7.2. Основні юридичні та етичні вимоги до

поведінки судді. Дисциплінарна

відповідальність та заохочення суддів

7.2.1. Основні юридичні та етичні вимоги до поведінки суддів.

Судді наділені високим статусом, виконують виключно важливу роль в суспільстві із вирішення правових конфліктів, тому до них висуваються не тільки підвищені професійні вимоги, а й встановлюються особливі, відмінні від інших державних службовців, морально-етичні стандарти поведінки як під час виконання професійних обов’язків, так і поза судовими засіданнями. Вони викладені в низці міжнародно-правових актів, Законі України “Про статус суддів”¹ та Кодексі професійної етики суддів².

В Основних принципах незалежності судових органів, прийнятих VII Конгресом ООН по запобіганню злочинності у вересні 1985 р., закріплено, що судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до вимог закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску (ст. 2). У ст. 6 зазначається, що принцип незалежності судових органів дає їм право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду і дотримання прав сторін. Відповідно до ст. 8 судді повинні поводитися завжди таким чином, щоб забезпечити повагу до своєї посади і зберегти неупередженість і незалежність судових органів. Крім того, ст. 10 встановлюється, що особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості³.

Рекомендація № R (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи “Про незалежність, дієвість та роль суддів” від 13 жовт. 1994 р. встановлює серед обов’язків суддів безсторонньо вести справи відповідно до особистої оцінки фактів і свого тлумачення законів, забезпечувати справедливе вислуховування аргументів і повагу встановлених законом процесуальних прав всіх сторін⁴.

Європейська хартія про статус суддів прийнята на багатосторонній зустрічі зі статусу суддів, організованій Радою Європи 8-10 лип. 1998 р. Так, у п. 1.5. закріплюється, що при виконанні своїх повноважень суддя має виявити прихильність і повагу до людей; у п. 4.3. міститься вимога щодо утримання від будь-якої поведінки, дій або проявів, здатних реально порушити віру в його безсторонність і незалежність¹.

Крім того, існують певні етичні вимоги до суддів, викладені у документах загального характеру. Так, у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини йдеться про право кожного на справедливий відкритий розгляд справи в розумні строки незалежним і безстороннім судом². Фактично аналогічні положення закріплені у ст. 10 Загальної декларації з прав людини³, п. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права⁴.

У Законі “Про статус суддів” встановлено загальне положення, відповідно до якого судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові й нікому не підзвітні (ст. 3).

Рішенням V З’їзду суддів України від 24 жовт. 2002 р. затверджено Кодекс професійної етики суддів, яким урегульовано комплекс етичних питань, пов’язаних зі статусом судді. Ці норми не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх провини. Разом із тим судді мають прагнути додержуватися їх у своїй професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету в суспільстві.

Кодексом установлені наступні етичні вимоги до поведінки суддів. Суддя:

• повинен бути прикладом законослухняності, неухильно додержуватися присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду;

• має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя. Він не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб;

• не може належати до політичних партій і професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої;

• вправі брати участь у громадській діяльності, публічних заходах, якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитетові суду і не можуть вплинути на здійснення правосуддя;

• повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов’язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні;

• не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв’язку з розглядом справи в закритому судовому засіданні. Він не може робити публічні заяви, коментувати у ЗМІ справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили;

• повинен здійснювати судочинство у межах та у порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, увічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб;

• у визначеному законом порядку надає засобам масової інформації можливість одержувати відомості, виключаючи при цьому порушення прав і свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету суду та статусу судді;

• при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів учасниками процесу чи іншими особами неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного становища, фізичних вад тощо;

• має утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до втрати віри в рівність професійних суддів, народних засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя;

• під час перебування на адміністративній посаді в суді повинен утримуватися від поведінки, дій або висловлювань, які можуть призвести до втрати віри у рівність статусу суддів та в те, що професійні судді колективно управляють внутрішньою діяльністю судів;

• має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

7.2.2. Дисциплінарна відповідальність суддів.

