Глобалізація як соціальний феномен

Дослідники виділяють три ракурси глобалізації як соціального явища: соціально-політичний, соціально-економічний, соціокультурний. Термін «глобалізація» має багато змістовних значень, теорій та підходів. На думку Яна Нєдєрвіна, в соціальних науках існує стільки концепцій глобалізації, скільки дисциплін: «Якщо ми розглядаємо глобалізацію як багатовимірний процес, то всі ці підходи до теми достатньо релевантні. Глобалізацію можна розуміти, як безконечний синтез багатьох дисциплінарних підходів»[Джерело?]. Наприклад, дослідниця В. Воронкова під сутністю глобалізації розуміє «перетворення людства на єдину структурно-функціональну систему, організовану за універсальними принципами»[Джерело?]. На думку західного соціолога В. Бека, «глобалізація — це ідеологія панування світового ринку, ідеологія неолібералізму»[Джерело?]. Далі в дослідженні наводяться приклади визначення процесів глобалізації західних авторів. Але існуюча полісемантичність поглядів вказує, на думку М. Чешкова, на кризу глобалізації як науки, що не встановила ні предмет, ні суб'єкт власного дослідження, у зв'язку з цим залишається відкритим питання про сутність глобалізації.

Сутність та етапи глобалізації

Глобалізація охоплює практично всі сфери суспільної діяльності, включаючи політику, ідеологію, культуру, спосіб життя, самі умови існування людства. Глобалізація виражається в таких процесах:

зміцнення зв'язків між найвіддаленішими куточками планети, небувале поширення по всій планеті ідей та інформації, технологій, культури, ціннісних орієнтацій, способу життя, поведінки;

зростаюча інтенсивність взаємозв'язків у сфері торгівлі, фінансів, міграції населення в наслідок розвитку всеосяжних систем транспорту та комунікацій;

виникнення спільних для світового співтовариства проблем, процес зростання загальнолюдських інтересів у всіх сферах людського буття, стертя граней між місцевими й всепланетарними подіями.

Початок глобалізації знаменували події після 1945 р.

Друга світова війна стала глобальною війною, у яку тією чи іншою мірою були залучені всі континенти.

У 1945 р.була створена ООН, а також могутні наддержавні фінансові установи — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк.

Науково-технічна революція стала впливовим суспільним явищем.

Другий період 1970 — 1990-ті рр., тривав на тлі розвалу радянського блоку, а згодом і самого СРСР, завершення «холодної війни». У цей період людство усвідомило наявність глобальних проблем і здійснило спроби їх вирішення. З початку XXI ст. розпочався третій період глобалізації:

11 Вересня 2001 р., після атак на сша, глобального характеру набула боротьба проти світового тероризму;

у 2007 р. свідченням глобального характеру економіки стали спільні дії центробанків провідних держав та початок світової фінансової кризи.

Потогінне виробництво

У багатьох бідніших країнах глобалізація є результатом діяльності закордонного бізнесу, який експлуатує працівників цих країн, щоб отримати перевагу над конкурентами завдяки нижчій заробітній платі працівників.

Одним прикладом, таких потогінних виробництв є підприємства, які виробляють спортивне взуття, а саме — компанія Nike. У бідних країнах будуються фабрики де працівники згодні працювати за низьку плату. Потім, якщо закони праці в таких країнах змінюються на користь працівників, то фабрики закриваються і переїжджають до інших країни з привабливішими умовами для ведення бізнесу.

№8.

Передбачення як багатопланова проблема містить у собі дослідження теоретико-пізнавальної компоненти, що пов'язана з вивченням законів матеріального світу, і сферу практичного застосування. Практичний бік передбачення проявляється в одержанні соціальних прогнозів щодо різних сфер життєдіяльності суспільства.

Науковий підхід до аналізу прогнозування передбачає виділення методологічної ролі ключових понять, передусім таких, як «передбачення», «прогнозування», «минуле», «теперішні», «майбутнє». У перших двох зафіксована спроможність людини передбачити істотне в речах та процесах ще до того, як це буде з'ясовано у досліді, на практиці. Поняття «передбачення» є родовим для всіх наведених понять. Передбачення характеризує спроможність суб'єкта пізнання до відображення, що випереджає дійсність. Специфіка пізнання явищ, які існують, але досі не зареєстровані, та явищ майбутнього виражається у понятті «провіщення».

