2.4. Інформаційні операції в контексті концепції “Мережних війн”

Досвід війн, які вело людство, свідчить про те, що їх результат в кінцевому підсумку залежить від двох факторів: матеріального та морального. Полководці багатьох країн здавна знали, що боротись з ворогом можна не тільки збройними засобами, але й шляхом цілеспрямованого впливу на свідомість і психіку людей, і намагались використовувати інформаційно-психологічний вплив, тобто цілеспрямоване створення і розповсюдження спеціальної інформації, яка здійснювала безпосередній вплив на функціонування інформаційно-психологічного середовища суспільства, психіку і поведінку населення, військовослужбовців для послаблення морального стану і бойової могутності противника [113, с. 19].

Незважаючи на свою давню історію, використання інформаційно-психологічного впливу стало більш широким із розвитком засобів масової комунікації, нових типів комунікаційних технологій і появою нових професій пов’язаних з впливом людини на людину.

Такі об’єктивні чинники, як зростання значення інформації в усіх сферах життя сучасного суспільства, поява значної кількості засобів впливу на людину за допомогою інформації, та розвиток інформаційно-технічних систем, призвели до появи концепцій, які відображають сутність такого впливу у мирний і військовий час. Розвиток ідей даних концепцій знайшов відображення у численних працях різних авторів і національних доктринах із забезпечення інформаційної безпеки і ведення інформаційного протиборства. Розглянемо ключові аспекти інформаційного та психологічного протиборства, викладені у американських і російських джерелах присвячених даній тематиці.

Основними американськими джерелами, в яких відображено принципи здійснення інформаційно-психологічного та інформаційно-технічного впливу, є доктрини зі здійснення різного роду операцій, які проводяться у мирний час, на всіх етапах військового конфлікту і по його завершенні.

У Об’єднаній Доктрині із проведення інформаційних операцій 1998 року ключовим поняттям є інформаційні операції – дії, які передбачають вплив на інформаційне середовище ворожої сторони і захист власного, в інтересах досягнення поставлених цілей [165, с. GL-7].

Згідно положень даної Доктрини, існують два головних різновиди інформаційних операцій: наступальні і оборонні. Перші включають: безпеку операцій, військову дезінформацію, психологічні операції, електронне протиборство, фізичні атаки/знищення, спеціальні інформаційні операції і можуть включати атаки на комп’ютерні мережі. Проте наступальні інформаційні операції не обмежуються перерахованими компонентами. Другі – інформаційний захист, безпеку операцій, фізичну безпеку, контрдезінформацію, контрпропаганду, контррозвідку, електронне протиборство і спеціальні інформаційні операції. Застосування складових цих двох різновидів інформаційних операцій відбувається згідно їх назв [165, с. І-10].

Оскільки специфіка даного дослідження передбачає вивчення інформаційного протиборства у локальних військових конфліктах, тому розглянемо деякі складові наступальних інформаційних операцій більш докладно.

Безпека операцій – процес ідентифікації важливої інформації із подальшим аналізом дій союзних сил:

• визначення дій, що можуть бути об’єктом спостереження військової розвідки;

• визначення елементів інформації, які в сукупності можуть становити загрозу для проведення операцій союзними військами, якщо така інформація потрапить до противника;

• вибір і послідовна реалізація заходів по недопущенню потрапляння такої інформації до ворога [165, с. GL-9].

Військова дезінформація – сукупність дій, які спрямовані на поширення неправдивої інформації для введення в оману осіб, ворожої сторони, відповідальних за прийняття рішень щодо потенціалу союзних військ, їх намірів та операцій і спонукати ворога до хибних дій, що приведуть до досягнення цілей союзних військ [165, с. GL-8].

Психологічні операції – сплановані операції, що включають заходи, за допомогою яких передаються ідеї й інформація для здійснення впливу на іноземні аудиторії, їх емоції, мотиви, свідомість і в кінцевому рахунку на поведінку (систему формування думок і прийняття рішень) іноземного керівництва, організацій, груп і індивідів [167, с. V]. Психологічні операції в значній мірі базуються на дезінформації і пропаганді. Тому зазначимо дефініції і цих понять:

• дезінформація – міри спрямовані на введення в оману ворога через маніпуляцію, викривлення чи фальсифікацію доказів, для спричинення реагування у згубний, для його інтересів, спосіб [167, с. GL-5];

• пропаганда – будь-яка форма комунікації на підтримку національних цілей спрямованих на вплив на думки, емоції, позиції чи поведінку будь-яких груп для того, щоб сприяти організатору прямо чи опосередковано [167, с. GL-3].

