Передмова

Вивчення навчальної дисципліни “Організація роботи суду в Україні” зумовлено об’єктивною потребою сучасної судової практики, тим значенням, яке має правильна організація роботи в судах для ефективності їх діяльності. Будь-яка праця, діяльність у цивілізованому суспільстві вимагає організації, упорядкування, узгодженості.

Метою даного курсу є засвоєння основних теоретичних положень, які стосуються питань організації роботи в судах, багатостороннього забезпечення діяльності судів; з’ясування нормативного матеріалу, який регулює цю діяльність; розгляд культури судового процесу, а також набуття певних практичних навичок в організації роботи суду, суддів і співробітників апарату суду.

У процесі викладання і самостійного вивчення даної дисципліни на основі комплексного підходу до навчального процесу вирішуються такі завдання, а саме:

• практичні – уміння планувати і організовувати роботу судді, помічника голови суду, судді, консультанта, секретаря суду по підготовці й розгляду судових справ, організації прийому громадян у судах та інших напрямках діяльності у відповідності з рекомендаціями наукової організації роботи суду;

• освітні – засвоєння мети і змісту організації роботи у судах різних інстанцій, організаційного забезпечення діяльності судів і органів суддівського співтовариства, розуміння значущості цих видів діяльності для ефективного виконання професійних обов’язків суддями, помічниками голів, суддів, секретарями судових засідань;

• виховні – формування наукового світогляду, напрацювання переконання у необхідності чіткої організації функціонування судової влади, діяльності судів загальної юрисдикції.

У програмі підготовки юристів курс “Організація роботи судів в Україні” посідає особливе місце – він висвітлює всі основні напрямки діяльності судів загальної юрисдикції. Зміст дисципліни спрямований на вирішення важливих професійних завдань, покладених як на суддів, працівників апарату суду, так і юристів у різних сферах діяльності.

Розділ 1. ОРГАНІЗАЦІя РОБОТИ СУДУ

1. Поняття і загальна характеристика організації

роботи суду

Визначення питань організації роботи суду вимагає, насамперед, з’ясування первинного понятійного апарату, а саме, що являє собою судова влада як окрема гілка влади у правовій демократичній державі та досягненню яких завдань вона має сприяти. Актуальним також є окреслення основних напрямків правового регулювання наукової організації праці в органах судової влади.

Судова влада – це система утворених відповідно до закону органів, що наділені виключними владними повноваженнями по розгляду юридично значущих справ із застосуванням спеціальної визначеної законом процесуальної форми, яка містить гарантії законності й справедливості рішень, що приймаються. Органом, наділеним повноваженням по реалізації одного з видів державної влади, – судової, є суд. У сукупності усі суди країни складають її судову систему, яка є організаційним утіленням судової влади.

Основним завданням судової влади у правовій державі є захист гарантованих Конституцією, законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.)^0* та іншими міжнародними договорами України прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичних осіб і держави на засадах верховенства права. Це випливає із положень Основного Закону України щодо пріоритету людини, спрямованості усіх дій держави на захист її від усіляких протиправних посягань. Крім того, Конституцією України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55), а юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі (ст. 124)¹.

Основні засади організації та діяльності судової влади регламентовано Конституцією України (розд. VІІІ) та Законом України “Про судоустрій України”² (далі – Закон). Згідно з ч. 3 ст. 124 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Статтею 18 Закону України “Про судоустрій України” чітко визначена структура судів загальної юрисдикції України, яку складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди, Апеляційний суд України; 3) Касаційний суд України³; 4) вищі спеціалізовані суди; 5) Верховний Суд України. Загальна кількість судів у судовій системі України – 780.

Статтею 21 Закону визначено, що місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів; місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим (АРК), областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України.

Місцеві суди складають першу ланку (рівень) у системі судів загальної юрисдикції. Їх також заведено іменувати основною ланкою судової системи, оскільки вони становлять переважну більшість усіх судових органів, а також як суди першої інстанції розглядають майже усі (за незначним винятком) судові справи. Підсудність окремих категорій справ щодо первісного розгляду їх по першій інстанції вищими судами визначається процесуальним законодавством. Усього в Україні діє 668 місцевих загальних судів, а також 13 військових судів гарнізонів.

Місцевими господарськими судами є господарські суди АРК, областей, міст Києва і Севастополя (усього 27), а міс- цевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України. Їх загальна кількість – 27. Нині ці округи збігаються із адміністративно-територіальним устроєм держави.

Апеляційними загальними судами згідно із Законом України “Про судоустрій України” є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області.

Апеляційним загальним судам як судам першої інстанції підсудні кримінальні справи: 1) про злочини проти основ національної безпеки України (ст. 109 – 114 Кримінального кодексу України); 2) про злочини, за вчинення яких передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі; 3) про злочини, у вчиненні яких обвинуваченим є суддя (Закон України “Про статус суддів”). Кількість апеляційних загальних судів складає 27, військових апеляційних судів – 2.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах згідно з Указом Президента України (ст. 25 Закону України “Про судоустрій України”). В Україні діє 11 апеляційних господарських судів і 7 апеляційних адміністративних судів.

Створення Апеляційного суду України передбачено Законом і відповідним Указом Президента України^0*, однак поки цього не зроблено.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України в порядку, встановленому цим Законом. Вищий спеціалізований суд здійснює такі функції: 1) розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом; 2) веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику; 3) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції; 4) інші повноваження, передбачені законом (ст. 38, 39 Закону України “Про судоустрій України”).