Слід окремо наголосити на тому, що коли йдеться про соціальне передбачення, то мається на увазі насамперед пізнання майбутнього. Окрім того, для фіксації цієї специфіки у суспільствознавстві використовується поняття «прогнозування». Підсумок прогнозування відбиває поняття «прогноз».

«Прогнозування» — процес отримання знань про майбутнє лише на ґрунті спеціальних наукових методів. На відміну від нього, «передбачення» і «провіщення» можуть бути віднесені і до набуття знань про майбутнє не тільки на основі наукових методів. В умовах науково-технічного прогресу прогнозування стає складовою частиною того чи іншого виду діяльності.

Методи прогнозування можна умовно об'єднати у кілька основних груп.

Екстраполяційні методи спираються на емпірично фіксовані закони, тобто на усталені низки явищ, що повторюються. У зв'язку з цим треба зауважити, що емпіричне знання не може бути отримане і, певна річ, застосоване для одержання прогностичного висновку поза рамками певної теорії або бодай її фрагментів. З позиції прогнозування використання будь-якого теоретичного закону є можливим лише за умови усвідомлення реалій, які сприяють втіленню його, інакше кажучи, — за наявності об'єктивних даних. Існує відмінність між теоретичним та емпіричним знанням, а це дає змогу використовувати її як критерій класифікації методів прогнозування.

У прогнозуванні (як і у науковому пізнанні) велику роль відіграє інтуїція, під якою розуміється спроможність вгадувати ціле до того, як будуть отримані всі частини цього цілого; здатність охоплювати в уяві найтиповіше, що є істотним ще до одержання результатів дослідження його.

Найпростіший метод прогнозування — екстраполяція; вона ґрунтується на інтуїтивній впевненості у тому, що напрям, тенденція розвитку будуть постійними протягом прогнозованого періоду.

Аналізуючи метод екстраполяції, слід враховувати, що екстраполяція відображає стабільність і повторюваність явищ та процесів, елементи її присутні у всіх інших методах прогнозування. Той факт, що певна частина дослідників переоцінює роль і значення методу екстраполяції, пояснюється притаманною емпіричному позитивізму гіпертрофією індукції як методу пізнання. Хибним прогностичний висновок буде лише тоді, коли метод екстраполяції як інструмент прогностики неправильно застосовується, тобто коли відсутні інтуїтивна і логічна оцінки розміру часового інтервалу, в якому діє тенденція.

Методи моделювання та аналогії. Основу їх становлять емпіричне і теоретичне знання. Відносини аналогії (уподібнення) між моделлю та оригіналом встановлюються за допомогою гіпотези, що має ту чи іншу міру вірогідності. Модельні методи прогнозування характеризуються різноманітністю форм. Можна виділити два основних методи моделювання соціальних процесів:

модельний дослід (заснований на аналізі дослідження розвитку обмеженої соціальної системи);

інформаційне (комп'ютерне) моделювання.

Історична аналогія має обмежену пристосованість до соціального передбачення. І це зрозуміло, адже майбутньому супутні інші історичні умови.

Логічні методи прогнозуванню є надзвичайно різноманітними. Має сенс виділення двох основних методів моделювання соціальних процесів:

«визначення теоретично можливих меж» розвитку якісно визначених систем;

сценарії (системні уявлення) можливого майбутнього.

Прогнозування, що ґрунтується на припущеннях експертів, чи експертна оцінка перспектив реального історичного процесу. До цієї групи, як правило, відносять:

індивідуальне інтуїтивне прогнозування;

консенсус (вироблення експертами спільної точки зору з певного питання щодо майбутнього);

«мозкову атаку», або «брейнстормінг» (засіб вирішення проблем і спосіб прогнозування, особливо, коли виникає потреба перебирання можливих ситуацій у майбутньому). Суть методу полягає в тому, що висуваються будь-які, хай і «дивовижні» ідеї щодо проблеми; ці ідеї розвиваються, можна запропонувати власні, але критикувати їх не дозволяється.