Електронне протиборство – будь-які дії спрямовані на зниження ефективності роботи та інший вплив сенсорних систем призначених для збору, обробки і передачі інформації. Розрізняють 3 різновиди електронного протиборства: електронна атака, електронний захист, електронна підтримка протиборства. Електронне протиборство передбачає, як негативний вплив на ворожі технічні системи, так і захист від подібного впливу власного обладнання [163, с. GL-6].

Спеціальні інформаційні операції – це такі інформаційні операції, які за своєю природою мають значний вплив на сферу національної безпеки і реалізацію національних інтересів країни і вимагають особливих підходів стосовно планування, здійснення і безпеки [163, с. GL-10].

Атаки на комп’ютерні мережі – операції спрямовані на знищення, обмеження доступу і руйнування зв’язків інформації, що знаходиться в комп’ютерах чи комп’ютерних мережах або стосовно самих комп’ютерів чи комп’ютерних мереж [163, с. GL-5].

Ще одним ключовим поняттям у американських концепціях інформаційно-психологічного впливу під час військових конфліктів є інформаційне протиборство (“information warfare”). Дане поняття включає в себе комплексне застосування сил і засобів інформаційних операцій і збройної боротьби в кризовий період і під час ведення бойових дій [163, с. GL-7]. Тобто інформаційне протиборство, з точки зору американського військового керівництва, представляє собою фазу найбільш інтенсивного використання усього арсеналу наступальних інформаційних операцій.

Дещо інший підхід щодо основних принципів здійснення інформаційного впливу зустрічається у російських джерелах, присвячених даній тематиці.

Основні розбіжності у американських і російських підходах полягають у різниці значень деяких понять, що застосовуються. Так, російський дослідник І. Панарін дає, на нашу думку, найбільш комплексне визначення поняття “інформаційне протиборство”: “це – форма боротьби сторін, яка представляє собою використання спеціальних (політичних, економічних, дипломатичних, військових та інших) методів, способів і засобів для впливу на інформаційне середовище ворожої сторони і захисту власної в інтересах досягнення поставлених цілей” [85, с. 30]. Це визначення теж по-своєму відображає принцип мережності, оскільки пов’язує військову, політичну, економічну та інші складові протиборства в єдину систему взаємопов’язаних елементів.

Інший російський фахівець С. Модестов цей же термін розглядає, як форму вирішення конфлікту між ворогуючими сторонами, які мають за мету досягнення і утримання інформаційної переваги однієї з сторін над іншою (іншими), шляхом здійснення специфічного інформаційно-психологічного та інформаційно-технічного впливу на державну систему прийняття рішень, населення країни і об’єкти інформаційного ресурсу, а також шляхом завдання системі управління супротивника і об’єктам його інформаційного ресурсу поразки за допомогою інших засобів (ядерних, вогневих, радіоелектронних) [77, с. 32].

Поряд із поняттям інформаційного протиборства російські дослідники активно оперують і іншим терміном – інформаційна війна.

Інформаційна війна – комплексний вплив (сукупність інформаційних операцій) на систему державного і військового управління ворожої сторони, на її військово-політичне керівництво, який вже в мирний час призводив би до прийняття сприятливих, для сторони-ініціатора інформаційного впливу, рішень, а в ході конфлікту повністю паралізував би функціонування інфраструктури управління супротивника [83, с. 57].

Головним об’єктом інформаційної війни виступає колективний мозок супротивника – його політичні лідери з їх специфічними сенсорними і когнітивними механізмами сприйняття, обробки і аналізу інформації, алгоритмами мислення, які визначають спектр варіантів поведінки (колективного вибору).

Інформаційна війна передбачає порушення, пошкодження чи модифікацію інформаційних ресурсів і “знань” людей про самих себе і оточуючий їх світ і включає в себе вплив на громадську думку і думку еліт, заходи дипломатичного характеру, пропагандистські і психологічні кампанії, підривні акції в області культури і політики, дезінформацію і втручання у місцеві медіа-канали, проникнення в комп’ютерні мережі та бази даних, технічне сприяння дисидентським і опозиційним рухам і надання їм інформаційної підтримки [98, с. 28].