Особливості статусу судді проявляються і в специфіці юридичної відповідальності суддів. Відповідальність суддів, зокрема дисциплінарна, є одним (хоча і не головним) із засобів забезпечення їх дисципліни, а також елементом соціального контролю за судової владою.

Згідно із п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України дії, визначені як дисциплінарні правопорушення, і відповідальність за них встановлюються виключно законами України. Суб’єкти дисциплінарної влади у загальному вигляді визначені в Кодексі законів про працю України (далі – КЗпП), відповідно до ст. 147¹ якого дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) певного працівника. При цьому вказується на можливість прийняття щодо окремих категорій працівників статутів і положень про дисципліну (ст. 142 КЗпП), які можуть передбачати особливості їх дисциплінарної відповідальності (ст. 147 КЗпП)¹. Законодавство вирізняє окрему систему органів і процедуру дисциплінарного провадження щодо суддів.

Підстави та порядок дисциплінарного провадження щодо суддів регламентуються Законами України “Про судоустрій України”², “Про Вищу раду юстиції”³, “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України”⁴. Низку процедурних питань також урегульовано локальними нормативними актами кваліфікаційних комісій суддів (наприклад, Регламент роботи кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Харківського апеляційного округу, затверджений на засіданні кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Харківського апеляційного округу 13 січн. 2006 р.).

Повноваження з притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності в Україні реалізують:

1. кваліфікаційні комісії суддів – щодо суддів місцевих судів;

2. Вища кваліфікаційна комісія суддів – щодо суддів апеляційних судів;

3. Вища рада юстиції – щодо суддів вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду; також вона розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів місцевих та апеляційних судів (ст. 98 Закону України “Про судоустрій України”).

Відповідно до п. 1 ст. 31 Закону України “Про статус суддів” суддя притягується до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком суддів є порушення: а) законодавства при розгляді судових справ; б) вимог, передбачених ст. 5 Закону “Про статус суддів”: суддя не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої; в) обов’язків, указаних у ст. 6 Закону “Про статус суддів”. Відповідно до цієї норми судді зобов’язані:

– при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ із дотриманням установлених законом строків; додержуватися вимог, передбачених ст. 5 цього Закону, службової дисципліни та розпорядку роботи суду;

– не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, також таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання;

– не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді й можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності.

Суддя повинен дотримуватись присяги, яка складається при першому призначенні, такого змісту: “Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і справедливим” (ст. 10 Закону України “Про статус суддів”).

Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у винесенні цього рішення, якщо при цьому не було допущено навмисного порушення закону чи несумлінності, що потягло за собою істотні наслідки (п. 2 ст. 31 Закону України “Про статус суддів”). Верховний Суд України з цього приводу зазначав, що суддя не повинен звітувати і давати роз’яснення з приводу судових справ, піддаватися критиці за позицію в них і притягуватися через неї до відповідальності, крім випадків, прямо передбачених у законі^0*.

Під поняттям “дисциплінарне провадження” щодо судді законодавець розуміє процедуру розгляду відповідним органом офіційного звернення, у якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов’язків чи присяги судді (ч. 1 ст. 97 Закону України “Про судоустрій України”).

Кваліфікаційні комісії суддів розглядають звернення та подання про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих судів, проводять пов’язані з цим службові перевірки, за наявності підстав порушують дисциплінарне провадження і вирішують питання про дисциплінарну відповідальність судді (п. 3 ст. 77 Закону України “Про судоустрій України”).

Вища кваліфікаційна комісія суддів: розглядає звернення про дисциплінарну відповідальність суддів апеляційних судів; проводить пов’язані з цим службові перевірки, за наявності підстав порушує дисциплінарні провадження та вирішує справи про дисциплінарну відповідальність суддів зазначених судів; розглядає скарги на рішення (висновки) кваліфікаційних комісій суддів про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів місцевих судів. За результатами розгляду скарги Вища кваліфікаційна комісія суддів має право залишити рішення (висновок) кваліфікаційної комісії суддів без змін, також змінити рішення (висновок) або скасувати рішення і припинити провадження у дисциплінарній справі стосовно судді місцевого суду (ст. 84 Закону України “Про судоустрій України”). Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України може бути оскаржено до суду і Вищої ради юстиції.