метод Дельфі ґрунтується на послідовному опитуванні експертів, під час якого кожного з них знайомлять з думкою інших; як наслідок ряду циклів — з'ясовується переважаюча думка;

Соціальні прогнози бувають різними: пошуковими, нормативними, аналітичними та застерігаючими. Якщо, наприклад, пошуковий прогноз виходить з можливостей, які існують об’єктивно, то нормативний прогноз має за основу потреби, прагнення, ціннісні орієнтації суб'єкта.

Аналітичні прогнози, отримані за допомогою методів логічного прогнозування, характеризуються високою достовірністю і дають докладну картину майбутнього у його необхідних та істотних відносинах. Можна прогнозувати не тільки розвиток певної галузі народного господарства або роду діяльності, а й розвиток усього світового співтовариства. Першу глобальну модель світового розвитку (системного опису демографії, світового виробництва і вичерпування природних ресурсів) запропонував Дж. Форестер. Вона ґрунтується на спрощеній екстраполяції п'яти факторів: зростання народонаселення, індустріалізації, забруднення навколишнього середовища, виробництва продуктів харчування, видобутку природних ресурсів.

Вихід у світ книги Дж. Форестера «Світова динаміка» збігся: з початком роботи Римського клубу, що об'єднав адвокатів, бізнесменів, представників гуманітарної інтелігенції, заінтересованих у дослідженні проблем глобального розвитку. Римський клуб запропонував виконати контрактні досліди групі учнів Дж. Форестера. Ця група підготувала у 1972 р. Римському клубові першу доповідь, що являла собою деталізовану модель Форестера. У доповіді здійснено спробу щодо введення до цієї моделі численних статистичних даних та перевірки її адекватності.

Основний висновок, якого дійшла група, такий: за сучасних темпів економічного і демографічного розвитку реальністю XXI ст. стане вичерпання природних ресурсів та масова загибель людей, забруднення навколишнього середовища тощо. Щоб не допустити цього, слід вжити заходів щодо обмеження зростання чисельності населення і подальшого розвитку економіки у світовому масштабі.

На думку доктора Д. Медоуза (керівника дослідної групи), викликають занепокоєння такі тенденції світового розвитку, як прискорення темпів індустріалізації, швидкий приріст населення, вичерпання невідновних ресурсів, збільшення зон недостатнього харчування, погіршення навколишнього середовища.

Саме ці п'ять елементів прийняті як основні у дослідженні Медоуза і його співробітників. Перед групою дослідників було поставлено завдання з'ясувати зв'язок, по-перше, між зростанням чисельності населення та індустріалізацією; а по-друге, між динамікою споживання природних ресурсів і виробництвом продуктів харчування.

Населення. У моделі Д. Медоуза сучасні йому тенденції зростання населення екстраполюються на прийдешні десятиріччя. На основі їх формулюється ряд висновків:

не існує можливостей для вирівнювання кривої зростання населення на 2000 р.;

більшість вірогідних батьків 2000 р. вже народилися;

можна очікувати, що через ЗО років населення планети буде дорівнювати 7 млрд чол. Інакше кажучи, якщо знижувати рівень смертності так успішно, як раніше, і не намагатися знизити плодовитість, то у 2030 р. чисельність людей у світі зросте порівняно з 1970 р. вчетверо.

Виробництво. За основу було прийнято положення, що зростання виробництва випереджає зростання населення. Але таке припущення невірне, бо воно ґрунтується на гіпотезі, згідно з якою промислова продукція світу рівно розподіляється поміж усіх землян. Насправді ж значна частина промислової продукції припадає на промислове розвинуті країни, в яких темпи зростання населення завжди є низькими.

Розрахунки доводять, що у процесі економічного зростання розрив між багатими та бідними державами світу неухильно збільшується.

Виробництво продуктів харчування. Третина населення світу (50—60 відсотків населення країн, що розвиваються) зазнає недоїдання. І хоч загальне сільськогосподарське виробництво у світі зростає, виробництво продуктів харчування на душу населення у країнах, що розвиваються, ледь зберігається на сучасному, досить низькому рівні. Можливість збільшення виробництва харчових продуктів врешті-решт залежить від наявності невідтворюваних ресурсів. За умов збереження сучасних темпів споживання природних ресурсів і подальшого Їх зростання, вважає Д. Медоуз, абсолютна більшість невідтворюваних ресурсів через сто років стане надто дорогими.

