2. Правова база розвитку кооперації

Кооперація широко підтримується у світі: Міжнародною організацією праці, генеральною конфедерацією сільськогосподарських кооперативів ЄС та Міжнародним кооперативним альянсом. Зокрема, 18 червня 2002р. ООН прийняла резолюцію 56/114 «Кооперація в процесі соціального розвитку», в якій закликають уряди країн сприяти розвитку кооперації. Відродження реальних кооперативних відносин в аграрному секторі України було розпочато з прийняттям Верховною Радою у 1997 р. Закону «Про сільськогосподарську кооперацію», який відкрив широкі можливості для сільськогосподарських товаровиробників у створенні своїх власних, повністю ним контрольованих, структур агробізнесу. Для успішної діяльності кооперативів в Україні створено достатню законодавчу базу: Закони України «Про кооперацію» (2003 р.), «Про сільськогосподарську кооперацію» (1997 р.), «Про споживчу кооперацію» (1993 р.), «Про кредитні спілки» (2001 р.). Крім того Указом Президента України від 19.12.2000 № 1348 «Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах» розвиток кооперативного руху було визнано одним із важливих напрямів реалізації структурних змін в економіці України та формування її багатоуклад­ності. Проте розвиток кооперації не можна вважати задовільним.

Слід зазначити, що Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" (2000 р.) увібрав кращі елементи правових норм кооперативних законодавств країн Західної Європи, США і Канади, де кооперація має глибокі історичні коріння й широку підтримку з боку держави.

Знаковою для стимулювання розвитку кооперативів є прийняття Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року та постанови від 20 серпня 2008 року № 729 "Про заходи щодо активізації з розвитку тваринництва", якою, зокрема, доручалося ряду міністерств передбачити надання бюджетної підтримки особистим селянським господарствам і державну підтримку створенню й функціонуванню сільськогосподарських кооперативів із заготівлі, переробки та збуту продукції тваринництва, штучного осіменіння тварин, створенню й утриманню культурних пасовищ і суб'єктів малого підприємництва на селі.

У 2009 році з ініціативи Уряду прийнята програма з розвитку сільськогосподарської кооперації на період до 2015 року, з виділенням коштів. [2]

3. Виробнича кооперація в Україні

В Україні вже склалася певна система кооперативних інститутів: це сільськогосподарські, споживчі, будівельні, кредитні. За цілями, завданнями і характером діяльності кооперативи поділяються на виробничі й обслуговуючі.

Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою одержання прибутку, працюють на засадах обов'язкової трудової участі членів кооперативу у процесі виробництва. [2]

Виробничі кооперативи посідають важливе місце в загальній структурі сільськогосподарських підприємств і складають майже 2% (1001) усіх підприємств галузі, а в Одеській області цей показник складає 85,6% (5861).

Обслуговуючі кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського й іншого виробництва учасників кооперації та не ставлять за мету одержання прибутку. [2]

Виробнича кооперація в сільському господарстві є формою економічної взаємодії суб’єктів, що прагнуть досягнення спільної мети на основі об’єднання майна, землі та праці у виробництві сільськогосподарської продукції.

Доцільність існування виробничої кооперації та її розвиток в Україні обумовлюється принциповою важливістю збереження існуючих майнових комплексів, сівозмін, виробничої та соціальної інфраструктур, кваліфікованих кадрів, тобто переваг великомасштабного виробництва. Учасники кооперації повинні володіти землею та майном на засадах персоніфікованої приватної власності чи на умовах оренди. Виробнича кооперація може мати місце між сільськогосподарськими товаровиробниками різного організаційно-правового статусу. Вищою формою виробничої кооперації є створення підприємства особливого організаційно-правового статусу – сільськогосподарського виробничого кооперативу.

Сучасна концепція виробничої кооперації в сільському господарстві передбачає відповідність виробничого кооперативу таким ідентифікаційним ознакам, як функціонування в сфері виробництва сільськогосподарської продукції, дотримання міжнародних кооперативних принципів, прибуткова орієнтація, обов’язкова трудова участь членів кооперативу в господарській діяльності підприємства, піклування про розвиток соціальної інфраструктури, а також піднесення культурного й освітнього рівня своїх членів та їх сімей. Наявність цих ознак свідчить про істинно кооперативну природу підприємства.

Узагальнення вітчизняного історичного досвіду розвитку кооперативного руху в сільському господарстві свідчить, що виробничі кооперативи не завжди мали повну відповідність концепції кооперативної організації і дотримувалися кооперативних принципів, а отже, їм були притаманні ознаки псевдо кооперативних структур. Лише сучасні сільськогосподарські виробничі кооперативи (новітній тип) можуть стати зразковою моделлю реалізації кооперативної ідеї в сільському господарстві, адже кооперативне законодавство відповідає міжнародним принципам кооперації.