Закон України “Про судоустрій України” передбачає проведення дисциплінарного провадження кваліфікаційними комісіями щодо суддів у трьох стадіях:

а) перевірка даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності;

б) відкриття дисциплінарної справи;

в) розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження (ст. 99).

Дисциплінарне провадження щодо судді порушується постановою голови відповідної кваліфікаційної комісії суддів або головами вищих спеціалізованих чи апеляційних судів.

Підстави для порушення дисциплінарного провадження щодо судді перелічені в Законі України “Про статус суддів”. Це можуть бути: а) подання Міністерства юстиції України та його органів на місцях за наслідками перевірки заяв і повідомлень громадян; б) подання голови відповідного суду; в) подання посадових осіб державних органів, установ, організацій, органів місцевого самоврядування; г) повідомлення в засобах масової інформації (ст. 31 указаного Закону). Не можуть бути підставами для порушення дисциплінарного провадження кваліфікаційними комісіями суддів заяви та повідомлення від інших суб’єктів, які не передбачені Законом, анонімні заяви та повідомлення. Законом України “Про судоустрій України” також заборонено порушувати дисциплінарне провадження щодо судді за заявою чи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді або порушення суддею присяги (п. 4 ст. 97 Закону) та попередження про неприпустимість зловживання правом суб’єктами подання про дисциплінарну відповідальність суддів, зокрема, ініціювати питання відповідальності судді без достатніх підстав і використання вказаного права як способу тиску на суддю у зв’язку із здійсненням ним правосуддя.

Цим же Законом також встановлено, що право ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність судді належить: а) народним депутатам України; б) Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини; в) Голові Верховного Суду України (голові вищого спеціалізованого суду – щодо судді відповідного спеціалізованого суду, за винятком ініціювання звільнення судді); г) Міністру юстиції України; ґ) голові відповідної ради суддів; д) членам Ради суддів України (п. 4 ст. 97 Закону України “Про статус суддів”).

Слід зазначити, що дисциплінарне провадження щодо суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів здійснюється Вищою радою юстиції у порядку, визначеному Законом України “Про Вищу раду юстиції”. Так, п. 1, 2 ст. 38 визначали, що підставами для відкриття дисциплінарного провадження суддів указаних судів є подання народного депутата України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Однак за рішенням Конституційного Суду України від 21 трав. 2002 р. названі положення визнані неконституційними. Отже, порушити питання про дисциплінарну відповідальність суддів Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів можуть члени Вищої ради юстиції за результатами перевірки повідомлень. Виходячи з принципу рівності перед законом і судом, вважаємо, що дані суб’єкти не можуть ініціювати дисциплінарне провадження щодо судді суду будь-якого рівня.

Перевірка відомостей про дисциплінарний проступок судді проводиться протягом місяця з дня надходження відомостей про дисциплінарний проступок головою відповідної кваліфікаційної комісії або за його дорученням чи за рішенням комісії членами комісії. Перевірка відомостей про дисциплінарний проступок голови кваліфікаційної комісії проводиться трьома членами комісії. Члени кваліфікаційної комісії суддів, уповноважені головою комісії, мають право для здійснення перевірки під час дисциплінарного провадження витребувати та одержувати необхідну інформацію від голів судів, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також громадян та їх об’єднань. Посадові особи, які безпідставно відмовляють у наданні інформації чи ухиляються від її надання, несуть передбачену законом відповідальність. Після закінчення перевірки матеріали справи передаються на розгляд комісії, яка розглядає їх у десятиденний строк і приймає рішення. Якщо комісією прийнято рішення про відсутність підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, голова відповідної комісії або комісія припиняють дисциплінарне провадження та повідомляють про це заінтересованих осіб. Рішення про припинення дисциплінарного провадження, прийняте головою комісії, може бути переглянуто комісією на вимогу одного з її членів.