Судову систему очолює Верховний Суд України. Він здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, а також: 1) переглядає справи у зв’язку з виключними обставинами у порядку, встановленому процесуальним законом; переглядає справи у касаційному порядку у випадках, встановлених законом; у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов’язані з виключними обставинами; 2) дає судам роз’яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає нечинними роз’яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду, зазначені у п. 1 ч. 2 ст. 44 цього Закону; 3) дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я; 4) звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також офіційного тлумачення Конституції України та законів; 5) веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться в судах з практикою застосування законодавства; 6) у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають із міжнародних договорів України; представляє суди загальної юрисдикції у зносинах з судами інших держав; 7) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Згідно зі ст. 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації. У цій статті визначено інші принципові положення організації системи судів загальної юрисдикції України: єдність, внутрішня системна і територіальна розгалуженість, певна автономність спеціалізованих підсистем, очолюваних вищими судами; моноцентризм судової системи, який реалізований через надання Верховному Суду України статусу найвищого судового органу; запровадження апеляційної форми як основного первісного порядку перегляду судових справ; заборона створення судів, порядок формування і компетенція яких не збігаються з порядком утворення і компетенцією судів загальної юрисдикції; забезпечення доступності правосуддя у його організаційному аспекті завдяки побудові судової системи (на місцевому рівні) відповідно до адміністративно-територіального устрою України та утворенню підсистеми спеціалізованих судів^0*.

Конституцією України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). В Основному Законі також містяться вимоги про недопущення делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами (ч. 1 ст. 124 Конституції України) та про недопущення створення надзвичайних чи особливих судів (ч. 5 ст. 125 Конституції України).

Законом України “Про судоустрій України” визначений порядок утворення і ліквідації судів. Указаний порядок поширюється на всі суди, крім Конституційного Суду України і Верховного Суду України, назва і наявність яких закріплені Конституцією України (Розд. VІІІ ч. 3 ст. 124; ч. 2 ст. 125). А тому їх ліквідація можлива лише шляхом унесення змін до Конституції України. У процедурі з утворення судів беруть участь у різних формах усі гілки державної влади: виконавча, законодавча та судова.

Суди утворюються або ліквідуються Президентом України, який видає з цього приводу відповідний указ, однак пропозиції щодо необхідності утворення чи ліквідації суду вносяться Міністром юстиції України у формі подання, яке заздалегідь має бути погодженим з Головою Верховного Суду України (якщо йдеться про загальний суд), або з головою відповідного вищого спеціалізованого суду (якщо йдеться про спеціалізований суд).

В Указі Президента України про створення суду вказується його місцезнаходження і статус, які визначаються з урахуванням принципів територіальності та спеціалізації.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України, зміна визначеної законом системи судів, а також з інших підстав.

Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погодженим із Головою Верховного Суду України (якщо вирішується питання щодо загальних судів), або з головою відповідного вищого суду (якщо вирішується питання щодо спеціалізованого суду). Критеріями визначення необхідної кількості суддів є обсяг роботи суду, який залежить від чисельності населення території, на яку поширюється юрисдикція цього суду, її економічної характеристики, соціального складу мешканців тощо. Фактором, що обмежує кількісний склад суддів, є обсяг видатків, затверджених на поточний рік у Державному бюджеті України на утримання судів.

Навантаження на судову владу за минуле десятиліття збільшилося, і ця тенденція у найближчі роки не зміниться. Такою є об’єктивна реальність у судочинстві України. Судова статистика свідчить, що протягом 1991-2005 рр. спостерігалася тенденція постійного зростання кількості звернень громадян до суду. Так, якщо у 1991 р. суди розглянули близько 880 тис. справ, то у: 1992 р. цей показник склав 1,2 млн; 1999 р. близько 1,7; 2002 – 4,9; 2003 – 5,9; 2004 – 6,4; 2005 – 6,3; 2006 – 7,4; 2007 – 8,6 млн справ. Велика кількість і складність справ, що надходять до судів, потребує від суддів більше часу на підготовку до їх розгляду і на сам розгляд, а також вищого загального рівня кваліфікації суддівського корпусу. Кількість справ, розглянутих судами, згідно з даними судової статистики постійно збільшується, що вказує на зростання ролі суду в суспільстві. За таких обставин неможливо (у відповідності з вимогами чинного законодавства) організувати своєчасний та об’єктивний розгляд справ тільки за рахунок більшої кількості суддів у судах усіх рівнів.

Реформування судової влади, уведення у штатний розпис судів посад помічників суддів та утворення нових спеціалізованих судів (зокрема, адміністративних) істотно ситуації не змінюють, оскільки лише суддя є незамінною основою ефективної діяльності судочинства. Тому постає завдання створення умов для плідної творчої роботи існуючого суддівського корпусу України.

Процес вирішення юридично значущих справ суддею пов’язаний із здійсненням процесуальних та непроцесуальних (підготовчих, організаційних) дій як судді, так і працівників апарату суду (помічників суддів, секретарів судового засідання, судових розпорядників, консультантів суду тощо). Слід розподілити обов’язки суддів і працівників апарату суду з тим, щоб судді виконували в основному процесуальні дії, а на апарат суду мають бути покладені непроцесуальні функції організаційного характеру, а також максимальне сприяння судді при виконанні ним функцій із підготовки і виконання процесуальних дій. Такий підхід утілено у чинному законодавстві й закладено у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (86) 12 від 16.09.1986 р. “Про заходи щодо недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суддів.” У принципі запропоновано поступово зменшувати кількість завдань, покладених на суддів, що не стосуються судового розгляду, передаючи ці завдання іншим особам або органам^0*.