Реформування відносин власності на землю та майно, реструктуризація колишніх колективних сільськогосподарських підприємств сприяли тому, що в сільському господарстві знайшли поширення ринково орієнтовані структури, що базуються на приватній власності. Сільськогосподарська виробнича кооперація в Україні при цьому представлена двома рівнями: первинним та у формі виробничого кооперативу. Перший в Україні є юридично не зареєстрованим, не має власної господарської форми і являє собою просту співпрацю виробників сільськогосподарської продукції у формі різнобічної допомоги технікою, обладнанням, трудовими ресурсами під час обробітку ґрунту, збору врожаю, збуту продукції тощо. Другий рівень, що вимагає створення і функціонування сільськогосподарського виробничого кооперативу, становлять підприємства агрегативного типу, що об’єднує товаровиробників-власників на корпоративних засадах. В умовах перехідної економіки такі підприємства відіграють важливу роль в аграрному секторі, адже жодна інша організаційно-правова форма підприємства в сільському господарстві не передбачає в установчих документах зобов’язань щодо вирішення соціальних проблем власних працівників.

Основними причинами, що на сучасному етапі стримують процес розвитку сільськогосподарських виробничих кооперативів в Україні, є недосконалість їх організаційної структури, особливо відсутність організаційного забезпечення маркетингової діяльності, недосконала система мотивації праці членів та найманих працівників, відсутність організованого надходження інформації, необхідність підвищення кваліфікації та освіти членів кооперативу, що є міжнародним принципом кооперації.

Посилення мотивації праці в сільськогосподарському виробничому кооперативі передбачає використання системної дії мотиваційних матеріальних і нематеріальних факторів. Матеріальні мають забезпечити оптимальний вибір форм та системи оплати праці в кооперативі при одночасному використанні таких стимулів до праці, як премії, надбавки та доплати. Разом з цим, формування фонду оплати праці повинно здійснюватися з врахуванням таких економічних чинників, як кінцевий фінансовий результат діяльності кооперативу, державні гарантії рівня мінімальної заробітної плати, процес інфляції. [7]

Сучасний стан агроформувань Дніпропетровської області свідчить, що сільськогосподарські виробничі кооперативи як форма ведення аграрного бізнесу мають і певні недоліки: в них певною мірою "розмиваються" матеріальна зацікавленість і відповідальність щодо результатів господарської діяльності, наявні розбіжності між інтересами окремого власника-працівника та іншими з тих чи інших питань господарювання, ускладнюється процес управління виробничою й комерційною діяльністю. Водночас для великих виробничих кооперативів характерним є вищий рівень технічної ефективності.

Проведена в 2009 р. структуризація внутрішньогосподарських відносин сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна" Магдалинівського району Дніпропетровської області сприяла зростанню прибутку кооперативу порівняно із середніми даними за 2001–2003 рр. на 1,9 млн. грн., або на 37,7 %, тоді як витрати на товарну продукцію збільшилися на 15,9 %. Як наслідок, рівень рентабельності зріс на 12,7 % і у звітному році становив 32,2 %.[8]

Економічна ефективність функціонування СВК, 2000-2010 рр.*

Показник	Рік					2010р. до 2000 р., %
	2000	2005	2007	2010
Кількість підприємств, од.**	1398	1041	739	551	39,4
Площа сільгоспугідь, тис. га	2673,1	1811,1	1268,7	941,3	35,2
Середньооблікова чисельність працівників, зайнятих у с.-г. виробництві - всього, осіб	164947	107198	60838	37274	22,6
У т. ч. на одне господарство:
зайнятих працівників, осіб	118	102	82	68	57,6
сільгоспугідь, га	1912,0	1739,8	1716,8	1708,3	89,3
Виручка від реалізації с.-г. продукції та надання послуг, млн грн	1549,4	1569,8	1667,6	2454,9	158,4
Прибуток від реалізації с.-г. продукції та надання послуг, млн грн	32,7	181.9	81.2	265,0	у 8,1 разів
Рівень рентабельності с.-г. діяльності, %	2,2	1,2	5,1	12,5	+10,3

*Розраховано за даними Форми 50-сг «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств» за відповідні роки.

**Ті, що звітували за формою 50-сг.

Дані таблиці свідчать, що за останні десять років кількість сільськогосподарських кооперативів скоротилася більше ніж удвічі, а чисельність зайнятих у цьому секторі аграрного виробництва країни зменшилася у чотири рази. Однак і в цих умовах обсяг виручки під реалізації продукції (робіт і послуг) кооперативів зріс на 58,4%, прибуток від їхньої діяльності - у вісім разів, а рівень рентабельності підвищився на 4,2 пункти. Отже, це ще раз переконує про доцільність розвитку процесів кооперації в аграрному секторі й за умов ринкової економіки.[10]

Багаторічний міжнародний досвід красномовно свідчить про те, що кооперативи виробників і споживачів можуть взаємовигідно співпрацювати між собою, уникаючи необхідності користуватися послугами нецивілізованих посередників, які, на жаль, домінують на вітчизняному ринку збуту сільськогосподарської продукції й у сфері торгівлі. Взаємовигідна співпраця кооперативів названих видів дає можливість їхнім членам максимально задовольнити свої економічні потреби. У процесі такої інтеграції виробники збільшують прибуток, а споживачі - суттєво скорочують витрати. Моделі взаємовигідної співпраці різних видів кооперативів у сучасних умовах є надзвичайно перспективними для української практики. Останнє набуває особливої актуальності у сучасних умовах, коли Міністерство аграрної політики та продовольства України ставить на меті «вивчення можливості залучення матеріально-технічної бази Укоопспілки до реалізації державної політики соціально-економічного відродження українського села». [5]