Час і місце проведення засідання кваліфікаційної комісії визначає голова. Особа, щодо якої має розглядатися питання, та суб’єкт подання повідомляються про дату засідання не пізніше як за десять днів. Під час розгляду справи комісія повинна заслухати пояснення судді, притягнутого до дисциплінарної відповідальності. Неявка цього судді на засідання комісії без поважних причин не перешкоджає розгляду справи. Хід та результати засідання комісії фіксуються в протоколі, який підписується головуючим на засіданні та особою, що вела цей протокол.

Відповідно до ст. 32 Закону України “Про статус суддів” кваліфікаційна комісія суддів за результатами дисциплінарного провадження може застосувати щодо судді догану або пониження кваліфікаційного класу. За кожне з дисциплінарних порушень накладається лише одне дисциплінарне стягнення. Якщо дисциплінарна комісія, вивчивши матеріали дисциплінарного провадження, дійде висновку про необхідність звільнити суддю з посади, їй необхідно надіслати відповідну рекомендацію до Вищої ради юстиції для вирішення цього питання. Практика діяльності кваліфікаційних комісій свідчить, що іноді дисциплінарні стягнення щодо суддів не застосовуються. Вони обмежуються обговоренням проступку і попередженням про недопущення порушень у майбутньому. Однак такий захід є досить дієвим, оскільки впливає на суддю-порушника психологічно^0*.

Рішення у дисциплінарній справі судді приймається більшістю голосів членів кваліфікаційної комісії суддів, присутніх на засіданні. Воно має містити назву комісії, прізвище, ім’я, по батькові й посаду судді, який притягається до дисциплінарної відповідальності, обставини дій, що тягнуть дисциплінарну відповідальність, пояснення судді й відомості, що характеризують його особу, мотиви прийнятого рішення з посиланням на докази, вказівку на заходи дисциплінарної відповідальності, застосовані до судді, або підстави закриття справи, а також порядок і строк оскарження рішення (ст. 100 Закону України “Про судоустрій України”). Якщо комісією прийнято рішення про відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, комісія закриває дисциплінарне провадження та повідомляє про це заінтересованих осіб.

Суддя місцевого суду може оскаржити рішення кваліфікаційної комісії суддів про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до Вищої ради юстиції. Відповідно до ч. 1 ст. 101 Закону України “Про судоустрій України” оскаржити його можна у строк не пізніше одного місяця з наступного дня після вручення йому копії рішення. У той же час ч. 5 ст. 35 Закону України “Про статус суддів” встановлює, що відповідне рішення кваліфікаційної комісії суддів може бути оскаржене до Вищої ради юстиції протягом десяти днів із дня вручення копії рішення комісії. Як бачимо, чинне законодавство є суперечливим у визначенні строку можливого оскарження рішення кваліфікаційної комісії про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді. З урахуванням того, що норма Закону України “Про судоустрій України” встановлює більш тривалий термін для оскарження, а отже, більшою мірою захищає інтереси судді, необхідно застосовувати саме цю норму.

Кваліфікаційна комісія суддів не пізніше як у триденний строк після одержання скарги надсилає її разом з матеріалами дисциплінарної справи до Вищої ради юстиції. Суддя, притягнутий до дисциплінарної відповідальності за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, може оскаржити це рішення до Вищої ради юстиції в такому ж порядку.

Законом України “Про статус суддів” також встановлюються строки для застосування і зняття дисциплінарного стягнення (ст. 36). Зокрема, дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців після виявлення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення суддю не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення. Поновлення кваліфікаційного класу проводиться в загальному порядку. Дисциплінарне стягнення, накладене на суддю, може бути достроково знято відповідною комісією за поданням голови суду, а дисциплінарне стягнення, накладене на голову суду, – за поданням голови вищого суду.

7.2.3. Заохочення суддів.

Одним із засобів стимулювання роботи, що забезпечує належну трудову дисципліну, є заохочення працівників. Заохочення – це своєрідна форма позитивної оцінки результатів праці працівника у процесі виконання ним своєї трудової функції^0*. За чинним трудовим законодавством види заохочень, підстави та порядок їх застосування є предметом локального правового регулювання. Ст. 143 КЗпП передбачає, зокрема, що до працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватися будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку. Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом. Вони оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці й вносяться до трудових книжок працівників у відповідності з правилами їх ведення (ст. 144 КЗпП).

