- •1. Міжнародне право в міжнародній нормативній системі.
- •4. Взаємодія зовнішньої політики і мп.
- •6. Структура мп.
- •7. Функції мп
- •8. Особливості міжнародного правотворчого процесу.
- •9. Кодифікація міжнародного права
- •10. Природа обов’язкової сили міжнародного права.
- •11. Поняття системи міжнародного права.
- •12. Поняття галузі мп.
- •13. Поняття і структура інституту мп.
- •14. Взаємозвязок міжнар і внутрішньодерж права.
- •18. Міжнародна угода – головне джерело сучасного мп.
- •19. Міжнародний звичай.
- •20. Співвідношення міжнародного звичаю та міжнародного договору.
- •23. Мп про юридичну силу рішень мо.
- •24. Загальні принципи права в системі джерел мп: питання визнання в теорії і практиці.
- •27. Загальні принципи права та мп.
- •28. Основні принципи сучасного мп.
- •10 Основних принципів:
- •29. Поняття і х-ка норм мп.
- •30. Класифікація норм мп:
- •1) За сферою дії:
- •2) За юридичною силою:
- •3) За характером нормативного процесу:
- •31. Ієрархія норм у мп.
- •32. Поняття міжнародної правосуб’єктності.
- •33. Структура інституту міжнар правосуб’єктності.
- •34. Види міжнародної правосуб’єтності і класифікація суб’єктів мп.
- •35. Особливості міжн правосуб’єктності держави.
- •36. Міжн правосуб’єктність державоподібних утворень.
- •39. Форми визнання:
- •40. Визнання уряду: критерії, форми, засоби.
- •41. Визнання організації опору і національно-визвольного руху.
- •42. Міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій.
- •43. Міжн правосуб’єктність народу, нації, які борються за створення незалежної д-ви.
- •45. Міжнародна правосубєктність фізичної особи.
- •45. Стадії вчинення міжнародного правопорушення.
- •46. Поняття міжнародного правопорушення.
- •46. Суб’єкти міжнародних правопорушень.
- •47. Види міжнародних правопорушень.
- •48. Склад міжнародного правопорушення.
- •49. Вина як субєктивний елемент міжнародного правопорушення.
- •50. Наслідки міжнар правопорушень.
- •51. Поняття злочинів міжнародного х-ру.
- •54. Поняття і юридична природа міжнародно-правової відповідальності.
- •55. Передумови міжнародно-правової відповідальності, її принципи і цілі.
- •56. Субєкти міжнародно-правової відповідальності.
- •57. Держава – головний суб’єкт міжнародно-правової відповідальності.
- •58. Особливості міжнародно-правової відповідальності міжнародної організації.
- •60. Підстави міжнародно-правової відповідальності.
- •61. Загальні принципи міжнародно-правової відповідальності.
- •62. Матеріальна та нематеріальна відповідальність.
- •63. Поняття права зовнішніх зносин.
- •64. Органи зовнішніх зносин та їх система.
- •65. Внутрішньодержавні конституційні і спеціалізовані органи зовнішніх зносин.
- •66. Зарубіжні постійні і тимчасові органи зовнішніх зносин.
- •2 Головні категорії:
- •67. Дипломатичні представництва (посольства, місії).
- •68. Консульські установи, постійні представництва і місії постійних спостерігачів при мо.
- •69. Торговельні представництва.
- •70. Спеціальні місії, делегації і групи спостерігачів на міжнародних конференціях.
- •71. Представництва при мо і представництва держав.
- •87. Поняття та види територій у міжнародному праві.
- •88. Поняття територіального верховенства.
- •89. Юридична природа та склад держаної території.
- •Законні:
- •Протиправні:
- •90. Розмежування сфери дії територіального верховенства.
- •91. Державні кордони та їх правовий режим.
- •93. Правові основи і засоби формування і зміни державної території.
- •1) Законні:
- •2) Протиправні:
- •94. Правовий статус територій з міжнародним режимом.
- •95. Правовий статус територій із змішаним режимом.
- •96. Правовий стату території з особливим міжнародним режимом.
- •97. Способи зміни території.
- •1) Законні:
- •2) Протиправні:
- •98. Поняття і зміст міжнародного повітряного права.
- •99. Головні принципи міжнародного повітряного права.
- •100. Правовий статус повітряного простору.
- •101. Правова регламентація та юридична класифікація міжнародних повітряних сполучень.
- •102. Міжнародно-правові аспекти національних польотів.
- •103. Регулярні та нерегулярні міжнародні польоти та їх правове забезпечення.
- •104. Правова регламентація транзитних польотів.
- •105. Комерційні права в міжнародних повітряних сполученнях.
- •106. Основні свободи польотів.
- •107. Правовий статус повітряного судна і його екіпажу.
- •108. Правова класифікація повітряних суден.
- •111. Боротьба з актами незаконного втручання в діяльності цивільної авіації.
