11. Філософськи погляди ф. Аквінського.

Філософські напрямки можна розділити на матеріалізм і ідеалізм, залежно від того, що вважається первинним матерія або дух. Ті, хто затверджує, що матерія первинна, а мислення вдруге, ставляться до табору матеріалістів. Ті ж, хто первинним уважає дух, утворять ідеалістичний напрямок, у межах якого можна розмежувати два різновиди: об’єктивний ідеалізм, що думає, що навколишня нас дійсність існує незалежно від нас, але є продуктом ідеального початку (наприклад, відбиттям ідеї в Платона або породженням абсолютного духу в Гегеля), і суб’єктивний, відповідно до якого мир, матеріальні тіла є комплексом наших відчуттів

Філософія Фоми Аквінського говорить про те, що первинно дух – Бог, а матерія є його утвором, і отже ставиться до ідеалістичного табору, але вона так само визнає, що матеріальний світ не є комплексом наших відчуттів, залежним від суб’єкта, а існує незалежно від нас, і в такий спосіб є ідеалізмом об’єктивного типу. Філософія Аквината так само визнає існування як душ, так і цілої ієрархії чистих парфумів, або ангелів. Т.е. ми можемо затверджувати, що томізм має спіритуалістичний характер. Однак, мені здається, що томистскую філософію можна назвати й реалізмом у строго певному змісті, а саме як конфронтуючому суб’єктивному ідеалізму в його онтологічному трактуванні, тому що томізм визнає існування матеріального світу незалежно від суб’єкта

Фома вважав, що реально існують лише одиничні речі, або субстанції, що складаються із сутності (essentia) і існування (existentia). Він думає, що розходження між сутністю й існуванням не є щось тільки уявне, залежне від наших актів свідомості, а є чимсь фактичним, реально існуючим. Виходячи із цієї передумови Аквинат затверджує, що речам властива сутність, але сутність не имплицирует їхнього існування. Це відбувається тому, що все існуюче у світі створено Богом, а отже, залежить від нього. У Богу ж як у простому, нескладовому бутті сутність і існування тотожні. Тому сутність Бога имплицирует його існування, у той час як сутність створених речей не имплицирует їхнього існування. Людина або тварина існують завдяки причетності божественному акту утвору. Отже, відповідно до Фоми, мир матеріальних речей існує не в силу власної природи, а є чимсь зовсім випадковим, залежним від творця або існувати не повинен. На противагу цьому миру Бог – буття абсолютно необхідне, а отже, повинен існувати безумовно, тому що це укладено в нього природі.

12. Гуманізм і натурфілософія Відродження. Філософськи погляди. Дж Бруно.

Філософія Відродження датується періодом кінця XIV–XVI ст. Видатними її представниками були Микола Кузанський, Піко делла Мірандола, П'єтро Помпонацці, Бернардіно Телезіо, Лa Боесі, Мішель Монтень, Нікколо Макіавеллі, Микола Копернік, Джордано Бруно, Томас Мор, Томмазо Кампанелла та ін.

У цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним. У центрі уваги останнього була людина. Характерною рисою світогляду епохи Відродження є орієнтація на мистецтво. Адже саме за допомогою мистецтва змальовується розмаїтий світ людського буття та його величезна цінність. Саме людина, її тілесність, почуття вперше в епоху Відродження усвідомлюються і змальовуються такими, якими вони є насправді: не носієм гріховності (Середньовіччя), а як вища цінність і онтологічна реальність.

Формується нова самосвідомість людини, її активна життєва позиція, з'являється відчуття особистої сили й таланту. Ідеалом людини епохи Відродження є її різнобічна діяльність. Виникає тип культурного, гуманістичного індивідуалізму, який орієнтується не на практичну економічну діяльність (буржуазний індивідуалізм), а на культуру. Пріоритетним в ієрархії духовних цінностей стає не походження чи багатство, а особисті достоїнства та благородство. Метою життя виступає тепер не спасіння душі, а творчість, пізнання, служіння людям, суспільству, а не Богу. Отже, однією з характерних рис епохи Відродження є її гуманізм.

Дж. Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму, "розсередивши" Бога в усій природі. Він вважав, що природа і є Бог в речах. На думку Дж. Бруно, Всесвіт єдиний, безкінечний, він не породжується і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися. В цілому Всесвіт нерухомий, але в його просторі рухаються лише тіла, які є складовими Всесвіту.

До головних трактатів Бруно відносять "Про причину, принцип та єдине", "Про нескінченність Космосу та світів".

Основою теоретичної системи Бруно є концепція про єдність світу, що забезпечується праосновою всесвіту — Єдиним. Єдине розглядається ним як самодостатня сутність, що не потребує зовнішнього втручання жодних сил. Бруно називає Єдине дуже часто матерією, однак не можна визнати, що сучасні визначення матерії є придатними для бруновського розуміння. В Єдиному збігаються одне і різноманітне, мінімум і максимум; у єдності самодостатність існування кожного особливого фрагменту, "кожна річ являє себе єдиною, але не єдиним чином". Багатоявність одного й того самого за сутністю свідчить про підпорядкованість всього видимого світу єдиному законові. У своїй методології Бруно пантеїстично ототожнює матерію і рух, природу і світову душу (часто називаючи її Богом). В його вченні матерія пронизана "універсальною діючою причиною — розумом — першою і головною силою світової душі; світова душа — універсальна форма буття Єдиного". Отже, на відміну від сучасних уявлень для Бруно не стоїть проблема форми організації мислячої матерії. Матерія є мислячою за своїм основним принципом. "Матерія не може існувати без форми, і навпаки, форма виявляє себе як внутрішній бік матерії, вона не може бути чимось привнесеним ззовні, надбаним".

Теза про нескінченність всесвіту має фундаментальне значення для космогонії Бруно. Космос розглядається ним як порожнеча, яка повністю заповнена нескінченним розмаїттям матеріальних утворень.