4. Система міжнародного економічного права

У МЕП виокремлюються підгалузі: торговельне, валютне, міжнародне, транспортне та ін. Як і в кожній галузі права, у системі МЕП первинним елементом є норма; споріднені норми групуються в інститути.

Міжнародне торговельне право є системою принципів і норм, що регулюють відносини у сфері міжнародної торгівлі.

2-25 квітня 1964 р. відбулася Дипломатична конференція за участю 28 держав. Результатом її роботи стали дві конвенції. Одна з них стосувалася уніфікованого права з міжнародної купівлі-продажу матеріального рухомого майна, інша – уніфікованого права про укладення договорів з міжнародної купівлі-продажу матеріального рухомого майна.

1966 р. Генеральна Асамблея ООН створила Комісію з права міжнародної торгівлі ООН (ЮНСІТРАЛ). В 1980 р. у Відні було прийнято Конвенцію ООН про договори міжнародного продажу товарів (Віденська). Вона була спрямована на подолання суперечностей між національними системами регулювання договору купівлі-продажу та міжнародним характером нинішнього торговельного обміну. Конвенція є компромісом між різними правовими та соціально-економічними системами. Має диспозитивний характер.

Конвенція не застосовується до продажу товарів:

• що купуються для особистого, сімейного або домашнього вжитку;

• з аукціону;

• у порядку виконавчого провадження іншим способом згідно із законом;

• цінних паперів і грошей;

• суден водного та повітряного транспорту, а також суден на повітряній подушці;

• електроенергії.

Міжнародне валютне право – система принципів і норм, що регулюють відносини, які виникають між суб'єктами міжнародного права у валютній сфері.

Аспекти валютних відносин, у яких беруть участь юридичні та фізичні особи різних держав, особи без громадянства, іноземна валюта, вважаються як такі, що належать до міжнародного приватного права.

Світова валютна система – це форма організації міжнародних валютних відносин, що зумовлені розвитком світового господарства та юридично зафіксовані в міжнародних угодах. Найголовнішими елементами цієї системи є національні та колективні валютні одиниці, склад і структура міжнародних ліквідних активів (валютні кошти та золоті резерви), механізм валютних паритетів і курсів, умови взаємної конвертованості валют, обсяги валютних обмежень, форми міжнародних розрахунків, режим міжнародних валютних ринків і світових ринків золота, статус міждержавних валютно-кредитних організацій, що регулюють валютні відносини.

Систему золотовалютного стандарту юридично було оформлено в 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції. Відповідно до її рішень було створено МВФ і МБРР. У 1976 р. після укладення Ямайської угоди золотодоларова система припинила існувати. Ямайська угода запровадила Спеціальні правила запозичення (СПЗ) (Special Drawing Rights – SDR) як базу нової валютної системи, юридично зафіксувала демонетизацію золота та узаконила режим "плаваючих" валютних курсів. Золота і доларів США виявилось недостатньо для обслуговування міжнародних економічних відносин, тому СПЗ вважались додатком до них. Спеціальні правила запозичення було названо "паперовим золотом".

Розрізняють валюти конвертовані (такі, що підлягають обміну на інші валюти), обмежено конвертовані (такі, що обмінюються лише на певні валюти) та замкнуті (використовуються лише в межах окремої країни).

Міжнародне транспортне право – це система принципів і норм, що регулюють правовідносини, які виникають між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з використанням транспортних засобів у процесі міжнародного економічного співробітництва.

Залізничний транспорт.

На конференції у 1980 р., було прийнято Угоду про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) (Convention relative aux transports internationaux ferroviares – COTIF) та додатки до неї – А і В. Додаток A стосувався умов перевезення пасажирів і був відомий як Єдині правила Міжнародної пасажирської конвенції (КІВ), додаток B – Єдині правила Міжнародної вантажної конвенції (КІМ). У КОТІФ беруть участь майже 40 країн Європи, Азії та Північної Америки.

Якщо виникає непередбачувана цими угодою і додатками ситуація, то застосовується право держав-учасниць конвенцій. Додаток В застосовується лише до перевезень залізницями, перелік яких визначений учасниками Угоди про міжнародний залізничний транспорт. Плата за перевезення визначається міжнародними і національними тарифами. КОТІФ передбачає відповідальність перевізника, встановлює порядок висування претензій і позовну давність, визначає товаросупровідні документи.

Авіаційний транспорт.

У Варшаві 12 жовтня 1929 р. було підписано Конвенцію з уніфікації окремих правил міжнародних повітряних перевезень (зі змінами і протоколами). Адміністративні питання повітряного транспорту регламентуються Чиказькою конвенцією про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 р. Авіакомпанії, які об'єднані в Міжнародну асоціацію повітряного транспорту (ІАТА), керуються Умовами перевезення, складеними ІАТА.

І про все це ви чудово ще раз почитаєте в Повітряному праві

Автомобільний транспорт.

Женевська конвенція Про договір міжнародного перевезення вантажів (КМР, 19 травня 1956 р.) (Convention relative au contract de transport international des merchandises par rout – CMR) вважається основною у сфері автомобільного транспорту. До зазначеної Женевської конвенції першими увійшли країни Західної та Центральної Європи. Радянський Союз приєднався до Женевської конвенції у 1983 р. (чинність від 1 серпня 1986 р.). Конвенція поширюється на перевезення вантажів автомобільним транспортом між двома державами, якщо принаймні одна з них є учасницею Конвенції. Її норми мають імперативний характер.

