3.4. Релігія в соціологічній концепції м. Вебера

Ступінь раціоналізації, як показує Вебер, обернено пропорційна силі впливу магічного елемента, який присутній в кожній релігії. Ця пара протилежностей (раціональне - магічне) є одним з головних інструментів його аналізу релігії.

У міру того, як він осмислював роль релігійного чинника в структурі соціального життя, його соціологія релігії отримала поряд з колишньою ще одне навантаження. Вебер в соціології релігії намагається виявити компоненту, яка складає найважливішу характеристику соціальної дії, а саме: суб'єктивно мається на увазі сенс. Якщо в соціології права та держави (політичної соціології) він аналізує типові форми «орієнтації на іншого» («очікування»), то в соціології релігії типологизируют найбільш суттєві форми смислів, як вони виступали в історії. Дослідники творчості Вебера відзначають, що вивчення соціології релігії Вебера дає можливість оцінити зміст і значення його методологічної категорії «соціальної дії» як орієнтованого на «суб'єктивно мається на увазі сенс», і навпаки, тільки маючи на увазі цю методологічну категорію, можна адекватно оцінювати місце і роль соціології релігії в веберовской соціології взагалі.

У соціальному дії практично неможливо відокремити один від одного такі його моменти, як «суб'єктивно мається на увазі сенс» і «орієнтацію на іншого», бо вони злиті воєдино. Власне, також важко відокремити один від одного релігійно-етичні та державно-правові утворення. Вони в історії завжди тісно пов'язані. Але з метою аналізу Вебер свідомо розводить (розщеплює) ці моменти, щоб потім, в ході дослідження, зв'язати їх свідомо і, отже, усвідомити собі механізм їх зв'язку.

Таким чином, можна зробити висновки, що значення Вебера, як одного з найбільших соціологів 20 століття, неможливо було б пояснити, якщо б ми зупинилися лише на фіксації тієї обставини, що він за духом своїм протестант. Тут, мабуть, необхідно визнати, що той тип ставлення до дійсності, який характерний для протестантизму, і та соціальна реальність, яка цим типом діяльності формується, були б для Європи набагато більш універсальними, ніж можна було б припускати. Розвиток капіталізму зробило універсальної життєву установку протестантизму. Можна з упевненістю сказати, що величезне значення роботи Вебера «Протестантська етика і дух капіталізму» полягає в тому, що він перший зафіксував універсальне значення протестантизму для капіталістичного розвитку Заходу. Крім того, він одночасно через порівняння з протестантизмом виявив характер раціональності як фундаментального принципу індустріального суспільства. Таким чином, саме протестантизм мислення Вебера дав йому установку і специфічне бачення сучасної ситуації в розвитку західного суспільства. Це ж бачення стало кордоном веберовского мислення, оскільки, радикально розвівши протилежності, він не знайшов між ними з'єднувального мосту, а, отже, і вихід з кризи.

4. Соціологічні погляди Карла Маркса.

Карл Маркс (1818-1883 pp.) - визначний учений, засновник конфліктної парадигми в соціології. Разом зі своїм однодумцем і соратником Ф. Енгельсом він фактично здійснив розрив із теоретично спрямованими вченнями про суспільство, що існували до них, та запропонував людству новий, ліворадикальний проект перебудови сучасного йому суспільства. К. Маркс написав велику кількість робіт (деякі у співавторстві з Ф. Енгельсом), де в той чи той спосіб розроблялася соціологічна проблематика. До них належать: "18 брюмера Луї Бонапарта", "Класова боротьба у Німеччині", "Громадянська війна у Франції", "Критика Готської програми", "Капітал". У цих та інших роботах К. Маркс широко використовував емпіричні соціологічні дослідження. Так, вивчаючи положення мозельських селян у 40-ві pp. XIX ст., він звертався до аналізу офіційних документів, листів, результатів опитувань тощо.

Карл Маркс не застосовував назви "соціологія", хоча деякі його твори можуть бути взірцем соціологічного мислення. Це пояснюється, насамперед, тим, що власне термін, яким позначали назву нової науки, ще міцно не увійшов у науковий обіг, а також тим, що між К. Марксом і його непримиренним опонентом О. Контом існували політичні, ідеологічні та міжособистісні розбіжності.