Підтримуючи висловлену вище думку український дослідник Г. Почепцов поділяє цілі інформаційної війни на два класи об’єктів: з однієї сторони, це комп’ютери та інформаційні системи, з іншої, – індивідуальна і масова свідомість [94, с. 43]. Він також зазначає, що інформаційна війна не лише робить більш сильним акцент на аудиторії, але також направлена на пошуки точок “вразливості” масової свідомості, точок резонансу і типів каналу [94, с. 27].

Концепція інформаційної війни передбачає заміну масового знищення принципом знешкодження армії противника шляхом знищення (ізоляції, фальсифікації) критичної інформації, а не просто за рахунок удосконалення способу ведення воєнних дій [83].

Інформаційна війна, з точки зору російських та українських дослідників, може бути розділена на психологічну і кібернетичну. Під психологічною війною розуміються дії, що включають заходи, за допомогою яких передаються ідеї й інформація для здійснення впливу на свідомість, почуття і дії противника (психіку політичної еліти і населення; системи формування суспільної свідомості, думок і прийняття рішень). Вони проводяться командуванням у поєднанні з бойовими операціями з метою підриву морального духу противника відповідно до політики, проголошеної керівними інстанціями. Психологічна війна містить у собі ведення пропаганди, у тому числі з використанням анонімних, фальсифікованих або негласно субсидованих публікацій; політичні дії з залученням осіб без громадянства, зрадників і підтримку опозиційних політичних партій; квазівоєнні методи, включаючи допомогу повстанцям і саботаж; економічні дії, пов’язані з валютними операціями [90].

Відповідно, кібернетична війна – це дії, спрямовані на приведення в стан недієздатності комп’ютерних систем збору, опрацювання та розповсюдження інформації, а також оснащених комп’ютерами систем управління збройними силами противника. Під “приведенням в стан недієздатності” розуміють пошкодження як апаратної частини комп’ютерів, їхньої периферії, систем зв’язку, так і програмного забезпечення, а також пошкодження або знищення самої інформації, яка зберігається в комп’ютерних системах (за допомогою різноманітних кібернетичних засобів – спеціальних комп’ютерних програм, мікроскопічних машин тощо). Окрім вищесказаного в це поняття включають і вплив на свідомість людини психотронних методів через комп’ютери і комп’ютерні мережі (технологія 25-го кадру, “гіпнотизуючі картинки” тощо) [85, с. 51].

Розгляд інформаційної війни у двох даних аспектах, у вітчизняних та російських працях, свідчить про значний вплив на них американських концепцій із здійснення інформаційного впливу. Такий погляд є своєрідною інтерпретацією понять “кібернетичної”, “інформаційної” та “психологічної війни”. Нам видається більш слушним окремий розгляд цих понять, аніж поєднання їх єдиним терміном “інформаційна війна”.

Зважаючи на те, що практично всі дослідники із Росії чи України, при написанні власних праць, посилаються на американські джерела і беруть їх за основу, різниця, яка виникає у визначенні ключових понять між ними, породжена особливостями перекладу і інтерпретації понять фахівцями із пострадянських країн. Саме тому, відмінності у трактуванні понять між західними фахівцями і фахівцями із пострадянських країн не свідчать про кардинально різні погляди на природу і особливості інформаційного впливу чи протиборства. Але зважаючи на те, що у центрі уваги даної роботи перебуває дослідження здійснення інформаційного протиборства як складової процесів інформаційного забезпечення політики США в протидії тероризму, надалі будемо послуговуватися американським понятійним апаратом.

Розглянуті вище різновиди інформаційних операцій активно застосовуються сьогодні у мирний і, особливо, воєнний час. Частина з них з успіхом використовується вже протягом століть (пропаганда, дезінформація), використання ряду інших засобів стало результатом стрімкого розвитку інформаційних технологій і зростанням їх ваги у розвитку суспільства (електронне протиборство, атаки на комп’ютерні мережі тощо).

На сьогоднішній день, перемога у військовому конфлікті значною мірою залежить від того наскільки успішно застосовуються різні засоби, методи і способи інформаційного впливу на населення і інформаційно-технічні системи противника. Інформаційна могутність, поряд з військовою і економічною, стала, в наш час, одним із найважливіших факторів, який впливає на перебіг військового конфлікту.