На перший погляд здається, що перша доповідь Римському клубові органічно вписана у канву звичайних футурологічних творів, бо предмет дослідження — майбутнє нашої цивілізації. Але це не так. Даний проект має особливість, яка зумовлена специфічним підходом до усвідомлення майбутнього, що й стало вихідним пунктом для виникнення нового напряму наукових досліджень — глобального моделювання. Розкрити цю специфіку допомагають результати досліджень і висновки групи Масачусетського технологічного інституту.

Чи витримає біосфера Занепокоєність з приведу впливу виробничої діяльності на природне середовище стрімко зростає в останні два десятиріччя. Спроби кількісного виміру його залишаються вкрай недосконалими. Оскільки забруднення навколишнього середовища перебуває у складній залежності від чисельності наведення, індустріалізації та специфічних технологічних процесів, важко дати точну оцінку, наскільки швидко підіймається експоненціальна крива загального забруднення. Втім можна навести таке міркування. Якщо у 2000 р. у світі буде 7 млрд. чол., а валовий національний продукт на душу населення буде таким, як сьогодні у США, то загальне забруднення навколишнього середовища принаймні у 10 разів перебільшить сучасний рівень.

Чи зможуть природні системи витримати це — поки невідомо. Скоріш усього, припустиму межу буде досягнуто у глобальному масштабі при експоненціальному зростанні населення і забруднень. Із сказаного можна зробити такі висновки.

Якщо сучасні риси індустріалізації, стала тенденція зростання населення світу, забруднення навколишнього середовища, виробництво харчових продуктів і вичерпання ресурсів залишаться незмінними, то зростання їх на нашій планеті досягне своєї межі вже у наступному столітті. Найбільш ймовірним наслідком цього стане раптове і невпинне падіння чисельності населення та обсягу промислового виробництва.

Існує можливість домогтися екологічної та економічної усталеності, Стан глобальної рівноваги можна спроектувати таким чином, що будуть задоволені основні матеріальні потреби кожної людини на Землі, вона матиме можливість реалізувати свій індивідуальний потенціал.

Якщо люди Світу вважатимуть за доцільне вирішення проблем, яке пропонувалося у пункті 2, то чим швидше вони рухатимуться у відповідному напрямі, тим більше шансів вони матимуть на успіх.

Аналіз пророцтв стосовно майбутнього, як людської цивілізації в цілому, так і її окремих етносів доводить, що події, які знаходяться попереду нашого сьогодення на «стрілі часу», аж ніяк жорстко не детерміновані, не визначені і не накреслені наперед Божественним промислом. Ця обставина пов’язана із самою природою часу. В «критичних пунктах» розвитку (точках біфуркації) будь-якого явища, події або процесу майбутнє розпаралелюється на багато векторів подій і набуває вірогідного характеру.

Ця обставина добре відома всім тим, хто серйозно займається пророцтвами: трансовим контактерам, пророкам, віщунам, прогностикам, футурологам. Мішель Нострадамус з цього приводу зауважив: «Що стосується майбутнього, то істина не може бути цілком визначеною». Всі тексти, що містять пророцтва, в тому числі і священні Книги людства, несуть на собі відбиток фрактальності. Це означає, що вони можуть бути з однаковим результатом «накладені» на різні за своїм масштабом та змістом події майбутнього. Крім того, точність будь-яких передбачень залежить від багатьох факторів: обдарованості самого пророка, характеру події (чим вона незначніша, тим гірша прогнозованість), рівня впливу на об’єкт чи суб’єкт, що розглядається, тих чи інших чинників, і, вкінець, від віддаленості в часі подій, що прогнозуються.

Тому тільки з урахуванням всього вищевикладеного можна сприймати нижченаведені пророцтва стосовно майбутнього України, підготовлені НДІ Класичної астрології (м .Київ, Андрій Поправко, 2001).

Хоч і не дуже часто, але давні астрологи та пророки згадують Україну. Мішель Нострадамус в багатьох своїх віршах-катренах говорить про події, що стосуються майбутнього України, але прямо її не називає. Тому стосовно багатьох сучасних інтерпретацій й пророцтв великого астролога минулого виникає сумнів: чи дійсно в них мова іде про нашу країну. Втім, є безпосередня, достатньо чітка, згадка про Україну. Мова йде про катрен XCV, центурія III, яка перекладається таким чином:

Закон Мора поступово загасне,

Потім другий [прийде],

більш спокусливий,

Борисфен першим прийде встановити

[Своїми] талантами й мовою [цей]

привабливий закон.

