Рекомендована література

1. Арато Е., Коген Д. Відродження, занепад та реконструкція концепції громадянського суспільства // Політична думка. – 1996. – № 1. – С. 24–30.

2. Бей О. Як облаштувати федеративну державу. До питання адміністративної реформи в Україні // Політика і час. – 2000. – № 3–4. – С. 72–85.

3. Горьовий Л., Ющик О. Парламент України: проблема управління // Віче. – 1997. – № 4. – С. 33–43.

4. Дністрянський М. Чи потрібно реформувати адміністративно-територіальний устрій України // Політична думка. – 2001. – № 1–2. – С. 28–39.

5. Котельников В. У пошуках національних інтересів: державне будівництво в Україні в контексті світового досвіду // Політична думка. – 2000. – № 4. – С. 41–55.

6. Кривенко Л. Світовий досвід і утвердження парламентаризму в Україні // Віче. – 1996. – № 2. – С. 28–40.

7. Лінецький С. Демократичний ідеал як чинник формування системи духовних цінностей громадянського суспільства // Нова політика. – 1997. – № 3. – С. 13–16.

8. Полохало В. Довгий шлях до громадянського суспільства // Політична думка. – 1994. – № 2. – С. 19–20.

9. Сімон Г. Крах парламентаризму в Білорусії, Росії, Україні // Політична думка. – 2000. – № 2. – С. 59–64

10. Смальков Г. Формирование гражданского общества // Вестник Моск. ун-та. Серия 12: Политические науки. – 1992. – № 4. – С. 26–34.

11. Устименко В. Держаний устрій. Яким він вбачався політичним партіям // Віче. – 1998. – № 6. – С. 141–155.

12. 12.Ходаківський М. Громадянське суспільство як проблема культури // Людина і політика. – 1999. – № 1. – С. 10–16.

13. 13.Шелестов Ю.И. К вопросу о генезисе концепций правового государства // Вестник Моск. ун-та. Серия 12: Политические науки. – 1997. – № 2. – С. 75–83.

14. Шинкарук В. Громадянське суспільство, держава, ідеологія // Розбудова держави. – 1993. – № 5. – С. 51–54.

Тема лекції: Політична еліта і політичне лідерство

План лекції

1. Поняття політичної еліти

2. Типологія політичних еліт

3. Політичне лідерство

1. Поняття політичної еліти

Політична еліта-відносно невелика соціальна група, котра концентрує у своїх руках значний обсяг політичної влади, забезпечує інтеграцію і субординацію суспільства та відображення у політичних положеннях інтересів різних верств суспільства і створює механізм втілення політичних задумів.

Суть еліти:

Ж.Боден: Особи, які володіють інтелектуальною і моральною перевагою над масою,

незалежно від свого статусу.

М.Вебер: Харизматичні особистості.

Г.Моска: Організована меншість суспільства, найбільш активна у політичному відношенні

та орієнтована на владу.

В.Парето: Особи, які володіють найвищими показниками результативності у своїй сфері

діяльності.

Р.Уільямс: Люди, які займоють вищі місця у суспільстві завдяки своєму біологічному та

генетичному походженню.

М.Дюпре: Люди, що мають високе становище у суспільстві і завдяки цьому впливають на

соціальний прогрес.

Г.Лассеул:Особи, що отримали у суспільстві найбільший престиж і статус.

Дж.Бернгейм: Особи, що отримують матеріальні і нематеріальні цінності у максимальному

розмірі.

З.Фрейд: Особи, для яких характерне підсвідоме прагнення до життя (ерос), на відміну від

маси, для якої характерне підсвідоме прагнення смерті (танатос).

Е.Фромм: Особи, в яких переважають садистські нахили, тобто задоволення від завданих

іншим страждань і болю, на відміну від маси, для якої характерний мазохізм.

Політичні концепції еліти.