Досягненню означеної мети мають сприяти напрацювання у галузі наукової організації роботи. Під науковою організацією роботи суду (далі – НОРС) традиційно розуміють раціонально організований труд, спрямований на максимальне підвищення ефективності правосуддя при мінімальних витратах труда і при неухильному дотриманні матеріального і процесуального закону з урахуванням рекомендацій науки і узагальнення передового досвіду^0*.

Метою наукової організації праці в суді є максимальне забезпечення діяльності судів з тим, щоб:

а) відправлення правосуддя не вимагало надмірного, не пов’язаного з його характером перенапруження у роботі суддів;

б) уникнути невиправдано значних соціальних витрат і витрат часу усіх осіб, які беруть участь у судочинстві;

в) знання і досвід роботи працівників були б оптимально і ефективно використані;

г) забезпечити збереження в судах висококваліфікованих кадрів.

Характер праці різних категорій юридичних фахівців є неоднорідним. Саме зміст вирізняє працю одного працівника від іншого. Основною і єдиною фігурою, уповноваженою вирішувати справу по суті, є суддя як носій судової влади. Праця судді суттєво відрізняється від природи і змісту дій судового розпорядника, секретаря судового засідання, консультанта суду, хоча дії усіх цих осіб спрямовані на забезпечення відправлення правосуддя. Зміст виконуваних дій кожної з названих осіб, їх правові наслідки зумовлюється їх статусом, який регламентовано процесуальним законодавством. Займаючись організацією роботи апарату суду, необхідно враховувати її специфіку стосовно кожного посадовця, яка проявляється у особливостях прийомів і методів збору і обробки інформації, видах рішень, які приймаються на основі отриманої інформації.

У цілому завдання НОРС у діяльності апарату суду полягає у: 1) розробці більш раціональних форм розподілу праці між їх працівниками і її кооперація, а також об’єднання у тих випадках, коли йдеться про необхідність загальних умов; 2) максимальному використанні досягнень сучасної науки і техніки; 3) удосконаленні й розробці нормативів праці, зокрема праці суддів із розгляду судових справ; 4) вивченні й упровадженні найбільш раціональних форм стимулювання праці; 5) організації робочих місць, створенні найкращих умов праці, полегшенні і оздоровленні умов праці; 6) постійному вивченні й проведенні ефективної виховної роботи у трудовому колективі, розвитку у працівників належного і відповідального ставлення до праці. Отже, НОРС покликана оптимізувати різні напрямки судової діяльності. Розглянемо їх детальніше.

Організація добору, розстановки, підготовки і підвищення кваліфікації суддів та інших працівників судів. Збереження в судах досвідчених кадрів, підвищення їх зацікавленості в роботі пов’язано з вирішенням таких кадрових проблем, як знання і чітке уявлення про те, де, коли, на якій ділянці роботи, який саме працівник може бути використаний із найбільшою ефективністю; хто і в який момент має бути зарахований у резерв для висунення на нову посаду, коли і як переміщений по службі.

Удосконалення роботи з кадрами вимагає наукового підходу до висунення вимог щодо них. Крім загальної оцінки ділових якостей працівників при укомплектуванні судів кадрами, мають бути враховані чинники, які встановлюють їх придатність до конкретної професійної праці та кваліфікації працівників. Оцінка складності праці при вивченні професійної придатності кандидатів на відповідні судові посади проводиться з урахуванням: а) змісту роботи, обсягу і складності завдань обробки управлінської інформації; б) ступеня самостійності виконання робіт і характеру додаткової відповідальності; в) масштабів і складності організаційних і управлінських функцій.

До чинників, які визначають кваліфікацію працівників судів, належать відомості про: рівень знань (спеціальну освіту); стаж роботи за спеціальністю (для керівників – також стаж роботи на керівних посадах); наявність і рівень організаційних якостей і навичок (для керівників).

Розподіл форм праці. Він вимагає вирізнення різних видів діяльності, у якому кожний із працівників виконує певну частину від загального обсягу праці. Під розподілом праці в раціонально організованому апараті, у тому числі й судах, розуміється чітке розмежування завдань і функцій між його структурними підрозділами і посадових обов’язків між працівниками. Функціональний розподіл праці знаходить своє відображення у структурі судів: президія, палати (колегії), відділи апарату суду. При цьому кожний підрозділ апарату має виконувати своє завдання.

Розподіл форм праці здійснюється на основі чинного законодавства, норм праці, посадових інструкцій працівників апарату суду, наказів голови суду. Мета його, з одного боку, – навантаження на усіх працівників суду протягом робочого дня (місяця, року) за умови нормальної напруженості праці, а з другого – максимально відповідати кваліфікації виконавця.

Основоположний принцип наукового розподілу праці полягає у недопущенні завантаження працівників роботами або операціями, які за складністю можуть бути виконані менш кваліфікованими працівниками (тобто суддя не повинен підміняти технічного працівника, а голова суду – суддю).

При вирішенні розподілу праці в судах слід мати на увазі, що застосування НОРС і удосконалення розподілу праці службовців суду, по-перше, має засновуватися на вимогах закону про судоустрій і процесуального закону і, по-друге, вимагає, щоб судді бути зайняті лише питаннями, які дійсно належать до їх компетенції. Розподіл праці між суддями має свою специфіку, оскільки полягає у розподілі тих справ, які надходять до суду відповідно до його предметної і територіальної юрисдикції. На практиці існує декілька способів розподілу судових справ.