«Закон Мора» можна тлумачити, як доктрину утопічного соціалізму. Але що означає «інший закон»? Новітню технологію державотворення (конституція Пилипа Орлика)? Теорію ноосфери першого президента Академії наук України Володимира Вернадського? Або «Таємну доктрину» народженої в Катеринославі Олени Блаватської?

Щоб більш-менш чітко відповісти на ці питання, потрібно звернутися до іншого пророцтва М.Нострадамуса, викладеного в прозі : «а в жовтні-місяці звершиться настільки великий переворот, що подумають буцімто сила земного тяжіння втратила свій природний напрямок, та порине вона в постійну темряву, будуть цьому передувати весняні події, а потім прийдуть надзвичайні зміни, зміна царювань, великі заколоти, розмноження Нового Вавілона… і буде це впродовж лише сімдесяти трьох років та семи місяців». «Новий Вавілон» – це, безперечно, Радянський Союз, 73 роки та 7 місяців існування якого, рахуються від розгону більшовиками російських Установчих Зборів до провалу серпневого путчу 1991 року та масового виходу республік із складу СРСР. Втім, мало хто звернув увагу на те, що ця цитата має продовження такого змісту: «… а потім пустить паростки та, яка тривалий час була безплідною; починаючи з 50-го градусу, і котра оновить всю Християнську Церкву. І буде встановлений великий мир, союз та злагода….» Але передувати цьому новому «золотому віку» будуть, як сказано далі, тривалі часи тяжких випробувань.

Наступні рядки описують наші часи: «Країни, міста та вісі, королівства та провінції зійдуть із свого минулого шляху, щоб стати вільними, ще глибше поринуть в рабство, і будуть таємно незадоволені один одним».

Для нас тут важливі висловлення про країну, що «тривалий час була безплідною», та ту, що на «50-му градусі». Неважко здогадатися, що тут мова йде про широту Києва.

Таким чином, згідно Нострадамусу, Україна має оновити християнську релігію та встановити в світі «новий закон» – нові, як вбачається, принципи світобудови та міжнародного порядку. Це цілком відповідає розкритому нами раніше змісту архетипу «Україна».

Всьому вищевикладеному відповідають пророцтва, викладені в деяких інших джерелах. У попередника Нострадамуса – великого цілителя, алхіміка, філософа-містика та астролога Парацельса (1493-1541) є таке пророцтво стосовно України: » В тій країні [скіфів], про котру вже ніхто ніколи не думав, як про країну, в котрій може статися щось значуще, над пригнобленими та приниженими спалахне сяйвом Великий Хрест. Це має статися через 500 років після моєї (Парацельса) смерті». Через 500 років – це в 2041 році. І далі: » Спалахне Божественне Сяйво з Гори країни гіпербореєв, і його побачать всі мешканці Землі».

Буде об’єктивним зауважити, що «Скіфія» та «Гіперборея» мають відношення як до Русі-України, так і до пізнішої Русі-Московії. В давнину вони мали відношення до нашої землі. Але обидва історичних топоніма можуть тлумачитися і по іншому. До Росії в середні віки мали чітке відношення лише назви «Московія» та «Тартарія»

Саме останню назву використовує ще більш давній (XIV ст.) астролог-пророк, флорентієць РаньоНеро, автор збірки пророцтв «Вічна Книга». Там, зокрема, є таке пророцтво: «В кінці XX сторіччя світ буде вклонятися Сатані. Багато білих людей будуть причаровані цією релігією (комунізмом – авт.). Головний центр спокуси – країна Тартарія». Якщо в XIV сторіччі пророки чітко розрізняли Гіперборею та Тартарію, то з великою долею вірогідності можна стверджувати, що в передбаченнях Парацельса стосовно святого Божественного Хреста, мова йде саме про Україну. Але це не заперечує спільну духовну місію Росії та України, як великих православних країн. Питання лише в тому, де почнеться тріумфальний поступ оновленого відповідно до вимог тієї далекої епохи християнства – в Україні чи в Росії?

