3.Cтаття 74-1. Участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції

Відео конференція, як новела судового процесу. 

09.08.2012 року Президент України підписав прийнятий Верховною Радою 04.07.2012 року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо участі у судовому засіданні в режимі відео конференції»).З прийняттям даного Закону учасникам судового розгляду справ в порядку цивільного, господарського адміністративного судочинства надано право брати участь у судовому процесі шляхом відео конференції.

З першого погляду Закон вніс досить демократичні зміни, спрямовані на «модернізацію» судового процесу, підвищення оперативності судового розгляду справ та полегшення участі учасників судового процесу в судовому засіданні

Отже, Законом встановлено, що суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи іншого учасника процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відео конференції. Таким чином, зазначена норма визначає ініціаторами участі у судовому засіданні в режимі відео конференції не лише сторін чи учасників судового процесу, але й суд. Однак, Закон не визначив, за яких підстав суд може прийняти відповідне рішення. Оскільки перелік підстав відсутній, можемо зробити висновок, що суд в будь-який момент може прийняти рішення про участь кого-небудь із учасників судового процесу в режимі відео конференції без наявності жодної та те підстави та без згоди такої особи. Більше того, закон навіть не зобов’язує суд встановити факт можливості особи, щодо якої прийнято відповідне рішення, взяти участь у засіданні в режимі відео конференції, що також є обмеженням прав осіб, що беруть участь у справі.

Норми Закону, які визначають порядок повідомлення осіб про їх участь у судовому засіданні в режимі відео конференції сформульовані таким чином, що особа може навіть не знати про прийняття ухвали щодо її участі в засіданні в режимі відео конференції.

Так, Закон встановлює, що копія ухвали про участь особи у судовому засіданні в режимі відео конференції негайно надсилається до суду, який зобов’язаний організувати її виконання, та особі, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відео конференції. З метою забезпечення своєчасного проведення відео конференції копія ухвали також може бути надіслана за допомогою кур’єра, факсу або електронної пошти. Вважаю, що надання суду можливості надсилати копію ухвали факсом або електронною поштою жодним чином не гарантує отримання відповідної ухвали адресатом. Більше того, електронний лист не є офіційним документом, а тому довести на практиці його відправку досить складно, а довести факт отримання адресатом такого листа взагалі не можливо.

4. По-друге, безумовною новелою для українського господарського процесу є поява терміну «нарадча кімната». На нашу думку, знову таки напевно, законодавець мав намір уніфікувати господарський та цивільний процес, проте зробив це не досить вдало. Оскільки, незважаючи на повне дублювання ст. 82 ГПК України та ст. 196 ЦПК України («Таємниця нарадчої кімнати») в цій самій кімнаті господарські суди і суди загальної юрисдикції приймають різні судові акти (господарські – лише рішення, а суди загальної юрисдикції – рішення і ухвали, які оформляються окремим процесуальним документом). З нашої точки зору останній підхід є більш виваженим та доцільним, оскільки такі ухвали впливають на рух справи або ними закінчується провадження у справі.

 По-третє, як значний прогрес слід оцінити зміни, що унеможливлюють або принаймні суттєво зменшують можливості учасників процесу зловживати своїми процесуальними правами. І тут спостерігається комплексний підхід як на законодавчому рівні (вирішення відводів самим складом суду, який розглядає справу, визначення чіткого переліку ухвал господарського суду, що підлягають оскарженню окремо від рішення, можливість повернення апеляційної скарги судом першої інстанції у випадку, якщо така скарга подана на ухвалу, що не підлягає оскарженню) так і на рівні рекомендацій Президії ВГСУ від 19.07.2010 р., якими передбачені заходи судового реагування на спроби зловживання процесуальними правами, зокрема шляхом винесення окремих ухвал (ст. 90 ГПК), а за наявності підстав, надіслання повідомлень органам внутрішніх справ та прокуратури. Отже, наступ на спроби зловживати правами набуває глобального характеру, що в принципі є прогресивним і адекватним заходом до проявів таких зловживань, які часто унеможливлюють отримання рішення суду в часто безпрограшних справах протягом кількох років.

 В якості короткого висновку слід зазначити, що попри окремі недосконалості з точки зору юридичної практики (окрім вищенаведених, можемо згадати ще з десяток) зміни до ГПК можна оцінити як позитивні, хоча практичне їх застосування може внести свої корективи