У місцевих судах, де призначено одного суддю, він розглядає всі цивільні, адміністративні, а також кримінальні справи, розгляд яких можна здійснювати одноособово. У місцевих судах, де кількісний склад суддів більше одного, а у великих районах іноді більше 15 - 20, можлива спеціалізація суддів. Звичайно судді спеціалізуються на розгляді кримінальних, цивільних та адміністративних справ, але можлива й більш детальна спеціалізація з певних категорій указаних справ. Спеціалізація дозволяє краще вивчити законодавство, судову практику, методику вирішення справ.

За ст. 118 Цивільного процесуального кодексу України розподіл цивільних справ у суді відбувається в порядку черговості. Кримінальні справи, як правило, розподіляються між суддями головою суду відповідно до існуючого у суді навантаження. Справи про адміністративні правопорушення розглядаються суддями пропорційно робочому навантаженню.

У багатьох місцевих судах до цих справ застосовується принцип “чергування” суддів по тижнях, тобто усі справи про адміністративні правопорушення, які надходять протягом певного тижня, розглядає “черговий” суддя. Аналогічний принцип застосовується і при розподілі матеріалів досудового розслідування по кримінальних справах. Поява у процесуальному законодавстві інституту судового контролю за досудовим слідством, який проявляється в оскарженні низки процесуальних рішень на цій стадії кримінального провадження і судовому санкціонуванні заходів, які суттєво обмежують свободу громадян, зумовила необхідність оперативного вирішення цих питань судом. З цією метою у місцевих загальних судах установлене потижневе “чергування” суддів, які розглядають усі вказані матеріали. При цьому суддя може бути викликаний для вирішення питання про взяття особи під варту або санкціонування на проведення обшуку та інших дій і у вихідні та святкові дні. Таке вирішення питання розподілу робочого навантаження дозволяє забезпечувати оперативність і законність проведення досудового розслідування.

У деяких судах застосовується автоматизований порядок розподілу справ, коли це питання вирішує спеціальна електронна програма за принципом випадкового вибору і з урахуванням кількості справ, які знаходяться у провадженні кожного із суддів на даний момент. Такі електронні програми застосовуються в основному в модельних загальних судах.

При будь-якому порядку розподілу справ між суддями він не повинен залежати від бажання однієї зі сторін у справі або будь-якої особи, яка зацікавлена в результатах цієї справи. За чинним процесуальним законодавством сторони не мають права обирати суддю, який буде вирішувати їх справу. Для усунення судді, який із різних причин може бути зацікавлений у певному варіанті вирішення справи, слугує процесуальний інститут відводу суддів. Міжнародні стандарти найкращим способом розподілу справ між суддями визнають жеребкування, автоматичний розподіл за алфавітним порядком або іншу незалежну систему^0*.

Нормування праці в суді. Нормування праці – це спосіб регламентації трудових процесів за часом і засіб вивчення з цією метою витрат робочого часу на виконання певних операцій; установлення показників, які дозволяють визначити обсяг роботи і необхідну кількість категорій працівників. Розрахунки норм часу, необхідного для розгляду справ загальними судами першої інстанції, були здійснені робочою групою з розробки норм навантаження в Державній судовій адміністрації України (ДСА України) на підставі звітів місцевих судів. Результати дослідження було погоджено рішенням Ради суддів України на виконання ст. 126 Закону України “Про судоустрій України” № 30 серп. 2005 р.). Так, нормативами встановлено, що судді необхідно для розгляду середньої справи про: крадіжку – 10,3 год; хуліганство – 9,8; злочин у сфері службової діяльності, у тому числі одержання, давання, провокація хабара – 16,5; справи із сімейних правовідносин – 3,0; справи з житлових правовідносин – 13,9; спори про право власності – 9,2; оскарження дій слідчих органів – 3,3 год.

Загальновизнаною є думка, що належної оперативності правосуддя можна досягти, забезпечивши оптимальне навантаження і створивши умови для автономної діяльності кожного судді. Дані судової статистики 2006-2007 рр. свідчать про перевантаженість суддів місцевих загальних судів, коли середньомісячне навантаження на суддів складає 138-160 справ і матеріалів на місяць, у деяких судах – до 250. В апеляційних загальних судах цей показник становить 10 – 17; у Верховному Суді України – 57 – 67 справ та матеріалів на місяць. Очевидно, є потреба в раціоналізації й вирівнюванні навантаження на суддів різних судових інстанцій.

Раціональна організація використання робочого часу і досягнень сучасної техніки. Ефективність праці значною мірою залежить від системи і методів праці службовців апарату суду при виконанні ними покладених на них функцій, робіт, операцій.

Відомо, що різні виконавці навіть одного підрозділу апарату суду по-різному здійснюють аналогічні функції. Неоднаковою може бути послідовність виконання окремих елементів цієї виробничої операції, трудові прийоми, дії можуть бути більш-менш раціональними, мати різну тривалість. Найбільш раціональним є метод праці, який забезпечує мінімальні витрати часу на виконання завданої роботи і водночас не викликає передчасної стомленості виконавців.