Згадка про Гору країни гіперборєїв підтверджує нашу думку, так, як в давній історичній та духовній літературі Горою називали Київські пагорби, як, наприклад, про це пишеться у «Велесовій Книзі»: «…пішли до Гори, до Києва».

Таким чином, стародавні пророки відводили Україні в Божому Промислі особливе значення і віщали про її місію, як каталізатора відродження Землі на духовній основі.

В нашому контексті цікавим буде також звернутися до китайської писемності, як до специфічної знакової системи з прогностичними функціями.

Назву «Україна» передають три ієрогліфи, які вимовляються (в латинській транскрипції як «Wukelan», а пишуться, як «Україна» –

де:

– wu – чорний, вороний; ворон, ворона; Варуна – ведичне «темне» божество, яке шанувалося нашими предками;

– ke – зуміти, бути спроможнім, перемогти, подолати;

– lan – пахуча квітка, орхідея.

Як бачимо, ці три ієрогліфи відображають: з одного боку – історичний код України (від темного минулого, яке уособлював Варуна, через страждання і боротьбу – в заквітчане шаною та повагою всього світу майбутнє), а з другого боку – акцентують увагу на її сакральних, архетипічних рисах, як покровителя землеробства (чорнота, чорнозем, просто земля), лицаря духовних цінностей європейської цивілізації та уособлення її краси та жіночості (квітка), яка розповсюджує по світу витончений аромат («тонкі» політичні, соціальні та суто інформаційні технології (знакові системи)).

Відповімо на питання: коли Україна зможе піднятися на «повний зріст» для виконання своєї всесвітньо-історичної місії?

У «Велесовій Книзі» – найдавнішій історичній пам’ятці нашої культури є такі слова:

Не дав Дажбог смертним

знати майбутнє

Тож розхвалімо мудрість його

І старе згадаємо…

Що стосується минулого, то за сім з половиною тисяч років своєї історії Україна мала декілька піднесень:

- Трипілля, Аратта (з середини V до початку III тис. до н.е.);

- Скіфія, Сколотія (VI – IV ст.ст. до н.е);

- Русколань, Антія (II – V ст.ст. до н.е.);

- Київська Русь (X – XII ст.ст.н.е);

- Козацька Україна (XVI – XVII ст.ст. н.е.).

В ці історичні періоди Україна або очолювала світову цивілізацію, або досягала рівню розвитку передових країн. Виходячи з такої – сакральної – періодизації нашої історії, фахівці НДІ Класичної астрології, про яких ми вже згадували, довели, що Україна, як і будь-яке архетипічне утворення, розвивається циклічно. А в українській історії домінує цикл тривалістю 720 років (третина так званої прецесійної епохи, що складає 2160 років). Продовжуючи лінію історичних піків: VI ст. до н.е. – рубіж II / III ст.н.е – X ст.н.е – XVII ст. н.е. (Козацька Держава), ми далі отримуємо століття наступного піднесення – XXIV ст. (у Парацельса – 2041 рік). Але це століття – «час піку», а період піднесення, як доводить астрологія, починається на одне-два сторіччя раніше. Цікаво, що великий російський філософ-містик та духовидець Даніїл Андрєєв саме на ці часи пророкує встановлення «Рози Світу» – інтернаціонального духовного руху, що об’єднає догмати всіх релігійних та філософських вчень світлої спрямованості. Одночасно «Роза Світу» – це Всесвітня Федерація держав, що гармонійно регулює економічні та суспільні рухи в інтересах духовного розвитку окремої людини. Тому цілком слушно буде припустити, що Україна і є та квітка з витонченим ароматом, «Роза світу», яка стане ініціатором та каталізатором нового світового порядку на засадах духовності.

Дуже ще далеко до цих світлих часів. Народ України сьогодні знаходиться в стані духовної сплячки і тільки-тільки вкрай повільно та боляче починає з неї виходити. Але всі передумови майбутнього починають складатися вже зараз. І жоден з пророків не заперечував, що його – це майбутнє – можливо наблизити. Ми маємо всі шанси, дорогий читачу, для того, щоб зробити цю святу справу. Для цього ми маємо любити свою Україну і поважати її сакральні витоки. А ще ми маємо чесно працювати. Так будемо гідні нашої святої України!