Військові конфлікти останніх двох десятиліть стали яскравим прикладом застосування засобів інформаційно-психологічного та інформаційно-технічного впливу і довели їх важливість у досягненні перемоги над супротивником. Досвід цих війн довів, що при правильному плануванні стратегії ведення війни, інформаційні операції повинні здійснюватись на трьох основних етапах: до початку збройного конфлікту, під час збройного протистояння (супроводжуючи і доповнюючи його) і по завершені бойових дій (впливаючи на результати конфлікту). Лише у такому випадку ефект від проведених інформаційних операцій однією із сторін суттєво сприятиме їхній перемозі.

Слід зазначити, що на кожному з даних етапів інтенсивність інформаційного впливу – різна. Систему процесів провадження різних рівнів інформаційно-психологічного впливу в рамках відповідних операцій показано на схемі, розміщеній в Додатку Ж (рис. Ж.1). Нижче подано аналіз інформаційного впливу в рамках кожної із виділених фаз конфлікту.

У передконфліктній фазі основною метою інформаційних операцій є переконання широких кіл громадськості у правомірності своїх дій, дезінформація ворога і одночасний захист власного інформаційного простору від подібних впливів. На даному етапі також можливе супроводжуюче застосування різних спеціальних інформаційних операцій, які націлені на підсилення деструктивного впливу на ворога і підтримку власних намірів іншими сторонами.

Під час кризової фази та власне конфлікту відбувається найбільш інтенсивне використання усіх різновидів інформаційних операцій, застосування спеціальних інформаційних операцій переходить у свою пікову фазу – продовжується інформаційно-психологічний вплив на громадськість, який на даних етапах націлений, головним чином, на формування громадської думки про швидку і неминучу поразку противника; досить активно здійснюється психологічний вплив на населення противника за допомогою специфічних засобів (наприклад, листівки пропагандистського і дезінформуючого змісту); ведуться масовані атаки на інформаційну інфраструктуру противника. Тобто, відбувається інформаційне протиборство – фаза найбільш активного інформаційного впливу [85, с. 109].

Під час інформаційного протиборства, акцент робиться не стільки на психологічному впливі на світову чи власну громадськість, у сприятливому напрямку, а приділяється більше уваги негативному інформаційному впливу на громадськість ворожої країни, на її інформаційно-технічні системи, мережі, інформацію тощо. Такий, більш інтенсивний вплив, на психіку населення країни-противника і її інформаційно-технічні об’єкти, у кризовій фазі і під час власне конфлікту, свідчить про те, що інформаційні операції сьогодні є невід’ємною складовою вдалого ведення військової кампанії.

Для постконфліктного періоду характерним є збереження інформаційно-психологічного впливу на громадськість стороною, яка досягла найбільш значних результатів у ході конфлікту, з метою довести необхідність проведеної збройної кампанії, її позитивні наслідки, а також закріпити свій вплив у регіоні бойових дій. На даному етапі, також, можливе здійснення спеціальних інформаційних операцій, стороною, яка перемогла в конфлікті, для підтримки сприятливого інформаційного середовища.

Таким чином, інформаційні операції, що здійснюються у передконфліктній і постконфліктній фазах, спрямовані на переконання громадськості у необхідності силового вирішення протиріч і позитивних наслідках проведеної військової кампанії, відповідно. Тоді як інформаційні операції на етапі кризи і власне конфлікту, більше спрямовані на безпосереднього ворога і виступають необхідним допоміжним засобом ведення військових дій [85, с. 111].

Розгляд процесу ведення інформаційних операцій під час військового конфлікту потребує більш детального дослідження їх основних складових і їх

значення.

Однією із найважливіших складових інформаційних операцій, у сучасних військових конфліктах, є психологічні операції. Вони розпочинаються у передконфліктній фазі і закладають фундамент подальших дій. Саме від того, наскільки продумано психологічні операції сплановані і проводяться на підготовчому етапі військового конфлікту, однією з сторін, залежать її подальші успіхи у даному конфлікті.

Психологічні операції – сплановані операції, що включають заходи, за допомогою яких передаються ідеї й інформація для здійснення впливу на іноземні аудиторії, їх емоції, мотиви, свідомість і в кінцевому рахунку на поведінку (систему формування думок і прийняття рішень) іноземного керівництва, організацій, груп і індивідів.

