Термінознавство як наука

Літературна мова, крім загальновживаної частини, має численні підмови, які задовільняють потреби спілкування людей в найрізноманітніших сферах. Однією з таких підмов є наукова мова (інші назви  мова науки й техніки, фахова мова), найголовнішу частину якої становить термінологія.

Термінологія  1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, економічну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

У словниковому складі української літературної мови значне місце належить термінологічній лексиці, кількість якої весь час помітно зростає. До термінологічної лексики належать усі сло­ва, що об'єднуються в мові під загальною назвою терміни. Тер­міном називається спеціальне слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання — науки, техніки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо, напр.,: молекула, електрон, протон, синус, вітамін, рецеп­тор, блюмінг, віза, монізм, фонема, графема, кліше, лігатура, сульфідин, квінтет, гама, додаткова вартість, питома вага.

Термін (від латин. terminus  межа, межовий знак)  це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини. Так, термінами є такі назви, як пінобетон, видатки, мінералізація гумусу, брутто прибуток, вододжерело, господарський механізм.

Мовознавці виділяють такі ознаки терміна:

1) має чітке визначення, зафіксоване у словнику;

2) системний (класифікаційна системність, словотвірна системність);

3)однозначний у межах певної термінологічної системи або має тенденцію до однозначності

4) короткість (стислість) у плані вираження;

5) точний і не залежить від контексту;

6) відсутність синонімів у межах однієї терміносистеми;

7) стилістично нейтральний.

Терміни не є ізольованими одиницями мови, а частиною її словникового складу. Для розуміння основних вимог до терміна існує поняття “поля”. Поле – це певна термінологія, у межах якої термін точний і однозначний. Поза межами певного термінологічного поля він втрачає свою характеристику, набуває інших системних зв’язків. Отже, усі основні риси притаманні термінам лише в межах їх термінологічного поля. Вказівку на відповідне поле можна здійснити або екстралінгвальним шляхом (ознайомившись з ситуацією спілкування), або лінгвальним (у контексті).

Вивчаючи структуру термінів, лінгвісти виділяють такі типи термінів:

1) прості: непохідні (терміни, які на синхронному зрізі не мають моти-ваційних слів, напр.: криза, рейд, дхарма) і похідні (терміни, у яких можемо виділити мотиваційні основи і словотворчі афікси, напр.: гегельянство, біосевіоризм, беркліанство, акциденція, тезеврація);

2) складні (терміни, у яких можна виділити дві основи, напр.: вільнодумствувати, гіпостазувати, самоосвіта, );

3) складені (терміни-словосполучення, напр.: соціалістичне змагання, соціалістична інтеграція, інтернаціональний обов’язок, холодна війна);

4) терміни-символи (? , +) і терміни-напівсимволи (?-промені, ?-про-міння, ?-еманація).

Сучасна українська термінологія неоднорідна за походженням. Джере­лами її поповнення є:

1) вторинна номінація (термінологізація або ретермінологізація) – використання наявної в мові назви для позначення наукового поняття – поповнює термінологію кількісно (функції термінів починають виконувати слова, які раніше не були термінами) та якісно (звужується або розширюється семантика й змінюється обсяг понять) : капітал, пенсія, бунт журнал, облігація;

2) наявність у мові словотворчих моделей (морфологічний, морфолого-синтаксичний способи). Серед способів термінної деривації провід­на роль належить суфіксації; менш характерними є такі способи творення: префіксальний, безафіксний, абревіаційний, основоскладання та слово­складання;

3) аналітична деривація – один із найпродуктивніших шляхів поповнення терміносистем (приблизно 70 % термінів у різних терміносистемах – це словосполучення). Серед складених назв домінують дво- та трикомпонентні терміносполуки, утворені за такими моделями: іменник + іменник (нейтральність грошей), прикметник + іменник (національне багатство), порядковий числівник + іменник (перший прибуток), дієслово + іменник (страхувати майно); прикметник + прикметник + іменник (валовий національний продукт), іменник + прикметник + іменник (емісія цінних паперів), прикметник + іменник + іменник (маркетингове дослідження ринку); кількість багатокомпонентних термінів обмежена (журнал обліку госпо­дарських операцій, закон тенденції норми прибутку до зниження).

4) іншомовних запозичень. У галузевих терміносистемах української мови іншомовні запозичення становлять приблизно 40 % від однослівних термінів. Виділяємо групу інтернаціоналізмів – міжнародних термінів, уживаних не менш ніж у трьох неспоріднених мовах і запозичених переважно з грецької (економія, анархізм, автономія) або латинської (орган, нація, депутат, конгрес, ультиматум, цивілізація, демонстрація) мов. До інтерна­ціональної скарбниці термінології належать також терміни, запозичені з інших мов: англійської (воєнком, давистиза), італійської (балада, сонатина), німецької (бухгалтер, штаб), французької (ансамбль, парламент), іспанської (романс, сарабанда).

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи:

1. Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і т. д. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна система, осушувальна система, теорія економічного ризику. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина (дощувальна машина), пристрій, агрегат).

2. Міжгалузеві терміни – це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.

3. Вузькогалузеві терміни – це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: лізинг, банківська гарантія, деідеологізація, узаконення, дрена, чип.

Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці  професіоналізми та номенклатурні назви. Слід розмежовувати термінологію і професійну лексику. Одиницею професійної лексики є професіоналізми, які позначають спеціальні поняття, знаряддя чи продукти праці. Професіоналізми виникають тоді, коли певна галузь ще не має розвиненої термінології (рибальство, полювання, ремесла). Різниця полягає в тому, що термін – це цілком офіційна, узаконена назва певного наукового поняття, а професіоналізм – напівофіційне слово, сферою вживання якого є мовлення (зубний лікар замість стоматолог, материнка замість материнська плата). Професіоналізми мають емоційно-експресивне забарвлення і є обмеженими у вживанні. Професійну лексику використовують люди певної професії у жаргоні (слензі).

В українському термінознавстві існує низка праць, у яких досліджується галузева термінологія - біологічна (Л. Симоненко), будівельна (В. Марченко), військова (Т. Михайленко, Л. Мурашко, Я.Яремко),геологічна (М.Годована), гідромеліоративна (Л. Малевич), граматична (Н. Москаленко), друкарська (Е. Огар), економічна (Т. Панько), математична (А.Крейтор), машинобудівна (О. Литвин), медична (Г. Дидик-Меуш), мінералогічна (Н.Овчаренко), музична (З. Булик, С. Булик-Верхола), образотворча (Б.Михайлишин), радіотехнічна (І. Кочан), ринкових відносин (О.Покровська), риторична (З. Куньч), соціально-політична (А. Бурячок), спортивна (М.Паночко), театральна (А. Костюк), фізична (В. Пілецький, І.Процик), філософська (Н. Жовтобрюх, Д. Кирик), хімічна (Г. Наконечна), церковна (С.Бібла), юридична (О. Сербенська) тощо.

Однак стан терміносистем низки наук не відповідає ще всім вимогам. Основними недоліками термінології є багатозначність термінів у межах однієї терміносистеми, наявність омонімів, синонімів, невідповідність термінів поняттям, які вони виражають (неправильно орієнтовані терміни), відсутність чіткого визначення, громіздкість термінів, надмірне використання запозичених найменувань, відсутність уніфікації в правописі. Невпорядкованість різногалузевих терміносистем гальмує розвиток деяких наук і спричинюється до помилок у практичній діяльності.