Соціальна роль

В суспільстві існують відповідні еталони соціальної поведінки в тих чи інших ситуаціях, які сформувалися як узагальнення соціального досвіду людей на протязі багатьох століть. Тому для виконання цих соціальних функцій і було введено поняття – соціальної ролі. Соціальні ролі несуть функцію закріплення оптимальних способів поведінки у відповідних обставинах, які вироблені людством. Роль може визначатися офіційною посадою, може обиратися самою людиною. Тому ролі поділяються на: соціальні (вчитель, студент, директор) і міжособистісні (лідер, коханий, кумир). Увійшовши у відповідну роль, людина поступово звикає до неї і самі члени колективу чекають від неї відповідної поведінки (експеримент, що імітував структуру офіційних стосунків у в’язниці. Для цього їх у випадковому порядку поділили на групу «в’язнів» та «наглядачів». Проте через декілька днів експеримент прийшлось припинити: сторони почали відверто ворогувати. Аналіз показав, що в’язні виявили у наглядачів риси паталогічної жорстокості, а наглядачі у в’язнів – запеклих злочинців.) Отже, прийнята роль впливає на самосвідомість індивіда, визначає і його ставлення до дійсності, і реальну поведінку. Історія знає немало соціальних діячів (особливо серед диктаторів, вождів та інших видатних особистостей), соціальні ролі яких повністю оволодівали цими особистостями и диктували не лише поведінку у відповідних ситуаціях, але й стиль життя. Однак максимальна зануреність індивіда лише в одній ролі згодом негативно проявляється на якості життя людини в цілому.

Термін "клімат" залучений суспільними науками з метеорології, де визначає сукупність метеорологічних умов, притаманних певній місцевості. Це поняття, перенесене в психологію, дозволяє осмислити практичне значення низки групових ефектів як особливих умов життєдіяльності особистості в соціальній групі.

Соціально-психологічний клімат (від гр. klimatos – ухил) – це якісна сторона міжособистісних стосунків, яка виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, що сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності і всебічному розвиткові особистості у трудовому колективі. У соціально-психологічній практиці як синоніми цього поняття вживають такі терміни: психологічна атмосфера колективу, морально-психологічний клімат, психологічний клімат, емоційна атмосфера, організаційний клімат та ін.

Психологічний клімат залежить від сукупності зовнішніх та внутрішніх умов, що створюються у процесі розвитку соціального оточення і життєдіяльності групи, колективу.

Ознаками внутрішніх умов є:

• високий рівень згуртованості колективу;

• наявність позитивної перспективи як для колективу в цілому, так і для кожного його члена;

• моральна атмосфера, в якій виявляється типове для членів колективу ставлення до загальної справи і один до одного;

• домінуючий настрій у колективі;

• жорсткість чи слабкість соціального контролю, які характеризуються ставленням до критичних оцінок, висловлюваних членами колективу з приводу різноманітних аспектів спільної трудової діяльності.

Сприятливий психологічний клімат сприяє формуванню почуття задоволеності членів колективу від участі у спільній діяльності. Почуття незадоволеності супроводжується, як правило, зростанням у колективі кількості референтних груп, привабливих для членів колективу, що може призвести до його дезінтеграції.

Психологічний клімат суттєво впливає на життєдіяльність особистості та соціальної групи в цілому. Тому однією з важливих функцій керівника є створення комфортного, здорового психологічного клімату в колективі. Психологи вважають, що головними ознаками сприятливого соціально- психологічного клімату є:

- довіра і висока вимогливість членів групи один до одного;

• можливість доброзичливої і ділової критики;

• вільне висловлювання власної думки під час обговорення питань, які стосуються всього колективу;

• урахування точок зору членів колективу при прийнятті колективних рішень;

• відсутність тиску керівників і визнання за ними права приймати значимі для групи рішення;

• інформованість членів колективу про його завдання і стан справ під час їх виконання;

• задоволення від належності до колективу;

• високий ступінь емоційного взаєморозуміння і взаємодопомоги в ситуаціях, які викликають стан фрустрації у когось із членів колективу;

• прийняття на себе відповідальності за стан справ у групі кожним із її членів (В.С. Лозниця)

Вивчення соціально-психологічного клімату - процес досить складний. Проблема його вивчення рівною мірою цікавить представників різних теоретичних орієнтацій: соціометричної (Я.Л. Морено), соціологічної (Е.Мето) та школи "групової динаміки" (К.Левін). Соціометричний напрямок представляє Якоб (Джекоб) Леві Морено (1892-1974 р.) - американський психіатр і соціальний психолог, засновник соціометрії (від лат. societas - суспільство і грец. metreo - вимірюю).

Соціометрія запропонована Дж. Морено як психологічна теорія і одночасно соціально-психологічний тест, який використовується для діагностики, кількісного вимірювання міжособистістих взаємовідносин у соціальних групах. Соціометрія дозволяє визначити ступінь згуртованості групи (колективу), виявити соціометричні позиції, тобто співвідносний авторитет членів групи за ознаками симпатії (антипатії), де на крайніх полюсах перебувають “лідери групи” та “відчужені”. За допомогою методу соціометрії можна визначити зони напруження, конфліктні зони, що має велике значення для запобігання конфліктів, створення сприятливого психологічного мікроклімату.