Раціоналізація прийомів і методів праці можлива на основі ретельного вивчення методів виконання окремих елементів роботи різними працівниками, відбору найкращих способів і формування на цій основі нового прогресивного метода з метою його поширення серед працівників, зайнятих виконанням цього виду праці. Завданням НОРС є вироблення найбільш раціональних прийомів праці апарату суду, які забезпечують його ефективне функціонування з мінімальними витратами робочого часу і зусиль обслуговуючого персоналу.

Раціональні витрати робочого часу досягаються завдяки науково обґрунтованій розробці послідовності трудових операцій, уведенням типових прийомів їх здійснення і використання типової документації, усуненням відволікаючих виконавців факторів, забезпеченням засобами оргтехніки, створенням умов для економії трудових витрат.

Незалежно від змісту і складності того чи іншого завдання, які отримують працівники, порядок його виконання складається із таких етапів, як: 1) формулювання завдання і доведення його до виконавців; 2) вивчення питання, яке становить предмет завдання, шляхом збору, обробки і аналізу необхідної для цього інформації; 3) підготовка проекту документа у відповідності зі змістом завдання; 4) погодження і затвердження документа.

Покращення умов праці й підвищення культури організації праці. Умови праці пов’язані з факторами соціально-економічного, техніко-організаційного і природно-правового характеру. Організаційні заходи з покращення праці мають спрямовуватися на підвищення працездатності співробітників і збереження їх здоров’я шляхом утворення належних соціально-побутових умов, встановлення правильного режиму праці й відпочинку, підвищення загальної культури праці. Рівень праці в роботі апарату – показник зрілості колективу та його членів.

Поняття культури праці складається із сукупності ознак, що характеризують умови, в яких здійснюється трудовий процес, і поведінку людини в ньому, її здатність працювати. Ці фактори є взаємопов’язаними, адже умови праці впливають на поведінку людей, а поведінка – на стан роботи. Умови праці визначаються: рівнем організації; методами управління; стилем керівництва.

Культура праці кожного працівника суду при виконанні ним посадових обов’язків передбачає: компетентність; організованість, здатність працювати по раніше затвердженому графіку в межах розпорядку дня без перенапруження; здатність раціонально використовувати робочий час, науково-технічні засоби, творчу активність, відповідальність за справу, ділові якості, зосередитися на вирішенні найбільш важливих, позачергових завдань; дотримання морально-етичних і правових норм у взаємовідносинах працівників.

Вивчення стану організації праці як метод підготовки і введення НОРС. Аналіз особливостей змісту праці й структури витрат робочого часу спрямовано на: 1) виявлення недоліків у організації праці; 2) з’ясування резервів підвищення його ефективності. Відомості, отримані у результаті досліджень змісту і структури витрат робочого часу, дозволяють аналізувати існуючу організацію праці й на підставі цього розробляти пропозиції щодо удосконалення її стану. Завдання НОРС мають втілюватися як на локальному (кожного окремого суду), так і на загальнодержавному рівні шляхом розробки і впровадження відповідних програм.

На локальному рівні відповідно до Постанови № 17 спільного засідання Президії Верховного Суду України, президії Ради суддів України і колегії Державної судової адміністрації України від 12.03.2003 р. персональну відповідальність за належну організацію роботи суду і своєчасний розгляд справ несуть голови судів^0*.

На державному рівні цими питаннями мають опікуватися вищі органи суддівського самоврядування, вищі судові органи, ДСА України як орган виконавчої влади, покликаний здійснювати організаційне забезпечення судів. Причому як головам судів, так й іншим посадовцям слід чітко дотримуватися принципу незалежності суддів і невтручання у процес вирішення юридично значущих справ під приводом організаційних питань. Слід мати на увазі, що голови судів і судді не знаходяться у відносинах адміністративного підпорядкування, голова суду є першим серед рівних у суддівському колективі. Щодо посадовців і працівників апарату суду, то голова суду в даному випадку наділений усіма владно-розпорядчими повноваженнями, його накази і розпорядження є обов’язковими для виконання.

Планування роботи в судах – важливий елемент НОРС. План – основний організуючий документ діяльності суду. Він дисциплінує і мобілізує працівників.

Кожний план повинен бути: 1) цілеспрямованим, тобто включати до себе дійсно необхідні й такі, що потребують вивчення, матеріали; 2) конкретним, тобто містити чітку відповідь на запитання про те, який захід слід виконати, на кого персонально покладено його виконання і до якого терміну (неприпустимо вказувати в плані “постійно”, “протягом року”, “за необхідності“); 3) реальним щодо можливості його виконавця (з урахуванням його здібностей, підготовки, зайнятості) виконати конкретний захід у строк і з належною якістю.

За своїм змістом планування має: забезпечити реалізацію завдань, які стоять перед судом; охопити всі основні напрямки діяльності судів; забезпечити раціональний розподіл навантаження на працівників.

У загальних судах складаються загальні плани роботи на півріччя, рік, плани аналітичної роботи (з питань узагальнення судової практики) тощо. Загальний план роботи суду, як правило, складається із таких розділів: 1) організаційні питання; 2) здійснення правосуддя в кримінальних, цивільних та справах про адміністративні правопорушення; 3) підвищення професійної майстерності суддів та працівників апарату суду. Процес планування роботи місцевого загального суду має бути зосереджений на підтримці працездатності та належного організаційного рівня найважливіших ділянок роботи суду: розгляді справ, організації прийому громадян, комплектуванні персоналу, діловодства та інших завдань, передбачених чинним законодавством. Не меншої уваги потребують і питання вдосконалення роботи суду, підготовки кадрів, підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату суду.

