22.Основні етапи розвитку фінансів

Перший етап еволюційного розвитку фінансів — це нерозвинена форма; вона характеризується невиробничим характером фінансів, тобто основна частина грошових коштів витрачалась на військові цілі та майже не впливала на економіку. За відсутності постійного державного апарату не було і системи формування доходів та витрат держави. У міру формування державного апарату і поширення його функцій, особливо у міру формування постійних військ, здійснення фортифікаційного і дорожнього будівництв, збільшується й роль фінансів. Основними джерелами доходів рабовласницьких держав були контрибуції, військова здобич, натуральні податки й особисті повинності. Тільки на етапі розпаду цього суспільства, особливо після другого великого суспільного розподілу праці, виникають товарно-грошові відносини з надзвичайно вузькою сферою застосування.

Властивістю другого етапу еволюції фінансів була саме вузькість, адже фінансова система складалася з однієї ланки — бюджетної — і кількість фінансових відносин обмежувалася. Більшість цих відносин пов'язувалася із формуванням і використанням бюджету.

Оскільки третій етап формувався із розвитком державності й подальшим розвитком товарно-грошових відносин, — виникала потреба у нових загальнодержавних фондах грошових коштів та відповідно нових групах грошових відносин, пов'язаних із формуванням і використанням цих фондів. Для XX ст. характерні розвиток продуктивних сил, створення монополістичних об'єднань, розширення функцій капіталістичних держав . На сьогодні повсюди, незалежно від політичного й економічного устроїв держави, фінанси перебувають на новій стадії розвитку (четвертому етапі). Це зумовлено розширенням структури фінансової системи, високим ступенем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин. На цій стадії фінанси є одними з найважливіших знарядь непрямого впливу на відносини суспільного відтворення матеріальних благ, робочої сили та виробничих відносин. Історичний огляд еволюції фінансів України свідчить, що її фінансова система перебуває на четвертому етапі розвитку фінансових відносин розвинутих країн.

23 І 27.Еволюція розвитку фінансової науки

До XV ст. фінансової науки як окремої галузі наукових знань не існувало, хоча окремі її аспекти розглядались філософією, зокрема представниками античної науки Арістотелем, Платоном, Ксенофонтом, Ціцероном та іншими. Практичні питання фінансів за часів рабовласницького ладу вирішувалися державною елітою у контексті задоволення державних потреб. У 1577 р. французький науковець Ж. Боден опублікував працю "Фінансові нерви держави", яку вважають початком публічної фінансової науки. З того часу фінансова наука набула нової якості. З'являються цікаві наукові праці з фінансів. У 17ст. В. Петті опублікував працю "Трактат про податки і збори", яка за своїм змістом розкривала засади політичної економії. Наукові здобутки В. Петті суттєво вплинули на розвиток економічної науки загалом і фінансової зокрема.У XVII—XVIII ст. вагомий внесок у розвиток фінансової науки зробили німецькі - Л. фон Се-кондорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд. Вони акцентували увагу на системі управління фінансами, взаємозв'язку фінансів з економікою, залежності добробуту населення від платоспроможності щодо податків. Пожвавленню фінансової науки сприяли ідеї Великої французької революції.

Друга половина XIX ст. характеризується політичними та економічними перетвореннями радикального характеру: відбулися революційні зміни в економіці; започаткувався розвиток правових основ державного управління, включаючи фінансове право.

До відомих фінансистів XIX ст. належать: Ж. Сісмонді ,Е. Сакс, Ф. Нітті, Б. Селігман та ін.

У Росії термін "фінанси" з'явився наприкінці XVIII ст. внаслідок запозичення з французької літератури. До цього використовувався термін "казна".

Серед видатних українських представників фінансової науки чільне місце займає І. Франко, який присвятив фінансовим проблемам більше 40 праць. Актуальність багатьох порушених І. Франком фінансових проблем не викликає сумнівів і сьогодні. Вагомий внесок у розвиток фінансової науки в Україні зробив М. Туган-Барановський, який виступав проти запровадження прогресивного оподаткування, досліджував фінансові можливості держави, підприємців, працівників.