2.2. Реалізація соціально-педагогічної реабілітації дітей з особливими потребами

Сутність соціально-педагогічної реабілітації полягає у створенні таких умов для саморозвитку людини, в результаті яких виробляється активна життєва позиція особистості.

Реабілітація дітей з обмеженими можливостями має свої особливості, оскільки вона повинна забезпечувати, враховуючи, що мова йде про зростаючий організм, розвиток усіх систем і функцій, попереджувати затримку у рості та розвитку [2, c. 210].

Тому організація процесу соціальної реабілітації має базуватися на ряді принципів. В організації соціально-реабілітаційній практиці принципи відображають основні вимоги, що пред’являються до соціально-реабілітаційної діяльності і визначають її організацію, зміст, форми ті методи реабілітаційного впливу. У соціально-реабілітаційній діяльності можна виділити наступні основні принципи:

По-перше, принцип гуманістичного спрямування соціально-реабілітаційного процесу, що передбачає необхідність поєднання цілей суспільства та особистості. Реалізація цього принципу потребує підпорядкуванню всього соціально-реабілітаційного процесу формуванню особистості дитини-інваліду, орієнтованої на її гідності.

По-друге, принцип опору на провідну діяльність. В його основу покладено ідею, що процес соціальної реабілітації на різних вікових етапах дитини повинен відповідати провідній діяльності, що є характерною для кожного вікового етапу (гра, навчання, спілкування) і психологічним можливостями та обмеженнями, що пов’язані з віковими особливостями (самооцінка, самосвідомість тощо).

По-третє, принцип навчання діяльності передбачає в свою чергу активізацію дітей з обмеженими можливостями з метою оволодіння ними різноманітних видів діяльності, починаючи від найпростішої предметно-практичної діяльності переходячи до складних дій в пізнавальній сфері. Тобто у дітей-інвалідів повинні бути сформовані вміння контролю та самоконтролю, оцінки та самооцінки.

По-четверте, принцип опору на позитивні та сильні сторони особистості дитини. У кожній дитині, навіть якщо віна має значні проблеми розвитку, є потяг до морального самовдосконалення [2, c. 211].

Якщо дитина-інвалід, при оволодінні новими формами поведінки та діяльності, досягненні позитивних результатів, вона переживає радість, що укріплює впевненість у своїх власних силах, прагнення до подальшого росту. А також принцип психологічної комфортності передбачає створення в соціально-реабілітаційному процесі довірливої, стимулюючої активності дитини-інваліда атмосфери, з опорою на внутрішні мотиви, а також на мотивацію успішності [2, c. 212].

Ґрунтуючись на даних принципах при організації і безпосередньої реалізації соціальної реабілітації розроблено правила реабілітаційного процесу.

1. Ставитися до дитини з обмеженими функціональними можливостями як до такої, що вимагає спеціального навчання виховання та догляду.

2. На основі спеціальних рекомендацій, порад та методик поступово i цілеспрямовано:

- навчати дитину альтернативних способів спілкування;

- навчати основних правил поведінки;

- прищеплювати навички самообслуговування;

- розвивати зорове, слухове, тактильне сприйняття;

- виявляти та розвивати творчі здiбностi дитини.

З. Створювати середовище фізичної та емоційної безпеки:

- позбавитися небезпечних речей та предметів;

- вилучити предмети, що викликають у дитини страх та iншi негативні емоцiйнi реакцiї;

- не з’ясовувати у присутності дитини стосунки, особливо з приводу її інвалідності та проблем, пов’язаних з нею.

4. Рідним та людям, що знаходяться в безпосередньому контакті з дитиною-iнвалiдом, потрібно:

- сприймати її такою, якою вона є;

- підтримувати і заохочувати її до пізнання нового;

- стимулювати до дії через гру;

- більше розмовляти з дитиною, слухати

- надавати дитині можливості вибору: в їжі, одязі, іграшках, засобах масової iнформацiї тощо;

- не піддаватися всім примхам вимогам дитини;

- не вимагати вiд неї того, чого вона не здатна зробити;

- не боятися кожну хвилину за життя дитини.

Головна задача усіх осіб, що працюють з дитиною-інвалідом полягає у тому, щоб забезпечити позитивні зміни у розвитку її особистості [2, c. 217].