Організація контролю і перевірки виконання. Це важлива умова чіткого функціонального розподілу праці в суді, попередження і своєчасного усунення недоліків у роботі. Організація і здійснення контролю за всіма ділянками роботи – одне з основних завдань голови суду і керівника апарату суду. Контроль має бути постійним і всеохоплюючим, тобто поширюватися на всі ділянки роботи і всіх працівників. Він не повинен придушувати ініціативу і самостійність, адже головною його метою є виховання у кожного співробітника відчуття високої особистої відповідальності за справу, яка йому доручена, підвищення свідомості й активності.

Основні вимоги до організації контролю і перевірки виконання: 1) забезпечення виконання планів роботи, підвищення виконавчої дисципліни; 2) перевірка стану роботи за контролем виконання в судах має здійснюватися не рідше одного разу на рік; 3) контроль має бути невід’ємною складовою частиною виховання кадрів; 4) покращення якості рішень, які приймаються. Поряд з основними тенденціями наукової організації роботи суду на даному етапі розвитку судової влади можна вказати такі.

Модернізація судів. Державна судова адміністрація України з метою поширення передового досвіду із застосуванням набутих знань на практиці, формування високої правосвідомості, відповідальності та запровадження вдосконалених організаційних форм здійснення судочинства 12.12.2003р. затвердила перелік місцевих судів України, на базі яких утворюються модельні суди. Згодом такі суди було утворено в більшості регіонів України¹.

Основними завданнями перетворення цих судів на модельні стали: 1) часткова перебудова та реконструкція приміщень судів; 2) запровадження спеціалізації суддів; 3) удосконалення організаційної структури суду з тим, щоб звільнити голову суду й суддів від виконання невластивих для них функцій; 4) створення належних умов для роботи суддів і службовців апарату суду; 5) забезпечення судів комп’ютерною та іншою технікою, проведення змін в організації діловодства².

Майже в усіх модельних судах запроваджено такі принципи: розподіл функцій між структурними підрозділами та посадовцями за сферами діяльності; розподіл справ за категоріями (спеціалізація) між суддями і вивільнення їх від не процесуальної діяльності; застосування сучасних інформаційних технологій.

Так, у структурі Івано-Франківського міського суду запроваджено два відокремлені підрозділи: судовий відділ (судді) і апарат суду, які розміщені в різних приміщеннях. Це дало можливість уникнути спілкування суддів із учасниками процесу поза судовими засіданнями. Функції з приймання громадян і розподілу судових справ перекладено на працівників апарату. Запровадження спеціалізації суддів і нової системи планування й розподілу справ дало можливість повідомляти особам, які звертаються із заявами, дату і час судового засідання у справі відразу після прийняття заяви.^0*

У травні 2004 р. модельним став Корабельний районний суд м. Миколаєва. У ньому наказом голови суду введено спеціалізацію суддів із розгляду цивільних і кримінальних справ (по чотири судді), при цьому справи адміністративної юрисдикції за КАС України розглядають судді цивільної спеціалізації, а справи про адміністративні правопорушення – судді кримінальної спеціалізації. Усі судді здійснюють так звані “чергування” за матеріалами досудового провадження по кримінальних справах, коли протягом тижня певний суддя (у порядку черговості) слухає усі матеріали щодо взяття особи під варту, зміну або продовження цього запобіжного заходу, санкціонування обшуку житла та інших слідчих дій. Прийом вхідних матеріалів від громадян здійснюють помічники суддів.

Крім цього, чинне законодавство дозволяє модельним судам запроваджувати власні форми діловодства (п. 1.5 Інструкції з діловодства у місцевому загальному суді від 27.06.2006 р.). Так, у Петровському районному суді м. Донецька голова суду О.А. Фунджий на основі Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді розробив і запровадив комп’ютерну програму “SUDOBLIK”, призначену для реєстрації судових справ та матеріалів, надання відповідної інформації у суді. Програма дозволяє вести облік усіх судових справ та матеріалів від надходження до суду до передачі в архів, здійснювати оперативний контроль за проходженням справ, строками їх розгляду та звернення до виконання, якісно та своєчасно готувати статистичні звіти. На практиці все це виявилося досить ефективним, а досвід цього суду був запозичений низкою інших місцевих судів України.

Досвід функціонування модельних судів свідчить, що в ідеалі модельний суд повинен існувати для апробації новел законодавства. Так, у разі існування намірів змінити певний інститут процесуального права або законодавства про судоустрій (наприклад, повна фіксація процесу технічними засобами) можна проводити відповідні експерименти в модельних судах. У разі успішного запровадження такого інституту в модельному суді доцільно ставити питання про подальше запровадження його у законодавстві.

Комп’ютеризація судів та використання новітніх технологій у судочинстві. Конституція України 1996 р. закріпила норму щодо повного фіксування судових процесів за допомогою технічних засобів (пп. 7 ч. 2 ст. 129). У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10.05.2006 р., підкреслюється, що одним із пріоритетів діяльності з організаційного забезпечення судової влади ДСА є здійснення комп’ютеризації в судах, що забезпечить поступовий відхід від паперового до електронного діловодства. Останнє передбачає утворення цілісної електронної системи роботи з документами, починаючи з реєстрації документів, які надходять до суду, контролю за їх проходженням на різних етапах судового провадження, видачі копій рішень суду, контролю за додержанням процесуальних строків тощо^0*. У Концепції окремо наголошується на необхідності завершити процес обладнання судів технічними засобами фіксації процесу, а також створити єдину судову інформаційну мережу, яка міститиме, зокрема, правову базу даних, бланки судової документації, базу даних судової практики (державний реєстр судових рішень), електронну бібліотеку.

