4. Резерви підвищення продуктивності праці

Під резервами росту продуктивності праці розуміють можливості повнішої реалізації продуктивної сили праці за рахунок покращення використання всіх факторі її підвищення.

Резерви зростання продуктивності праці можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці в конкретний період часу.

Зв'язок факторів і резервів підвищення продуктивності праці полягає в тому, що коли фактори виступають рушійною силою або причиною зміни її рівня, то використання резервів є безпосередньо процесом реалізації дії тих чи інших факторів.

На сьогодні в економічній літературі відсутня загальновизнана класифікація резервів росту продуктивності праці.

В основу класифікації можуть бути покладені різні критерії: час, сфера дії, місце їх реалізації.

Оскільки резерви підвищення продуктивності праці реалізуються в усіх галузях народного господарства, то за сферою дії вони можуть бути поділені на;

- народногосподарські,

- галузеві,

- міжгалузеві,

- внутрішньовиробничі. (останні, своєю чергою, поділяються на загальновиробничі, цехові та резерви підвищення продуктивності праці на конкретному робочому місці).

Народногосподарські резерви пов'язані з розвитком усіх напрямів НТП, раціональним розміщенням продуктивних сил, вирівнюванням показників економічного розвитку районів країни, вдосконаленням управління і планування.

До галузевих резервів відносять спеціалізацію, концентрацію і комбінування виробництва, вдосконалення технології, розповсюдження передового досвіду, кращих технічних досягнень у межах галузі.

Міжгалузеві резерви визначаються використанням можливостей ефективнішого функціонування виробництва в одній галузі для підвищення продуктивності праці в суміжних галузях. Так, підвищення якості сировини в добувних галузях дає економію і підвищення продуктивності праці в обробних галузях.

Внутрішньовиробничі резерви обумовлені вдосконаленням і найбільш ефективним використанням технічних засобів, покращанням структури робочих кадрів, скороченням втрат робочого часу, економією сировини і матеріалів безпосередньо на підприємстві.

Внутрішньовиробничі резерви за змістом можна класифікувати, як і фактори. Слід зазначити, що цей критерій класифікації є найбільш важливим, оскільки допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Отже, резерви зростання продуктивності праці діляться на такі групи:

матеріально-технічні, які визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;

організаційні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили з засобами виробництва;

соціально-економічні, які визначають підвищення якості використовуваної робочої сили.