Розділ 2. Право, застосовне до міжнародних повітряним перевезенням

З визначення "міжнародне повітряне перевезення" і розподілу перевезень на регулярні й нерегулярні очевидно, що їхнє регулювання здійснюється міжнародним повітряним правом і національним правом. Здійснювані в рамках регулярних і нерегулярних повітряних сполучень такі перевезення, природно, підпадають під дію загальновизнаних принципів міжнародного повітряного права, принципів і норм, що втримуються в багатобічних і двосторонніх угодах, ув'язнених різними державами із приводу діяльності міжнародного повітряного транспорту.

Поряд із принципами й нормами міжнародного публічного права важливе місце в практичному забезпеченні експлуатації міжнародних повітряних сполучень займають закони й правила внутрішньодержавного (конституційного, державного, адміністративного, цивільного, арбітражного й карного) права, які регулюють відносини між споживачами транспортних послуг (пасажирами, вантажовласниками й відправниками вантажу, туристичними фірмами, експедиторами й т.п.) і їхніми міжнародними авіаперевізниками, що надають.

За допомогою міжнародного права забезпечується впорядкування міждержавних відносин у сфері міжнародних авіаперевезень. Однак для повноцінного врегулювання всіх питань міжнародних перевезень цього недостатньо. Споживачі послуг міжнародних перевізників - фізичні і юридичні особи, їхнього права й законних інтересів захищаються міжнародним правом у певних межах. Можливості міжнародного права небезмежні, особливо коли це стосується приватних відносин, що виникають між споживачами авіатранспортних послуг і міжнародних авіаперевізників.

Як відомо, цивільно-правові відносини, ускладнені так званим "іноземним елементом", регулюються міжнародною часткою правом, що є частиною національних правових систем різних держав. Нерідко в процесі міжнародного перевезення між авіаперевізником і споживачами його послуг виникають цивільно-правові відносини, пов'язані з виконанням зобов'язань по перевезенню. Затримка рейсу, ушкодження або втрата багажу, заподіяння шкоди життя й здоров'ю пасажира і його матеріальне відшкодування перевізником - ці й інші питання стали об'єктом уніфікації в міжнародних конвенціях по приватному повітряному праву - спочатку у Варшавській конвенції 1929 р., а потім Монреальской конвенції 1999 р.

Завдяки уніфікованим нормам деяких правил міжнародного повітряного перевезення вдалося перебороти множинність підходів до регламентації питань транспортної документації, вимог до квитків і авіанакладної, відшкодуванню збитку, дозволу споровши між авіаперевізником і пасажиром, порядку пред'явлення претензій по перевезенню, валютним розрахункам. Однак уніфікації піддалася лише частина правил міжнародних авіаперевезень. Висновок і виконання договору міжнародного повітряного перевезення пасажира, висновок і виконання договору міжнародного перевезення вантажу, укладання договору перевезення вантажу в змішаному повідомленні регулюється національними законами й правилами й коллизионными нормами міжнародного приватного права.

Особливістю міжнародного перевезення є те, що вона підпадає під регулювання як міжнародного, так і внутрішньодержавного права. Збіг об'єкта правового регулювання міжнародного й національного права - досить часте явище в практиці співробітництва в різних областях міжнародних відносин. Такий збіг аж ніяк не означає, що в результаті цього норми міжнародного права поєднуються з відповідною групою норм національного права в якесь комплексне правове утворення. Збіг міжнародного перевезення як об'єкт, що підлягає регулюванню з боку міжнародного й національного права одночасно, означає на практиці лише одне: у питаннях регулювання міжнародних авіаперевезень не можна вибирати тільки міжнародне право або тільки національне право. Підходи того й іншого права до практичного регулювання міжнародних перевезень повинні узагальнюватися й застосовуватися в комплексі.

Зокрема , щоб відносини по міжнародному авіаперевезенню були врегульовані належним чином, російський перевізник повинен застосовувати Чиказьку конвенцію 1944 р., Варшавську конвенцію 1929 р., Повітряний кодекс 1997 р., Цивільний кодекс, загальні правила повітряних перевезень, а у випадку суперечки - Арбітражний процесуальний кодекс 2002 р.

Міжнародні авіаперевезення - область важливих економічних інтересів як держави, так і перевізника. Регулююча роль держави в цій сфері зовнішньоекономічних зв'язків складається у видачі дозволів національним і іноземним авіаперевізникам на здійснення регулярних або нерегулярних пасажирських і вантажних перевезень, здійснення контролю за комерційною діяльністю національних і іноземних авіаперевізників, ліцензування діяльності в області міжнародних перевезень, сертифікацію експлуатантів комерційної цивільної авіації. У деяких державах ліцензія видається національному перевізникові, а дозвіл - іноземному заявникові, у той час як в інших державах ліцензія видається на здійснення регулярних перевезень, а дозвіл - на здійснення чартерних рейсів.

У Росії прийняті Федеральні авіаційні правила ліцензування діяльності в області цивільної авіації й Федеральні авіаційні правила "Сертифікаційні вимоги до експлуатантів комерційної цивільної авіації. Процедури сертифікації". Згідно п. 1 Правил ліцензування однієї із цілей ліцензування діяльності в області цивільної авіації є "забезпечення безпеки польотів і авіаційної безпеки", створення нормальних умов "функціонування ринку авіаційних перевезень, робіт і послуг". Відповідно до п. 2 Правил ліцензування ліцензуванню підлягають, зокрема , "здійснення й забезпечення повітряних перевезень (внутрішніх і міжнародних) пасажирів, багажу, вантажів і пошти на комерційній основі". За змістом цих Правил російському експлуатантові цивільного повітряного судна необхідно одержати ліцензію на здійснення міжнародних перевезень, що по суті є своєрідною юридичною формою допуску держави авіаперевізника до експлуатації російських міжнародних повітряних сполучень.

З набранням чинності Федеральних авіаційних правил про сертифікацію для виходу й роботи на міжнародних повітряних лініях недостатньо одержати ліцензію на міжнародні перевезення. Тепер авіаперевізник повинен одержати сертифікат відповідності (сертифікат експлуатанта). Без цього документа експлуатація цивільних повітряних судів не допускається.

Таким чином, міжнародне перевезення регулюється спеціальними нормами міжнародного повітряного права, уніфікованими нормами, коллизионными нормами міжнародного приватного права, а також законами й правилами національного повітряного законодавства. У силу цих обставин у процесі правового регулювання міжнародних авіаперевезень беруть участь самостійні інститути міжнародного й національного права, у сукупності складові право міжнародних повітряних перевезень.