Критикуючи О. Конта, К. Маркс справедливо підкреслював, що необхідність емпіричного, достовірного, конкретного знання про суспільство не повинна принижувати значення теоретичного пізнання. На жаль, на практиці поєднання двох підходів - позитивістського та марксистського - не відбулося й кожен із них розвивався самостійно як специфічна, окрема культура світосприйняття та світорозуміння. Однак, саме поєднання цих двох підходів - емпіричного та теоретичного -мало б позитивний ефект, слугуючи досягненню істини у вивченні суспільства.

Карл Маркс є автором учення про матеріалістичне розуміння історії, згідно з яким суспільне буття (зокрема, суспільне виробництво) є первинним, а також таким, що визначає собою суспільну свідомість. Ні ідеї, ні цінності, ні релігія, а саме економіка є головним рушієм суспільних процесів, суспільного розвитку та суспільних змін. Для викладу цієї концепції К. Маркс розробив спеціальний категорійний апарат. Він охоплює такі поняття:

• суспільно-економічна формаі(ія - певний історичний тип суспільства, що засновується на відповідному способі вироб­ництва. За К. Марксом, існує п'ять суспільно-економічних формацій, котрі послідовно змінюють одна одну, зумовлюючи прогресивний розвиток людства: первісна (родова), рабо­власницька, феодальна, буржуазна, комуністична;

• спосіб виробництва - історично зумовлений спосіб здобування засобів для людського існування, що, у свою чергу, складається з двох складових: виробничі відносини та продуктивні сили;

• виробничі відносини - сукупність об'єктивних відносин, що складаються в матеріальному виробництві, основу яких утворюють відносини власності - володіння, розпоряджання та використання;

• продуктивні сили — люди як активні суб'єкти процесу виробництва вкупі із засобами виробництва, за допомогою яких можливий власне процес виробництва;

• економічний базис — сукупність продуктивних сил і виробничих відносин певного суспільства;

• надбудова -сукупність політичних, ідеологічних, правових, релігійних, філософських та інших форм суспільної свідомості, що є відображенням економічного базису;

• класова боротьба — стан відносин, який виникає між різними класами, інтереси котрих є полярними, непримиренними (антагоністичними). За К. Марксом, класова боротьба є рушійною силою історичного процесу;

• соціальна революція - корінний, якісний злам усієї системи суспільних відносин, у результаті якого відбувається соціальний прогрес суспільства. Революція - це локомотив історії, наслідком якого є соціальні зміни.

Перу К. Маркса належить учення про комуністичне суспільство та формаційний розвиток людства. Він змалював майбутнє людства, пов'язане з безкласовим суспільством, із відсутністю експлуатації найманої праці, де свобода кожного громадянина стане запорукою свободи всіх, у такому суспільстві зникне соціальна нерівність і приватна власність, а з часом - і держава як механізм здійснення влади.

Соціальні закони К. Маркс визначив та сформулював таким чином:

• закон прогресивного руху людства через зміни суспільно-економічних формацій;

• закон визначальної ролі (первинності) базису та вторинності надбудови;

• закон класів, класової боротьби, диктатури пролетаріату та революції;

• закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил.

У світовій соціології матеріалістичне розуміння історії, викладене К. Марксом, інколи називають конфліктною парадигмою, що поряд із його теорією додаткової вартості справила значний уплив на світовий розвиток XX ст. За даними Інтернет-опитування, що проводилося Бі-Бі-Сі наприкінці 90-х pp. XX ст., К. Маркс названий як один із десятки най-видатніших людей, котрі суттєво вплинули на розвиток суспільних процесів XX ст. У довіднику із соціології, складеному американськими вченими за редакцією Н. Смелзера, ім'я К. Маркса згадується 49 разів і є переважним поряд із іменами ще чотирьох видатних мислителів: М. Вебера, Т. Парсонса, Р. Мертона, Е. Дюркгейма.

Понад мільярд людей у світі виховані в дусі марксистського вчення, котре, на жаль, ще за його життя відокремилося від автора та набуло самостійного значення. З'явилося багато інтерпретацій марксизму. Отже, його вчення слід розглядати в контексті історії та не ототожнювати з різними "ізмами" -ленінізмом, сталінізмом тощо.

Учений К. Поппер, відзначаючи позитиви марксизму, говорить про його щирість у пошуку істини й інтелектуальну чесність. Але водночас К. Поппер називає К. Маркса хибним пророком, оскільки той несе відповідальність за вплив його теорії на перебіг суспільного розвитку.