Досі відсутня глобальна міжнародна конвенція, яка б регламентувала міжнародні перевезення людей, тому вони здійснюються на основі двосторонніх угод.

Основні джерела міжнародного автотранспортного права:

• Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки міжнародного дорожнього перевезення. Укладено в 1959 р. Діє в редакції 1975 р.

• Конвенція про дорожній рух (1968 р.) і Протокол про дорожні знаки та сигнали від 19.09.49 (у редакції 1968 р.). Встановили правила дорожнього руху.

• Митна конвенція про міжнародні перевезення вантажів. Укладено в 1959 р. Діє в редакції 1978 р.

• Європейська угода про роботу екіпажів транспортних засобів, що виконують міжнародні автомобільні перевезення, від 01.07.70.

• Конвенція про договір з міжнародного перевезення пасажирів і вантажів від 01.03.73 та Протокол до неї від 05.07.78.

• Митна конвенція про тимчасове вивезення дорожніх засобів перевезення, що використовуються з комерційною метою, від 18.05.56.

• Міжнародна конвенція про узгодження умов здійснення контролю вантажів на кордоні від 21.10.82.

• Європейська угода про міжнародне перевезення небезпечних вантажів від 30.09.75.

Міжнародний союз автомобільного транспорту (ІРУ) є недержавною організацією. Він відіграє велику роль у створенні міжнародно-правової бази, що регламентує автомобільний транспорт.

Морський транспорт.

Поступово в міжнародному судноплавстві склалися дві форми організації перевезень – лінійна (регулярна) та трампова (нерегулярна). Міжнародне лінійне перевезення почало оформлюватись коносаментом, який видавався морським перевізником вантажовідправнику в момент передавання вантажу перевізнику.

У 1924 р. у Брюсселі було укладено дві Конвенції:

• Про уніфікацію принципів, що стосуються коносаментів. Відома ще як Гаазькі правила (діє з 2 червня 1931 р.). Конвенцію було доповнено Брюссельськими протоколами від 23.02.68 р. і 21.02.79 р., відомими як Правила Візбі. У доповненому варіанті розглядувану конвенцію називають Гаазько-Візбзькими правилами.

• Про уніфікацію принципів, що стосуються обмеження відповідальності власників морських суден. Її новий варіант було прийнято в 1957 р. та доповнено Брюссельським протоколом від 23.02.79.

У березні 1978 р. на конференції в Гамбурзі було прийнято Конвенцію ООН про морське перевезення вантажів (набрала чинності 11 листопада 1992 р.). Вона замінила першу Брюссельську конвенцію 1924 р. Конвенція 1978 р. (її ще називають Гамбурзькі правила) має ширшу сферу дії (зокрема, поширюється на перевезення тварин і палубних вантажів), передбачає низку нововведень. Наприклад, у ній відсутнє правило про звільнення морського перевізника від відповідальності через навігаційну помилку; підвищено умови відповідальності за збереження вантажу; детально регламентовано порядок пред'явлення претензій заявнику тощо. Гамбурзькі правила на відміну від Гаазьких містять норми і про юрисдикцію, і про арбітраж.

Поки що більшість морських держав світу користуються Брюссельськими конвенціями 1924 р. з відповідними змінами та доповненнями. Ці конвенції більш вигідні судновласникам і перевізникам й менш – контрагентам та іншим зацікавленим особам.

МЕП стосуються також два акти:

• Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів і їх багажу від 13.12.74 р.

• Лондонська конвенція про обмеження відповідальності за претензіями на певні ділянки моря від 19.11.76 р.

Міжнародний транспорт внутрішніх водойм.

Цей вид транспорту називають ще річковим. Таке поняття є звуженим, оскільки для міжнародного сполучення використовуються не лише річки, а й озера та канали. Відповідно до умов міжнародних договорів міжнародні річки відкриті для вільного судноплавства.

Міжнародно-правовий режим міжнародних річок визначають відповідні прибережні держави. Вони укладають угоди про судноплавство та інше ненавігаційне використання. В угодах часто беруть участь і неприбережні держави.

Серед міжнародних річок є й така категорія, як прикордонні (багатонаціональні). Вони поділяють території кількох держав і не завжди відкриті для міжнародного судноплавства.

У Женеві 15 березня 1960 р. було укладено Конвенцію про уніфікацію окремих принципів щодо відповідальності при зіткненні річкових суден. Цей акт можна вважати єдиною універсальною конвенцією, бо інші визначають правовий режим конкретного водного об'єкта.

Поштові перевезення та транзит.

Всесвітня поштова конвенція (1989 р.) та додатки до неї регулюють питання щодо перевезення поштових вантажів у міжнародному сполученні.

Перевезення вантажів територією двох чи більше держав є транзитом, що регулюється Барселонською конвенцією про свободу транзиту (1921 р.). Фактично вона стосується лише річкового транспорту, оскільки в цій сфері не застосовуються інші міжнародно-правові акти з питань перевезення. Міжнародні конвенції щодо інших видів транспорту також торкаються й питань транзиту.