5. Методи навчання

Діапазон методів. У практиці внутрішньофірмової освіти ми не знайдемо поділу методів на «словесні, наочні й практичні» або «репродуктивні й по­шукові», які зустрічаються в підручниках і монографіях з педагогі­ки. Опис методів далекий від наукової строгості, у ньому нерідко поєднуються різні методи й форми навчання, види навчальної робо­ти. В українській практиці використовується опис методів, цілком аналогічних міжнародним. Сюди входять такі методи, як лекція (презентація, розповідь, виклад), групова дискусія, робота в малих групах, рольова та імітаційна (ділова) гра, відеозворотний зв'язок, відеотренінг, аналіз конкретних ситуацій, відеоперегляд (аналіз навчального фільму), практичні завдання, індивідуальні письмові вправи, самостійне читання тощо. Наведемо короткий опис декіль­кох поширених методів.

5.1 Дискусія. Використання цього виду навчальної роботи настільки різнома­нітне, а його назва настільки популярна, що ним позначають різні способи організації навчальної роботи, якщо вони включають обмін висловлюваннями. Дискусією називають і обговорення, і обмін дум­ками, і обговорення-суперечку, зіткнення точок зору, позицій, під­ходів. Дискусію іноді плутають із полемікою — цілеспрямованим, емоційним, свідомо упередженим відстоюванням уже наявної, сфо­рмованої позиції. Але полеміка у процесі навчання дорослих рідко буває доречною. Це не кращий спосіб освоєння нового досвіду. Дискусія як метод навчання, як правило, має такі ознаки: спілкування-діалог учасників; упорядкований обмін точками зору; робота групи осіб, які виступають, як правило, в ролі ведучих і учасників; відповідна організація місця й часу роботи (робота в малих групах); висловлювання, вислуховування, використання невербальних виразних засобів; спрямованість обговорення на досягнення навчальних цілей.

5.2. Гра - прекрасний засіб для вироблення навичок, освоєння про­фесійних ролей, занурення в незвичну систему відносин. Гра по­мітно поступається іншим методам можливістю передавати знання. Її сильні сторони в іншому: учасники проживають ігровий досвід, який дає можливість відпрацьовувати навички і впливати на ставлення учасників до того, що вони роблять упродовж гри. За природою гри її дія умовна. Умовність допомагає зняти усталені стереотипи дій, а разом з ними також опір, який виникає при спробах ці стереотипи переглянути (чи навіть просто розглянути).

Гра — одне із найзахоплюючих людських занять. Основні риси гри — змагальність і умовність дії — роблять її визнаним способом навчання. Змагальність допомагає зробити тренінг живим і захоплю­ючим. Умовність відноситься і до способу, і до змісту навчальної роботи. Те, що гра відбувається в умовному середовищі, особливо важливо для тренінгу: це допомагає вводити й відпрацьовувати ба­гато навичок, особливо комунікативних та управлінських, на нейт­ральному (умовному) матеріалі.

У теорії навчання ігри, як правило, класифікують залежно від того, як вони «обслуговують» освітні завдання, насамперед, пізна­вальну діяльність. У навчанні дорослих завдання гри (як і цілі освіти в цілому) зосереджені швидше на розвитку навичок і відносин, ніж на знаннях. У практичних цілях має сенс розділяти ігри за способом роботи учасників (як грають). У тренінгу ми, як правило, маємо справу з перевагою однієї із рис гри або з їх поєднанням: виконання ролі; імітація; моделювання.