3 Теоретичні питання.

3.1 Населення, його склад, відтворення.

Населення (народонаселення) — це сукупність людей, що про­живають у межах певної території (регіону, країни, континенту). Демографія (наука про населення) вивчає процеси народжуваності та смертності, закономірності змін цих подій, створення та розпад сімей (шлюби та розлучення), зміни місця проживання (міграція), що безпосередньо впливають на відтворення населення.

Відтворення населення — це процес постійного та безперервного оновлення людських поколінь, що відбувається у конкретних історичних умовах, у соціально-економічному та природному середовищі; це — єдність процесів народжуваності і смертності, співвідношення яких свідчить про кількісні та якісні зміни населення. Наслідком процесів відтворення, які відбуваються за певних конкретно-історичних умов, є формування складу населення за віком, статтю, місцем проживання, шлюбним станом.

У процесі відтворення населення розрізняють чотири основні різновиди руху населення, який визначається особливостями зміни його кількісних та якісних характеристик: природний, механічний(міграційний), соціальний та економічний. Інформація про природний та міграційний рух населення отримується з двох основних джерел. По-перше, це дані переписів населення, які проводяться методом опитування за місцем проживання з метою отримання відомостей про чисельність, склад, місце проживання населення. Згідно з цими даними визначається чисельність та склад наявного (яке перебуває на визначений момент на даній території) та постійного (яке постійно мешкає у даному населеному пункті) населення. Другим джерелом інформації про природний та міграційний рух населення є поточний облік, який здійснюється на основі обліків актів громадянського стану (народження, смерті, шлюби і розлучення) та документів, що реєструють переїзди громадян.

Природний рух населення характеризується процесами народжуваності, смертності, шлюбності та розлучень. Демографічна ситуація в країні може бути охарактеризована на основі визначення спеціальних демографічних коефіцієнтів.

Для характеристики вікової структури населення використовується коефіцієнт демоекономічного навантаження, що розраховується як співвідношення населення молодшого та старшого від працездатного віку (дітей та літніх людей) і працездатного. Країни з високою народжуваністю характеризуються найвищими коефіцієнтами навантаження внаслідок утримання високої частки дітей у населенні (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в Україні загальний коефіцієнт демоекономічного навантаження становив 73%).

Для характеристики інтенсивності процесів відтворення населення використовують коефіцієнти народжуваності, смертності, шлюбності, розлучуваності, прибуття та вибуття населення. Коефіцієнт народжуваності розраховується як співвідношення кількості народжень і середньої чисельності жінок у дітородному віці 15-49 років.

Аналогічним чином розраховуються коефіцієнти смертності, прибуття та вибуття. Сучасний рівень народжуваності забезпечує лише половину того, що необхідний для простого відтворення населення, тобто для заміни покоління батьків тією ж чисельністю покоління дітей. Сумарний показник народжуваності зменшився з 1,9 дитини у розрахунку на 1 жінку в 1989 році до 1,2 — у 2005 році. Негативним чинником впливу на людський потенціал країни є високий рівень смертності чоловіків у працездатному віці (внаслідок хвороб системи кровообігу та зовнішніх дій).

Зміни чисельності та складу населення відбуваються в результаті міграційного руху населення (просторового переміщення населення зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час), викликаного різними причинами політичного, економічного та релігійного характеру. Найважливішою ознакою міграції є перетинання адміністративних кордонів, залежно від чого розрізняють зовнішню (пов'язану з перетином державного кордону) та внутрішньодержавну (що відбувається у межах держави) міграції.

1. За територіальною ознакою розрізняють міграцію міського та сільського населення, міжміську міграцію, міграцію у межах сільської місцевості, міграцію у межах "місто — село». Виокремлюють також внутрішньообласну та міжобласну, міжрайонну та внутріш-ньорайонну міграції.

2. За тривалістю переміщень робочої сили розрізняють постійну (незворотну) міграцію, що характерна, насамперед, для переміщень сільських жителів до міст, міжконтинентальну міграцію та зворотну міграцію — викликані роботою за контрактом або навчанням переїзди.

3. За способом реалізації міграція розподіляється на організовану (за сприянням державних, приватних або громадських структур) та неорганізовану (індивідуальну), що здійснюється без організаційної та матеріальної підтримки установ.

4. За мотивами переїзду міграція розподіляється на трудову (міграцію кваліфікованих працівників та міграцію некваліфікованої робочої сили), навчальну та міграцію біженців та вимушених переселенців.

Для оцінки масштабів міграції використовуються такі показники:

• потік міграції по прибуттю — чисельність прибулих;

• потік міграції по вибуттю — чисельність вибулих;

• міграційний оборот — сума прибулих та вибулих, або загальна чисельність осіб, що змінили місце проживання;

• сальдо міграції — різниця між чисельностями прибулих та вибулих, або результативність міграційного руху.

Соціальний рух населення проявляється через зміну освітньої, професійної, національної та інших структур населення внаслідок дії зовнішніх та внутрішніх чинників; це перехід людей з одних соціальних груп до інших, що призводить до зміни їхніх соціальних ознак. Економічний рух населення, обумовлений економічними чинниками, призводить до зміни його трудової активності та відповідного збільшення / зменшення ресурсів для праці.

Природний, міграційний, соціальний та економічний рухи населення, взаємопов'язані між собою, визначають зміну кількісних та якісних характеристик населення.

Основними типами відтворення, характерними для природного руху населення, є традиційний (екстенсивний) та сучасний (інтенсивний) типи.

Для традиційного типу відтворення характерні високий рівень нерегульованої народжуваності та високий рівень смертності, обумовлені недостатнім розвитком медицини, утримання низького рівня життя. Сучасний тип відтворення, який виникає в результаті прискорення темпів економічного розвитку, підвищенням рівня життя населення, прогресу у сфері освіти та охорони здоров'я, характеризується збільшенням середньої тривалості життя, зниженням рівня смертності, зростанням частки людей старшого віку у структурі населення.

Існує три режими відтворення населення: розширене, просте та звужене.

Для розширеного відтворення характерне перевищення народжуваності над смертністю, що, відповідно, результується у природному прирості населення. Просте відтворення населення означає практично незмінну кількість населення, яка формується в результаті однакових темпів народжуваності та смертності. Звужене відтворення (депопуляція) характеризується переважанням показників смертності над показниками народжуваності, що призводить до абсолютного зменшення кількості населення.

Україна, як і більшість європейських країн, переживає процеси депопуляції та старіння населення, передумови яких були закладені ще у 60-х роках минулого століття. Однак демографічна ситуація в Україні характеризується загостренням демографічної кризи, обумовленої як впливом загальносвітових тенденцій постаріння, депопуляції, так і погіршення якісних характеристик населення в ході трансформаційних змін суспільства. Демографічний базис сучасного трудового потенціалу України формується під впливом критично низького рівня народжуваності, скорочення чисельності населення у працездатному віці та зростання частки старших вікових груп у його структурі.