Основою для організації і проведення соціальної реабілітації є програма реабілітації дітей з обмеженими можливостями. Програма реабілітації дітей з обмеженими можливостями - це система заходів, які сприяють розвитку можливостей дитини i всієї сім’ї. Вона розробляється командою фахівців (лікарі, соціальні працівники, педагоги, психологи) разом з батьками.

Програма може розроблятися на півроку, на рік, все залежить від віку та умов розвитку дитини. Спецiалiст-куратор обговорює періодично з батьками досягнутi результати, успіхи i невдачі, разом аналізують всі незаплановані подiї, якi відбулися за період реалізації програми. Лише після цього команда спецiалiстiв розробляє програму реабiлiтацiї на наступний перiод.

Програма реабiлiтацiї передбачає не лише сприяння розвитку дитини, але й набуття батьками спеціальних знань, психологічну пiдтримуку сім’ї, допомогу сім’ї щодо можливості відпочити, відновлення сил тощо. У ході реалізації програми періодично проводиться моніторинг, регулярне відстеження ходу подій, у разі потреби куратор сприяє батькам у подоланні труднощів, ведучи переговори з потрiбними спецiалiстами, представнимками установ, роз’яснюючи права дитини i сiм’ї [2, c. 219].

Однiєю iз важливих особливостей реабiлiтацiйної програми має бути:

1) наявність мiждисциплiнарної команди спецiалiстiв, а не ходіння батьків по різних установах;

2) участь батьків у процесі реабiлiтації що є найбільш складною проблемою;

3) увага спецiалiстiв спрямовується як на дітей, так i на батьків; 4) налагодження партнерства у реабiлiтації дітей з обмеженими функціональними можливостями.

Технології соціальної роботи з дітьми-інвалідами передбачають створення інноваційних міні-центрів по реабілітації дітей-інвалідів.

Наприклад, Центр незалежного життя для дітей з обмеженими фізичними і /або розумовими можливостями"

Основною задачею в реалізації моделі Центру незалежного життя є навчання дітей і батьків умінням і навичкам незалежного життя . Ключову роль у моделі грає служба "Від батька до батька". Від батька до батька передається знання про соціальні проблеми, що торкаються інтересів дітей, від батька до батька передаються бажання змінити положення дітей до кращого, через активну участь самих батьків у соціальних процесах. Форми роботи центру: бесіди, семінари, заходи, творчі кружки , дослідження, створення служб [6, c. 9].

Соціальний центр «Персональний асистент». Служба "Персональний асистент" має на меті допомогу людині, що має інвалідність, у подоланні перешкод, що заважають йому на рівних брати участь у житті суспільства.

За допомогою персонального асистента, людина , що має інвалідність, може учитися у відкритому навчальному закладі і працювати на звичайному підприємстві. Економічна вигода держави при організації такої соціальної служби полягає в тім, що:

1. потенційні здібності людей, що мають інвалідність, будуть використані повною мірою (спеціалізовані заклади створюються під обмежені можливості людей, що мають інвалідність, і разом з надомною і дитячою працею при інтернатах, підсилюють сегрегуючий характер економічної політики держави стосовно них);

2. створюється ринок праці, тому що персональним асистентом може працювати практично будь-яка людина.

Політична вигода очевидна, тому що дана соціальна служба забезпечує кожного члена суспільства рівними правами на освіту, працю і відпочинок [6, c. 9].

Соціальний центр «Виїзний ліцей». Спеціалізовані навчальні заклади, спеціалізовані підприємства і санаторії ізолюють людей, що мають інвалідність, від суспільства і роблять їх меншістю, права якого дискримінуються.

Експериментальна модель "Виїзний ліцей" - це спроба вирішити проблему інтегрованого навчання дітей, що мають інвалідність наступними способами:

1. Викладачі їдуть на будинок до дитини і дають йому домашні уроки;

2. Служби допомагають дитині виїхати з будинку і займатися в інтегрованих групах, організованих у Центрі.

Комплексний підхід необхідний для того, щоб організувати навчання дітей, що мають інвалідність, у режимі "двостороннього руху " [6, c. 10].

Таким чином, соціальна реабілітація організовується з метою найбільш повного розвитку у дитини з обмеженими можливостями духовних і фізичних сил шляхом використання її збережених функцій, виникаючих потреб та інтересів, її особистісної активності та створення відповідних внутрішніх та зовнішніх умов, в яких вони можуть найбільш повно проявлятися та розкриватися.