Налагодження верстата (стрічкових шліфувальних верстатів):
Вибирають і встановлюють шліфувальні стрічки. Натяг стрічки здійснюється переміщенням неприводного шківа. Величина натягу стрічки повинна бути такою, щоб при легкому натисканні на неї стріла прогину не перевищувала 20 мм. Правильність набігання стрічки регулюють повертанням осі шківа.
Регулюють амплітуду зміщення стрічки у верстатах з осцилюючим рухом стрічки, шляхом переставлення датчиків автоматичної системи осциляції.
Установлюють стіл по висоті, піднімаючи його таким чином, щоб зазор між стрічкою й оброблюваною поверхнею був 20—ЗО мм.
Установлюють бокові та торцеві упори на столі верстата за розміром оброблюваної деталі. їх висота повинна бути меншою, ніж товщина деталі.
Швидкість переміщення стола та зусилля притискання стрічки вибирають залежно від зернистості шкурки, породи деревини та умов шліфування.
Налагодження верстата (циліндрових шліфувальних верстатів):
Вибирають і установлюють шліфувальну шкурку, яку вибирають за зернистістю, залежно від умов шліфування, оброблюваного матеріалу та номера шліфувального циліндра. Навивання шкурки може бути спіральним або циліндричним залежно від конструкції циліндра.
Установлюють циліндри на товщину шару, що знімається.
Нижні подавальні вальці установлюють над поверхнею стола на величину 0,1—0,2 мм.
Установлюють стіл по висоті залежно від товщини оброблюваного щита. Приблизне налагодження виконується механічним приводом, точне — вручну.
Установлюють необхідну швидкість подачі залежно від товщини шару, що знімається, зернистості шкурки, величини її затуплення та необхідної шорсткості.
Тема 3.10. Обладнання для опорядження поверхонь деревини
Під опорядженням деревини розуміють остаточну обробку дерев'яних виробів, яка придає їм гарного зовнішнього вигляду і захищає від пошкодження.
Для опорядження деревини використовуються такі інструменти:
Цикля (описана раніше).
Наждачний папір призначений для підготовки поверхні деревини до опоряджувальних робіт (задає відповідну шорсткість поверхні). Наждачний папір буває на паперовій і полотняній основі; звичайний та вологостійкий; має різний розмір абразивного зерна і маркується відповідно до названих критеріїв та рекомендованого напрямку роботи.
Колодка для кріплення наждачного паперу при шліфуванні поверхні виробів.
Шпателі—металеві або дерев'яні лопатки для вирівнювання поверхні виробу спеціальними мастиками.
Пензлі бувають багатьох різновидностей, з них найнеобхідніші: ручник, флейц і фільончастий.
Ручники (а) — круглі пензлі — використовують для нанесення фарби і розтирання по поверхні виробу. Їх виготовляють із щетини. Пензель роблять рівним або трохи випуклим.
Флейц (б) —плоский пензель з борсукової шерсті—для вирівнювання пофарбованої поверхні після ручника. Довжина волосяної частини пензля — 50, ширина — від 25 до 100мм.
Трафаретні (в) – для отримання на поверхні малюнка за допомогою трафарету.
Фільончасті (г) пензлі призначені для проведення тонких ліній.
Лакова (д) – для нанесення лаку.
Розхлесні (е,), щітки (ж).
Лакофарбові матеріали розпилюють механічним і пневматичним способами. Найбільш розповсюджене пневматичне розпилювання, при якому під дією стисненого повітря лакофарбові матеріали подрібнюються і у вигляді дрібних частинок осідають на виробі, який фарбують, розтікаючись по його поверхні і утворюючи суцільне покриття.
Схема пневматичного розпилювання рідини форсункою.
1 – кільце для стисненого повітря; 2 – сопло; 3 – зона розрідження;
4 – зона надлишкового тиску; 5 – зона розпилення; 6 – зона утворення туману.
Цей спосіб оздоблення деревини має і недоліки: для нанесення фарби потрібні спеціальні камери, обладнані витяжними і очисними пристроями; під час розпилювання витрачається до 20 – 40 % фарби на утворення лакофарбового туману, який погіршує санітарні умови праці.
Ручний пневматичний розпилювач зовнішнього змішування.
1 – бачок; 2 – штуцер; 3 – матеріальна камера; 4 – кільцева камера;
5 – матеріальне сопло; 6 – голка; 7 – корпус; 8 – канал для повітря; 9 – клапан;
10 – ручка; 11 – штуцер; 12 – канал; 13 – регулятор фарби; 14 – курок.