- •134. Нейтралізовані і демілітаризовані території.
- •135. Закони і звичаї війни.
- •145. Мирні засоби вирішення спору – єдиний шлях вирішення спорів між державами.
- •146. Види міжнародних спорів.
- •148. Система засобів мирного вирішення спорів між державами.
- •149. Безпосередні переговори та консультації.
- •150. Добрі послуги і посередництво.
- •151. Міжнародна слідча процедура. Узгоджувальні комісії.
- •152. Міжнародні третейські суди (арбітражі).
- •153. Міжнародний судовий розгляд.
35. Особливості міжн правосуб’єктності держави.
Держави - основні суб'єкти МП, оскільки мають усі атрибути, що потрібні для визнання їх суб'єктами МП. Суверенна держава характеризується трьома елементами: легітимною публічною владою, територією та населенням.
Легітимність публічної влади - факт її визнання з боку міжнародного співтовариства.
Міжн правосубєктність д-в базується на їхній невідємній властивості- державному суверенітеті. Завдяки цьому держави мають право вступати в будь-які міжнародно-правові відносини: укладати міжнародні договори, брати участь у діяльності міжнар організацій, підтримувати дипломатичні, консульські та інші звязки, виступати стороною у Міжнародному Суді ООН. Над державами в МВ не має верховної влади, але всі держави повинні сумлінно виконувати свої міжнародні зобовязання. Д-ви відмовляються від певних союзів, не вважають вступати в окремі правоовідносини і тим самим зменшують обсяг своїх субєктивних прав та обовязків за міжнар правом. Держави можуть також в односторонньому порядку визначати свій правовий статус таким, що поступається в частині реалізації міжнародної правосубєктності іншим державам. Прикладом цьому може бути проголошення статусу нейтральної д-ви або прийняття рішення про неприєднання.
Держави можуть існувати:
де-факто — коли публічна влада ефективно контролює державну територію та населення, що на ній проживає, але її не визнало міжнародне співтовариство;
де-юре — держава визнана міжнародним співтовариством.
36. Міжн правосуб’єктність державоподібних утворень.
Державоподібні (специфічні політичні) утворення- набувають міжнародної правосуб'єктності на підставі угод, що укладаються зацікавленими в їх виникненні державами.
Суб'єктами міжнародного права з обмеженою дієздатністю є державоподібні суб'єкти (квазідержави).
Основною особливістю таких суб'єктів є те, що вони не тотожні державам (хоча і мають майже всі ознаки такого утворення, перебуваючи як би міні-державами), не мають державний суверенітет, але виступають у якості самостійних, хоча й в обмеженім ступені, учасників міжнародно-правових відносин.
Такий спеціальний міжнародно-правовий статус державоподібних суб'єктів установлюється відповідно до міждержавних договорів.
Їхня міжнародна правосуб'єктність визначається тим, що вони спроможні самостійно і незалежно від держав та інших суб'єктів МП здійснювати встановлені права й обов'язки.
Вільні міста в минулому: Краків, Гданськ та Трієст.
1929 - Ватикан став суб'єктом міжнародного права на підставі укладеного між Італією та Святим престолом конкордату.
Сьогодні до державоподібних утворень належить лише центр католицької церкви — Ватикан, — міжнародно-правовий статус якого визначається Латеранськими угодами з Італією від 11 лютого 1929 р., що були переглянуті 18 лютого 1984 р. Ватикан є членом МАГАТЕ, має статус спостерігача при ООН та її спеціалізованих установах, його представники (нунції) мають дипломатичні імунітети і привілеї (Україна встановила дипломатичні відносини з Ватиканом 8 лютого 1992 р.
ВИЗНАННЯ
37-38. Визнання д-в у сучасному МП.
Міжнародно-правове визнання- визнання відповідно до міжнародного права існуючими державами нових держав або урядів чи інших органів з метою встановлення з ними офіційних або неофіційних, повних або неповних, постійних або тимчасових відносин.
Декларативна теорія- д-ва визнається субєктом міжнар права з моменту свого утворення, незалежно від визнання з боку інших субєктів міжнар права. (знайшла своє відображ в Міжамериканській кгнвенції про права та обовязки д-в). Конститутивна- нова д-ва стає субєктом міжнар публічного права лише в разі визнання її вже існуючими державами. Від визнання д-ви слід відрізняти визнання уряду як законного представника д-ви на міжнар арені. Таке визнання виникає в разі приходу нового уряду до влади неконституційним шляхом. 2 підходи до визнання урядів: доктрина Тобара- не визнавати державами уряди, які прийшли до влади шляхом революції або перевороту, доки не буде сформовано новий уряд шляхом вільних виборів. Докрина Естрада (МЗС Мексики)- визнання означає втручання у внутрішні справи інших д-в.
Види визнання:
визнання д-ви;
визнання уряду;
воюючої воюючої або повсталої сторони;
організацій або рухів опору;