Політична влада у кожній країні здійснюється певною групою людей – панівною масою активною меншістю або елітою ( вищі соціальні групи в системі суспільної ієрархії). Класичну теорію еліти опрацювали італійські політологи Гастано Моска (1858-1941), Уільфредо Парето (1848-1923) та нім. Дослідник Роберт Міхельс (1876-1939).

Моска структуризував усі суспільства на 2 класи: політичний клас – управлінці, меншість і ті, ким управляють (більшість). Управлінці відрізняються від решти суспільства якостями, які дають їм певну матеріальну, інтелектуальну або моральну перевагу. Вони повинні володіти тими якостями, які надзвичайно цінуються у тому суспільстві. Ці якості можуть змінюватись в залежності від історичної епохи чи зміни подій. Моска надав перевагу військовим, фінансовим і церковним якостям еліти перед науковими знаннями, вважаючи, що важливою політичною силою наука стане лише у майбутньому, розвитком цивілізації. Політичну цінність наука має не сама по собі, а завдяки практичній користі, яка може бути за її допомогою досягнута.

Необхідною рисою політичної еліти є здатність керувати, досвід управління. Аристократія, внаслідок свого виховання, у більшій мірі володіє цими якостями.

Моска називає 3 способи заміщення еліти: успадкування, вибір, кооптація. В залежності від домінування процесів консервації чи поновлення еліти, ці тенденції Моска називає аристократичною і демократичною. Оптимальним варіантом для суспільства він вважав рівновагу між цими тенденціями, тобто певну стабільність панівного класу.

Вільфредо Парето відкрив принцип циркуляції еліти, яка буває вертикальною і горизонтальною. Вертикальна циркуляція означає, що пануюча еліта завжди перебуває у стані повільної і постійної трансформації. Стара аристократія губить свій потенціал і заміщується кращими представниками нижчих класів. Горизонтальна циркуляція – в процесі здійснення влади почергово замінюється сигменти політичної еліти, які користуються силою і переконаннями.

Найпомітніший слід у теорії елітизму залишили Д.Донцов та В.Липинський.

Д.Донцов “Дух нашої давнини”. Джерелом формування еліти має бути строгий відбір “кращих людей” з усіх верств суспільства. Без еліти суспільство є “стадом” .

До прикмет членів провідної верстви Д.Донцов відносив:

• Шляхетність, благородство

• Мудрість

• Мужність, відвага

В.Липинський – історично еліту утворюють вихідці із чужих племен. В українському суспільстві носіями елітарної культури є поляки. Автор концепції “національної аристократії”

В.Липинський вважав, що активна група здатна створити з етнографічної спільності націю. Тобто еліта є носієм національної ідеї. Вона керує нацією, очолює її політичні, організаційні установи, створює певні культурні, моральні, політичні та організаційні цінності, які потім присвоює собі вся нація, і якими нація живе і тримається.

Характерні риси еліти:

• невелика, достатньо самостійна соціальна група;

• високий соціальний статус;

• значний обсяг державної та інформаційної влади;

• безпосередня участь у здійсненні влади;

• організаторські здібності і талант;

Функції еліти:

• вивчення і аналіз інтересів різних соціальних груп

• субординація інтересів різних верств суспільства

• відображення інтересів у політичних положеннях

• розробка політичної ідеології (програм, доктрин, конституції, законів і т. ін.)

• створення механізму реалізації політичних задумів

• призначення кадрового апарату органів управління

• створення і корекція інститутів політичної системи

• висунення політичних лідерів

Критерії ефективності діяльності еліти:

• досягнений рівень прогресу і добробуту свого народу

• політична стабільність суспільства

• національна безпека

• оптимальне співвідношення між громадянським суспільством і державою

Гарантії проти деградації еліт:

• широка гласність (свобода слова, відсутність монополії на ЗМІ)

• політичний плюралізм ( вільна конкуренція і суперництво політичних еліт)

• розподіл влади ( рівновага, компроміс, баланс інтересів різних соціальних сил)

• відкритість еліт для соціальної мобільності (встановлення термінів перебування при владі виборних і призначуваних осіб)

• суворе дотримання законності і демократичних процедур політичного процессу