Загальна правова підстава застосування заходів стимулювання праці визначена у ст. 145 КЗпП, згідно з якою працівники, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов’язки, мають переваги та пільги в галузі соціально-культурного та житлово-побутового обслуговування. Таким працівникам надається перевага при просуванні по роботі. Так, ст. 146 КЗпП визначено, що за особливі трудові заслуги працівники представляються у вищі органи до заохочення, нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за даною професією.

“Типовими правилами внутрішнього трудового розпорядку” (п. 21) передбачено перелік заходів заохочення, які можуть використовуватися в усіх установах. Зокрема, до них віднесені: оголошення подяки; видача премії; нагородження цінним подарунком; нагородження Почесною грамотою; занесення до Книги пошани, на Дошку пошани¹.

Правила внутрішнього трудового розпорядку суду затверджуються головою відповідного суду і містять, як правило, форми і підстави застосування заохочень до суддів. Так, правилами внутрішнього трудового розпорядку в Апеляційному суді Харківської обл. визначено, що заохочення застосовуються головою Апеляційного суду. Заохочення оголошуються наказом голови суду в урочистій обстановці й заносяться до трудових книжок працівників згідно з правилами їх ведення. За сумлінну безперервну працю в Апеляційному суді, зразкове виконання трудових обов’язків працівникам видається грошова винагорода або оголошується подяка. За особливі трудові заслуги працівники представляються до державних нагород та присвоєння почесних звань².

Державні нагороди України для відзначення громадян за особисті заслуги перед Україною призначаються відповідно до Закону “Про державні нагороди України” від 16 берез. 2000 р. Державні нагороди України є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги у розвитку економіки, науки, культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною. Державні нагороди встановлюються виключно законами України (ст. 1 Закону)^0*.

До видів державних нагород належать такі, як звання Герой України; орден; медаль; відзнака “Іменна вогнепальна зброя”; почесне звання України; Державна премія України; президентська відзнака (ст. 3 Закону). Нагородження державними нагородами провадиться указом Президента України. Відповідній особі вручається державна нагорода та документ, що посвідчує нагородження нею.

Залежно від особистих досягнень судді можуть бути нагороджені різними відзнаками. Вищим ступенем відзнаки в Україні є звання Герой України. Серед орденів України, якими відзначають суддів, можна виділити:

• орден князя Ярослава Мудрого I, II, III, IV, V ступенів – для нагородження громадян за видатні заслуги перед Україною в галузі державного будівництва, зміцнення міжнародного авторитету України, розвитку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоров’я, за благодійницьку, гуманістичну та громадську діяльність;

• орден “За заслуги” I, II, III ступенів – для відзначення видатних заслуг громадян в економічній, науковій, соціально-культурній, військовій, державній, громадській та інших сферах суспільної діяльності;

• орден княгині Ольги I, II, III ступенів – для відзначення жінок за визначні заслуги в державній, виробничій, громадській, науковій, освітянській, культурній, благодійницькій та інших сферах суспільної діяльності, вихованні дітей у сім’ї.

Судді за видатні заслуги також може бути присвоєне почесне звання “Заслужений юрист України”. Почесні звання України присвоюються особам, які працюють у відповідній галузі економічної та соціально-культурної сфери, як правило, не менше десяти років, мають високі трудові досягнення і професійну майстерність, якщо інше не встановлено положенням про почесне звання України (ст. 10 Закону).

Як вид заохочень, що застосовуються до суддів, можна розглядати дострокове присвоєння чергового кваліфікаційного класу або підвищення кваліфікаційного класу судді без додержання встановленої послідовності, але не більше як на два кваліфікаційні класи. Таке рішення приймається відповідною кваліфікаційною комісією суддів з урахуванням професійного рівня судді та досвіду його роботи (п. 4, 5 ст. 89 Закону “Про судоустрій України”). Відповідно до Указу Президента України від 1 серп. 1999 р. “Про розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи” грошова надбавка суддям за відповідний кваліфікаційний клас становить від 275 до 400 грн.