Рішенням Ради суддів України № 22 від 02.04.2004 р. було затверджено Програму інформатизації судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи на 2004-2006 рр. Поряд з основними заходами Програми у сфері створення і розвитку інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи передбачено:

– забезпечення суддів та працівників апарату судів комп’ютерною технікою в кількості, визначеній єдиними нормативами фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції;

– створення нових та модернізація існуючих локальних комп’ютерних мереж судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи;

– забезпечення підключення до мережі Інтернет у режимі електронної пошти зазначених установ;

– розробка плану підключення виділених каналів зв’язку для судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи і забезпечення його реалізації;

– розробка, впровадження та забезпечення супроводження програмного забезпечення ”Діловодство суду” та комп’ютерних програм формування звітності (кадрової, фінансової, статистичної тощо) в судах загальної юрисдикції;

– розробка плану оптимізації діючої мережі магістралей передачі даних судів загальної юрисдикції;

– забезпечення процесу переведення судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи на використання ліцензійного програмного забезпечення;

– утворення мережі регіональних центрів технічної підтримки.

Окремо у Програмі заплановано комплекс заходів із фіксації судового процесу технічними засобами, а саме: упровадження для цього відповідного програмно-апаратного обладнання, розробка нормативно-методичних матеріалів щодо порядку застосування систем технічного фіксування судового процесу, навчання відповідальних працівників апарату суду щодо порядку застосування цих систем.

Слід зазначити, що стан забезпечення судів оргтехнікою у цілому є задовільним. Нині вже не залишилося судів, в яких немає комп’ютерної техніки; усі суди забезпечено електронною поштою та обладнано комп’ютерними системами законодавства та баз даних (“Ліга-закон”, “Аверс”, “Законодавство України”, “Стат-карта”, “ZVIT” та ін). За даними ДСА України на початок 2009 р. місцеві загальні суди забезпечені комп’ютерною технікою на 45,6 %, апеляційні загальні – 56,1; апеляційні господарські – 49,6; місцеві господарські – 50,7; місцеві адміністративні – 34,6; апеляційні адміністративні – 33,7% відповідно.

З метою розробки і упровадження спеціального програмного забезпечення у судах при ДСА України створено державне підприємство “Судовий інформаційний центр”. Підприємством розроблено електронне забезпечення розгляду цивільних справ, яке поширюється у судах загальної юрисдикції.

У Верховному Суді України розроблено і упроваджується “Система забезпечення умов для ефективного використання робочого часу суддями Верховного Суду України”, яка спрямована на максимальну автоматизацію і полегшення роботи судді. Ця система є багатофункціональною і дозволяє судді з’єднуватися зі свого робочого місця в режимі аудіо- та відеозв’язку з будь-яким робочим місцем у Верховному Суді України, з помічниками, іншими працівниками, швидко знаходити необхідні для вирішення справи нормативні акти, здійснювати первинну обробку документів, одержувати фотокопії документів, реєструвати їх, утворювати звукові документи з подальшим перетворенням їх у форму електронного текстового документа, здійснювати інші операції¹.

Процес комп’ютеризації судів дасть можливість забезпечити поступовий перехід від паперового до електронного діловодства. Державною судовою адміністрацією України проводиться активна робота щодо утворення єдиних комп’ютерних мереж судової системи, пов’язаних із ДСА України. Єдина судова інформаційна мережа має містити, зокрема, правову базу даних, бланки судової документації, базу даних судової практики (державний електронний архів судових рішень). Згодом у судах мають бути створені також електронні архіви судових справ, де зберігалися б документація у справі, результати фіксації судового процесу технічними засобами. У подальшому ці архіви можуть бути об’єднані в єдину мережу із наданням доступу учасникам процесу до матеріалів їхніх справ через Інтернет².

У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10.05.2006 р., пропонується налагодити відеоконференцзв’язок між судами та установами системи виконання покарань (замість того, щоб доправити до суду засуджених) з метою економії бюджетних коштів³. Інвестиції в цю сферу з часом виправдають себе, адже витрати на конвоювання здійснюються регулярно і досягають великих розмірів. Почати можна було б із суду касаційної інстанції, який зазвичай найбільш віддалений від кримінально-виконавчих установ. До того ж у суді касаційної інстанції не досліджуються докази, тому фізична присутність засудженого в залі судового засідання не є необхідною. Як приклад практичного застосування відеоконференцзв’язку в судочинстві можна навести досвід Росії. Перший розгляд справи з використанням відеоконференцзв’язку відбувся у листопаді 1999 р. в Челябінському обласному суді. З 2001 р. він застосовується і Верховним Судом Російської Федерації¹.

