2.2. Перша любов

Вперед висувається права частина дії. Ольга вже стоїть із подругою.

Диктор: У Кімпулунзі Ольга вивчає українську мову приватно, у школі – тільки німецьку і румунську. Поволі і думати починає німецькою: українською, крім дому, і розмовляти ні з ким.

У школі пережила Ольга і перше своє кохання…

Шкільна подруга Ольги (ШПО): Я знаю єден секрет щодо тебе, пані! (посміхається)

Ольга: Взагалі, мене-то мало цікавить! (але всією постаттю виражає зацікавленість)

ШПО: Тебе любить отой білявий хлопчина.

Ольга (різко): Неправда!

ШПО: Я можу забожитися, Ольго! Він прийшов до мого саду і сказав мені по це.

Ольга: Я тобі не вірю!

ШПО: Ну тоді ось сама читай. (дає папірець).

Ольга (читає): «Поздоров дорогу… Тисячу разів. Вона – моє щастя…»

ШПО (сміючись): Видиш, а ти не ймала віри!

ШПО виходить.

Ольга: О! Божевільна мати! Це моя кара, це велике нещастя!.. Адже він такий красивий, білявенький, має такі сині, такі сяючі очі!.. А я… (з єхидством) «Чи пан бачив щось подібно бридкого?»

Збігає зі сцени. Але в інший бік. Відбивка.

2.3. Батько

Вперед висувається центральна частина дії. Посередині стіл, за яким сидить батько Ольги та пише.

Диктор: Одного разу Ольга тинялась по дому в пошуках своєї улюблениці кішки Шмиги і забрела в кімнату, де при столі сидів батько і писав.

Входить Ольга, немов щось шукає. Бачить батька і підходить до нього за два-три кроки. Придивляється до того, що він робить.

Диктор: Писав чудовим блискучим пером. Він м’яко водив ним, залишаючи тонкі й чіткі узори на незайманій білизні паперу.

Ольга (напівпошепки): Таточку, дайте мені його потримати.

Батько продовжує писати.

Ольга (голосніше): Дайте, таточку, я нічого злого йому не зроблю. Я тільки потримаю його.

Батько: А нащо тобі?

Ольга: Воно таке гарне.

Батько: То й що?

Ольга: Мені так хочеться його потримати.

Батько: Хіба все, що гарне, мусить бути в твоїх руках? Ти нащо взагалі прийшла?!

Ольга (відступає): Я хочу просто подивитися…

Батько (лагідно): Так ти кажеш, що не зламаєш його? (далі гримнув) А звідки ти знаєш?!

Ольга: Бо воно таке гарне…

Батько (загрозливо кричить): Йди звідси і не бажай собі того, що не може бути твоїм, і не смій плакати, бо я цього не дозволю.

Ольга вибігає.

Батько (лагідніше навздогін): Йди звідси і навчись панувати над собою, бо інакше ніщо тобі ніколи не допоможе!

Відбивка.

Сцена 3. Сестра

На дошці проекція нічного вікна. На сцені ліжко, на якому сидить Євгенія Кобилянська. До неї входить Ольга.

Ольга: Ґєнцю, я так тебе чекала, а ти мені нічого не оповідаєш про свята в Сучаві. Що там за забава була?

Євгенія: Я приїхала під вечір. Я була така щаслива, хіба ж могла передбачити, який вплив на моє життя матиме ця подорож…

Євгенія встає та співає пісню. По закінченню покидає сцену. Ольга всю пісню щось пише. Коли Євгенія виходить, встає та читає з нотатника.

Ольга (читає):

Ніч поступається промінню сонця,

А проміння зникає перед тінню.

Так завжди змагається людське життя

З світлом щастя, з тінню нещастя.

Молодість минає, старість приходить,

І це показує, що тут, на землі,

Ох! таке коротке життя,

Що і жити не варто.