На початковому етапі, психологічні операції спрямовані на переконання громадськості у правильності своїх дій та намірів. У цьому плані Г. Почепцов виділяє наступні аудиторії впливу у рамках сучасних військових конфліктів [94, с. 35]:

• аудиторія власної країни, оскільки військові конфлікти ведуться за межами власної території;

• аудиторія ворожої країни з метою зменшити опір;

• міжнародна суспільна думка з метою досягнути легітимізації військового втручання.

Тут, однак, слід вказати на те, що зазначена класифікація не повністю відображає специфіку військових конфліктів, адже вони можуть вестися і на власній території. В цьому випадку інформування власної (внутрішньої) аудиторії країни повинно вестися з урахуванням і такої ситуації, а не так, як сказано в першій тезі Г. Почепцова.

Надзвичайно важливим сьогодні, внаслідок значної взаємозалежності світу, є вплив на міжнародну суспільну думку. При цьому інформація фільтрується, дозується і подається у вигідному для тієї чи іншої сторони світлі [94, с. 36].

Психологічні операції, які спрямовані, власне, на населення і військовослужбовців противника, здійснюються з метою впровадження в їхню свідомість необхідних ідеологічних і соціальних установок, формування помилкових стереотипів поведінки, трансформації в потрібному напрямку їхніх настроїв, почуттів, волі, схилення їх до відмови від бойових дій, зрадництва, здачі в полон або дезертирства.

У Доктрині з об’єднаних психологічних операцій США 1996 року подаються наступні різновиди військових психологічних операцій:

1. Стратегічні – міжнародні інформаційні дії, які проводяться урядовими агенціями США для впливу на іноземні погляди, сприйняття і поведінку у вигідному для США напрямі.

2. Оперативні – операції, які проводяться до, під час війни і по закінченні бойових дій на визначеній території, для підвищення ефективності кампаній, що проводяться.

3. Тактичні – операції, які проводяться на території визначеній тактичним командуванням під час конфлікту і війни для підтримки тактичних місій проти ворожих військ.

4. Консолідуючі – операції, що проводяться на іноземних територіях, на яких проживає вороже чи потенційно вороже населення і які окуповані військами США або на яких базуються війська Сполучених Штатів, для впливу на це іноземне населення, з метою переконання їх у підтримці США [167, с. І-2].

Слід також відзначити, що така класифікація психологічних операцій повністю співпадає з класифікацією інформаційних операції. Це є одним із свідчень їх спільної природи та запорукою їх координованого виконання в контексті мережних принципів. В цьому можна пересвідчитися, ознайомившись з Додатком Ж.

Можна виділити і інші види психологічних операцій:

• психологічні операції зі сприяння опозиційним силам і дисидентським рухам;

• психологічні операції на здійснення культурної експансії і диверсій;

• операції при здійсненні миротворчої діяльності [85, с. 13] тощо.

Проведення психологічних операцій сьогодні, завдяки розвитку інформаційних і комунікаційних технологій, відбувається різними способами: через засоби масової інформації; глобальні комп’ютерні мережі; засоби публічної дипломатії; спеціальні засоби інформаційно-пропагандистської спрямованості, безпосередньо на ворожій території (листівки, транзистори налаштовані на одну пропагандистську хвилю) тощо.

Надзвичайно важливим і значимим при проведенні психологічних операцій, особливо у локальних військових конфліктах, виступає використання засобів масової інформації у цьому процесі, як елементів дезінформації і пропаганди. Так, під час війни у Перській затоці 1991 року свідченням активного використання засобів масової інформації в заходах по дезінформації стала організація “регулярних витоків” секретних повідомлень і розповсюдження “особистих поглядів” інформованих високопосадовців американської адміністрації і військово-політичного керівництва США [85, с. 4].

Психологічні операції, базуючись на перевірених часом принципах пропаганди і дезінформації, виступають чи не найважливішим елементом інформаційних операцій. Адже здійснення інформаційно-психологічного впливу на людину – із запланованими наслідками – надзвичайно важливий фактор перемоги у конфлікті і отримання бажаних результатів. Необхідність проведення психологічних операцій на всіх етапах конфлікту, навіть після закінчення бойових дій, є ще одним підтвердженням цьому.

