26.Фінансова політика держави, її сутність та функції

Фінансова політика – сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. Основні складові фінансової політики держави такі: 1. Бюджетна політика - діяльність державних органів влади і управління стосовно формування, виконання та регулювання державного бюджету країни з метою забезпечення соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави. 2. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. 3. Грошово-кредитна політика - комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків, наприклад, регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці, забезпечення функціонування банківської системи та стабільності грошового обігу. 4. Завдяки митній політиці держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи систему митних платежів або певний митний режим. 5. Боргова політика передбачає систему дій та заходів щодо уникнення і врегулювання боргових проблем держави, забезпечення чи відновлення її платоспроможності та отримання максимального ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів. 6. Головне завдання інвестиційної політики полягає у створенні привабливого інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій у національну економіку. Головним суб'єктом політики, що проводиться є держава. Воно проводить: розробку науково обгрунтованої концепції розвитку фінансів; визначає основні напрями їх використання; розробляє заходи, спрямовані на досягнення поставлених цілей.

28.Історичні аспекти розвитку фінансів в Україні

Фінансова наука в Україні розвивалася в контексті її розвитку в умовах Російської імперії, тому важко визначити, який внесок зробили українські вчені для її розвитку. Питанням фінансів займався відомий літератор і громадський діяч ІМ. Франко. Передусім він аналізував фінансову політику Австро-Угорської імперії, характеризував діяльність багатьох фінансових установ, у тому числі комерційних банків, фінансових фондів, господарських товариств. І.Я. Франко був впевнений, що розвиток фінансово-кредитних відносин сприятиме активізації господарського життя в країні. Наприкінці XIX — на початку XX ст. фінансова наука в Україні зосереджувалася в університетах. Геніальною постаттю в українській економічній науці є М.І. Туган-Барановський. Він уперше відкрив сучасну інвестиційну теорію циклів. М.І. Туган-Барановський різко виступав проти запровадження прогресивного прибуткового податку, рекомендуючи для покриття витрат держави на ведення війни використовувати позики. Розглядаючи внесок українських фінансистів у розвиток фінансової науки, не можна не звернути уваги на постать М.Добриловського. У 1934 р. він видав курс лекцій "Основи фінансової науки". Теоретико-змістовна спрямованість наукових досліджень представників української фінансової думки свого часу сягала рівня тодішньої світової фінансової науки, а іноді й випереджала її. За часів Радянського Союзу фінансова наука, нажаль, не отримала належного розвитку. Із сучасних учених-фінансистів, які вивчають питання фінансів найвідоміші О.Д. Василик, І.О. Бланк, В.М. Опарін, С.І. Юрій, та ін.