2. Туристично атрактивні об’єкти.

2.1. Пороги Південного Бугу.

Південний Буг - рівнинна річка, проте однією з характерних рис цієї ріки є високі скелясті береги і пороги, які надають рівнинній річці характеру гірської. Таке поєднання особливостей рівнинної і гірської річки є унікальним для України. Утворення порогів на Південному Бузі пов’язане з особливостями будови Українського кристалічного щита. Там, де кристалічні породи виходять на поверхню, річка прорізає їх і утворює пороги. Окремі брили граніту піднімаються над водою на висоту до півтора метра. Часто вони розміщені настільки близько, що можна перейти по них з одного берега на другий. Між брилами з великою швидкістю, шумом і клекотом тече вода.

Такі ж виходи кристалічних порід характерні і для заплав долини Південного Бугу, що прилягають до порогів. Тільки тут простір між гранітними брилами заповнений піщано-глинистими наносами. Під час повені кам’янисті заплави нагадують звичайні пороги. Береги долини Південного Бугу біля порогів круті і кам’янисті. А все разом – пороги, кам’янисті заплави і круті гранітні береги - створюють враження гірських місцевостей серед рівнини, що надають Південному Бугу своєрідної краси.

 Краса порогів – у їхній різноманітності і мінливості. Заплавна місцевість напроти с. Кліщів має ширину 100-120 м, висоту 1,5-2 м. Пороги у річковому руслі йдуть каскадами через 200-300 м, але не перетинають повністю річкового русла. Виступи корінних порід незначні: валуни висотою до 1 м, досить часто пороги переходять у перекати. У районі перекатів зустрічаються намивні острови, вкриті деревною рослинністю. Для лівого берегу річкової долини від с. Канава до сіл Стрільчинці - Воробіївка властиві короткі, але дужі стрімкі схили. На ділянці с. Гвоздів - с. Сокілець (с. Печера) рельєф представлений корінним плато. Біля с. Стрільченці Буг значно розширюється і робить досить крутий поворот. Пороги починаються зразу за кар’єром і п’ятьма каскадами тягнуться майже на півтора кілометри. Декілька каскадів мають і Губницькі пороги.  Пороги Побужжя зазнали змін, пов’язаних із спорудженням гідротехнічних споруд. Разом з тим, Південний Буг – єдина не лише в Україні, а і в Центральній Європі річка, де пороги збереглися у своєму незміненому природному стані. [12]

2. Археологічні пам’ятки території.

Гранітно-степове Побужжя надзвичайно багате на археологічні пласти: в Первомайському районі виявлено таку кількість пам`яток (стоянки, поселення, ґрунтові могильники): в палеоліті – 1; в мезоліті – 5; в неоліті – 8; в енеоліті – 1; доба бронзи – 11; доба заліза – 17; є також поселення черняхівської і трипільської культури. Всього в долині Південного Бугу між селами Мигія та Олександрівка виявлено 98 археологічних пам’яток.

У квітні 1996р. на території Первомайського району проводились археологічні розвідувальні роботи по виявленню найдавніших кам’яних хрестів і плит, пов’язаних з історією українського козацтва.

Земля –це книга, у якій записана історія нашого народу. Огляніться навколо: і ви не зможете не помітити прекрасні, мальовничі краєвиди нашого краю, які, переплітаючись з його історією, стають туристичними перлинами.

Коли ви у спекотний день насолоджувалися живодайною прохолодою ріки Південний Буг, чи звертали ви увагу на острови, які розкидані по ній? Дуже рідко ми замислювалися над тим, що ж означають їхні назви, як вони утворилися, що покладено в їхні основи – коріння далекого історичного минулого.

Один з острів Південного Бугу в с. Мигії, на Первомайщині, названий іменем козака Мамая. Чому саме таку назву має острів? З підсвідомості дуже часто випливає пісня, колись популярна в наших краях:

А я бідний, безталанний,

Степ широкий – то ж мій сват,

Шабля й люлька – вся родина,

Сивий коник - то ж мій брат.

А наспівували її вечорами бабусі. І нікого не дивувало, що в свій час, селяни, що приїздили до міста, називали себе „степяками”- нащадками козаків Бугогардівської паланки, що існувала над Бугом задовго до появи міст Одеси, Миколаєва, Херсона.

Напевно, саме оці підсвідомі спогади поступово перетворились на цілий ряд захоплюючих легенд. Одна з них стверджує, що козак Мамай родом з нашого Побужжя. Літописець села Мигія Іван Філіпович , священик місцевої церкви, писав, що в ХІХ ст. в селі Любомирка жив церковний сторож на прізвище Мамаєнко, який впевнено розповідав про походження свого роду від козака Мамая з Мигії. Через деякий час Мамаєнко приїздив на свою історичну Батьківщину в Мигію з єдиною метою – відвідати острів, названий іменем знаменитого пращура.

На користь саме цієї версії походження Андрія Мамаєнка говорить той факт, що в селі Мигія двері всіх будинків були розписані картинами з його портретом, адже стверджували, що він був не лише лицарем, заступником знедолених, але славився як характерник. Саме ця його слава народила ще одну легенду, що побутує в нашій місцевості.

Люди вірили, що козак Мамай не був страченим. Будучи в казематі, він маленьким шилом, яке не змогли відібрати під час арешту, намалював на стіні кущ калини, баского коня з чорною гривою. Сила уміння характерника оживила коня. Поки відкривали темницю, Мамай встиг вискочити на спину коня, що не мав однієї підкови. Кінь рвонув вперед, і в руках катів залишився лише старий чобіт козака. Саме цей чобіт був повішаний на шибениці замість славетного характерника. Зник вершник, а пам’ять про нього залишилася. З роками постать Мамая увійшла в народні легенди, стала улюбленим сюжетом в народному образотворчому мистецтві. Але офіційна наука довго заперечувала той факт , що ця людина існувала. Так, в енциклопедії зазначено, що „ Козак Мамай”- традиційна назва української картини, відомої в багатьох варіантах: „Козак –душа правдивая”, „Козак - бандурист” тощо, а ім’я Мамай не пов’язано з певною особою, а є назвиськом козака (з ХVІІІ ст. – гайдамаки) взагалі. Та останні дослідження, проведені на території Мигії , свідчать про те, що таємниця походження козака Мамая на шляху до розгадки. [6]