв’язують між собою сусідні звивини у вигляді дугоподібних пучків. Довгі асоціативні волокна об’єднують більш віддалені ділянки кори однієї і тієї ж півкулі.

Б). Комісуральні волокна входять до складу комісур, або спайок. З’єднують симетричні ділянки двох півкуль. Найбільша мозкова спайка – мозолисте тіло, зв’язує між собою частини двох півкуль, які відносяться до нового мозку, neencephalon.

Дві мозкові спайки, передня та склепінчаста, менші за розмірами, з’єднують нюхові долі і звивини морського коника.

В). Проекційні волокна зв’язують мозкову кору частково із підзгір’ям, частково із нижче розміщеними відділами центральної нервової системи зі спинним мозком включно. Одні з цих волокон проводять нервовий імпульс доцентрово, інші – навпаки.

Проекційні волокна у білій речовині півкуль ближче до кори утворюють променевий вінець, corona radiata, а потім головна їх частина сходиться у внутрішні капсулі, capsula interna. Проекційні волокна за довжиною поділяються на наступні системи, починаючи із найдовших:

Корково-спинномозковий шлях, tractus corticospinalis (piramidalis) проводить вольові рухові імпульси до м’язів тулуба і кінцівок. Почавшись від пірамідних клітин кори середньої і верхньої частини передньої центральної звивини, волокна пірамідного шляху ідуть у складі променевого вінця, а потім проходять у внутрішній капсулі, займаючи останні дві третини її задньої ніжки. Далі вони проходять через ніжку мозку, а звідти через міст у довгастий мозок.

Корково-ядерний шлях, tractus corticonuclearis, у якому зосереджені провідні шляхи до рухових ядер черепних нервів. Почавшись від пірамідних клітин кори нижньої частини передньої центральної звивини, вони проходять через коліно внутрішньої капсули і через ніжку мозку, потім поступають у міст і, переходячи на інший бік, утворюють перехрестя, закінчуючись у рухових ядрах протилежної сторони. Невелика частина волокон закінчується без перехрестя.

Оскільки рухові волокна зосереджені на невеликому просторі у внутрішній капсулі (коліно і передні дві третини задньої ніжки), то при ушкодженні їх у цьому місці відбувається однобічний параліч (геміплегія) протилежної сторони тіла.

Ядерно-мостовий шлях, tractus corticopontini – шлях від мозкової кори до ядер мосту. Вони йдуть від кори лобової долі (лобно-мостовий), потиличної (потилично-мостовий), скроневої (скронево-мостовий) і тім'яної частки (тім'яно-мостовий шлях). Як продовження цих шляхів від ядер мосту ідуть волокна у мозочок у складі його середніх ніжок. За допомогою цих шляхів кора великого мозку впливає на гальмівну і регулюючу дію мозочка.

Згірно-корковий і корково-згірний шляхи, tractus thalamocorticalis et tractus corticothalamici – волокна від згір’я (таламуса) до кори і в зворотному напрямку. Із волокон, які ідуть від таламуса, необхідно зазначити центральну таламічну променистість, яка є кінцевою частиною чутливого шляху, що йде до центру шкірної чутливості у задню центральну звивину. Вийшовши із бічних ядер таламуса, волокна цього шляху проходять через задню ніжку внутрішньої капсули, позаду пірамідного шляху. Це місце називається чутливим перехрестям, тому що тут проходять й інші види чутливості, а саме: зорова променистість, яка іде від бічних колінчастих тіл і подушки таламуса до зорового центру у корі потиличної частки, слухова променистість, яка направляється від присередніх колінчастих тіл і нижніх горбків покрівлі середнього мозку до верхньої скроневої звивини, де розміщується центр слуху. Зоровий і слуховий шляхи займають найбільш крайнє положення у задній ніжці внутрішньої капсули.