Забезпечення відкритості та прозорості судової влади. Прозорість судової системи, тобто відкритість та доступність судових рішень для громадськості, є однією з характерних ознак і цінностей демократичного суспільства. Щодо відкритості судового процесу надзвичайно важливим завданням є створення інформаційно-пошукових систем матеріалів судової практики. Дане питання неодноразово висвітлювалося в документах Ради Європи, адже це є однією з найважливіших умов справедливого застосування закону. Враховуючи, що комп’ютерні та телекомунікаційні системи все частіше використовуються для правових досліджень та більш широке коло громадян вдома та на роботі має доступ до інформаційних мереж, слід подбати, щоб автоматизовані системи накопичення та пошуку матеріалів судової практики характеризувалися повнотою, об’єктивністю та репрезентативністю. В додатку І до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи “Про відбір, обробку, надання і архівацію судових рішень і правових інформаційно-пошукових систем” № R (95) 11 від 11.09.1995 р. сформульовані основні завдання при розробці та функціонуванні автоматизованих систем судової практики: 1) полегшення роботи юристів шляхом швидкого їх забезпечення повною та сучасною інформацією; 2) надання інформації всім особам, які мають пряме чи опосередковане відношення до судової практики; 3) якомога швидке розповсюдження інформації про нові судові рішення, особливо в нових галузях права; 4) сприяння єдності судової практики без привнесення в неї елементів відсталості та зашкарублості; 5) надання можливості законодавцям аналізувати практику застосування законів; 6) поглиблення наукових досліджень у галузі судової практики; 7) у певних випадках надання інформації для статистичного аналізу.²

Ці завдання частково втілені у чинному законодавстві. З 1 червня 2006 р. було введено в дію Закон України “Про доступ до судових рішень”, згідно з яким створюється Єдиний державний реєстр судових рішень, до якого мають вноситися усі судові рішення, крім тих, доступ до яких обмежено законом¹. Світовий досвід свідчить, що публікація рішень судів різних рівнів є усталеною практикою у розвинених країнах (Франція, США, ФРН та ін.). Однак у деких країнах акти суду публікуються вибірково або лише рішення вищих судових інстанцій (Іспанія, Швейцарія)². Український законодавець сприйняв широкий підхід до цього питання, утім, цікаво, як це сприйняли судді.

У червні 2006 р. відбулося офіційне відкриття Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – Реєстру), метою якого є досягнення відкритості діяльності судів та прозорості судового процесу, сприяння однаковому застосуванню законодавства, підвищенню об’єктивності, неупередженості, незалежності та ефективності судочинства, а також ініціювання публічного обговорення резонансних справ. Забезпечення Реєстру доручено ДСА України.

Порядок ведення Реєстру судових рішень урегульовано відповідною постановою Кабінету Міністрів України № 740 від 25.05.2006 р. Згідно з вимогами Закону України “Про доступ до судових рішень” починаючи з 01.06. 2006 р. забезпечується постійне внесення до реєстру електронних копій судових рішень Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих адміністративних судів, апеляційних та місцевих господарських судів, апеляційних загальних судів (усього 125 судів), та внесення судових рішень місцевих судів.

Загальний доступ до судових рішень через Інтернет та офіційний веб-портал судової влади в Україні має кожна фізична або юридична особа без обмежень. Доступ цілодобовий та безоплатний. Крім того, інформація, внесена до Реєстру судових рішень, має захист від знищення, викрадення та внесення несанкціонованих змін. Вилучення відомостей з нього також не допускається.

За більш як два роки роботи до Реєстру було передано для внесення 2 млн 796 тис. копій судових рішень. Близько 95 % судів регулярно надсилають копії своїх рішень до Реєстру.

Забезпечення судів належними приміщеннями. Надання судам службових приміщень, придатних для здійснення судочинства, є нагальною проблемою судово-правової реформи. До цього питання неодноразово зверталися на державному рівні. Варто відмітити розпорядження Президента України від 27.07.1996 р. № 208-96-п “Про забезпечення судів приміщеннями”; Програму забезпечення судів належними приміщеннями на 2002-2006 рр., затверджену постановою Кабінету Міністрів України № 692 від 21.06.2001 р.; Концепцію Державної програми забезпечення судів належними приміщеннями на 2006-2010 рр., ухвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України № 459-р від 16.11.2005 р.

Вимоги, які пред’являються до приміщень районних (міських) судів, вироблено ДСА України, погоджено із головою Ради суддів України і затверджено наказом голови ДСА України від 15.05.2003 р. Так, забороняється розміщення судів у житлових приміщеннях; встановлюються нормативи щодо кількості й розмірів залів судових засідань при певній кількості суддів, технічні характеристики приміщень, обов’язкової наявності при них дорадчих кімнат; рекомендується відводити одну-дві кімнати для прокурорів і адвокатів; робочі кабінети суддів мають містити кабінет голови суду з приймальнею, кабінети суддів (один кабінет для одного судді) і кімнати секретарів судових засідань, суміжні з кабінетами суддів.

Результати проведеного ДСА України моніторингу приміщень 766 судів загальної юрисдикції свідчать, що на 1 січ. 2005 р. лише 49 (6%) судів розташовані у приміщеннях, які повністю відповідають встановленим вимогам. Решта приміщень судів потребують реконструкції чи реконструкції з добудовою або ж нового будівництва. Непоодинокі випадки, коли новоутворені (у зв’язку з проведенням судово-правової реформи) суди взагалі не мають службових приміщень, що унеможливлює вжиття подальших заходів, пов’язаних із реформуванням. На вирішення цих проблем спрямовуються зусилля ДСА України. Так, станом на 1 січ. 2005 р. 79 % приміщень судів знаходилися у задовільному стані (порівняно із 41 % станом на 1 січ. 2003 р.); 20 % – у незадовільному (53% у 2003 р.) і лише 1 % – у аварійному стані (6% у 2003 р.)^0*. Таким чином, намітилася позитивна тенденція у цій галузі, яку необхідно продовжувати.