Окрім психологічних операцій важливими складовими інформаційних операцій виступають такі різновиди інформаційно-технічного впливу як електронне протиборство і атаки на комп’ютерні мережі. Застосування цих різновидів інформаційних операцій стало характерною ознакою війн на межі ХХ–ХХІ століть. Зростання значення інформаційних і комунікаційних технологій, інформаційних систем та самої інформації зробило ці компоненти новими цілями для нанесення ударів. Зниження ефективності роботи, пошкодження чи знищення цивільних та військових засобів зв’язку, систем комунікації суттєво сприяє зниженню дієздатності ворога. До даних негативних наслідків слід додати: знищення важливої інформації у комп’ютерах; порушення роботи комп’ютерних мереж чи самих комп’ютерів; приведення у неробочий стан військової техніки (через пошкодження електронних компонентів) тощо.

Здійснення електронного протиборства і атак на комп’ютерні мережі не тільки паралізує війська супротивника, а й наносить значної шкоди у різних сферах життя суспільства. Наприклад, пошкодження роботи банківської системи через мережу Інтернет може негативно вплинути на економіку країни.

Здійснення інформаційних операцій передбачає не тільки вплив на населення і технічні системи противника, а й активне протистояння аналогічному впливу ворожої сторони. Дане протистояння, при потребі, може включати часткову чи повну інформаційну блокаду супротивника.

Важливим моментом, у ході здійснення інформаційних операцій, також є захист об’єктів власної інформаційної інфраструктури від випадкового негативного впливу своїх засобів інформаційного впливу.

Висновки до розділу 2.

На основі проведеного аналізу концепції Мережно-центричного протиборства в контексті її використання як інструменту інформаційного забезпечення державної політики США в сфері національної безпеки можна зробити такі висновки.

1. Мережне бачення в державній політиці Сполучених Штатів Америки в цілому, і в політиці національної безпеки зокрема, а також в процесах інформаційного забезпечення такої політики, не є новим явищем. Окремі його риси починають проявлятися ще з часів “холодної війни” з Радянським Союзом у формі комплексних, взаємопов’язаних кроків, спрямованих на дестабілізацію СРСР.

2. Концепція Мережно-центричного протиборства (МЦП) є результатом еволюції мережного бачення власне інформаційного забезпечення державної політики в сфері безпеки, яке розвинулося на основі концепцій інформаційного та психологічного протиборства як нової форми протистояння кінця ХХ – початку ХХІ ст. МЦП передбачає організацію дій підрозділів збройних сил за мереженим принципом з метою забезпечення їх максимальної ефективності. Мережа, в яку об’єднуються підрозділи, базується на інформаційно-комунікаційній основі і передбачає наявність злагодженої системи інформаційної взаємодії як в межах підрозділів ЗС, так і в рамках усіх державних структур, відповідальних за державну безпеку.

3. Концепція Мережно-центричного протиборства передбачає перенесення акцентів в стратегічних пріоритетах, перш за все, Збройних сил з фізичного простору в простір інформаційний, коли та чи інша стратегія конкретної військової кампанії базується в першу чергу на інформаційному резонансі, який викличе її проведення. В цьому контексті в концепції знайшли відображення принципи інформаційно-психологічної боротьби. В зв’язку з цим на даному етапі МЦП реалізується в ЗС США на основі загального бачення та вже відпрацьованих методів інформаційного та психологічного протистояння, відображених у діючих доктринах та статутах.

4. На шляху практичного втілення концепцій МЦП в контексті інформаційного забезпечення політики боротьби з міжнародним тероризмом на даному етапі стоїть ряд суттєвих перешкод. Таке втілення передбачає усталену, системну, скоординовану інформаційну діяльність державних установ, відповідальних за національну безпеку держави. МЦП як еволюційна теорія ведення бойових дій максимально ефективна лише у випадку протистояння аналогічному за рівнем розвитку ІКТ противнику. В боротьбі ж з інформаційно невразливим противником вона перетворюється з переваги на джерело вразливості. Надмірна технологічність концепції звужує її дієвість у ситуаціях, не обмежених рамками бойових дій. Характер сучасного тероризму як незалежної від конкретних держав, мережної за своєю природою загрози, передбачає ширше використання положень цієї концепції.