Підвищення судді по службі, яке також є своєрідним визнанням значних досягнень судді у професійній діяльності, проводиться шляхом переведення судді до вищого суду. Воно здійснюється у порядку призначення або обрання судді, встановленому Законами “Про судоустрій України” та “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України”.

Вимоги до суддів вищих судів встановлено Законом “Про статус суддів”. Відповідно до ст. 7 Закону суддею апеляційного суду, якщо інше не передбачене законом, може бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше п’яти років, у тому числі не менш як три роки на посаді судді.

Суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України, не молодший 30 років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як сім років, у тому числі не менш як п’ять років на посаді судді.

Суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, який досяг на день обрання 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як десять років, у тому числі не менш як п’ять років на посаді судді.

Висновки про можливість переведення (обрання) суддів до апеляційних судів, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів дає Вища кваліфікаційна комісія України. Обов’язковим є також подання Голови Верховного Суду України, а щодо суддів спеціалізованих судів – голови відповідного вищого спеціалізованого суду. До Верховної Ради України надсилається подання Голови Верховного Суду України про переведення судді з одного суду до іншого, а щодо суддів спеціалізованих судів – подання голови відповідного вищого спеціалізованого суду, до якого додаються заява судді, висновок Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та відповідні матеріали на кандидатів на посаду судді зазначеного суду.

Одним із видів заохочень суддів є відзнаки Ради суддів України. Така відзнака є формою заохочення суддів та працівників апарату судів за видатні заслуги у здійсненні правосуддя, значний внесок у забезпечення захисту прав і свобод громадян, зміцнення законності та правопорядку в державі, високий професіоналізм. Відзнаки встановлюються виключно вищим органом суддівського самоврядування. Відповідно до Положення про нагородження відзнакою Ради суддів України встановлюються підстави, порядок присвоєння й вручення нагород Радою суддів України.

До відзнак Ради суддів України належать: Подяка, Грамота, Почесна грамота, Відзнака “За сумлінну працю”. Подяка Ради суддів України оголошується суддям, працівникам апарату судів за високий професіоналізм та значний внесок у забезпечення захисту прав і свобод громадян. Грамотою Ради суддів України нагороджуються судді за особливі заслуги у розвитку правосуддя та зміцнення авторитету судової влади. Почесною грамотою Ради суддів України нагороджуються судді, які були нагороджені Грамотою Ради суддів України за особливі заслуги у розвитку правосуддя та зміцнення авторитету судової влади. Відзнакою Ради суддів України “За сумлінну працю” нагороджуються судді, які пропрацювали на посаді судді не менше десяти років, за високий професіоналізм та особливий значний внесок у розвиток правосуддя та зміцнення авторитету судової влади; багаторічну бездоганну працю на посаді судді; зразкове виконання службових обов’язків; наукову діяльність, спрямовану на розвиток національного законодавства та підвищення кваліфікації суддів.

Заохочення суддів та працівників апарату судів надаються в такому порядку. Подання про нагородження відзнакою Ради суддів України вноситься до Ради суддів України головами апеляційних загальних судів, головами вищих спеціалізованих судів, Головою Верховного Суду України не пізніше ніж за десяти днів до засідання Ради суддів України.

Одночасно з поданням про нагородження надаються такі документи: характеристика; довідка про роботу; рішення (погодження) відповідного органу суддівського самоврядування; копія паспорту; копія трудової книжки, завірена в установленому порядку. Оформлення відзнак Ради суддів України, їх облік і реєстрацію здійснює відповідний структурний підрозділ ДСА України.

Особа може бути представлена до нагородження кожним видом відзнаки Ради суддів України лише один раз, про що ухвалюється відповідне рішення Ради суддів України. Відомості про нагородження вносяться у відповідний розділ трудової книжки нагородженого. Вручення відзнаки Ради суддів України провадиться в урочистій обстановці.